Постанова

від 22.06.2021 по справі 624/936/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 червня 2021 року

м.Харків

справа № 624/936/19

провадження № 22-ц/818/2677/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватно-орендне сільськогосподарське підприємство Мажарка ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Мажарка про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Куст НМ., в залі суду в смт. Кегичівка Харківської області, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Мажарка про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації..

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що оспорюваний правочин орендодавцем ОСОБА_2 не підписувався, що підтверджується висновком експертизи від 11 листопада 2020 року №12369, відповідно сторони не дійшли згоди щодо істотних умов, відповідно такий договір є неукладеним, у зв`язку з цим його реєстрація підлягає скасуванню, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові ВС від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16-ц та відповідно строки позовної давності на них не розповсюджуються, але всупереч вимогам закону даний договір зареєстрований в державному реєстрі прав на нерухоме майно та порушує право позивача на реєстрацію укладеного договору з ТОВ Надія . Посилається на те, що право користування земельною ділянкою, яке існувало у орендодавця на підставі договору від 13 травня 2007 року, було порушено внаслідок реєстрації договору оренди цієї ж земельної ділянки 01 серпня 2014 року при тому, що існує договір оренди земельної ділянки укладений в 2019 році між позивачем та ТОВ Надія після закінчення договору, укладеного між орендодавцем ОСОБА_2 та відповідачем в 2007 році, що узгоджується з позицією ВС в постанові від 20 березня 2019 року у справі №587/2110/16-ц і таке право підлягає захистові в обраний позивачем спосіб. Вважає, що судом першої інстанції не вірно визначені правові норми, які повинні були бути застосовані. Суд першої інстанції при винесенні рішення не враховав, що позов заявлено з підстав подвійної реєстрації договорів оренди на одну земельну ділянку, що порушує права позивача на реєстрацію договору оренди укладеного з СТОВ НАДІЯ 26.06.2019 році після закінчення строку дії договору оренди укладеного 10.06.2007 року між ОСОБА_2 та ПОСП Мажарка . Вважає, що скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ПОСП "Мажарка" за договором оренди б/н від 10.06.2007 року є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення таких прав.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та обранням позивачем неефективного способу захисту.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить земельна ділянка площею 4,5270 га, кадастровий номер 6323181000:16:002:0099, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області та належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ХР №059245 (а.с.9).

ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 ..

10 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ПОСП Мажарка було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 10 років, державна реєстрація якого відбулась 23 квітня 2008 року.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 серпня 2014 року відбулася реєстрація права оренди вказаної земельної ділянки, строком на 20 років на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 01 серпня 2014 року, між орендарем ПОСП Мажарка та орендодавцем ОСОБА_2 (а.с.12, із зворотною сторінкою).

Відповідно до висновку експертизи від 11 листопада 2020 року №12369 підпис від імені ОСОБА_2 у Договорі оренди землі № від 01 серпня 2014 року, наданому відповідачем, розташований в графі Орендодавець , в рядку МП (П.І.Б.) ОСОБА_2 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 у Договорі оренди землі № від 01 серпня 2014 року, наданому районною державною адміністрацією, розташований в графі Орендодавець в рядку МП (П.І.Б.) ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. (а.с.114-129).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить земельна ділянка площею 4,5270 га, кадастровий номер 6323181000:16:002:0099, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області та належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ХР №059245 . Позивачем було направлено лист відповідачу про припинення договору оренди земельної ділянки, у якому він висловив небажання продовжувати його дію. Проте позивачу стало відомо, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію договору оренди, укладеного 01 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПОСП Мажарка . Так, державним реєстратором реєстраційної служби Кегичівського районного управління юстиції у Харківській області, зареєстровано право оренди, згідно договору оренди землі б/н від 01 серпня 2014 року, строк дії оренди 20 років. Позивачка вказує, що одночасно не можуть діяти два договори оренди на одну земельну ділянку, оскільки договір оренди, що укладений у 2007 році на момент реєстрації іншого договору у 2014 році ще не закінчився. Орендодавець ОСОБА_2 цей договір не підписував, отже відповідачем порушене право орендодавця, як власника земельної ділянки, таким чином він має бути визнаний недійсним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від З0 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся вимогою про визнання договору оренди землі недійсним, посилаючись на те, що його дід ОСОБА_2 , якому належала вказана земельна ділянка, не підписував договір оренди укладений 01 серпня 2014 року з ПОСП Мажарка та умови договору не погоджував.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що суд позбавлений можливості, у повній мірі з`ясувати усі обставини справи, а саме те, що всі примірники договору оренди позивачем підписані не були, оскільки експертиза була проведена відносно двох примірників, інші два примірника до суду надано не було.

