Рішення

від 14.06.2021 по справі 910/8265/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2021Справа № 910/8265/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 1 211 094,58 грн,

Представники сторін:

від позивача: Сидорук Д.С., Нестеров В.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з відповідача на корить позивача 1 211 094,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 211 094,58 грн залишено без руху.

16.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" надійшла позовна заява, змінена у порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача згідно із договором про надання послуг №04468/ОД-2018 від 30.07.2018, договору на збереження вантажу від 03.02.2014 № ОД/ДН-1-14-69дНЮ та розрахунку № 1, грошові кошти у розмірі 588 438,28 грн, що складають вартість зниклого вантажу; грошові кошти у розмірі 117 687,65 грн, що складають вартість митних платежів; грошові кошти у розмірі 18 914,48 грн, що є вартістю логістичних та брокерських послуг; грошові кошти у розмірі 4 100,00 грн, що є вартістю сплати за зберігання зниклого вантажу; 4 950,00 грн, що є вартістю банківської комісії за надання кредитних грошових коштів за договором; грошові кошти у розмірі 49 711,27 грн, що є вартістю послуг банка за користування коштами, наданими за кредитним договором; грошові кошти у розмірі 427 292,00 грн, що є вартістю недотриманої вигоди, що разом складає 1 211 093,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані зникненням належного позивачу товару зі складу з вини відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8265/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2020.

03.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

09.01.2020 на електронну пошту суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в підготовче засідання 15.01.2020 представника позивача суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відклав підготовче засідання на 03.02.2020.

21.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.

03.02.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано до суду відповідь на відзив та клопотання про поновлення строку на подання доказу, а саме: відповіді з Малиновського ВП ГУНП в Одеській області від 31.01.2020.

В підготовче засідання 03.02.2020 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача проти задоволення клопотання про поновлення строку на подання доказу заперечував.

Суд, розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання доказу, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити це клопотання позивача про поновлення строку для надання доказу, та долучити відповідь з Малиновського ВП ГУНП в Одеській області від 31.01.2020 до матеріалів справи.

Представник відповідача підтримав заяву про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що вимога позивача про відшкодування шкоди, яка завдана злочином, має відшкодовуватись в порядку, визначеному ст. 128 КПК України.

Представник позивача проти задоволення такої заяви заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.

Суд, розглянувши вказану заяву та заслухавши думку представників сторін, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з його необґрунтованістю, оскільки наявність кримінального провадження не позбавляє особу права на звернення до господарського суду.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.02.2020.

24.02.2020 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 24.02.2020 представником позивача було заявлено клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення у справі судової товарознавчої експертизи.

З урахуванням поданого клопотання суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив повернутися в підготовче провадження та відкласти підготовче засідання на 18.03.2020.

16.03.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення проти заперечень на відповідь на відзив з клопотанням про поновлення строку на їх подання та заява про забезпечення доказів шляхом призначення судової товарознавчої експертизи з клопотанням про поновлення строку на її подання.

17.03.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

18.03.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 відкладено підготовче засідання на 27.04.2020.

16.04.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення щодо клопотання позивача про призначення судової товарознавчої експертизи та лист з додатками.

27.04.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшли заперечення проти приєднання доказів відповідача та заява про розгляд клопотання про призначення експертизи за відсутності позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів шляхом призначення судової товарознавчої експертизи відмовлено; докази, подані відповідачем 16.04.2020, до розгляду не прийнято; відкладено підготовче засідання у справі на 01.06.2020.

05.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення проти приєднання доказів відповідача від 09.04.2020.

06.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про розгляд клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи за відсутності позивача.

28.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про поновлення строку на приєднання доказів до матеріалів справи відповідно до ст. 80 ГПК України та заява про призначення судової товарознавчої експертизи.

01.06.2020 на електронну пошту суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 відкладено підготовче засідання на 17.06.2020, визнано обов`язковою явку в підготовче засідання представників сторін, викликано в підготовче засідання представників сторін.

12.06.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 15.06.2020 у задоволенні вказаного клопотання позивача відмовлено.

16.06.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

16.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення щодо заяви позивача про призначення судової товарознавчої експертизи.

17.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку для подання доказів та приєднання до матеріалів справи, а також заперечення щодо заяви позивача про поновлення строку на приєднання доказів до матеріалів справи віл 25.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" про призначення судової товарознавчої експертизи у справі № 910/8265/19 задоволено, призначено у справі № 910/8265/19 судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження у справі № 910/8265/19 зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

13.08.2020 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшли матеріали справи № 910/8265/19 разом з клопотання експерта № 18202/20-53 про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, та рахунок № 1711 від 31.07.2020 на оплату експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 поновлено провадження у справі № 910/8265/19, клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для вирішення питань, поставлених перед експертизою, залишено без задоволення, провадження у справі № 910/8265/19 зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

22.10.2020 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшли матеріали справи № 910/8265/19 разом з висновком експерта № 18202/20-53/249802-24990/20-53.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 поновлено провадження у справі № 910/8265/19, підготовче засідання у справі № 910/8265/19 призначено на 23.11.2020.

12.11.2020 на електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" надійшло клопотання призначення судового засідання в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 17.11.2020 вказане клопотання позивача задоволено.

18.11.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про призначення додаткової експертизи.

23.11.2020 через відділ діловодства суду надійшло клопотання від подача про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 23.11.2020 з`явилися представники позивача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив залишити без розгляду заяву представника позивача про вступ у справу в якості представника та надання доступу до електронної справи через непідтримання її заявником.

Суд, не виходячи ухвалив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти підготовче засідання на 14.12.2020, клопотання представника позивача про призначення додаткової експертизи розглянути в наступному засіданні.

11.12.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про розгляд клопотання про призначення додаткової експертизи за відсутності представника.

14.12.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшли заперечення проти виклику експерта в судове засідання.

14.12.2020 на електронну пошту суду відповідача надійшла заява про виклик експерта в судове засідання для надання усних пояснень щодо його висновку.

В підготовче засідання 14.12.2020 з`явився представник відповідача.

Суд, не виходячи з нарадчої кімнати, ухвалив не приймати до розгляду клопотання позивача про призначення проведення судового засідання у режимі відео конференції, оскільки аналогічне клопотання вже вирішено судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у задоволенні клопотання позивача про призначення додаткової експертизи відмовлено, висновок експерта від 19.10.2020 № 18202/20-53/249802-24990/20-53 надіслано Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на доопрацювання, провадження у справі № 910/8265/19 зупинено до отримання висновку експерта.

15.02.2021 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов доопрацьований висновок експерта від 015.02.2021 № 18202/20-53/24980-24990/20-53.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 поновлено провадження у справі № 910/8265/19, підготовче засідання у справі призначено на 17.03.2021.

09.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла уточнена позовна заява та заява про відкладення розгляду справи.

16.03.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 17.03.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задовольнити, оголосити в підготовчому засіданні перерву до 07.04.2021.

31.03.2021 від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, у якій позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 1 277 600,00 грн, що становлять вартість втраченого вантажу станом на 18.09.2018 та грошові кошти у розмірі 183 335,60 грн, що становлять інфляційні втрати, а разом 1 460 935,60 грн.

06.04.2021 від позивача до суду надійшла заява про розгляд уточненої позовної заяви за його відсутності.

06.04.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" у справі № 910/8265/19, встановлено відповідачу строк десять днів з дня вручення даної ухвали для подання пояснень із урахуванням уточненої позовної заяви позивача, відкладено підготовче засідання у справі на 12.05.2021.

23.04.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для подання пояснень із урахуванням уточненої позовної заяви позивача до 30.04.2021, оскільки таку заяву від позивача він не отримав. При цьому, ухвалу суду відповідач отримав 07.04.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 продовжено Акціонерному товариству "Українська залізниця" процесуальний строк для подання пояснень із урахуванням уточненої позовної заяви позивача до 30.04.2021.

30.04.2021 до суду від відповідача надійшли пояснення на позовну заяву та клопотання про поновлення строку для подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи.

06.05.2021 та 07.05.2021 до суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відео конференції на власному технічному пристрої.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 вказану заяву позивача задоволено.

07.05.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на пояснення від 29.04.2021.

В підготовче засідання 12.05.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача від 30.04.2021 задовольнити, поновити строк для подання доказів та приєднати докази до матеріалів справи, що подані до суду 30.04.2021.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.06.2021.

20.05.2021 до суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 вказану заяву позивача задоволено.

В судове засідання 02.06.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 14.06.2021.

08.06.2021 до суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 вказану заяву позивача задоволено.

14.06.2021 до суду від позивача надійшла заява про дослідження доказу та додаткові пояснення по справі.

14.06.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про проведення розгляду справи за відсутності представника відповідача.

В судове засідання 14.06.2021 з`явилися представники позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подавши до суду клопотання про проведення розгляду справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за його відсутності.

Представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 14.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.02.2014 між Державним підприємством "Одеська залізниця" (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" (клієнт) укладено договір на збереження вантажу на станції Одеса-Товарна № ДН-1-14-69дНЮ (надалі також - договір зберігання), за умовами п. 1.1 якого зберігач надає послуги по збереженню майна (продукти харчування) клієнта на критому складі, який розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецькой, буд. 19, станція Одеса-Товарна, а клієнт оплачує ці послуги відповідно до умов даного Договору.

У Додатковій угоді від 02.12.2015 до вказаного договору найменування зберігача було змінено на Регіональну філію Одеська залізниця ПАТ Укрзалізниця .

Право власності на майно клієнта не переходить до зберігача, воно не може

бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передано їм третім особам. (п. 1.3 договору зберігання).

Згідно з п. 2.1 договору зберігання, зберігач здійснює прийом і відпустку охоронюваного майна зі складу з 08-00 год. до 20-00 год. тільки спільно з представником клієнта. Зберігач видає клієнту складську квитанцію або акт про прийом майна на зберігання, у яких вказується: найменування майна, його кількість, стан, дата початку зберігання, строк і ціна зберігання.

Як встановлено у п. 2.2 договору зберігання, зберігач зобов`язаний забезпечити схоронність прийнятого на зберігання майна, виключає доступ сторонніх осіб до охоронюваного майна.

За приписами п. 7.1 договору зберігання, договір набирає сили з моменту підписання та діє до 31 грудня 2014 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору від жодної зі сторін не надійде письмова заява про відмову від діючого договору.

У п. 7.2 договору встановлено, що сторони мають право розірвати даний договір в односторонньому порядку достроково, попередивши іншу сторону письмово за 1 місяць до розірвання договору.

30.07.2018 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" (замовник) укладено договір про надання послуг № 04468/ОД-2018 (надалі також - договір про надання послуг), предметом якого, згідно з п. 1.1, є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

У п. 1.2 договору про надання послуг визначено, що перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356 (даті - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого з Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі -УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно; послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів - послуги, що надаються перевізником замовнику, у тому числі на підставі окремої заявки з переліку, погодженого сторонами у Додатку № 1 до Договору .

На виконання умов вказаного договору про надання послуг відповідач здійснив перевезення імпортного вантажу (нефасований зелений та чорний ферментований чай, відправник - HUNAN TEA GROUP COMPANY LIMITED, країна відправлення/експорту - Китай) Товариству з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" до станції Одеса-Товарна, що підтверджується митною декларацією № UA500010/2018/012521, а також залізничною накладною № 41241415 від 08.08.2018. Цей вантаж було видано одержувачу (позивачу) 13.08.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вказаний вантаж 13.08.2018 був доставлений до станції Одеса-Товарна, на якій цей вантаж у кількості 6569 кг був прийнятий відповідачем як перевізником на зберігання на складі № 4, розташованому на рампі 2га Нова , за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецька, 19 (станція Одеса-Товарна).

За твердженнями позивача, товар був отриманий зберігачем вже за період дії та за умовами договору від 30.07.2018 та в період дії договору зберігання від 03.02.2014. Оплата за зберігання вказаного вантажу була здійснена позивачем у повному обсязі.

Однак, з халатності перевізника зник вантаж (чай) з охоронюваного зберігачем складу, у зв`язку з чим, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 1 277 600,00 грн, що становить вартість втраченого вантажу та інфляційні втрати у розмірі 183 335,60 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статей 6, 626, 627 зазначеного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України і статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частинах 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" заявило вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеними між сторонами договором зберігання від 03.02.2014 та договором про надання послуг від 30.07.2018.

За змістом частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтями 956, 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 950 цього Кодексу за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно з частиною 1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" із посиланням на положення частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України заявило вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" збитків у розмірі вартості втраченого товару, яка підтверджена висновком експерта (доопрацьований) від 19.10.2020 № 18202/20-53/249802-24990/20-53 за результатами проведення доопрацьованої судової товарознавчої експертизи у справі № 910/8265/19 (з урахуванням уточненої позовної заяви).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Як вказано вище, звертаючись до суду, підставою позовних вимог позивач визначає невиконання відповідачем зобов`язань зі зберігання вантажу (чаю) фактично за двома договорами: договором зберігання від 03.02.2014 та договором про надання послуг від 30.07.2018, внаслідок чого відбулося зникнення вказаного вантажу позивача.

Суд зазначає, що у п. 2.1 договору зберігання сторони чітко передбачили порядок передачі майна на охоронюване зберігання, за наслідками чого зберігач видає клієнту складську квитанцію або акт про прийом майна на зберігання, у яких вказується: найменування майна, його кількість, стан, дата початку зберігання, строк і ціна зберігання.

Однак, у даному випадку а ні складської квитанції, а ні акта про прийом майна на зберігання, які б підтверджували отримання відповідачем зниклого товару (чаю) на зберігання та його кількість, позивач до суду не пред`явив.

Суд зазначає, що інших належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того факту, що в межах договору зберігання позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання нефасований зелений та чорний ферментований чай, матеріали справи не містять.

При цьому, акт виконаних робіт за серпень 2018 року згідно з договором № ОД/ДН-1-14-69дНЮ, який складений 31.08.2018 ТОВ "Спрінгвей Україна" та начальником ст. Одеса-Товарна Бойко А.М. про те, що з 01.08.2018 по 31.08.2018 в склад розміщеного на рампі 2-а Нова вантаж продукти харчування, зберігалось 13 т, суд не приймає як належний доказ, оскільки, по-перше, спірний вантаж тільки було видано після перевезення вантажоодержувачу 13.08.2018, тобто, він не міг зберігатися з 01.08.2018, по-друге, з указаних у акті відомостей неможливо встановити, які продукти харчування зберігались та що зберігався саме чай у вказаному позивачем найменуванні та обсязі, а, по-третє, додатковою угодою № 2 від 13.08.2018 до договору на збереження вантажу на станції Одеса-Товарна № ДН-1-14-69дНЮ від 03.02.2014 сторони погодили припинити термін дії договору з 15.08.2018.

У свою чергу, предметом договору про надання послуг № 04468/ОД-2018 від 30.07.2018 є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

За умовами вказаного договору, послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів - послуги, що надаються перевізником замовнику, у тому числі на підставі окремої заявки з переліку, погодженого сторонами у Додатку № 1 до Договору .

У № 4 Додатку № 1 до договору про надання послуг сторони погодили вартість надання послуг, пов`язаних з перевезенням експортно-імпортних та транзитних вантажів (користування вагонами, зберігання вантажів, подача й забирання вагонів тощо).

Тобто, послуга зберігання поза перевезенням, за умовами вказаного договору, є додатковою послугою, що надається на підставі окремої заявки замовника, тобто, позивача.

Однак, суд зазначає, що заявки на надання такої додаткової послуги як зберігання спірного вантажу чи іншого документа, який би підтверджував замовлення позивачем та прийняття відповідачем на себе обов`язку зі зберігання спірного товару в межах указаного договору про надання послуг № 04468/ОД-2018 від 30.07.2018, позивачем до суду не пред`явлено.

Тобто, належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що в межах вказаного договору позивач замовляв послугу зберігання саме спірного вантажу матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що накопичувальні картки № 30081402 від 30.08.2018 та № 13091468 від 13.09.2018 посилання на договір про надання послуг № 04468/ОД-2018 від 30.07.2018 не містять.

Більше того, суд зазначає, що в матеріалах справи містяться власноруч написані листи директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" № 77/18 та № 78/18 від 10.08.2018, адресовані начальнику залізничної станції Одеса-Товарна Бойко А.М., про надання складу № 4 та № 8 по новій рампі для зберігання вантажів, що прибувають. Також у цих листах повідомлено про відсутність претензій до залізниці у випадку викрадення товарів та необхідність стягнення оплати з позивача в установленому порядку з довідки № 5575531.

З матеріалів справи, в тому числі з листа Малиновського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області № 38/215-СВ від 31.01.2020, та пояснень позивача вбачається, що саме зі складського приміщення рампи № 4 з 18.09.2018 по 21.09.2018 було викрадено товар.

Відповідач в свою чергу зазначає, що позивачу було надано позивачем склад для зберігання вантажу на підставі звернення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" № 78/18 від 10.08.2018, однак, зобов`язань з його зберігання та забезпечення схоронності відповідач на себе не брав.

Відповідно до п. 46 Статуту залізниць України, одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.

Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.

За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Як вказано у п. 5 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу .

Натомість, доказів на підтвердження того, що спірний вантаж було передано позивачем саме відповідачу під охоронюване зберігання за будь-яким з договорів, матеріали справи не містять.

При цьому, знову ж таки накопичувальна картка № 30081402 від 30.08.2018, на яку головним чином посилається позивач, таким доказом не являється, оскільки хоч і підтверджує справляння відповідачем збору за зберігання вантажів у складі, чого останній і не заперечує, однак, не доводить того, що обов`язок по охороні вантажу покладається саме на залізницю. Більше того, як було вказано вище, посилання на договір про надання послуг вказана картка не містить.

Поряд з викладеним суд звертає увагу, що в накопичувальних картках № 30081402 від 30.08.2018 та № 13091468 від 13.09.2018 вказано 9 тон вантажу в той час як позивач зазначає про зникнення 13 тон.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінгвей Україна" як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань зі зберігання товару (незабезпечення його схоронності) за укладеними з ним договорами зберігання та надання послуг, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - прийняття відповідачем зниклого товару на зберігання із обов`язком забезпечення його схоронності за вказаними договорами.

Однак, у даному випадку суд констатує, що позивачем не доведено стверджувальної ним обставини щодо невиконання відповідачем зобов`язань зі зберігання вантажу відповідно ст. 936 ЦК України, а тому саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові.

Отже, оцінивши вказані докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у порушенні своїх зобов`язань щодо збереження товару, а також безпосереднього причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача, що є неодмінними елементами складу цивільного правопорушення для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Поряд з викладеним, суд також відхиляє посилання позивача на ст. 957 ЦК України, оскільки договір складського зберігання укладається з товарним складом, яким, згідно зі ст. 956 ЦК України, є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 956 ЦК України товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Однак, у даному випадку не вбачається укладення договору зберігання саме з указаною організацією в розумінні наведених норм закону.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.06.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко