Рішення

від 29.06.2021 по справі 509/1290/21

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1290/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

при секретарі Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області про встановлення безкоштовного земельного сервітуту

ВСТАНОВИВ:

23.03.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області про встановлення безкоштовного земельного сервітуту, у якому просив встановити на користь ОСОБА_1 безкоштовний земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду, через земельну ділянку НОМЕР_3 з кадастровим номером 5123755800:02:009:0171, що розташована масив АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; витрати по сплаті судових витрат покласти на відповідачів.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позову, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі та представник третьої особи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином.

За таких обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Із матеріалів справи вбачається, що 20.01.2005 року на підставі рішення сесії Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №592-ІV у ОСОБА_2 виникло право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,6203 га, кадастровий номер 5123755800:02:009:0004, призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згодом, зазначена земельна ділянка була поділена на 13 земельних ділянок, які були надані громадянам для будівництва будинків та дороги, яка належить на праві власності відповідачам, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

07.03.2014 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав одну з вищезазначених земельний ділянок ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5123755800:02:009:0168, яка розташована в АДРЕСА_1 . Даний договір купівлі-продажу укладений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Ю.В. та зареєстровано у реєстрі за №532.

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу ОСОБА_4 (колишня дружина відповідача) передала земельну ділянку, розміром 0,05 га у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв та сплатив за неї обговорену грошову суму.

Зазначена земельна ділянка НОМЕР_3 - є дорогою та належить відповідачам, кадастровий номер 5123755800:02:009:0171, розташована у АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 - на підставі права власності, реєстраційний номер 31708742, ОСОБА_3 - на підставі права власності, реєстраційний номер 31708736.

З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 здійснюється з дороги, що є власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак відповідно до цільового призначення, земельна ділянка фактично є землею загального користування, а тому ОСОБА_2 ОСОБА_3 повинні були передати її на облік до Таїровської селищної ради.

16.11.2020 року адвокатом Савенко Людмилою Анатоліївною в інтересах ОСОБА_1 на адресу Таїровської селищної ради направлено адвокатський запит для встановлення факту передання земельної ділянки - дороги на облік Таїровської селищної ради, як земельної ділянки загального користування.

Однак у відповідь на даний адвокатський запит 20.11.2020 року було отримано лист Таїровської селищної ради, в якому зазначено, що дана земельна ділянка на облік Таїровської селищної ради не передавалась та перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , а також те, що сплата земельного податку на дану земельну ділянку не відбувається.

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України:

1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. 2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Частиною першою статті 98 Земельного кодексу України визначено, що: право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) .

Пунктом а ч.1 ст. 99 Земельного кодексу України встановлено, що:

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху

Частиною першою статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що: сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду . Частина перша статті 100 Земельного кодексу України говорить, про те, що: сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду .

Відповідно до частини четвертої статті 98 Земельного кодексу України: земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений . Позивач вважає, що земельний сервітут, який полягає у наданні ОСОБА_1 права користування, проходу, проїзду через земельну ділянку ОСОБА_2 має бути поширений на всю земельну ділянку ОСОБА_2 , визначену у плані, що додається. Такий спосіб встановлення земельного сервітуту є найменш обтяжливим для відповідача, оскільки дана земельна ділянка, яка протягом багатьох років використовується та буде використовуватись для цих цілей, має належати до загального користування усіма жителями ж/м Дружний .

Стаття 403 Цивільного кодексу України встановлює: сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку . З урахуванням того, що можливості доступу ОСОБА_1 до своєї земельної ділянки мають постійний характер і не можуть зникнути протягом певного часу, ОСОБА_1 вважає, що земельний сервітут має бути встановлений без визначення строку.

Відповідно до частини третьої статті 403 Цивільного кодексу України: особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. .

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 20 травня 2020 року у справі № 308/8156/14-ц встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Ст.ст. 92, 93, 98, 102 ЗК України передбачено користування земельною ділянкою на праві постійного користування, оренди, сервітуту, еміфітевзису та суперфіцію.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17 закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування будинковолодінням є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Отже, проаналізувавши вище написане, суд дійшов до висновку, що має враховуватися, що: правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св18).

Стаття 41 Конституції України та глава 23 розділу 1 Книги третьої Цивільного кодексу (ЦК) України закріплюють основоположні принципи права власності, основним з яких є її непорушність. Законодавець імперативно зазначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

За положеннями ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. У рішенні суду має бути чітко визначено обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Речове право у вигляді сервітуту дає змогу власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не повязана зі здійсненням майнових прав.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду згідно з постановою від 26.03.2020 у справі № 383/153/17 системний аналіз положень законодавства дає підстави для висновку про можливість встановлення земельного сервітуту шляхом надання права проїзду та проходу через належну іншій особі земельну ділянку у разі, якщо задовольнити таку потребу у будь-який інший спосіб неможливо.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки відповідачі перешкоджають позивачу використовувати свою власність у повному обсязі, порушене право позивача підлягає захисту згідно, а саме шляхом встановлення сервітуту на земельну ділянку відповідачів.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливийі публічнийрозгляд його справиупродовж розумногостроку кореспондуєтьсяз обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

На підставі викладеного та керуючись, ст..ст. 99, 100 Земельного кодексу України, ст. ст. 15,16, 321, 391, 386, 401, 402, 403 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 30, 43, 49, 64, 76, 81, 82, 89, 95, 137, 141, 209, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268,280, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Встановити на користь ОСОБА_1 безкоштовний земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду, через земельну ділянку НОМЕР_3 з кадастровим номером 5123755800:02:009:0171, що розташована масив АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 908,00 грн. на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Кочко В.К.