Рішення

від 08.06.2021 по справі 372/3014/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3014/19

Провадження № 2-63/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 червня 2021 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Мельник С.Ю.,

за участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , громадської організації Стоп корупції про визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 19 серпня 2019 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , громадської організації Стоп корупції про визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на інформаційному порталі Стопкор у публікації під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 була поширена наступна інформація: 50 тисяч доларів - стільки представнику ГО "Всеукраїнська громадська рада" пропонувала дружина голови Київського районного суду Одеси ОСОБА_4 . Гроші обіцяла в обмін на скасування акції під ВККСУ у день співбесіди судді. Про це журналістам "СтопКору" розповів активіст руху ОСОБА_3 , який замість того, щоб розбагатіти, обрав чесність та принциповість. За його словами, дружина ОСОБА_4 намагалася вийти на нього через знайомих. Примітно, що для зриву акції під ВККСУ 31 травня будівлю навіть "замінували". Сам ОСОБА_4 плутався у своїх словах під час співбесіди, утім це не завадило суддям визнати його таким, що відповідає посаді. Згодом Громадська рада доброчесності забракувала кандидатуру ОСОБА_4 . Тепер на нього чекає перегляд справи 14 червня. Цього разу його тестуватимуть усі 15 членів ВККСУ. Інформаційний портал Стопкор є підпорядкованим порталом Громадської організації Стоп корупції, що підтверджується наступним. На сайті самого порталу Стопкор є посилання на Громадську організацію Стоп корупції . За вказаним посиланням відображена інформація про команду Стоп корупції , до якої входить ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також приведена структура організації. На головній сторінці внизу міститься наступний запис ІНФОРМАЦІЯ_4 Виходячи з опублікованої структури, до структури ГО Стоп корупції входить редакція антикорупційних новин, чим і є інформаційний портал Стопкор . Вказана інформація була поширена редакцією з посиланням на слова ОСОБА_3 . Таким чином, відповідачі поширили наступну недостовірну інформацію відносно Позивача - ОСОБА_2 , а саме: дружина судді ОСОБА_4 - ОСОБА_2 пропонувала представнику ГО Всеукраїнська громадська рада"ОСОБА_3 50 000 доларів за скасування акції. Таким чином, Відповідач стверджує, що Позивач вчинила дії направлені на скоєння суспільно небезпечного діяння, а саме підкуп службової особи юридичної особи приватного права(так як ОСОБА_3 - є керівником ГО Всеукраїнська народна рада протидії корупції та громадської експертизи влади ), що є кримінально караним діянням. Тобто, Відповідач, розповсюджуючи недостовірну інформацію через інформаційний портал Стопкор має на меті підірвати авторитет Позивача, яка є доктором юридичних наук, завідувачем кафедри в Національному університеті Одеська юридична академія стверджуючи, що Позивач діяла незаконно та вчинила злочин. Вказані дії негативно впливають на репутацію Позивача як науковця, викладача, перед її колегами, підлеглими та студентами. Вказані висловлювання є наклепом та намаганням створювати тиск на чоловіка позивача - голову Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 . Жодної правдивої інформації вказані твердження не містять. Жодної заяви до органів національної поліції ОСОБА_3 подано не було, а його дії є лише спробою створити позивачу хибний образ хабарника, яка намагається підкупити громадських діячів з метою нібито допомогти своєму чоловіку уникнути тиску з боку активістів. На підставі вищевикладеного позивач вимушена була звернутись до суду з даним позовом.

17 вересня 2019 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та призначення підготовчого судового засідання.

23 грудня 2019 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

07 лютого 2020 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу від 17.09.2019 року про відкриття провадження по справі.

25 серпня 2020 року ухвалою Київського Апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

01 грудня 2020 року винесено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

08 лютого 2021 року винесено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

11 лютого 2021 року винесено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду.

17 лютого 2021 року винесено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

26 лютого 2021 року винесено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

24 березня 2021 року винесено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

06 травня 2021 року винесено ухвалу про часткове задоволення клопотання представника позивача, про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові. Проти винесення заочного рішення не заперечив.

Представником відповідача ГО Стоп корупція , 25.10.2019 року через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що позивач подав позов до ОСОБА_3 та Громадської організації Стоп корупція про захист честі, гідності та ділової репутації. З даним позовом вони не погоджуються та надають пояснення, що позивач вказує, що інформація була поширена у публікації на інформаційному порталі Стопкор . Позивачем до позовної заяви не надано доказів, які б доводили, що ГО Стоп корупції є зареєстрованою як засіб масової інформації. Позивач не використовує дані з офіційних джерел, та інформаційних агентств, як суб`єктів інформаційної діяльності, з якого стало б зрозуміло, що ГО Стоп корупції не є суб`єктом інформаційної діяльності. Виходячи з вищезазначеного та наданих доводів в відзиві на позов, просять в позові відмовити в повному обсязі, та в судове засідання не з`явився, хоч про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не з`явились, про поважність неявки суду не повідомили, хоч про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважав можливим розглянути спір у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши представника позивача, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини:

ІНФОРМАЦІЯ_2 на інформаційному порталі Стопкор за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 була поширена наступна інформація: 50 тисяч доларів - стільки представнику ГО "Всеукраїнська громадська рада" пропонувала дружина голови Київського районного суду Одеси ОСОБА_4 . Гроші обіцяла в обмін на скасування акції під ВККСУ у день співбесіди судді. Про це журналістам "СтопКору" розповів активіст руху ОСОБА_3 , який замість того, щоб розбагатіти, обрав чесність та принциповість. За його словами, дружина ОСОБА_4 намагалася вийти на нього через знайомих.

Інформаційний портал Стопкор є підпорядкованим порталом Громадської організації Стоп корупції, що підтверджується наступним.

На сайті самого порталу Стопкор є посилання на Громадську організацію Стоп корупції . За вказаним посиланням відображена інформація про команду Стоп корупції , до якої входить ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також приведена структура організації.

На головній сторінці внизу міститься наступний запис ІНФОРМАЦІЯ_4

Виходячи з опублікованої структури, до структури ГО Стоп корупції входить редакція антикорупційних новин, чим і є інформаційний портал Стопкор .

Вказана інформація була поширена редакцією з посиланням на слова ОСОБА_3 .

Таким чином, відповідачі поширили наступну недостовірну інформацію відносно позивачки - ОСОБА_2 , а саме: Дружина судді ОСОБА_4 - ОСОБА_2 пропонувала представнику ГО Всеукраїнська громадська рада" ОСОБА_3 50 000 доларів за скасування акції

Таким чином, відповідач стверджує, що позивачка вчинила дії направлені на скоєння суспільно небезпечного діяння, а саме підкуп службової особи юридичної особи приватного права (так як ОСОБА_3 - є керівником ГО Всеукраїнська народна рада протидії корупції та громадської експертизи влади ), що є кримінально караним діянням. Тобто, відповідач, розповсюджуючи недостовірну інформацію через інформаційний портал Стопкор має на меті підірвати авторитет Позивачки, яка є доктором юридичних наук, завідувачем кафедри в Національному університеті Одеська юридична академія стверджуючи, що вона діяла незаконно та вчинила злочин.

Свобода вираження поглядів гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наступним чином: Кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Публікації в Інтернеті підпадають під сферу дії статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її загальних принципів, але особлива форма цього засобу передачі інформації привела Страсбурзький Суд до прийняття певних обмежень щодо свободи вираження думки в Інтернеті.

Загальні принципи Європейського Суду з прав людини, що стосуються свободи вираження поглядів застосовуються до публікацій в Інтернеті, викладені в дослідженні Європейського Суду з прав людини: "Інтернет: прецедентна практика Європейського Суду з прав людини", в якому зокрема зазначено, що свобода вираження поглядів, захищена пункту 1 статті 10 Конвенції, становить необхідну основу демократичного суспільства (див., наприклад, справу Хендісайд проти Сполученого Королівства (Handyside до the United Kingdom), рішення від 7 грудня 1976 року серія А, N 24).

Обмеження цієї свободи передбачені у пункті 2 статті 10 Конвенції, повинні тлумачитися вузько. Втручання з боку Держав в здійснення цієї свободи можливе за умови, якщо воно є "необхідним у демократичному суспільстві", тобто згідно з прецедентною практикою Європейського Суду, воно повинно відповідати "нагальній суспільній потребі", бути пропорційним законній меті за змістом другого пункту статті 10 Конвенції, і бути обґрунтовано судовими рішеннями, що містять відповідну і достатню мотивацію.

Хоча у національних властей є певна свобода розсуду, вона не є необмеженою і супроводжується європейським контролем, проведеним Судом (справа Олексій Овчинников проти Росії (Aleksey Ovchinnikovv. Russia), скарга N 24061/04, п. 51, рішення від 16 грудня 2010 року).

