Рішення

від 21.05.2021 по справі 489/4670/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

21.05.2021

Справа №489/4670/18

Провадження №2/489/32/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Бодюл А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного підприємства Південьбудінвест до ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного чужого володіння

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про витребування з незаконного володіння у відповідача нежитлове приміщення № 1 літ. Б1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивуючи свої вимоги тим, що 02 серпня 2011 року позивачем було придбано у територіальної громади м. Миколаєва комунальне майно - 27 нежитлових приміщень, розташованих за вказаною адресою та 08.08.2011 року зареєстровано своє право власності на придбане майно у ММБТІ. У 2015 році директор ПП Південьбудінвест - ОСОБА_2 дізнався, що деякі з придбаних позивачем нежитлових приміщень використовуються іншими особами без відповідних правових підстав. 17.09.2015 року директор ПП Південьбудінвест звернувся до правоохоронних органів з приводу незаконного володіння та розпорядження нерухомим майном позивача, за результатами проведених заходів правоохоронні органи повідомили позивачу, що належне останньому гаражне приміщення №1 літ. Б-1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 використовується відповідачем - ОСОБА_1 .. Так, відповідачем набуто право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору дарування від 18.02.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., за яким до неї перейшло право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 . Проте, жодних документів, які б свідчили про виникнення у попередніх власників права власності на спірне гаражне приміщення та земельну ділянку за даною адресою, відповідач під час допиту в рамках кримінального провадження не надала. Позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогою про звільнення спірного приміщення, проте остання категорично відмовляється звільнити приміщення в добровільному порядку. Володіння відповідачем спірним нежитловим приміщенням заважає позивачу реалізувати своє право власності належним чином.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить позов залишити без задоволення. Посилаючись на те, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню. 15.10.1998 року ОСОБА_3 було придбано у ОСОБА_4 нежитлове приміщення гаражу, розташованого по АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 вказане приміщення було набуто шляхом переобладнання із приміщення туалету, придбаного до того у ЖЕКу № 7 як каміння. Згідно технічного паспорту, виготовленого 17.10.2011 року КП ММБТІ площа належного ОСОБА_5 гаражу складає 11,3 кв. м. В подальшому ОСОБА_3 здійснив відчуження належного йому на законних підставах гаражу № НОМЕР_1 розташованого за адресою: АДРЕСА_2 громадянці ОСОБА_1 . Предметом позову є нежитлове гаражне приміщення № НОМЕР_2 в літ. Б1, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площа якого, згідно наданого позивачем технічного паспорту складає 18,4 кв. м. Таким чином, йому незрозуміло, яким чином позивач ідентифікував належне ОСОБА_1 гаражне приміщення № НОМЕР_1 , розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , площею 11,3 кв. м., як таке, що є належним позивачу гаражним приміщенням АДРЕСА_3 , площею 18,4 кв. м. Крім того, має бути встановлений факт незаконності відчуження 10.12.1992 року ЖЕК № 7 приміщень туалету громадянину ОСОБА_4 переобладнання останнім цього приміщення у гаражне із подальшим відчуженням ОСОБА_3 , проте, позивачем даних доказів не надано.

Ухвалою суду від 13.09.2018, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 31.01.2019, витребувано докази.

Ухвалою суду від 10.04.2019, цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20.08.2019, закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 04.12.2019, відкладено розгляд цивільної справи.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Приватному підприємству Південьбудінвест належать нежитлові приміщення №№ 1-1, 2-1, 3-1, 4-1 загальною площею 78,1 кв. м. у літ. А; нежитлові приміщення №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11 загальною площею 147,9 кв. м. у літ. Б; нежитлові приміщення №№ 1-1, 1-2 загальною площею 48,0 кв. м. у літ. В; нежитлові приміщення №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 загальною площею 99,2 кв. м. у літ. Г., що складають 1/1 частку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу комунального майна від 02.08.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1730, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів та витягом про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 25.09.2017 року (а.с. 7-11).

Згідно п. 8.1. Договору продавець гарантував, що об`єкт приватизації не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, переданим, заставленим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо немає.

