Рішення

від 16.06.2021 по справі 461/5265/19

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/5265/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова, у складі головуючого судді Фролової Л.Д.,

при секретарі судового засідання Євтушенко В.Ю.

за участі:

представників позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участю третьої особи, Першої державної Львівської нотаріальної контори про визнання недійсним та скасування заповіту,-

ВСТАНОВИВ :

Звернувшись з позовом до Галицького районного суду міста Львова, позивач у позовній заяві зазначила що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина її рідного діда ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть. Після смерті тітки залишилось спадкове майно, а саме квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що коли вона звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини, їй було відмовлено, у зв`язку зі складенням померлою заповіту на іншу особу. Вважає, що заповіт порушує її права як законного спадкоємця 4 черги спадкування та оскільки вона є рідною внучкою по чоловікові спадкодавця. Спадкоємцем за заповітом є стороння для її тітки людина - ОСОБА_5 . Зазначає, що на момент його складання ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними, так як була фізично нездоровою особою та не могла здійснити фізичне відвідування нотаріуса, а також хворіла онкозахворюванням та була інвалідом 2 групи. Заповіт суперечить її волі та здійснений проти її волі, так як складений щодо чужої особи. Крім того, підпис на заповіті є підробленим. Позивач постійно проживала з ОСОБА_7 , піклувалася про неї, здійснювала догляд та організувала похорон. Так як відповідач є сторонньою особою для спадкодавця, не спілкувався та не доглядав за нею, - вказане свідчить про укладення заповіту проти волевиявлення спадкоємиці. Правовими підставам позову зазначено норми ч.4 ст.207 ЦК України та ст.ст. 1234,1247, 1248ЦК України. Враховуючи, що невиконання підпису та напису на заповіті ОСОБА_7 є порушенням вищезазначених норм права та недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України, - просить суд визнати правочин недійсним.

Рух справи у суді.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 19 липня 2019 року цивільний позов був залишений без руху.

25 липня 2019 року було відкрито провадження за вказаним позовом з розглядом справи за нормами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29 травня 2020 року у справі була призначена судова почеркознавча експертиза.

Позиції учасників справи під час судового розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні просили визнати заповіт недійсним та скасувати з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства. Також як і у відзиві на позов, представник відповідача зазначив, що державним нотаріусом Сулимою Н.Б. на момент складання заповіту були виконані всі приписи законодавства, а саме, була встановлена особа заповідача, перевірена її дієздатність. Заповіт ОСОБА_7 був її волевиявленням як власника майна, здійсненим компетентним органом згідно з нормами Цивільного Кодексу України.

Перша львівська державна нотаріальна контора, повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи надала заяву про слухання справи без участі її представника.

Правові підстави та мотиви прийнятого судом рішення.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу.

Вимоги до форми заповіту, передбачені нормами ст. 1247 ЦК України, названі загальними, тому що вони стосуються як випадків посвідчення заповіту нотаріусом, так і іншими особами, яким законом надані такі повноваження, специфіка ж посвідчення заповітів установлюється в нотаріальній процедурі, тобто Законом України «Про нотаріат» та іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 7 Закону України Про нотаріат нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно пункту 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595( в редакції станом на 30 грудня 2014 року, тобто на день складення заповіту) нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Заповіт особисто підписує заповідач.

Названі в указаних нормативних актах вимоги мінімально необхідні, а їх недотримання є підставою для визнання заповіту нікчемним.

У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм права вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Судовим розглядом було встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 одружився з ОСОБА_8 , якій після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла про що свідчать дані свідоцтва про смерть.

З довідки з місця проживання № 905 вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є власником квартири на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 21 липня 1994 року, загальною площею 38,20 кв м по АДРЕСА_1 . За цією ж адресою вона була зареєстрована та проживала до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно свідоцтв про право власності, про право на спадщину за законом ОСОБА_10 була власницею квартири та грошових коштів.

За заповітом, складеним 26 листопада 2015 року ОСОБА_10 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде належати їй і на що вона за законом матиме право, в тому числі належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , - заповіла ОСОБА_5 . Вказаний заповіт 26 листопада 2015 року о 12 годині 23 хвилини був зареєстрований у Спадковому реєстрі, про що свідчить відповідний витяг.

З даних матеріалів спадкової справи № 23/2019 року, розпочатої 24 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_5 звернувся в Першу державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини. До заяви долучені його паспорт, свідоцтво про смерть ОСОБА_10 . Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру 24 січня 2019 року було відкрито спадкову справу.