У рішенні у справі "Редакція газети "Правоедело" і Штекель проти України" (Editorial Boardof Pravoye Deloand Shtekelv. Ukraine) (скарга N 33014/05, рішення від 5 травня 2011 року) Європейський Суд вперше визнав, що стаття 10 Конвенції повинна тлумачитися як така, що покладає на Державу позитивний обов`язок щодо встановлення належної нормативно-правової бази для забезпечення ефективного захисту свободи вираження поглядів журналістами в Інтернеті.

У цій справі на заявників було покладено обов`язок виплатити збитки за повторну публікацію тексту, автор якого був невідомий. Текст носив об`єктивно дифамаційний характер і був знайдений ними в Інтернеті (текст супроводжувався зауваженням із зазначенням джерела і того, що газета не мала відношення до тексту).

Щодо критики або сатири необхідно відзначити, що свобода вираження поглядів за умови дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції також поширюється на "інформацію" або "ідеї", які ображають, шокують чи турбують Державу або будь-яку частину населення. Такими є вимоги плюралізму, толерантності і широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (справа Перрін (Perrin), наведено вище). Свобода журналістів також включає можливість вдатися до певної міри перебільшення чи навіть провокації. Однак, важливо провести розмежуванням і критикою і образою.

Стаття 10 Конвенції, однак, не гарантує необмежену свободу вираження поглядів, особливо у випадках, коли така інформація, що публікується у пресі, швидше за все, зробить серйозний вплив на репутацію та права приватних осіб (дифамація). Однак, національні влади повинні надати належні обґрунтування своїх рішень (справа Фатуллаєв проти Азербайджану - Fatullayev v. Azerbajan, скарга N 40984/07, п. 100, рішення від 22 квітня 2010 року) для того, щоб показати наявність "нагальної суспільної необхідності".

Для обґрунтування рішення, яке встановлює, що особа вчинила дифамацію в Інтернеті, національні суди повинні привести відповідні і достатні причини, наявність яких Європейський Суд повинен буде перевірити.

Суд у справі Редакція газети "Правоедело" і Штекель проти України" (Editorial Boardof Pravoye Deloand Shtekelv. Ukraine, скарга N 33014/05, рішення від 5 травня 2011 року) визнав, що Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об`єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси. Таким чином, підходи, які регулюють відтворення матеріалу з друкованих засобів масової інформації та Інтернету, можуть відрізнятися. Останній, безперечно, має коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис для того, щоб забезпечити захист зазначених прав і свобод та сприяння їм.

Беручи до уваги роль, яку відіграє Інтернет у контексті професійної діяльності засобів масової інформації (див. пункти 29-32 у справі Редакція газети "Правоедело" і Штекель проти України"), та його важливість для загального здійснення права на свободу вираження поглядів (див. рішення від 10 березня 2009 року у справі "Таймз Ньюспейперз" проти Сполученого Королівства (N 1 та N 2)" (Times NewspapersLtdv. United Kingdom (no. 1 andno. 2), заяви NN 3002/03 та 23676/03, п. 27), Суд визначив, що відсутність на національному рівні достатньої законодавчої бази, яка б дозволяла журналістам використовувати отриману з Інтернету інформацію без остраху наразитися на санкції, серйозно перешкоджає пресі відігравати свою роль "сторожового пса суспільства" (див., mutatismutandis, рішення від 26 листопада 1991 року у справі "Обзервер" і "Гардіан" проти Сполученого Королівства" (Observerand Guardianv. The United Kingdom), n. 59, SeriesA, N 216).

Тому Європейський Суд дійшов висновку у даній справі, що вимогу законності, закріплену в другому пункті ст. 10 Конвенції, дотримано не було.

В контексті еволютивного тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини у справі "Редакція газети "Правое дело" і Штекель проти України" зробив висновок, що ст. 10 Конвенції повинна тлумачитися як така, що покладає на Державу позитивний обов`язок щодо встановлення належної нормативно-правової бази для забезпечення ефективного захисту свободи вираження поглядів журналістами в інтернеті.

Протягом майже восьми років, Держава Україна, позитивний обов`язок щодо встановлення належної нормативно-правової бази для забезпечення ефективного захисту свободи вираження поглядів в інтернеті, не виконала.

Згідно з пунктом 2 статті 10, здійснення цієї свободи може накладати Обов`язки та відповідальність , які поширюються в тому числі і на пресу. Ці обов`язки та відповідальність неминуче набувають значення, коли, як у цій справі, на перший план виходить питання про нападках на репутацію пойменованого приватної особи і порушення прав інших осіб . Для врівноваження протидіючих інтересів, яке належить провести Суду, має значення і той факт, що по п. 2 статті 6 Конвенції приватні особи мають право вважатися невинними, до тих пір поки їх вину не буде доведено законним порядком (рішення Суду у справі Ворм проти Австрії від 29 серпня 1997 року, та постанова Суду у справі Дю Руа і Малорі проти Франції , скарга №34000 / 96, п. 34, ECHR2000-X).

Позивач вважає, що розповсюджена відповідачами інформація є негативною, недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивачки. При цьому, відповідач ОСОБА_3 зробив вищезазначені твердження в категоричній та однозначній формі.

Слід зазначити, що зміст поширеної відповідачами інформації, яка формує хибну суспільну думку та створює уявлення про позивачку, як про особу, що наче вчиняла дії, в яких вбачаються ознаки правопорушень, не відповідає дійсності, тобто поширена інформація є недостовірною. Більш того, відповідачі не посилаються на джерела такої інформації та факти, які могли б підтвердити таку інформацію.

Ураховуючи характер використаних мовних засобів, категоричність і однозначність відповідних словосполучень, інформація, яка була поширена відповідачами, є твердженням про факти, яких не існувало, і не може розглядатися як критика чи оціночне судження.

Таким чином, зважаючи на те, що оспорювана інформація, поширена про позивачку, не підпадає під ознаки критики, не є оціночним судженням, а є недостовірною інформацією, яка призводить до нав`язування суспільству хибної та неправдивої думки про позивачку як про особу, яка могла вчинити протизаконні дії, і, відповідно, порушує його особисті немайнові права, які підлягають правовому захисту в порядку, встановленому процесуальним законом України.

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У ч. 4 ст. 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до ст. 201 ЦК України , особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України , життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Стаття 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтями 297, 299 Цивільного кодексу України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фізична особа має право на повагу до своєї честі та гідності і на недоторканність ділової репутації, їх захист, а також право вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до абзацу 1 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Отже, з наведеного вбачається, що при розгляді справ про захист гідності та честі, ділової репутації фізичної особи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність наступних юридично важливих обставин: поширення інформації, наявність особи стосовно якої поширена інформація, недостовірність поширеної інформації, порушення особистих немайнових прав особи.

Так, поширенням інформація, зокрема, є її опублікування у пресі та поширення в мережі Інтернет хоча б одній особі. Верховний Суд України у абзаці четвертому п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснив, що якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Згідно з абзацом 5 п. 15 вищевказаної Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Враховуючи вимоги наведених норм чинного законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, оцінюючи зміст поширеної інформації, слід звернути увагу на наступне:

(а) інформація, що була поширена Відповідачем-1, була доведена до відома невизначеної кількості осіб, стосувалася безпосередньо особи Позивача, є недостовірною;

(б) оспорювана інформація не належить до оціночних суджень, а є інформацією, що містить факти про вчинення позивачем конкретних дій, в яких може вбачатися порушення чинного законодавства України, а також фактично містить інформацію про причетність позивача до вчинення дій, що можуть містити ознаки злочинів, тому вся ця інформація підлягає спростуванню;

(в) оспорювана інформація є такою, що впливає на громадську думку стосовно особи позивача, проте, враховуючи недостовірність цієї інформації, вимога про спростування такої інформації не є втручанням у свободу вираження поглядів та відповідає ч.2 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цьому контексті потрібно враховувати позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між цими поняттями. Як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Нова Газета і Бородянський проти Росії від 28 березня 2013 року, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено (пункт 39).

У пункті 75 рішення у справі Фельдек проти Словаччини від 12 липня 2001 року Європейський суд з прав людини також зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Оскільки інформація, розповсюджена відповідачами, містить відомості про обставини, які піддаються доведенню, то вона є саме твердженням про факти, а не оціночним судженням.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України у пункті 3 Постанови від 27.02.2009 р. № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи зазначив, що вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Згідно з ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до положень ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Положеннями пункту 2 частини 2 статті 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

Отже, з огляду на викладене вимоги позивача спростувати недостовірну інформацію підпадають під дію п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України, і, відтак, строк позовної давності не порушений, і позовна заява Позивача підлягає розгляду судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Вказані дії негативно впливають на репутацію позивача як науковця, викладача, перед її колегами, підлеглими та студентами.

Суд погоджується із доводами позову про те, що вказані висловлювання є наклепом та намаганням створювати тиск на чоловіка позивачки - голову Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 . Жодної правдивої інформації вказані твердження не містять. Обгрунтованими слід визнати доводи позову про те, що жодної заяви до органів національної поліції ОСОБА_3 подано не було, а його дії є лише спробою створити позивачці хибний образ хабарниці, що намагається підкупити громадських діячів з метою нібито допомогти своєму чоловіку уникнути тиску з боку активістів. Оскільки жодних ознак достовірності відповідних тверджень під час судового розгляду судом не встановлено, суд погоджується із доводами позову про недостовірність такої інформації, оскільки протилежне відповідачами не доведено, а доводи позову не спростовано. Також суд вважає, що саме таким чином сформульовані речення свідчать не про висловлення особистих оціночних суджень відповідача, а про конкретну інформацію про злочинні дії позивачки, тому суть позовних вимог не порушує право жодного із відповідачів ні на свободу вираження поглядів та ні на свободу діяльності засобів масової інформації, тому порушень ст.ст. 8,10 Європейської конвенції про права людини не вбачається при задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з викладеним, суд вважає доведеними посилання позову на протиправність дій відповідача в частині визнання недостовірною інформацією та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2 та зобов`язання обох відповідачів спростувати недостовірну поширену ними інформацію у відношенні ОСОБА_2 .

В іншій частині оприлюднені у вказаній статті в мережі Інтернет відомості не містять чітких фактів чи посилань на конкретизовані обставини, які б стосувались особисто позивачки, тому суд вважає, що в іншій частині оприлюднена інформація не порушує прав чи законних інтересів саме позивачки ОСОБА_2 , тому в цій частині достатніх підстав для судового захисту її прав чи законних інтересів у обраний позовом спосіб не вбачається.

Поряд з тим, вже задоволені позовні вимоги про визнання недостовірною інформацією та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2 та зобов`язання відповідачів ОСОБА_3 та громадської організації Стоп корупції спростувати недостовірно поширену інформацію у відношенні ОСОБА_2 , на думку суду, у достатній мірі створюють умови для ефективного захисту і відновлення порушених прав та законних інтересів позивача.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні лише частково, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Правомірним суд визнає і вимоги позивачки про відшкодування відповідачами понесених ним судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Керуючись ст..ст. 3, 9, 32, 62, 68 Конституції України, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 ЦПК України, ст.ст. 16, 278, 297, 299 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недостовірною інформацією та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_2 поширену ОСОБА_3 та Громадською організацією Стоп корупції в мережі Internet на сайті інформаційного порталу stopcor.org, яка знаходиться за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію наступного змісту: 50 тисяч доларів - стільки представнику ГО "Всеукраїнська громадська рада" пропонувала дружина голови Київського районного суду Одеси ОСОБА_4 . Гроші обіцяла в обмін на скасування акції під ВККСУ у день співбесіди судді. Про це журналістам "СтопКору" розповів активіст руху ОСОБА_3 , який замість того, щоб розбагатіти, обрав чесність та принциповість. За його словами, дружина ОСОБА_4 намагалася вийти на нього через знайомих.

Зобов`язати ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та громадську організацію Стоп корупції (адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 43/2, код ЄДРПОУ 39946405) спростувати поширену ними недостовірну інформацію у відношенні ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в мережі Internet на сайті інформаційного порталу stopcor.org, яка знаходиться за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 наступного змісту: 50 тисяч доларів - стільки представнику ГО "Всеукраїнська громадська рада" пропонувала дружина голови Київського районного суду Одеси ОСОБА_4 . Гроші обіцяла в обмін на скасування акції під ВККСУ у день співбесіди судді. Про це журналістам "СтопКору" розповів активіст руху ОСОБА_3 , який замість того, щоб розбагатіти, обрав чесність та принциповість. За його словами, дружина ОСОБА_4 намагалася вийти на нього через знайомих.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), громадської організації Стоп корупції (адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 43/2, код ЄДРПОУ 39946405) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі по 768 грн. 40 коп. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя М.В.Кравченко