Як вбачається з технічного паспорту об`єкта, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до нежитлового приміщення літ. Б1 входять приміщення: 1,2,3,4,5,6,7,9,10,11 загальною площею 157,2 кв. м.

З технічного паспорту індивідуального гаражу поблизу житлового будинку АДРЕСА_4 від 17.10.2011 року, гараж літ. А, площею 11.3 кв. м., розташований поблизу житлового будинку АДРЕСА_4 , рік побудови -1960 року.

У відповідності до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

На підставі ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Верховний Суд України у своїх правових позиціях, викладених по справі №6-3089цс15 зазначив, що згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 р. № 5 (далі Постанова № 5), застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Згідно п.20 вказаної Постанови у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.

У п.23 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст.10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (постанова Верховного Суд України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанова Верховного Суд України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16).

Одним із способів захисту порушеного права власності є віндикація (витребування майна із чужого незаконного володіння). Відповідно до закріпленого в ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Тобто умовою витребування майна з чужого незаконного володіння є фактичне позбавлення дійсного власника права повною мірою володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

17 вересня 2015 року директором ПП Південьбудінвест подано заяву на ім`я начальника Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області щодо вчинення невстановленими особами самоправних дій, а саме самовільного зайняття належних йому на праві власності господарчих приміщень що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі даної заяви за ознаками ст. 356 КК України відомості внесено до ЄРДР, що підтверджується витягом з кримінального провадження № 12015150040004451.

Під час досудового розслідування правоохоронними органами були проведені слідчі дії, за результатами яких було встановлено, що нежитлове приміщення №1 літ. Б-1 (за технічним паспортом ПП Південьбудінвест ) знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, під час досудового розслідування встановлено, що управління містобудування та архітектури виконкому ММР не здійснювало узгодження окремої адреси нежитлового приміщення (гаражу) за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1 , Департаментом ЖКГ ММР не надавались документи про виділення в окрему адресу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 та відповідно дане питання на сесію Миколаївської міської ради не виносилось.

В матеріалах кримінального провадження № 12015150040004451, за ознаками кримінального правопорушення за ст.. 356 КК України, міститься копія розписки від 15.10.1998 року, відповідно до якої ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 належний йому гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , який він переобладнав із будівлі туалету придбаного ним в ЖЕКі-7 під розборку як каміння, на підставі квитанції про сплату від 27.10.1992 року та накладної від 10.12.1992 року.

Судом встановлено, що 10 грудня 1992 року ОСОБА_4 купив через ЖЕК № 7 за готівковим розрахунком ОСОБА_6 , що підтверджується накладною на внутрішнє переміщення матеріалів від 10.12.1992 року та відповідною квитанцією.

Як вбачається з розписки від 15.10.1998 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 належний йому гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який він переобладнав із будівлі туалету, придбаного у ЖЕК № 7 як каміння, б/у 4.8 куб. м.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 22.12.2014 року, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1 з кадастровим номером 4810136900:01:042:0019, належить на праві власності Миколаївській міській раді.

Відповідно до витягу на нерухоме майно від 10.12.2014 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.12.2014 року, гараж № 8 за літ. А, загальною площею 11,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належав на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.12.2014 року виданого Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції.

18 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений Договір дарування, на підставі якого останній передано у дар гараж за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 . Гараж, що відчужувався - літ. А, загальною площею 11,3 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,0020 га, кадастровий номер якої 4810136900:01:042:0019

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 322.

З огляду на досліджені матеріали, судом не встановлено, що відповідачка незаконно придбала та користується спірним майном, відповідно підстав для витребування майна встановлених ст. 387 ЦК України не має.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за недоведеністю.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 142, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Приватного підприємства Південьбудінвест до ОСОБА_1 про витребування майна із незаконного чужого володіння - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: Приватне підприємство Південьбудінвест , код ЄДРПОУ 35218078, місце знаходження: м. Миколаїв, вул. 1-а Лінія, 46/6, кВ.1.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 .

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2021 року.