Ухвала

від 22.06.2021 по справі 922/3851/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 червня 2021 року

м. Київ

справа № 922/3851/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Могил С.К.

перевіривши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021

та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2021

у справі № 922/3851/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Мікрохім"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

про зобов`язання продовжити дію договору оренди,

В С Т А Н О В И В:

На адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.06.2021 надійшла касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 (повний текст складено 20.04.2021) та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2021 у справі № 922/3851/19, подана через Східний апеляційний господарський суд 30.04.2021.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.06.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Міщенко І.С., Волковицька Н.О.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам ст.ст. 287 - 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у ч.ч. 1, 3 ст.310 цього Кодексу.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження заявник визначив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Як зазначалося вище у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційна скарга має містити: формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанову/постанови Верховного Суду, в якій/яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Крім того, в касаційній скарзі має бути посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) чи неправильність їх застосування.

Водночас правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

При цьому саме лише посилання скаржника на невідповідність висновків апеляційного господарського суду висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України та п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки скаржник не зазначає сам висновок, який, на його думку, не був врахований судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, та норму права (пункт, частину, статтю), яку, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновку щодо застосування саме цієї норми права (частини статті), та чи подібні ці правовідносини. Скаржником не наведено належного обґрунтування того, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Тому загальне посилання на невідповідність оскарженого судового рішення позиції Верховного Суду без конкретизації норм (норми) права, неправильно застосованих/порушених судом апеляційної інстанції та висновку Суду щодо їх застосування не може вважатися підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскільки скаржником не визначено належним чином підстави касаційного оскарження судових рішень як того вимагає ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху.

Згідно з ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Частиною 2 ст. 174 ГПК України унормовано, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог цієї ухвали скаржнику необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав), належним чином обґрунтувати наявність цієї підстави (цих підстав) із урахуванням змісту цієї ухвали.

Способом усунення недоліків касаційної скарги є викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

Суд звертає увагу, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України сторони, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України).

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Касаційну скаргу підписано В.о. начальника регіонального відділення Наталею Дудченко і на підтвердження повноважень останньої як В.о. начальника регіонального відділення надано копію наказу Фонду державного майна України про покладення з 14.04.2021 виконання обов`язків начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на першого заступника начальника цього регіонального відділення на Дудченко Наталію Валентинівну.

Верховний Суд звертає увагу, що вказаний наказ підписано В.о. керівника апарату Фонду державного майна України Вікторією Мельник, тоді як згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником скаржника є - ПАМПУРА МАКСИМ ВАЛЕРІЙОВИЧ, відомості щодо повноважень Вікторії Мельник в реєстрі відсутні. Виходячи з вищенаведеного скаржнику необхідно надати суду докази, які підтверджують повноваження В.о. керівника апарату Фонду державного майна України Вікторії Мельник на підписання вищезазначеного наказу.

Отже, Суд дійшов висновку, що до матеріалів касаційної скарги не додано належних доказів на підтвердження того, що В.о. начальника регіонального відділення Наталія Дудченко має право представляти інтереси від імені Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.

Суд касаційної інстанції зазначає, що Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати Суду документи, що підтверджують повноваження В.о. начальника регіонального відділення Наталії Дудченко щодо підписання касаційної скарги.

Враховуючи викладене касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме - заявнику касаційної скарги необхідно: 1) викласти касаційну скаргу у новій редакції та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав), належним чином обґрунтувати наявність цієї підстави (цих підстав); 2) надати Суду документи, що підтверджують повноваження В.о. начальника регіонального відділення Наталії Дудченко на право підписання цієї касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 56, 58, 60, 174, 234, 287, 290, 292 ГПК України, Суд,-

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2021 у справі № 922/3851/19 залишити без руху.

2. Надати скаржнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Могил С.К.