Між тим, на дослідження експерта було представлено екземпляр договору, який надано саме відповідачем.

Тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що експертним шляхом не був досліджений інший екземпляр договору.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що орендодавець ОСОБА_2 не укладав оспорюваний договір, користування належною йому земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Більш того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_2 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі, підтверджується категоричним висновком судової почеркознавчої експертизи від 11 листопада 2020 року №12369 складеним Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса, то такий договір є неукладеними.

Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельних ділянок, які є предметом договорів оренди, а не визнання таких правочинів недійсними, як обґрунтовувала позов позивач.

Отже, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів із відповідними позовними вимогами.

Судом встановлено обставини справи, за якими спірний договір ОСОБА_2 не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував.

На підтвердження вказаних обставин щодо неукладення спірного договору належним доказом є висновок експерта, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 розташований в графі Орендодавець , в рядку МП (П.І.Б) ОСОБА_2 , - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з вищезазначених мотивів.

Разом з тим, позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 та приватно-орендним сільськогосподарським підприємством Мажарка спору про право оренди на земельну ділянку оскільки договір оренди землі орендодавець ОСОБА_2 не підписував, тому він є неукладеними, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує права позивача на користування та розпорядження зазначеною власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога правильно заявлена в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як встановлено судом договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року зареєстрований Реєстраційною службою Кегичівського районного управління юстиції Харківської області

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником спірних земельних ділянок на час подання позову є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить земельна ділянка площею 4,5270 га, кадастровий номер 6323181000:16:002:0099, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області та належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ХР №059245, що відповідає вимогам ЦК України, ЗК України.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Разом з тим, реєстрація неукладеного між ОСОБА_2 та ПОСП Мажарка договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, загальною площею 4,5270 га, кадастровий номер 6323181000:16:002:0099, що знаходиться на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Отже, реєстрація права оренди ПОСП Мажарка на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець ОСОБА_2 фактично не підписував, тобто цей правочини є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечує реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви та апеляційної скарги про наявність правових підстав для скасування права оренди земельної ділянки загальною площею 4,5270 га, кадастровий номер 6323181000:16:002:0099, що знаходиться на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області зареєстрованого 11 серпня 2014 року Реєстраційною службою Кегичівського районного управління юстиції Харківської області строком на 20 років.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17 (провадження № 61-40620св18), 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18).

Відтак, рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки підлягає скасуванню, із ухвалення нового рішення про задоволення цих вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги заявлені відносно двох немайнових вимог. Враховуючи, що задоволенню підлягає лише одна немайнова вимога з ПОСП Мажарка на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 768,40 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 1152,60 грн.

Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати запис про проведену реєстраційною службою Кегичівського районного управління юстиції Харківської області від 11 серпня 2014 року державну реєстрацію договору оренди від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПОСП Мажарка щодо оренди земельної ділянки загальною площею 4,527 га, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та розташована на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323181000:16:002:0099.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди землі договір оренди землі укладений 01 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПОСП Мажарка залишити без задоволення з підстав викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Стягнути з приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Мажарка на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1921 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді С.С. Кругова

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення виготовлено 23.06.2021 року.