Згідно висновку експерта № 10/7/664 від 29 жовтня 2020 року досліджуваний підпис від імені ОСОБА_10 , який наявний в графі Підпис другого примірника заповіту серії НАС № 569275, складеного 26 листопада 2015 року від імені ОСОБА_10 , посвідченого державним нотаріусом Першої львівської державної контори Сулимою Н.Б., - виконаний ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні повідомила, що все життя ОСОБА_10 проживала по сусідству з нею і вони підтримували дружні сусідські відносини. Остання вела активний спосіб життя, самостійно ходила на базар, в магазини, відмовляючись при цьому від запропонованої допомоги. До самої смерті вона перебувала у адекватному стані. При цьому, не дивлячись на свій поважний вік, вона щодня здійснювала догляд за іншої їхньою сусідкою, яка потребувала сторонньої допомоги. На вихідні та свята вона постійно їздила до свого племінника у гості і розповідала їй про це. Оскільки вона приблизно у 2014-2015 році зламала ногу, то пересувалася з паличкою, однак це не впливало на її активний образ життя. В подальшому, приблизно за півтора місяці до смерті, через погіршення стану здоров`я, вона знову впала в квартирі, що обмежило її рух.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомив, що є сином відповідача. Його бабця і чоловік ОСОБА_10 були рідними братом та сестрою. Вони часто спілкувалися родинами, а після смерті чоловіка ОСОБА_10 частіше приїздила до них у гості сама, не дивлячись на те, що пересувалася за допомогою палички. У листопада 2018 року вони дізналися, що вона тяжко хвора на онкологічне захворювання та що вона впала у квартирі. Його батьки почали надавати необхідну їй допомогу, почергово перебували у квартирі. Після цієї дати, його батько повідомив, що ОСОБА_10 склала йому заповіт на своє майно. Не заперечував, що позивач також приходила до ОСОБА_10 . Остання завжди була дуже активною, пересувалася громадським транспортом, доглядала за своєю хворою сусідкою та мала до останнього ясний розум.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами не доведено підстав для визнання заповіту недійсним. Так, заповіт був складений нотаріусом з дотриманням всіх приписів діючого законодавства. Позиція позивача, що ОСОБА_10 не могла підписати та не підписувала оспорюваний заповіт повністю спростована висновком судової експертизи, показами свідків ОСОБА_11 ОСОБА_12 , які надали послідовні та логічні покази, що у 2015 році спадкодавець вела активний спосіб життя, самостійно пересувалась та організовувала своє життя, а також надавала допомогу іншим.

Дотримуючись принципу змагальності сторін, судом була допитана за клопотанням представника позивача як свідок, згідно із статтями 230-232 ЦПК України, позивач ОСОБА_4 , яка повідомила, що є донькою рідного племінника чоловіка померлої ОСОБА_10 . З 1982 по 1990 рік ОСОБА_10 з чоловіком проживали з нею однією сім`єю. Після смерті чоловіка у 1998 році ОСОБА_10 переоформила на себе спадщину. Оскільки остання тяжко хворіла, позивач постійно з нею спілкувалася, ходила до неї кожного дня і саме їй ОСОБА_10 обіцяла залишити у спадок спірну квартиру. Однак, вже після смерті вона дізналася, що ОСОБА_10 склала заповіт на іншу особу, з якою у неї були неприязні відносини. Просила врахувати, що за станом здоров`я ОСОБА_10 не могла піти до нотаріальної контори та скласти заповіт, на ньому не її підпис. Крім того, оскільки вона приймала ліки, то не могла себе і адекватно поводити.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , яка є близькою подругою позивача повідомила, що остання доглядала з своєю тіткою кожного дня : купляла їй ліки, продукти, за потреби ночувала у неї.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що є рідною племінницею позивача. ОСОБА_4 постійно навідувала з ОСОБА_10 , а коли остання зламала у 2012 році ногу, то і проживала з нею. Під час візитів, коли була присутня разом з позивачем і свідок, ОСОБА_10 обіцяла скласти заповіт саме на позивача. Відповідача по справі вона ніколи не бачила вдома у ОСОБА_10 . При цьому, вказала, що у 2015 році ОСОБА_10 себе поводила адекватно, але їй було важко пересуватися після отриманої травми. В подальшому, перед смертю вона приймала сильні ліки і трішки неадекватно себе поводила.

Свідок ОСОБА_15 вказала, що є сусідкою померлої ОСОБА_10 . Позивач тривалий час проживала з тіткою ОСОБА_10 , потім часто допомагала їй, так як та за станом здоров`я ходила з паличкою, а відтак, на її думку до нотаріуса вона не могла піти. В той же час, вказала, що ОСОБА_10 була весь час розумною, адекватною. При цьому, відповідача вона ніколи у ОСОБА_10 не бачила.

Вказані покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , суд не може прийняти як належні та допустимі докази, так як, по-перше, вони є близькими особами позивачу, що було безпосередньо підтверджено ними ж в судовому засіданні, а відтак їх покази не є об`єктивними; по-друге, посилання, що ОСОБА_10 начебто обіцяла залишити квартиру позивачу спростовані належно складеним заповітом у 2015 році, тобто задовго до смерті, яким вона засвідчила своє волевиявлення.

Медична картка ОСОБА_10 , надана позивачем на підтвердження позовних вимог, не містить даних, які б давали підстави вважати заповіт складеним з порушенням певної процедури, а відтак недійсним.

Згідно відповіді від 22 листопада 2019 року Комунального некомерційного підприємства Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня громадянка ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні в закладі ніколи не перебувала.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту ОСОБА_10 недійсним.

Оскільки позивач просила також про скасування заповіту, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Аналіз змісту глави 85 ЦК України свідчить, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (статті 1254 ЦК України). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Керуючись ст. 4, 15, 203, 215, 1247, 1257 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участю третьої особи, Першої державної Львівської нотаріальної контори про визнання недійсним та скасування заповіту, - відмовити повністю.

Повний текст рішення проголошено 25 червня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова