Рішення

від 10.06.2021 по справі 522/16092/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/16092/20

Провадження № 2/522/4847/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах Одеської міської ради (м. Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (м. Одеса, вул. Старицького, 6), третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив "Шлях" (65058, Одеська обл., місто Одеса, Маршала Говорова, будинок 10-В, офіс 426, код ЄДРПОУ 40713636)про визнання противоправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

До суду найшла позовна заява Першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якій просили визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Привалової Євгенії Євгеніївни, індексний номер №24107418 від 02.09.2015 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - машиномісце АДРЕСА_3 ; визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 04.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - машиномісце АДРЕСА_3 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 351 від 13.04.2016 року машиномісця № НОМЕР_2 , пл.. 15 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_4 ; зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, пл. 15 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_5 ); встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 717247751101, розташований за адресою - АДРЕСА_4 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Приваловою Є.Є. прийнято незаконне рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, а Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на спірний об`єкт із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки таке майно не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, що належить Одеській міській раді, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

Крім того, прокурор зазначає, що під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_4 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Позивач зазначає, що незважаючи на те, що право власності за ОСОБА_1 було зареєстровано незаконно, останній на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу продав зазначений вище об`єкт на користь ОСОБА_2 , відтак із посиланням на положення ст. 203, 215, 228 ЦК України, на думку прокурора, так як ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт, який не може бути зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а право власності інших осіб за угодами є похідним від законності набування права власності первісним власником, то наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним. При цьому, оскільки земельна ділянка, на які розташований спірний об`єкт, є власність Одеської міської ради, позивач вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача звільнити її.

Представником прокуратури до матеріалів справи були надані письмові пояснення щодо обставин позову, а саме з приводу наявності підстав для представництва ними інтересів держави у суді, а також із приводу строків позовної давності. Вважають, що дане правопорушення (незаконне зайняття земельної ділянки) є триваючим, а тому питання спливу строку позовної давності не застосовується. Додатково посилались на те, що наявність реєстрації на машиномісце за вказаною адресою не свідчить про набуття права власності на земельну ділянку, оскільки Одеська міська рада не надавала земельне ділянку за вказаною адресою жодній особі. Окрім того, машиномісця не існує в натурі як об`єкта цивільних прав, а тому реєстрація речових права щодо нього не могла бути здійснена.

До суду надійшов відзив на позов від представника ГТУЮ в Одеській області, в якому зокрема посилались на те, що Управління є неналежним відповідачем, оскільки не є юридичною особою та не має відповідного обсягу дієздатності.

Представником ОСОБА_1 - адв. Гудимою І.Б. 28.10.2020 року було подано до суду відзив на позов, заяву про застосування строків давності, клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог - Обслуговуючого кооперативу Шлях , клопотання про залишення позову без розгляду з підстав п.2 ч. 1 ст.257 ЦПК України.

Ухвалою суду від 30.10.2020р. заяву представника ОСОБА_1 задоволено, залучено до участі у цивільній справі у якості третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив "Шлях" (65058, Одеська обл., місто Одеса, Маршала Говорова, будинок 10-В, офіс 426, код ЄДРПОУ 40713636).

Ухвалою суду 30.10.2020р. у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду з підстав п.2 ч. 1 ст.257 ЦПК України відмовлено.

У відзиві представник відповідача вказує, що позивач звернувся до неналежних відповідачів; надані прокурором докази є неповними, та не дають можливості встановити обставини по справі у їх хронології. Послався на помилковість тверджень прокурора про проведення реєстрації з порушенням діючого законодавства, оскільки державному реєстратору був наданий повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, який необхідний для прийняття рішення відносно спірного об`єкта нерухомого майна - машиномісця. Наполягав на тому, що проведена реєстрація та видане спірне свідоцтво лише підтверджують право власності, а не є підставою виникнення. У зв`язку з чим, первинне право власності у ОСОБА_1 виникле на підставі договору про викуп паю машиномісця, яке не оспорене. Також вказав, що обраний прокурором спосіб захисту, у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку, на якій зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна є неефективним.

Ухвалою суду від 17.03.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 10.06.2021 року.

Представник Одеської міської ради у своїх заявах просив справу розглядати за відсутності їх представника та підтримав заявлений позов.

В судовому засіданні 10.06.2021р. судом були задоволено клопотання представника прокуратури, протокольно замінено Одеську місцеву прокуратуру №3 на Приморську окружну прокуратуру міста Одеси. Представник прокуратури та представник ОСОБА_1 подали заяви про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Інші учасники процесу не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

Інші учасники процесу не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

В судовому засіданні 10.06.2021р. судом були задоволено клопотання представника прокуратури, протокольно замінено Одеську місцеву прокуратуру №3 на Приморську окружну прокуратуру міста Одеси; представник прокуратури позовні вимоги підтримала та просила задовольнити; також з`явився представника відповідача - адв. Гудима І.Б. , який позовні вимоги не визнав та просив відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Інші учасники процесу не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

Отже, суд, зважаючи на належне сповіщення сторін, згоду присутніх у судовому засіданні осіб, з урахуванням положення ст. 223 ЦПК України, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності представника Одеської міської ради, ОСОБА_2 та представника УДР ГТУЮ в Одеській області.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторони, представлених нею письмових доказів.

28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Трейд" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_4 для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за реєстраційним № 4004.

19 січня 2011 року між ТОВ Берег-Трейд та Обслуговуючим кооперативом Граніт укладений договір, згідно з яким ОК Граніт отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_4 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також -10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

Відповідно декларації від 29.12.2012р. №0Д14312509418 Інспекції ДАБК в Одеській області про готовність об`єкта (комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_4 ) до експлуатації будівництво комплексу закінчено та об`єкт готовий до експлуатації. При цьому вбачається, що також було введено в експлуатаціє разом з житловою площею, і місця для постійного та тимчасового зберігання автотранспортних засобів заг. площею 2973,6 кв.м., кількість 118 машиномісць.

18.08.2015р. між обслуговуючим кооперативом Граніт та ОСОБА_1 укладено Договір №800/М про порядок викупу пая машиномісця, до переліку якого також увійшло манишномісце АДРЕСА_6 , згідно якого кооператив приймає пайщиків до пайової участі в будівництво багатоквартирного житлового будинку.

Судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (№ 24107418 від 02.09.2015) державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машиномісце № НОМЕР_2 , заг.пл.15 кв.м., як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_4 , та Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт № НОМЕР_1 від 04.09.2015р. пл. 15 кв.м.

Як вбачається з Інформаційної довідки, що міститься в матеріалах справи вказана реєстрація на спірне машиномісце відбулася на підставі: додав наступні документи: - документів заявника оригінали та копії, серія та номер: б/н, виданий 28.08.2015, видавник ОСОБА_1; договір про порядок викупу пая машиномісця, серія та номер: 800/М. виданий 18.08.2015, видавник: Обслуговуючий кооператив "Граніт" та ОСОБА_1 ; довідка з Адресного реєстру міста Одеси. серія та номер: 364060/1, виданий 21.08.2015, видавник: Юридичний департамент Одеської міської ради; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 808/М, виданий 18.08.2015, видавник: Обслуговуючий кооператив "Граніт" та ОСОБА_1 ; технічний паспорт. серія та номер: Б/Н, виданий 19.08.2015, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю "Нове БТІ" 31.08.2015.

Виходячи з предмету спору та доказування визначеного прокурором у позові, жодний з зазначених документів не є спірним по справі відносно їх оформлення та укладення.

Згідно умов Договору № 800\м про порядок викупу паю, останній укладений між юридичною особою, яка не залучена до участі у справі - Обслуговуючим кооперативом Граніт та відповідачем по справі ОСОБА_1 , як пайщиком.

Відповідно до умов п. 1.1. вказаного Договору кооператив приймає пайщиків у пайову участь у будівництві багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_4 .

Пунктом 1.2. Договору визначено, що на умовах та у строки вказані у Договорі, кооператив зобов`язується по закінченню будівництва, отриманні сертифікатів відповідності, передати Пайщику розташовані у будинку за адресою АДРЕСА_4 , машиномісця з АДРЕСА_7 та документи, необхідні для оформлення права власності на машиномісце. Розташування машиномісць у будинку вказане у викопіюванні плану Будинку ( Додаток № 1). Суд звертає увагу, що зазначений Додаток № 1 до справи позивачем не наданий, тому встановити та надати оцінку місцю розташування машиномісць з № НОМЕР_3 по № НОМЕР_4 за умовами Договору, а відповідно земельної ділянки, на який вони розташовані не уявляється можливим.

