Рішення

від 25.06.2021 по справі 513/191/21

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/191/21

Провадження № 2/513/220/21

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2021 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Рязанової К.Ю., за участю секретарів судового засідання Златіної О.І., Коржан О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення частки померлої у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

23 лютого 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку загальною площею 0,2297 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за позивачем право власності на 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,2297 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Позов обґрунтований тим, що після смерті його дружини ОСОБА_3 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2297 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5124581100:02:001:0548, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві приватної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 10 березня 2014 року.

21 січня 2021 року позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 22 січня 2021 року нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що не виділена (визначена) частка спадкодавця у спільному майні.

Позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про розгляд справи до суду не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області та відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, до суду не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, позов визнали, повідомили, що їм зрозумілі наслідки визнання позову.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до копії паспорта НОМЕР_2 , виданого 23 грудня 1996 року Саратським РВ УМВС України в Одеській області, прізвище, ім`я та по батькові позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є чоловіком ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданого 03 листопада 1974 року Зорянською сільською радою Саратського району Одеської області.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 09 вересня 2017 року Одеськім міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане Реєстраційною службою Саратського районного управління юстиції в Одеській області 10 березня 2014 року земельна ділянка площею 0,2297 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5124581100:02:001:0548, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної сумісної власності, номер запису про право власності №4921287.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 1/2 частину вказаної ділянки.

Постановою приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 22 січня 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки державна реєстрація спільної сумісної власності проводиться за кожним окремо.

Згідно витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі №61863232 від 29 вересня 2020 року до майна ОСОБА_3 заведена спадкова справа №299-2020.

Судом досліджена копія спадкової справи, відповідно до якої 29 вересня 2020 року після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини звернувся позивач ОСОБА_1 . В матеріалах спадкової справи міститься заява про відмову від спадщини ОСОБА_4 . 22 січня 2021 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/2 частки житлового будинку під АДРЕСА_2 , загальна площа 90,9 кв.м, житлова площа 64,4 кв.м, та складається: житловий будинок А; літня кухня Б; сарай В; гараж Д; сарай Г,Е; вбиральня Ж; Споруди №1-6; на земельній ділянці площею 0,2297 га. Також, 22 січня 2021 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,1938 га, з них 1,1938 га - рілля, розташованої на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, масив № НОМЕР_5 , ділянка № НОМЕР_6 , кадастровий номер 5124581100:01:003:0337, яку передано для ведення товарного сільського виробництва, та свідоцтво про право власності на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,4401 га, з них 0,4401 га - рілля, розташованої на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер 5124581100:01:002:0558, яку передано для ведення особистого селянського господарства; свідоцтво про право власності на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,2555 га, з них 0,2555 га - рілля, розташованої на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, кадастровий номер 5124581100:01:001:0371, яку передано для ведення товарного сільського виробництва.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Так, статтею 13 Європейської конвенції про права людини передбачено право на ефективний засіб правового захисту як одне з ключових положень, що лежить в основі системи захисту прав людини.

Згідно з роз`ясненнями п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Як встановлено ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином особа має право пред`явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Так, відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.ч. 1-2 ст. 1220 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 Про судову практику у справах про спадкування для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Особа не позбавлена права на захист своїх порушених прав шляхом подання позову про визнання права власності у порядку спадкування на належну спадкодавцю частку у праві спільної власності.

Аналогічний правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18), від 20.06.2018 у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19), від 20.03.2019 у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18), від 22.04.2020 у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19), від 22.04.2020 у справі № 61-11210св19 (провадження № 61-11210св19), від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16.09.2020 у справі 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19).

Так, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права власності на майно.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 (далі - лист ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013) визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Так, у відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1-2 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Так, за змістом ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

При цьому, згідно положень ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом роз`яснень, що містяться в пункті 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 (далі - лист ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013), умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Так, за змістом ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч. 2 ст. 355 ЦК України).

За визначенням ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За змістом ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно з ч. 5 ст. 89 ЗК України при визначенні розміру часток у спільній сумісній власності слід виходити з того, що вони є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 89 ЗК України поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Статтею 120 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип юридичної єдності частини земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип юридичної єдності частини земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року (провадження № 6-2цс15), від 13 квітня 2016 року (провадження № 6-253цс16), від 12 жовтня 2016 року (провадження № 6-2225цс16).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступу від наведених висновків.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5124581100:02:001:0548 має цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Судом також не встановлено наявності угоди між співвласниками даної земельної ділянки про порядок користування земельною ділянкою, частка будинковолодіння спадкодавця ОСОБА_5 , на дату смерті складала 1/2, яка відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 1/2 частки житлового будинку під АДРЕСА_2 належить позивачу, а тому при визначенні розміру часток співвласника слід виходити з розміру його частки будинковолодіння, який розташований на зазначеній земельній ділянці.

Згідно з п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав № 5 від 07 лютого 2014 року частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при відкритті після нього спадщини.

З урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, суд не може вирішувати питання про права померлої дружини позивача, адже вона не є стороною процесу не має цивільної та цивільної процесуальної дієздатності, у зв`язку зі смертю, а тому пред`явлені позовні вимоги щодо визначення її частки у спільній сумісній власності є необґрунтованими, не узгоджуються з вимогами законодавства та не є належним способом захисту порушених прав позивача відповідно до статті 16 ЦК України, відтак, в цій частині задоволенню не підлягають.

Водночас, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, проаналізувавши матеріали спадкової справи, суд вважає доведеним, що позивач як єдиний спадкоємець першої черги за законом в розумінні статті 1261 ЦК України має право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.2, 4-5, 12-13, 76-83, 89, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення частки померлої у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,2297 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5124581100:02:001:0548, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 23 грудня 1996 року Саратським РВ УМВС України в Одеській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 , виданий 27 лютого 1997 року Саратським РВ УМВС України в Одеській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .

Відповідач: Саратська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, 68200, смт. Сарата, вул. Крістіана Вернера, буд. 84, Білгород-Дністровського району Одеської області, ЄДРПОУ 04379189.

Суддя К. Ю. Рязанова