Постанова

від 23.06.2021 по справі 203/4670/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4658/21 Справа № 203/4670/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2021 року

по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, заінтересовані особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Центральний ВДВС), ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

Скарга мотивована тим, що 19.04.2019 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 203/665/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення було ухвалено заочне рішення, яким позов було задоволено. Для примусового виконання рішення 30.05.2019 року стягувачу було видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Центрального ВДВС від 06.06.2019 року було відкрито виконавче провадження. 12.07.2019 року державним виконавцем за місцем мешкання боржника по АДРЕСА_1 , без його участі та дозволу, було вчинено проникнення до житла, вилучено його власні речі. 30.07.2019 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було скасовано заочне рішення від 19.04.2019 року та справу призначеного до повторного розгляду. 04.12.2020 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська винесено ухвалу, якою провадження по справі закрито в зв`язку із відсутністю предмету спору. Також, ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2019 року у справі № 203/2519/19 було визнано неправомірними дії державного виконавця Центрального ВДВС з проникнення 12.07.2019 року до житла ОСОБА_1 та зобов`язано повернути йому описані та вилучені речі боржника. Вказана ухвала була залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.04.2020 року. Постановою Верховного Суду від 09.09.2020 року ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду було скасовано, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. 08.10.2020 року скаржник звертався до виконавчої служби з приводу повернення йому вилученого майна та документів. У жовтні 2020 року було отримано відповідь, згідно якої відповідальність щодо повернення тільки вилучених документів перекладено на стягувача. Питання щодо повернення вилученого майна взагалі залишено поза увагою. 14.12.2020 року він повторно звернувся з аналогічною заявою, але до цього часу вилучено майно та документи йому не повернуто, відповіді не надано.

Ураховуючи викладене, скаржник просив суд визнати дії Центрального ВДВС, пов`язані із відмовою в поверненні вилученого майна, неправомірними та зобов`язати Центральний ВДВС повернути йому майно, вилучене 12.07.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , згідно акту про опис відповідного майна боржника від 12.07.2019 року, у виконавчому провадженні № 59279622.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2021 року скарга задоволена частково.

Зобов`язано Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) повернути ОСОБА_1 майно, вилучене згідно акту про опис відповідного майна боржника від 12.07.2019 року в рамках виконавчого провадження № 59279622.

У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану ухвалу в частині відмови у визнанні дій Центрального ВДВС, пов`язаних із відмовою в поверненні вилученого майна, неправомірними скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу у вказаній частині. В іншій частині ухвалу просив залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції установлено, що заочним рішенням Кіровським районним судом м. Дніпропетровська від 19.04.2019 року у цивільній справі № 203/665/18 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення останнього з квартири АДРЕСА_2 .

На виконання цього рішення, Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 30.05.2019 року було видано виконавчий лист, який стягувачем ОСОБА_2 пред`явлено для примусового виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби місті Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (на теперішній час - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Постановою державного виконавця Центрального ВДВС від 06.06.2019 року було відкрито виконавче провадження № 59279622, в рамках якого 12.07.2019 року державним виконавцем було проведено примусове виселення боржника.

При цьому, 12.07.2019 року державним виконавцем складено акт про опис відповідного майна боржника, згідного якого описане під час примусового виселення майно боржника ОСОБА_1 , що перебувало в квартирі, було передано на відповідальне зберігання стягувача ОСОБА_2

30 липня 2019 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за заявою ОСОБА_1 заочне рішення суду від 19.04.2019 року було скасовано та справу призначеного до нового розгляду, за наслідками якого 04.12.2020 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська винесено ухвалу, якою провадження по справі закрито, в зв`язку із відсутністю предмету спору.

Під час розгляду скарги встановлено, що на момент її розгляду ухвала від 30.07.2019 року була скасовано судом апеляційної інстанції та справу направлено для подальшого розгляду до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. На час розгляду в суді першої інстанції даної скарги, розгляд цивільної справи про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 тривав.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2019 року у справі № 203/2519/19 було задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано неправомірними дії державного виконавця Центрального ВДВС з проникнення 12.07.2019 року до житла ОСОБА_1 , а також зобов`язано повернути йому описані та вилучені під час виселення 12.07.2019 року речі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.04.2020 року ухвала суду першої інстанції від 21.10.2019 року була залишена без змін.

Постановою Верховного Суду від 09.09.2020 року ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду було скасовано та в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Також з матеріалів справи вбачається, що 08.10.2020 року скаржник звертався до виконавчої служби з заявою з приводу повернення йому вилученого майна та документів, яка в той же день була зареєстрована в Центральному ВДВС.

На вказану заяву за вихідним від 22.10.2020 року Центральним ВДВС ОСОБА_1 було надано відповідь, що 22.10.2020 року стягувачу ОСОБА_2 державним виконавцем було направлено листа з проханням повернути до відділу оригінали документів. В подальшому, після того як стягувач надасть документи до відділу, вони зв`яжуться із заявником для їх передачі йому.

14 грудня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся з аналогічною заявою до Центрального ВДВС, відповідні на яку не надано.

Як встановлено судом, в рамках виконавчого провадження № 59279622 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 30.05.2019 року на виконання заочного рішення цього суду від 19.04.2019 року, яке на той час набрало законної сили в загальному порядку, ОСОБА_1 12.07.2019 року було примусово виселено з квартири АДРЕСА_2 в порядку, передбаченому статтею 66 Закону України "Про виконавче провадження".

