Рішення

від 24.06.2021 по справі 905/717/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.06.2021 Справа № 905/717/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Євробус» , м.Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пешерс» , м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення грошових коштів у сумі 211426,86грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явися

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Євробус» м.Дніпро, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пешерс» , м.Маріуполь, Донецька область про стягнення грошових коштів в сумі 211426,86грн., внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №180719/111 від 18.07.2019 на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, в частині оплати вартості послуг з перевезення вантажу згідно з актами надання послуг.

Ухвалою суду від 13.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 09.06.2021.

20.05.2021 та 18.06.2021 через підсистему Електронний суд від позивача надійшла заява про проведення засідання у відсутності його представника. Згідно з поданою заявою позивач позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 09.06.2021 судове засідання відкладено на 24.06.2021.

У судове засідання 24.06.2021 відповідач свого представника не направив. Своїм правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався, заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні та будь-яких заяв (клопотань) щодо продовження або поновлення процесуальних строків, в тому числі на подання відзиву, до суду не надходило.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу на його юридичну адресу вказану у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на фактичну адресу зазначену у позовній заяві та у договорі.

Проте поштове відправлення, надіслане на юридичну адресу відповідача, 26.05.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Також судом поштове повідомлення, надіслане на адресу, зазначену у позові та у договорі як фактичну.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

З огляду на зазначене, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19).

Згідно із частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил частини 9 статті 165, статті 202 ГПК України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

18.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Т.Л.ТРАНС (замовник, експедитор), яке у подальшому змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Пешерс» , та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Євробус (перевізник, субекспедитор або виконавець) укладено договір №180719/111 на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування, за умовами пункту 1.1. якого перевізник/експедитор зобов`язується за дорученням та за рахунок замовника/експедитора виконувати роботи з транспортування експортно-імпортних вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні (далі - роботи).

Згідно з пунктом 1.2. договору, доручення на виконання робіт перевізник/експедитор оформлюються заявками-замовленнями замовника/експедитора на перевезення вантажів, в яких передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору. Форма заявки-замовлення розробляється та надається замовником/експедитором.

Заявка-замовлення на перевезення повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками та підписами замовника/експедитора та перевізника/експедитора та є невід`ємною частиною даного договору. Сторони визнають юридичну силу заявки-замовлення на перевезення, переданої шляхом факсимільного зв`язку або електронною поштою (пункт 1.3. договору).

Відповідно до підпункту 2.1.9. пункту 2 договору, замовник/експедитор зобов`язаний здійснити оплату робіт перевізника/експедитора згідно умов, передбаченим цим договором та заявкою-замовленням.

Прийняття робіт здійснюється за актом приймання-передачі виконаних робіт, який перевізник/експедитор надає замовнику/експедитору після виконання своїх зобов`язань по перевезенню вантажу (пункт 3.1. договору).

Вартість належним чином виконаних робіт становить фрахтова сума, погоджена сторонами у заявці-замовленні: Вартість робіт містить у собі витрати перевізника/експедитора та його комісійну винагороду за виконання робіт (підпункт 3.1.1. пункту 3.1. договору).

Згідно з пунктом 3.2. договору замовник/експедитор зобов`язаний підписати акт приймання-передачі виконаних робіт протягом 5 робочих днів з моменту отримання, чи у той же строк направити відмову перевізнику/експедитору у випадку, якщо зазначені в акті приймання-передачі виконаних робіт роботи не відповідають фактично виконаним згідно умов цього договору та (або) вимогам, установленим чинним в України законодавством.

Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата робіт здійснюється на розрахунковий рахунок перевізника/експедитора за наявності і на підставі рахунка, оригінала товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, два примірника акту приймання-здачі робіт.

За умовами пункту 3.4. договору, оплата вартості робіт перевізника/експедитора, що виконується ним за даним договором, здійснюється впродовж 14 банківських днів після отримання замовником/експедитором рахунку від перевізника/експедитора, шляхом банківського переказу на поточний рахунок перевізника/експедитора (якщо інше не встановлено в заявці-замовленні).

Відповідно до пункту 4.1. договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків, передбачених даним договором сторони несуть майнову відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року. У разі якщо жодна із сторін за один місяць до припинення дії договору не заявить про свою відмову про продовження дії договору, дія договору вважається продовженою на наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 6.1. договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Доказів його розірвання або визнання недійсним, сторонами не надано, отже він є обов`язковим для сторін.

За твердженнями позивача, останній як перевізник свої зобов`язання виконав належним чином відповідно до умов договору, надавши замовнику послуги з перевезення вантажу на загальну суму 186 500,00грн., на підтвердження чого до позовної заяви додані копії актів надання послуг №1315 від 17.07.2020 на суму 19000,00грн., №1398 від 07.08.2020 на суму 10500,00грн., №1399 від 03.08.2020 на суму 20000,00грн., №1400 від 10.08.2020 на суму 14000,00грн., №1569 від 17.08.2020 на суму 20000,00грн., №1570 від 22.08.2020 на суму 13500,00грн., №1572 від 24.08.2020 на суму 20000,00грн., №1573 від 21.08.2020 на суму 13500,00грн., №1574 від 31.08.2020 на суму 20000,00грн., №1780 від 28.09.2020 на суму 20000,00грн., №2104 від 05.11.2020 на суму 16000,00грн., які на думку позивача є достатніми доказами настання у відповідача строку виконання зобов`язання по сплаті цих послуг.

На оплату вартості наданих послуг з перевезення вантажу позивачем були виставлені рахунки №1315 від 17.07.2020 на суму 19000,00грн., №1398 від 07.08.2020 на суму 10500,00грн., №1399 від 03.08.2020 на суму 20000,00грн., №1400 від 10.08.2020 на суму 14000,00грн., №1569 від 17.08.2020 на суму 20000,00грн., №1570 від 22.08.2020 на суму 13500,00грн., №1572 від 24.08.2020 на суму 20000,00грн., №1573 від 21.08.2020 на суму 13500,00грн., №1574 від 31.08.2020 на суму 20000,00грн., №1780 від 28.09.2020 на суму 20000,00грн., №2104 від 05.11.2020 на суму 16000,00грн.

Акти надання послуг підписані представниками виконавця та замовника послуг, підписи скріплені печатками.

Вимогою вих.№792 від 18.03.2021 позивач звернувся до відповідача про сплату у 10-ти денний термін з моменту отримання вимоги заборгованість у розмірі 186500,00грн. На підтвердження доказів надіслання вказаної вимоги позивачем надана копія фіскального чеку АТ Укрпошта від 18.03.2021. Проте вимога про погашення заборгованості за договором здійснення транспортно-експедиційного обслуговування №180719/111 від 18.07.2019 в сумі 186500,00грн. відповідачем залишена без задоволення.

Таким чином, за твердженням позивача відповідач в порушення умов вказаного договору свої зобов`язання щодо оплати послуг з транспортно-експедиційного обслуговування не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за договором з оплати послуг згідно вищевказаних актів надання послуг в загальній сумі 186500,00грн.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Пешерс грошових коштів в розмірі 186500,00грн., а також пені в сумі 10294,80грн., 3% річних в сумі 3816,86грн. та суми компенсації від інфляції 10815,20грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтями 627, 628 та 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини у сфері перевезення вантажу на підставі договору №180719/111 від 18.07.2019 на здійснення транспортного-експедиційного обслуговування, за яким ТОВ з іноземними інвестиціями Євробус зобов`язався виконувати роботи з транспортування експортно-імпортних вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні за дорученням та за рахунок ТОВ Пешерс , а останній зобов`язався своєчасно оплатити виконане перевезення, згідно з пунктом 3.4. даного договору.

Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України, яка узгоджується із положеннями статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони(клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

За приписами частини 2 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Суд зазначає, що уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Як встановлено судом та зазначено вище, на підставі договору було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом. Загальна сума послуг з перевезення склала 186500,00грн. Факт надання послуг підтверджується актами надання послуг, які підписані генеральним директором замовника без зауважень та заперечень по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг), підпис керівника відповідача, який підписував акти, скріплений печаткою Товариства. В актах відображено на підставі яких документів надані послуги та сума наданих послуг з урахуванням ПДВ.

Таким чином, відповідачу була відома сума наданих послуг, яка підлягає сплаті за договором №180719/111 від 18.07.2019. В усіх актах зазначена дата їх складення, яка співпадає з датою підписання їх позивачем як виконавцем так і відповідачем як замовником.

Як зазначає позивач, ним було виставлено відповідачу рахунки за перевезення вантажу на загальну суму 186500,00грн. Дати виставлення рахунків співпадають з датами, зазначеними в актах надання послуг. Докази не отримання рахунків відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Як свідчить аналіз змісту пунктів 3.3., 3.4. укладеного між сторонами договору, сторони погодили, що оплата замовником робіт здійснюється на підставі не лише виставленого рахунка, а й акта приймання-здачі робіт. Оплата вартості робіт здійснюється впродовж 14 банківських днів після отримання замовником/експедитором рахунку (якщо інше не встановлено у заявці-замовленні).

Сторонами не доведено, що при визначенні строку оплати мають застосовуватись інші обставини, умови чи юридичні факти.

Слід зазначити, що саме акт надання послуг є тим первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на підставі якого виникає обов`язок оплати.

Натомість рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року в справі №910/49/17.

Отже, однією з підстав для проведення оплати за отримані послуги є у тому числі акт. Не надання рахунку не може перешкоджати проведенню розрахунків у разі підписання сторонами актів, визначених у пункті 3.2 договору.

Тому, враховуючи, що дати підписання актів збігаються з датами виставлення рахунків, саме з часу отримання й підписання сторонами актів надання послуг в даному випадку й обраховується строк виконання грошового зобов`язання (протягом 14-ти банківських днів), визначений у договорі.

Таким чином, враховуючи умови договору, строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором є таким, що настав по акту від 17.07.2020 - 06.08.2020, по акту від 07.08.2020 - 28.08.2020, по акту від 03.08.2020 - 21.08.2020, по акту 10.08.2020 - 31.08.2020, по акту від 17.08.2020 - 07.09.2020, по акту від 22.08.2020 - 11.09.2020, по акту від 24.08.2020 - 11.09.2020, по акту 21.08.2020 - 11.09.2020, по акту від 31.08.2020 - 18.09.2020, по акту від 28.09.2020 - 19.10.2020, по акту від 05.11.2020 - 25.11.2020.

Проте, як свідчать матеріали справи, в порушення наведених вище положень законодавства та умов договору, відповідач своїх зобов`язань щодо здійснення оплати за перевезення вантажу не виконав, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 186500,00грн.

Відповідачем заперечень проти позову не наведено, доказів здійснення відповідних розрахунків у встановлені договором строки у матеріали справи не подано.

Вищевказане свідчить про підтвердження факту виникнення обов`язку щодо оплати послуг згідно наданих позивачем актів.

За таких обставин, враховуючи, що факт надання позивачем послуг на виконання умов договору підтверджується наявними у справі доказами, строк оплати за які настав, то за відсутності доказів сплати відповідачем вартості послуг, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 186500,00грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем здійснено нарахування 3% річних, інфляції, та пені.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданим розрахунком позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 3816,86грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму заборгованості в розмірі 186500,00грн. за період 07.08.2020-13.04.2021 (кількість днів прострочення 249).

Перевіривши проведений позивачем розрахунок 3%, нарахованих на суму боргу 186500,00грн. за період 07.08.2020-13.04.2021, судом встановлено, що позивачем не вірно визначений початок періоду таких нарахувань на вказану суму боргу, оскільки заборгованість у сумі 186500,00грн. утворилася станом на 26.11.2020 за весь час надання послуг починаючи з 07.08.2020. Тоді як на визначену позивачем дату початку періоду проведення нарахування 3% річних (07.08.2020) заборгованість відповідача з оплати послуг складала 19000,00грн. за актом від 17.07.2020.

Отже до суми заборгованості 186500,00грн., яка взята позивачем для розрахунку 3% річних станом на 07.08.2020, входять платежі строк виконання по яких на цю дату ще не настав, а тому до розрахунку 3% річних на сукупну заборгованість в сумі 186500,00грн. безпідставно включено період 07.08.2020-25.11.2020.

За перерахунком суду розмір 3% річних на прострочене відповідачем грошове зобов`язання в сумі 186500,00грн. за період 26.11.2020-13.04.2021 складає 2129,19грн.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 2129,19грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами частини 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.

Разом з цим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Згідно з наданим розрахунком інфляційних втрат позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 10815,20грн. за загальний період 07.08.2020-28.02.2021 на суму боргу 153000,00грн.

Судом перевірено розрахунок заявлених інфляційних втрат та встановлено, що позивачем також не вірно визначений початок періоду таких нарахувань на вказану суму боргу, оскільки на визначену позивачем дату початку проведення нарахувань інфляційних втрат (07.08.2020) заборгованість відповідача з оплати послуг складала 19000,00грн. за актом від 17.07.2020. Сукупну заборгованість в сумі 153000,00грн., яка взята позивачем при розрахунку утворилась з 20.10.2020 на підставі актів від 17.07.2020, 03.08.2020, від 07.08.2020, від 10.08.2020, від 17.08.2020, від 21.08.2020, від 22.08.2020, від 24.08.2020, від 31.08.2020 та від 28.09.2020. Отже до розрахунку інфляційних втрат на суму боргу 153000,00грн. безпідставно включено період 07.08.2020-19.10.2021

За перерахунком суду розмір інфляційних нарахувань на прострочене відповідачем грошове зобов`язання в сумі 153000,00грн. за період 20.10.2020 - 28.02.2021 складає 7001,06грн.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 7001,06грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом було здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон» .

За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У тексті позовної заяви позивачем зазначено: Відповідно до п.4.2. вищезазначеного договору, у випадку несвоєчасної сплати за надані послуги, замовник оплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення .

З посилання на вказаний пункт договору, зміст якого наведений позивачем у позовній заяві, останнім пред`явлено до стягнення пеню в розмірі 10294,80грн.

Разом з тим, як вбачається зі змісту договору та як встановлено судом, пунктом 4.2., на який посилається позивач як на підставу нарахування пені, визначено, що сторона, яка порушила зобов`язання за даним договором, зобов`язана негайно відвернути та/або вжити заходів для відвернення наслідків порушення зобов`язання.

Доказів укладання додаткової угоди до договору, якою б сторонами передбачалось внесення змін до пункту 4.2. договору та відповідно викладення його змісту у новій редакції, суду не надано.

Отже пункт 4.2. договору не містить погодження сторонами відповідальності замовника за порушення свого грошового зобов`язання з оплати виконаних перевізником за договором робіт у вигляді пені.

Крім того, суд зазначає, що розрахунок заявленої до стягнення суми пені, має містити зазначення дат з яких починається нарахування пені, дат в які закінчується нарахування, кількості днів прострочення, сум боргу на які нараховується пеня (із зазначенням нарахованих та сплачених сум), розміру ставки пені (із зазначенням розміру облікової ставки НБУ на рік та відповідно розрахованої ставки пені на день) підсумкової суми пені за кожний період нарахування та підсумкової суми пені заявленої до стягнення.

Проте розрахунок пені, наведений позивачем у тексті позовної заяви, не містить вищезазначених даних на підставі яких суд мав би можливість здійснити перевірку заявленої до стягнення суми пені.

Таким чином, в матеріалах справи фактично відсутній документально обґрунтований розрахунок пені.

Суд не в змозі самостійно здійснити розрахунок пені, оскільки не вправі самостійно встановлювати періоди нарахування та суму заборгованості, з якої здійснюється розрахунок, так як це є частиною позовних вимог, які можуть викладатись тільки позивачем. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2019 у справі №906/696/18.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Євробус , м.Дніпро до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Пешерс , м.Маріуполь про стягнення грошових коштів в сумі 211426,86грн., з яких: 186500,00грн. - основний борг, 10294,80грн. - пеня, 3816,86грн. - 3% річних, 10815,20грн. - сума компенсації від інфляції, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Пешерс (87549, Донецька обл., місто Маріуполь, б.Шевченка, будинок 91; код ЄДРПОУ 36941226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Євробус (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Лоцманський узвіз, 8; код ЄДРПОУ 32835589) 186500,00грн. основного боргу, 2129,19грн. - 3% річних, 7001,06грн. - індекс інфляції та 2934,45грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 24.06.2021.

Суддя М.О. Лейба