Згідно п. 3.1., п. п. 3.1.1 -3.1.3 цього Договору кооператив зобов`язується забезпечити введення будинку в експлуатацію. Передати пайщику по Акту прийому-передачі машиномісця та пакет документів для оформлення права власності на машиномісце: довідку про 100% внеску паю; Акт прийому - передачі машино-місця.

Відповідно п. 3.2.7 Договору пайщик зобов`язаний власними силами та засобами та у відповідності до законодавства України провести оформлення та отримання свідоцтва на право власності на машиномісце.

Оцінка вказаного Договору № 800\м на предмет визнання нечинним, не входить до предмету спору та доказування, підстави для цього судом не вбачаються. Однак, виходячи зі змісту даного Договору, має значення обставина того, що Договір укладений між юридичною особою - забудовником (ст.80 ЦК України) та фізичною особою - пайщиком (ст.24-25 ЦК України).

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не здійснював будь-якого будівництва та зайняття відповідної земельної ділянки під машиномісцями, зокрема спірним № АДРЕСА_6 .

Згідно п.п. 3.1.2. Договору № 800\м передбачено складання Акту № 808/М прийому - передачі машино-місця (Акт) , що і було здійснено між ОК Граніт та ОСОБА_1 на виконання умови договору.

Пунктом 1 Акту встановлене, що Кооператив передав власнику машиномісце АДРЕСА_8 .

Технічний паспорт на спірне машиномісце № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_4 , виготовлений станом на 19.08.2015 року, ТОВ Нове БТІ .

Таким чином, доводи прокурора, що реєстрація права власності проведена незаконно у зв`язку з неналежним оформленням технічного паспорту критично оцінюється судом, тому як оцінка порядку виготовлення та правильність заповнювання технічного паспорту не входить до предмету спору та доказування по цій справі.

Отже, суд приходить до висновку, що у відповідача ОСОБА_1 , як у пайовика (інвестора) коштів в будівництво комплексу багатоквартирних будинків, на підставі договірних відносин з забудовником виникло майнове право на машиномісця, а потім оформлено право власності на підставі Договору № 800\м, як правочину, який є дійсним та не оскарженим ( ст. 204 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі-продажу від 13.04.2016 року № 351, вказане машиномісце № НОМЕР_2 , пл. 15 кв.м., за адресою АДРЕСА_4 , було продано ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , за якою зареєстровано право власності на вказане машиномісце.

Щодо земельної ділянки, на якій збудований комплекс багатоквартирних будинків, то 16.07. 2015 року Орендарем - ТОВ Берег-Трейд направлене звернення до Голови Одеської міської ради (вих.№ 16/07) про відмову продовження оренди із проханням розірвати з Одеської міської ради договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року на земельну ділянку, площею - 3,8121 га.. Суд зазначає, що саме звернення з пропозицією розірвання договору оренди земельної ділянки, не є фактом одночасного припинення правовідносин за цим правочином.

При цьому сторони не спростовували вказані обставини, які підтверджені письмовими доказами по справі, а також що на час розгляду справи власником зазначеної земельної ділянки є - Одеська міська рада. Виходячи з матеріалів справи суд встановлює, що фактичним користувачем ділянки, як прибудинкової території комплексу багатоповерхових будинків є кооператив мешканців будинку ОК Граніт , а користувачем частини ділянки на якій розташовані машиномісця є третя особа - ОК Шлях , який об`єднує усіх власників машиномісць, зокрема спірного машино-місця № АДРЕСА_6.

Із матеріалів справи вбачається, та не спростоване прокурором, що обставини зайняття земельної ділянки в розмірах, яке обслуговує ОК Шлях є предметом розслідування у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України. До обставин які розслідуються зокрема входить зайняття ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки по АДРЕСА_4 , під автомобільну стоянку, металеві навіси та паркани, шлагбауми і асфальтове покриття.

Суд зазначає, що на час розгляду справи по суті, інформація про притягнення до кримінальної відповідальності за вироком суду будь-якої особи за самовільної зайняття зазначеної ділянки прокурором не надана.

Матеріалами справи підтверджено, що 29.08.2016 року ОК Шлях звернувся з заявою до Одеської міської ради про передачу в оренду наступних земельних ділянок з метою задоволення потреб пов`язаних з утриманням майна членів кооперативу -машиномісць:

*ділянку площею 0,0491 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_4 ;

*ділянку площею 0,1790 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_4 ;

*ділянку площею 0,0602 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_4 ;

*ділянку площею 0,0222 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_4 ;

*ділянку площею 0,04003 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_4 .

Суд звертає увагу, що у додатку до вказаного звернення ОК Шлях зазначені, зокрема, правовстановлюючі документи на машиномісця та автомийку. Виходячи з наведеного суд приймає зауваження відповідача ОСОБА_1 , що до Одеської міської ради ще у 2016 році були подані всі данні про власників машиномісць з посиланням на необхідність оформлення землекористування на ділянку, на якої розміщені вказані об`єкти нерухомого майна, у зв`язку з проханням про розірванням договору оренди землі з забудовником.

Рішенням сесії Одеської міської ради № 1527- VII від 07.12.2016 року був наданий дозвіл ОК Шлях на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтованою площею 0,6886 га для влаштування та обслуговування автостоянки та земельної ділянки орієнтованою площею 0,0222 га для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою АДРЕСА_4 та АДРЕСА_9 . Пунктом 4 цього Рішення сесії припинений зазначений вище договір оренди земельної ділянки з ТОВ Берег-Трейд від 28 жовтня 2010 року на земельну ділянку, площею -3,8121 га.

Отже, Одеська міська рада, як колегіальний орган, у передбаченому законом порядку (на сесії) висловила свою позицію щодо можливості подальшого використання вказаних земельних ділянок, на яких розташована автостоянка кооперативу у разі затвердження розробленої землевпорядної документації та не встановила будь-яких порушень прав громади міста на час прийняття рішення. З цього приводу, суд вказує на правову невизначеність у позиції Одеської міської ради при прийнятті на сесії рішення № 1527- VII від 07.12.2016 року та позиції представника ОМР під час розгляду даної справи в підтриманні позову поданого прокуратурою.

Враховуючи викладене суд встановлює, що фактичним користувачем ділянки, як прибудинкової території комплексу багатоповерхових будинків за адресою АДРЕСА_4 . є кооператив мешканців будинку ОК Граніт , а користувачем частини ділянки, на якої розташовані машиномісця є третя особа - ОК Шлях , який об`єднує усіх власників машиномісць, зокрема спірного машиномісця АДРЕСА_6 .

Суд критично оцінює як належний та допустимий доказ у справі - висновок Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17-2694/2695 від 26.02.2019 року, отриманого в рамках кримінального провадження № 12015160020000062 від 20.04.2017 року, з огляду на таке. Зі змісту висновку експерта вбачається, що на дослідження поставлені питання щодо місця знаходження, конфігурації та площі, а також вартості самовільно зайнятої земельної ділянки за адресою АДРЕСА_9 та 1 кв.м., на якої облаштована автостоянка. Висновком експерта встановлене, що досліджувалася земельна ділянка площею 0,3838 га, на якої розташована автостоянка, знаходиться за межами земельної ділянки, яка раніше передавалася в оренду для будівництва ТОВ Берег-Трейд . Суд звертає увагу, що вказаний висновок експерта оформлений на підставі постанови слідчого в рамках іншого кримінального провадження, на яке не посилається сторона позивача, а експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність. Так в розділі Вихідні данні зазначені матеріали, на підставі яких здійснювалося дослідження, та які не були надані позивачем до справи і судом не досліджувалися. До висновку експертом оформлені додатки за переліком, які також не надані до справи. У висновку експерта не досліджувалося та не встановлювалося місце розташування спірного по справі машиномісця АДРЕСА_10 , а здійснена оцінка земельної ділянки автостоянки . На підставі викладеного, суд погоджується з позицією відповідача ОСОБА_1 , та визнає вказаний документ сумнівним та неналежним доказом по даній цивільній справі.

Крім того, на думку суду, подані прокурором в якості доказів лист Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1 вих., та лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01, зі змісту яких вбачається, що Приморська райадміністрація ОМР не присвоювала адреси машиномісцям за адресою АДРЕСА_9 , не підтверджують доводи прокурора, що земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості машиномісцем АДРЕСА_6 зайнята самовільно.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд приймає до уваги висновки у Постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року по справі № 522/7822/16-ц за позовом мешканців того ж самого комплексу багатоквартирних будинків за адресою АДРЕСА_4 до відповідачів - фізичної особи власника машино-місць з № 228 по № 414 до ОК Граніт ; - до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції; - Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР, а також за участю третьої особи Одеської міської ради. При цьому, обґрунтованими є доводи представника ОСОБА_1 , зазначеними у відзиві на позов про те, що обставини встановлені по вказаній справі № 522/7822/16-ц за участю осіб, які беруть участь у якості позивача та відповідача по дійсній справі є аналогічними предмету спору та доказування ( щодо той же земельної ділянки яка належить Одеській міській раді). Тому, суд, приймаючи до уваги зазначені висновки Верховного Суду, за наявними матеріалами у справі визнає, що на час розгляду дійсної справи, рішення по землевпорядній документації ОК Шлях Одеською міською радою не приймалося, докази встановлення ОМР земельної ділянки як прибудинкової території для обслуговування ОК Граніт комплексу багатоквартирних будинків за адресою АДРЕСА_11) - відсутні.

Згідно ст. 2 Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Отже, суд вказує, що позивачем не доведено, що машиномісця власників (членів) ОК Шлях та, зокрема, спірне машиномісце АДРЕСА_6 , не входить до комплексу багатоквартирних будівель та не розташовані на прибудинковій територій, яка обслуговується ОК Граніт . Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне машинемісце № НОМЕР_2 (та інші) незаконно збудовані ОК Граніт . Суд встановлює, що обставини будівництва комплексу багатоквартирних будівель за вказаною адресою, введення цього комплексу до експлуатації та наявності незаконно збудованого нерухомого майна ОК Граніт , а також правомірності правовідносин пайового внеску, як інвестування відповідачем ОСОБА_1 у будівництво саме машиномісць, зокрема спірного мішиномісця під АДРЕСА_6 не входять до предмету спору та доказування по справі.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) .

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2)судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав:

3)судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до вимог статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі № 916/2791/13.

Згідно частини першої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: - прийняття/ отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

*виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

*встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; - прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; - формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; - видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Згідно частини першої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно з абзацом першим пункту 3 вказаного Порядку, державна реєстрація прав та облік безхазяйного нерухомого майна проводиться з прийняттям рішень державним реєстратором прав на нерухоме майно, які формуються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав в електронній формі з накладенням власного електронного цифрового підпису. Відповідно до пункту 78 вказаного Порядку, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: - документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); - технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Таким чином, суд приймає до уваги обґрунтовані доводи представника відповідача про те, що державному реєстратору речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором рішення відносно об`єкта нерухомого майна - машиномісця АДРЕСА_3 , на підставі яких і внесено запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Суд приходить до висновку, що прокурором не обґрунтовано та не надано відповідних доказів наявності підстав для зупинення реєстратором розгляду заяви, чи зупинення державної реєстрації прав, або підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . При цьому, як було зазначено вище, договір про порядок викупу паю машино-місця, № 800/М від 18.08.2015 року, як юридичний факт, передбачений законом і необхідний для виникнення права власності, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним.

Доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 не могло було бути не відомо, що спірне машиномісце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, а зазначена обставина не перевірена органом державної реєстрації, не можуть слугувати підставою для визнання проведення такої реєстрації незаконною. До того ж, ані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ані Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачений обов`язок здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовується таке майно, а навпаки зазначеними нормами законодавства встановлена презумпція правильності зареєстрованих відомостей.

Отже суд вважає, що прокурор не зазначив, яким актам цивільного законодавства суперечить прийняте рішення про державну реєстрацію прав, що є підставою для визнання його незаконним і скасування. Прокурор просить визнати незаконним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на машино-місце, визнати незаконним свідоцтво про право власності та скасування у державному реєстрі запису про право власності ОСОБА_1 , але при цьому не оскаржує сам правочин, який став підставою для реєстрації права власності, що унеможливлює задоволення в цій частині позову. Позовна вимога про скасування рішення реєстратора також підлягає визнанню неефективним способом захисту, тому як у цій вимозі одночасно не зазначена вимога про припинення відповідного речового права, зареєстрованого за відповідачем.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, суд встановлює , що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машиномісце № НОМЕР_2 по даній справі є договір про порядок викупу паю машиномісця від 18.08.2015року, на підставі якого видане спірне свідоцтво на право власності та дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності зазначеного Договору, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво. Тому оскільки договір від 18.08.2015 року по справі не є спірним та не визнаний недійсним, то й свідоцтво, яким було оформлене відповідне право не можуть бути визнане незаконним.

Також суд, звертає увагу, що частиною 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, Закон № 1952-ІУ передбачає, що єдиним суб`єктом, наділеними повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Статтею 30 Законом №1952-ІУ (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), передбачено, що державні реєстратори, державні кадастрові реєстратори, нотаріуси, державні виконавці за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Шкода, завдана органом державної реєстрації прав, державним реєстратором, державним кадастровим реєстратором, нотаріусом, державним виконавцем фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

На час розгляду справи Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області не наділене повноваженнями стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор самостійно приймає рішення стосовно тих реєстраційних дій, які здійснює. Прийняття рішення про державну реєстрацію є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.09.2020 по справі №761/42332/17, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. У Постанові Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16 (провадження N К/9901/2048119) зазначається наступне: у разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача .

Необхідно також відмітити, що у постанові від 06.02.2019 у справі №826/19262/16 у контексті правовідносин, які виникли через незгоду позивача із рішенням про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий спір має розглядатися як такий, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстровано право власності на це майно. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у спорі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює цивільно-правового характеру правовідносин.

Згідно положень діючого законодавства України функції у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наразі здійснюються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського значення Автономної Республіки Крим, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями та не відноситься до компетенції територіальних органів Міністерства юстиції.

У відповідності до абз.8 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 8 Закону №1952-1V визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції України в межах території, на якій вони здійснюють діяльність: 2) розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав та приймають обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; 3) складають протоколи адміністративні правопорушення передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, 4) організовують роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації прав, 5) приймають рішення про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації прав до Державного реєстру прав у випадках, передбачених цим Законом; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, суд приймає до уваги та погоджується з доводами відповідачів щодо безпідставного та неналежного залучення до участі у справі у якості відповідача.

У зв`язку з наведеним, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення реєстратора, визнання незаконним свідоцтва та скасування запису у реєстрі. (Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові по справі 301/854/17 від 11.04.2019 року.)

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного машиномісця, то суд визнає, що прокурор не довів наявності у відповідачів: продавця - ОСОБА_1 і покупця - ОСОБА_2 мети щодо настання будь-яких неправомірних наслідків при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу машиномісця АДРЕСА_6 , стороною якого не була Одеська міська рада.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Таким чином, посилання прокурора про доведеність неправомірних дій відповідачів, що на його думку, направлені на самовільне зайняття земельної ділянки, на який розташоване спірне машиномісце є необґрунтованими та безпідставним, а вимоги в цієї частині також не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України Про містобудування , спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України при вирішенні справ за позовами: про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир; про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди; - про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо). Зазначені висновки Верховний Суд висловив у постанові по справі 306/2140/17 від 18.04.2019 року.

Верховний Суд у постанові по справі №910/27779/14 від 21.01.2021 року зазначив: системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею .

Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено статтею 331 ЦК України і нормами Законів України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та "Про інвестиційну діяльність". Зазначений висновок сформульований Верховним Судом у постанові по справі 910/2655/18 від 04.04.2019 року.

Виходячи з наведеного, твердження прокурора, що земельна ділянка, на якій розташоване машиномісце № НОМЕР_2 та машиномісця інших власників, зайняті самовільно відповідачем ОСОБА_1 , тому як не надавалися для користування за цим призначенням, не доведене та спростовується матеріалами справи. Спірне машиномісце № НОМЕР_2 та інші на вказаній земельній ділянці, що обслуговує ОК Шлях були збудовані та право на них виникло як на об`єкт інвестування за вказаним вище договором про порядок викупу паю машиномісця від 18.08.2015 року, а тому відносяться до збудованого ОК Граніт комплексу багатоквартирних будівель (основної речі) та до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 376 ЦК України.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Пред`являючи позов, прокурор виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку, на якій фактично влаштована автостоянка ОК Шлях . Прокурор, діючи на захист права власності Одеської міської ради на землю та з метою припинення дій, які, на його думку, порушують право, просив зобов`язати відповідача ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 14 кв. м. без зазначення у вимозі порядку виконання.

На виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, прокурор під час розгляду справи не обґрунтував та не довів підстав, з яких позов пред`явлено про звільнення відповідачем земельної ділянки площею саме 15 кв.м., не доведено факт самовільного зайняття відповідачем цієї земельної ділянки, не конкретизовано її місцезнаходження з посиланням на лінійні параметри (площі, меж, конфігурації, розташування).

Надані прокурором докази, покладені ним в основу позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 15 кв.м., не можуть бути підставою для задоволення позову відповідно до визначеного ним предмету позову і сформульованих вимог, оскільки вказані докази стосуються загальної земельної ділянки, на якої влаштована автостоянка членів ОК Шлях , точне розташування, конфігурація, межі якої також не визначені.

Вирішуючи даний спір, суд на підставі належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та змісту позовних вимог, на підтвердження яких вони подані, дійшов висновку, що прокурором не доведено існування предмету, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки, площею 15 кв. м. із її точними параметрами як частини земної поверхні (розташування, площа, межі, конфігурація).

Встановлення наявності зайнятої земельної ділянки ОК Шлях з урахуванням того, що позов пред`явлено щодо ділянки, площею 15 кв. м. під спірним одним машиномісцем не виключає необхідності встановлення точного розташування та інших параметрів обох ділянок, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд, у силу диспозитивності цивільного процесу, діючи у межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, не вправі на власний розсуд визначати місцезнаходження земельної ділянки, яка підлягає звільненню і поверненню власнику, та знаходиться в межах або у складі іншої земельної ділянки.

Таким чином, суд керуючись вищевказаними нормами матеріального права, оцінивши зібрані у справі докази дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в контексті визначеного позивачем предмету, доказів існування якого не надано.

Виходячи з положень статей 116, 123, 124, ч.2 ст. 134, ст.212 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" суд встановлює, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Таким чином, при вирішенні даного спору дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

З урахуванням ст. 377 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331 та статті 657 Цивільного кодексу України, суд вказує, що з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в даному випадку позивач - Одеська міська рада. У разі ж встановлення того, що власник нерухомого майна вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Врахувавши доводи сторін та подані докази, суд дійшов висновку, що в діях відповідача ОСОБА_2 відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником машиномісця на підставі договору купівлі-продажу, правомірно ініціювало одержання спірної земельної ділянки у користування. Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, яка в силу ст.263 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Отже, суд погоджується з доводами представника ОСОБА_1 , зазначених у відзиві на позов про те, що відсутність у відповідача на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування судом приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Враховуючи положення ст.41 Конституції України, ст.179, ч.1 ст.181, ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України суд стверджує, що встановлені обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці 15 кв. м. відповідачу на праві приватної власності належить машиномісце, як самостійний об`єкт (нерухоме майно). Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення. Крім того, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України"). Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правової угоди, яке зареєстроване відповідно до законодавства. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов`язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, фактично означає знесення належного на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під спорудою з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами").

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року. "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Суд зазначає, що в процесі розгляду даної справи, ні прокурором, ні Одеською міської радою, так і не надано стверджуючих пояснень із посиланням на відповідні доказ, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16). Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Одесі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ОК Граніт або відповідача ОСОБА_1 з підстав можливої самовільної забудови на спірній земельній ділянці та в цілому на ділянці, яка в обслуговуванні ОК Шлях . При цьому, як встановлено вище, відповідач, зареєструвавши право власності на машиномісце № НОМЕР_2 як член кооперативу, ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами відповідача ОСОБА_2 .

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.)

Щодо заяви представника ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 08.06.2016 у справі №6-3089цсіб, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс 17, у Постанові Великої палати в справі N372/1036/15-ц.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду. Положення ч. 1 ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, момент початку перебігу строку позовної давності у контексті ч.1 статті 231 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення права або об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав. Зазначена правова позиція визначена у постанові Великої палати Верховного Суду від 2018р. у справі №372/о3615-ц. Зокрема, Касаційний суд вказав наступне: Зазначене свідчить про неправильність застосування судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої ст. 261 ЦК не містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

На віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з того, що прокурором не доведений позов.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41, 56, 142 Конституції України, ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.11, 15-16, 179, 181, 203, 215, 256, 316-319, 321, 327, 328, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. 79, 80, 83, 152 Земельного кодексу України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст.ст.2, 4, 10-13, 43, 49, 51, 64, 76, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України; суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах Одеської міської ради (м. Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (м. Одеса, вул. Старицького, 6), третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив "Шлях" (65058, Одеська обл., місто Одеса, Маршала Говорова, будинок 10-В, офіс 426, код ЄДРПОУ 40713636)про визнання противоправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя

10.06.2021