Під час виселення, державним виконавцем було описано майно боржника, про що складено акт від 12.07.2019 року про опис відповідного майна боржника.

Згідно вказаного акту описані речі та майно боржника, що знаходились в квартирі були передані на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_2 , що відповідає приписам частини п`ятої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження".

Поряд з цим, судом встановлено, що ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.07.2019 року за заявою ОСОБА_1 заочне рішення суду від 19.04.2019 року було скасовано та на теперішній час цивільна справа за позовом ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 з квартири перебувала на розгляді в Кіровському районному суді м. Дніпропетровська.

Таким чином, скасування заочного рішення суду від 19.04.2019 року, на підставі якого 30.05.2019 року було видано виконавчий лист, в силу пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" було підставою для закінчення виконавчого провадження № 59279622 та відповідно до частини першої статті 40 вказаного Закону - для скасування державним виконавцем вжитих заходів щодо виконання рішення.

Під час розгляду справи державний виконавець зазначав, що на теперішній час виконавче провадження № 59279622 не закінчено, описане під час примусового виселення майно боржника було передано на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_2 , яка майно не повертає, мотивуючи це тим, що вона понесла витрати за його зберігання.

На запитання суду державний виконавець також повідомив що будь-яких доказів щодо понесення відповідних витрат та їх розміру стягувачем державному виконавцю не представлено, відповідно до частини сьомої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" описано майно не реалізовувалось.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 5 частиною першою статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статтею 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом.

Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов`язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов`язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини.

Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику.

У разі якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.

У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає органу, який відповідно до судового рішення зобов`язаний надати боржнику інше житлове приміщення, повідомлення про строк виконання рішення про надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не проводяться.

У разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця.

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, було скасовано, описане під час виселення боржника майно не було реалізоване, будь-яких доказів щодо понесення витрат виконавчого провадження, пов`язаних із зберіганням вказаного майна не надано, а заяви боржника про повернення майна залишені без належного реагування та останнє фактично безпідставно утримується стягувачем.

Відмовляючи у задоволенні скарги в частині визнання дій Центрального ВДВС, пов`язаних із відмовою в поверненні вилученого майна, неправомірними, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчою службою не відмовлялось в поверненні вилученого майна, а фактично мала місце бездіяльність щодо невжиття належних заходів з його повернення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як установлено судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, в рамках виконавчого провадження № 59279622 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 30.05.2019 року на виконання заочного рішення цього суду від 19.04.2019 року, яке на той час набрало законної сили в загальному порядку, ОСОБА_1 12.07.2019 року було примусово виселено з квартири АДРЕСА_2 в порядку, передбаченому статтею 66 Закону України "Про виконавче провадження".

Під час виселення, у зв"язку з відсутністю боржника, державним виконавцем було описано майно боржника, про що складено акт від 12.07.2019 року про опис відповідного майна боржника.

Згідно вказаного акту описані речі та майно боржника, що знаходились в квартирі були передані на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_2 , що відповідає приписам частини п`ятої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження".

На даний час виконавче провадження № 59279622 не закінчено, описане під час примусового виселення майно боржника було передано на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_2 , яка майно не повертає, мотивуючи це тим, що вона понесла витрати за його зберігання.

Крім того, апеляційним судом установлено, що після скасування ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.07.2019 року заочного рішення цього ж суду від 19.04.2019 року, Кіровським районним судом м. Дніпропетровська розглянуто спір по суті та 17.03.2021 року ухвалено рішення, яким позов задоволено.

На даний час вказане рішення суду не вступило в законну силу у зв`язку з подачею апеляційної скарги, яка ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14.05.2021 року призначена до розгляду на 07.09.2021 року.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Центрального ВДВС пояснив суду, що державним виконавцем не вчинялось жодних виконавчих дій щодо повернення майна боржника з моменту його передачі на зберігання, вимоги частини сьомої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" не було виконано, оскільки у виконавчої служби немає можливості для організації повернення майна, його перевезення за адресою проживання боржника у зв`язку з відсутністю для цього коштів, у зв`язку з чим було запропоновано ОСОБА_1 самостійно вирішити це питання з ОСОБА_2 .

Також, державний виконавець повідомив, що будь-яких доказів щодо понесення відповідних витрат та їх розміру стягувачем державному виконавцю не представлено, описано майно не реалізовувалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку фактично вбачається тривала бездіяльність виконавчої служби, яка полягає у не вчиненні дій щодо повернення майна та не надання відповіді на заяву про повернення майна від 14.12.2020 року.

Проте, таких вимог скаржник не заявляв, а просив суд визнати дії Центрального ВДВС, пов`язані із відмовою в поверненні вилученого майна, неправомірними.

Разом з тим, як установлено судом, виконавчою службою не відмовлялось в поверненні вилученого майна, а фактично мала місце бездіяльність щодо невжиття належних заходів з його повернення.

При цьому, такий обов`язок покладається судом саме на виконавчу службу в силу положень частини сьомої статті 66 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено повернення боржнику майна, переданого на зберігання на державного виконавця.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що ухвала постановлена з неповним з`ясуванням судом обставин справи, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення заявником норм права.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни ухвали суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції, у оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко