ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/1169/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук`ященко В.Ю.
за участю представників:
від прокурора: Коновал С.С.
від позивача: не з`явився
від 1 відповідача: не з`явився
від 2 відповідача: Кулініч В.О.
від третьої особи: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на рішення господарського суду Херсонської області від 12.03.2021, суддя в І інстанції Соловйов К.В., повний текст якого складено 19.04.2021 в м. Херсоні
у справі № 923/1169/20
за позовом: першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до відповідачів:
1) Приватної фірми «ЮПО»
2) Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державного навчального закладу «Вище професійне училище №2 м. Херсона»
про визнання договору оренди недійсним та зобов`язання повернути приміщення
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2020 року перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватної фірми «ЮПО» (далі - Фірма) та Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - Регіональне відділення) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного навчального закладу «Вище професійне училище №2 м. Херсона» , про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.11.2017 № 1460-17-065, укладеного між відповідачами, та зобов`язання Фірми звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 17,5м2 на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою - м. Херсон, Миколаївське шосе, буд.52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", вартістю 109 422 грн, шляхом підписання акту приймання - передачі.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що оспорюваний договір оренди № 1460-17-065 від 13.11.2017 укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017) та частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме для розміщення в орендованому приміщенні офісу суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність зі здійснення покрівельних робіт, тобто суто в цілях підприємницької діяльності орендаря, жодним чином не пов`язаної з навчально-виховним процесом та освітнім призначенням державного закладу освіти.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.03.2021 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.11.2017 № 1460-17-065, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Приватною фірмою ЮПО". Зобов`язано Приватну фірму ЮПО" звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 17,5м2 на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою - м. Херсон, Миколаївське шосе, буд.52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", вартістю 109422,00грн, шляхом підписання акту приймання - передачі. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь Херсонської обласної прокуратури 2102 грн. компенсації на сплату судового збору. Стягнуто з Приватної фірми ЮПО" на користь Херсонської обласної прокуратури 2102 грн. компенсації на сплату судового збору.
Рішення мотивоване положеннями статей 203, 215, 216, 236 ЦК України, статей 80, 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017), статті 49 Закону України "Про професійно-технічну освіту", з посиланням на які суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди з огляду на те, що в порушення вимог закону нерухоме майно державного закладу освіти, який фінансується з державного бюджету, було передано Фірмі для використання не за цільовим (освітнім) призначенням, а з метою розміщення офісу суб`єкта господарювання, та зобов`язання останнього повернути займане нежитлове приміщення позивачеві.
При цьому суд зазначив, що даний позов прокурора поданий до суду в межах строку позовної давності, і прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в господарському суді за заявленим позовом, оскільки позивач, з урахуванням положень ст.ст.1, 4 та 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст.63 та ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту", як належний компетентний державний орган - суб`єкт управління даним об`єктом державної власності - спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу, будучи обізнаним про укладання договору оренди від 13.11.2017 № 1460-17-065 в порушення законодавство України про освіту (оскільки позивач погоджував укладання цього договору), не вжив, після звернення до нього прокуратури щодо протиправності укладання вказаного договору оренди, заходів щодо захисту інтересів Держави, як власника даного майна, які полягають у користуванні сторонніми організаціями майном державного навчального закладу у відповідності до вимог законодавства України про освіту.
Регіональне відділення у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить вказане рішення господарського суду Херсонської області від 12.03.2021 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На думку Регіонального відділення оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке полягає у неправильному тлумаченні закону та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та нез`ясовані обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції встановленим обставинам справи, що є підставою для його скасування відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що Регіональне відділення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ листом від 27.07.2017 №07-03-02262 направило відповідні документи до Міністерства, як органу управління, з метою розгляду та надання висновків щодо передачі в оренду вищевказаного державного майна. Листом від 26.09.2017 №1/11-9685 Міністерство погодило передачу вищевказаного майна в оренду та зазначило про необхідність врахування напрямку діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. Відтак, отримавши від Міністерства освіти і науки України лист з погодженням на передачу державного майна в оренду, Регіональне відділення не вбачало будь-яких перешкод для укладення договору оренди. З урахуванням наведеного, на думку Регіонального відділення суд першої інстанції при винесенні рішення порушив ст. ст. 317, 319, 321, 326 ЦК України, ст. ст. 5, 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст. ст. 1, 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності та протиправно обмежив право власності держави в особі Міністерства освіти і науки України щодо спірного майна.
Суд першої інстанції при винесенні рішення дійшов хибного висновку, що спірний договір порушує вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України Про освіту , відповідно до якої об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням. При цьому, суд не взяв до уваги виключення, які містить ч 4 ст. 80 Закону України Про освіту щодо надання такого майна в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Норми Закону України Про оренду державного та комунального майна , Закон України Про освіту , постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності , у їх системному поєднанні, дозволяють передавати в оренду будівлі споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Суд першої інстанції· не взяв до уваги вищезазначені правові норми та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що:
потреба у використанні спірного приміщення в освітній діяльності тимчасово відсутня;
сплачена орендарем орендна плата сприяє додатковому фінансуванню навчального закладу;
розміщення офісного приміщення не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу;
використання вказаного приміщення орендарем не займає приміщення спортивних залів, учбових класів чи будь-яких інших приміщень, які використовуються в учбовому процесі, а також не обмежує доступу студентів та викладачів до вказаних приміщень.
Більш того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що діяльність орендаря порушує умови безпечної роботи закладу.
Враховуючи наведене, скаржник вважає, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює правовідносини оренди державного майна, ніяким чином не порушує вимог Закону Про освіту , тому не має жодних правових підстав визнавати його недійсним.
Скаржник також вважає, що позовні вимоги прокурора зобов`язати орендаря звільнити та повернути майно Міністерству, що не є стороною договору оренди державного майна, свідчить про неналежність обраного способу захисту порушеного права. Суд першої інстанції, хибно оцінивши позицію Міністерства щодо правомірності укладення договору оренди спірного майна як бездіяльність компетентного органу стосовно захисту інтересів держави, прийняв позов прокуратури до провадження та виніс незаконне рішення про його задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Прокурор, зокрема, зазначає, що з огляду на те, що положеннями чинного законодавства України, яке регулює орендні відносини державного та комунального майна закладів освіти, встановлено заборону на передання в оренду приміщень закладів освіти для використання їх не за призначенням, а в даному випадку приміщення передано в платне користування не для використання в навчально-виховному процесі, то договір не відповідає нормам законодавства (ч. 4 ст. 80 Закону України Про освіту , ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992, ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна від 04.03.1992), що згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним та в свою чергу зобов`язання орендаря повернути займане нежитлове приміщення загальною площею 17,5 кв.м. на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 52, шляхом підписання акту прийому-передачі.
ПФ ЮПО не відноситься до суб`єктів освітньої діяльності, а його діяльність не спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу, а отже не пов`язана з освітнім процесом. Таким чином, укладення оспорюваного договору стосовно приміщень державного закладу освіти із зміною цільового призначення його використання для розміщення офісу суб`єкта господарювання з метою проведення господарської (підприємницької) діяльності з здійснення покрівельних робіт, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, чітко свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019). При цьому, не використання училищем спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним спірного договору, оскільки чинним законодавством встановлена заборона використання цього приміщення з іншою метою.
27.10.2020 прокурор поінформував Міністерство освіти і науки України щодо наявності порушень інтересів держави, які потребують захисту. Стислі строки інформування прокурора про вжиті Міністерством заходи на захист інтересів держави, мотивовані спливом строку позовної давності - 13.11.2020, що у подальшому виключає можливість належного захисту інтересів держави. Разом із тим, станом на 11.11.2020 відповіді від власника майна до прокуратури не надійшло. Враховуючи вказане, приймаючи до уваги закінчення перебігу позовної давності, невжиття компетентним органом - Міністерством освіти і науки України жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо, свідчить про його бездіяльність. Що у свою чергу є належною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру на захист інтересів держави.
Про день, час і місце розгляду справи учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте позивач, відповідач-1 та третя особа не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників вказаних осіб за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представника Регіонального відділення, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з п.п. 1.1, 7.1 статуту Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", цей державний навчальний заклад є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює первинну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та підготовку за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст , порядок фінансування та матеріально технічне забезпечення якого визначаються Бюджетним кодексом України, Законами України Про освіту , Про професійну технічну освіту , Про загальну середню освіту , Про вищу освіту , іншими законодавчими актами.
Згідно з даними витягу від 24.12.2013 індексний номер 15253177 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягу від 30.03.2010 № 25724361 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 24160966510 зареєстровано право державної власності на будівлі та споруди Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" за адресою м. Херсон, Миколаївське шосе, буд.52, власником яких є Держава в особі Міністерства освіти та науки України.
Міністерство освіти і науки України листом від 26.09.2017 №1/11-9685 повідомило Регіональне відділення про те, що враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОН України (протокол №17 від 31.08.2017), Міністерство надає дозвіл на передачу в оренду приміщення першого поверху гуртожитку площею 17,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, буд.52, з метою розміщення офісу, терміном на один рік. Під час передачі приміщень в оренду Міністерство зобов`язує керівників ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.
13.11.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (орендодавець) та Приватною фірмою "ЮПО" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності№1460-17-065, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 17,5 к.м. на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, буд.52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" (балансоутримувач), вартість якого за незалежною оцінкою становить 90 101 грн. Вказане нежитлове приміщення передається в оренду з метою розміщення офісу.
Згідно з п. 10.1 договору, його укладено строком на один рік, що діє з 13.11.2017 по 13.11.2018 включно.
Зазначене у даному договорі нежитлове приміщення було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передавання державного майна від 13.11.2017.
У наступному, додатковими угодами № 1 від 07.11.2018, № 2 від 22.10.2019 до даного договору, строк його дії було продовжено до 14.11.2019 та 15.11.2020 відповідно.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Приватна фірма ЮПО є суб`єктом господарювання, серед зареєстрованих видів господарської діяльності якої є покрівельні роботи (основний вид), будівництво житлових і нежитлових будівель, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та неспеціалізована оптова торгівля.
Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" листом № 288 від 28.10.2020 у відповідь на запит прокурора повідомив, що з метою проходження професійно-практичної підготовки, що регулюється Порядком надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженим постановою КМУ № 992 від 07.06.1999, та є складовою навчального процесу, ПФ ЮПО надає виробничі об`єкти для проходження виробничого навчання учнями закладу.
Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся з листом від 27.10.2020 № 24-478вих-20 до Міністерства освіти і науки України, в якому зазначив, що укладений між Регіональним відділенням та ПФ ЮПО договір оренди нерухомого майна від 13.11.2017, предметом якого є нежитлове приміщення загальною площею 17,5 кв.м. на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, буд.52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", з метою розміщення офісу, не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 80 Закону України Про освіту , чим порушуються інтереси держави щодо належного та цільового використання державного майна у сфері освіти. Прокурор наголошував, що вказані державні інтереси потребують невідкладного захисту через закінчення перебігу позовної давності - 13.11.2020. З урахуванням викладеного, з посиланням на норми ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , з метою вирішення питання щодо наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави, в листі містилася вимога у строк до 02.11.2020 повідомити прокуратуру області про вжиті Міністерством як органом управління заходи реагування на захист інтересів держави щодо усунення виявлених порушень під час укладення договору оренди. Проте відповіді від Міністерства на своє звернення прокурор не отримав.
Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури 12.11.2020 надіслав Міністерству освіти і науки України повідомлення № 24-1897-20 в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру про те, що Херсонською обласною прокуратурою з метою захисту інтересів держави в особі вказаного Міністерства підготовлено позовну заяву до господарського суду про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.11.2017 № 1460-17-065, укладеного між Регіональним відділенням та ПФ ЮПО , та зобов`язання Фірми повернути вказане державне нерухоме майно.
Того ж дня, перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до господарського суду з даним позовом.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд керувався приписами статей 203, 215, 216, 236 ЦК України, статей 80, 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017), статті 49 Закону України "Про професійно-технічну освіту", на підставі яких дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди та зобов`язання відповідача повернути займане нежитлове приміщення позивачеві з огляду на те, що в порушення вимог закону нерухоме майно державного закладу освіти, який фінансується з державного бюджету, було передано Фірмі для використання не за цільовим (освітнім) призначенням, а з метою розміщення офісу суб`єкта господарювання.
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених прокурором позовних вимог, з огляду на таке.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).
Відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто на час укладення оспорюваного договору оренди від 13.11.2017) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.
Скаржником не спростовано висновок суду першої інстанції про укладення оспорюваного договору стосовно приміщення державного закладу освіти з визначенням цільового призначення його використання для розміщення в орендованому приміщенні офісу суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність зі здійснення покрівельних робіт, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, що чітко свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019).
При цьому попереднє надання МОН України як органом, уповноваженим управляти майном Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", дозволу Регіональному відділенню на передачу Фірмі в оренду спірного нежитлового приміщення з метою розміщення офісу строком на один рік, жодним чином не спростовує невідповідність оспорюваного договору оренди вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019), оскільки само по собі дотримання позивачем процедури погодження договору оренди нерухомого державного майна, передбаченої статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не робить такий договір дійсним.
Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє посилання скаржника в обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову на частину 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (далі - постанова КМУ №796), позаяк ця постанова має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017), який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.
Наведеним повністю спростовуються доводи скаржника про те, що чинним законодавством в сфері освіти дозволяється надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 07.03.2018 у справі №904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі №922/2648/16), тоді як Фірма займає приміщення, яке на час укладення оспорюваного договору було вільним та не використовувалося у навчально-виховному та учбовому процесі Державним навчальним закладом "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", а діяльність Фірми не порушує умови безпечної роботи навчального закладу, оскільки такі доводи ґрунтуються передусім на застосуванні норми частини 2 пункту 8 постанови КМУ №796, яка не відповідає Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) як правовому акту вищої юридичної сили.
Колегія суддів зауважує на помилковому неврахуванні скаржником положень частини 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017), згідно з якими майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі , може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передача в управління приватним партнерам в оренду , в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна , у тому числі земельних ділянок, забороняється .
Колегія суддів також зазначає, що хоча законодавство про освіту, яке було чинним на момент укладення договору оренди від 24.11.2017, допускало можливість використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, в якості вкладу в спільну діяльність або в рамках державно-приватного партнерства , проте, водночас забороняло передачу в оренду приватному партнеру нерухомого майна державного або комунального закладу освіти (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 по справі №922/2632/17).
При цьому з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та учасниками справи не доведено того, що оспорюваний договір оренди чи укладені в подальшому між Державним навчальним закладом "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" та ПФ ЮПО договори від 26.04.2017 та від 17.05.2017 про навчально-виробничу практику містять умови щодо передачі нежитлового приміщення в оренду Фірмі в рамках державно-приватного партнерства, тоді як за змістом статті 14 Закону України "Про державно-приватне партнерство" визначення приватного партнера для укладення договору в рамках державно-приватного партнерства здійснюється виключно на конкурсних засадах, визначених Порядком проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів державної, комунальної власності або які належать Автономній Республіці Крим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства" від 11.04.2011 №384.
Зважаючи на те, що згідно з пунктом 7.9 статуту Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" майно Училища є державною власністю, то стосовно цього майна наразі діє передбачена законом заборона надання його в оренду і в рамках державно-приватного партнерства.
Отже, виходячи з системного аналізу змісту норм частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) колегія суддів дійшла висновку про те, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому само по собі не використання навчальним закладом спірного приміщення не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.
Наведеним спростовується викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника про недоведеність порушення вимог Закону України "Про освіту" при укладенні оспорюваного договору оренди від 13.11.2017, яке обґрунтовується вчиненням орендарем дій, спрямованих на виконання договорів від 26.04.2017 та від 17.05.2017 про навчально-виробничу практику, укладених між Державним навчальним закладом "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" та ПФ ЮПО , зокрема шляхом надання виробничих об`єктів для проходження виробничого навчання учнями закладу, оскільки само по собі надання учням обладнаного робочого місця або навчально-виробничої ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики відповідно до укладеного із навчальним закладом договору про навчально- виробничу практику, не означає використання приміщень державного закладу освіти виключно за освітнім призначенням, тим більше, що як вбачається зі змісту пункту 1.1 статуту Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" профільною діяльністю Училища є підготовка робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, але аж ніяк не підготовка працівників у сфері покрівельних робіт (основний вид), будівництва житлових і нежитлових будівель, інших видів роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та неспеціалізованої оптової торгівлі.
Колегія суддів також враховує, що з 19.01.2019 набрала чинності нова редакція частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", згідно з якою об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг , які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу , з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Однак, зазначена правова норма, яка допускає можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, в силу положень частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії в часі до спірних правовідносин, пов`язаних з укладенням договору оренди від 13.11.2017, оскільки вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).
Відтак, суд першої інстанції вірно зазначив, що в порушення вимог законодавства про освіту, чинного на час укладення договору оренди від 13.11.2017, нерухоме майно державного закладу освіти, який фінансується з державного бюджету, було передано Фірмі для використання не за цільовим (освітнім) призначенням, а з метою розміщення в орендованому приміщенні офісу суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність зі здійснення покрівельних робіт, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, а суто в цілях підприємницької діяльності орендаря, не пов`язаної з навчально-виховним процесом.
Водночас твердження скаржника про відсутність обґрунтування та доведення прокурором порушення інтересів держави при укладенні оспорюваного договору оренди, спростовується тими обставинами, що підставою для представництва прокуратурою у даному випадку є порушення інтересів держави в особі МОН України, яке (порушення) полягало в укладенні договору оренди стосовно нерухомого майна державного закладу освіти, яке має використовуватися виключно за освітнім призначенням, внаслідок чого цей договір суперечить вимогам Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019). У даному випадку прокурором обґрунтовано із наданням підтверджуючих доказів невчинення МОН України, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, дій, спрямованих на відновлення порушених прав держави, що є підставою для його звернення з позовом у даній справі.
Отже, виходячи з викладеного, спірний договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності укладений з порушенням вимог частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019), у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.
Також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання Фірми звільнити займане нежитлове приміщення та повернення його власнику - державі в особі МОН України, оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення власнику в порядку і на умовах, які встановлені законом.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Устименко проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нелюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи істотного порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Херсонської області від 12 березня 2021 року у справі № 923/1169/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 29.06.2021р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 24.06.2021 |
Оприлюднено | 30.06.2021 |
Номер документу | 97923298 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Бєляновський В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні