Рішення

від 08.06.2021 по справі 495/3941/19

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/3941/19

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

08 червня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої одноособово - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради про визнання права власності.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 19.04.2019 року ним з торгів було придбано земельну ділянку кадастровий номер: 5110300000:02:027:0172, площею 0,142 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1650994051103. Торги були проведені ДП Сетам за допомогою системи електронних торгів арештованим майном, при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження за №57731634, боржник - ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 19.04.2019 №400006 Державного підприємства СЕТАМ переможцем визнано - позивача ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , документ: № НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Майно придбано за ціною 1 055 800,00 грн. (один мільйон п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок). Після закінчення торгів позивачем ОСОБА_1 в повному обсязі було здійснено повний розрахунок за придбану земельну ділянку. 26 квітня 2019 року Головним державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного ВДВС ГТУЮ Моц В.В. в Одеській області був складений Акт про проведені електроні торги, що підтверджує виникнення в у позивача права власності на земельну ділянку.

Як зазначає позивач, 02 травня 2019 року йому стало відомо, що 26 квітня 2019 року об 19:22:44 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис про право власності №31379321 про реєстрацію права власності на придбану ним земельну ділянку за Затоківською селищною радою Білгород- Дністровської міськради. Підставою для внесення зазначеного запису є пункт 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення серія та номер 5245- VI, виданий 06.09.2012 року, видавник Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності .

Оскільки існування реєстраційного запису про право власності на належну позивачу земельну ділянку, закріплено за іншою особою, він не може отримати Свідоцтво про право власності на земельну ділянку та внести відомості до Єдиного державного стру прав на нерухоме майно про себе, як про власника земельної ділянки.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2019 року було відкрито провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2019 року було задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.04.2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2019 року було закрито.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.07.2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.07.2020 року було визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 ..

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.01.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

23.03.2021 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Алфєєвим Д.М. подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.05.2021 року було замінено первісного відповідача Затоківську селищну раду Білгород-Дністровського району на її правонаступника - Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.05.2021 року було закрито підготовче провадження по даній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Короткий виклад позицій сторін по справі

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак адвокат Алфєєв Д.М., який діє в його інтересах надав на адресу суду заяву, згідно якої збільшені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Згідно збільшених позовних вимог, просить суд:

- Скасувати рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича, що діє від Комунального підприємства Агенція державної реєстрації , про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46683403 від 26.04.2019 року;

- Скасувати рішення державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича, що діє від Комунального підприємства Агенція державної реєстрації , про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46639359 від 26.04.2019 року;

- Зобов`язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради внести зміни до записів в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо власника земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площа 0,142 га, кадастровий номер: 5110300000:02:027:0172, яким право власності зареєструвати за ОСОБА_2 ;

- Визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на зазначену вище земельну ділянку та витребувати цю земельну ділянку з незаконного володіння Затоківської сільської ради Білгород-Дністровського району.

В судове засідання представник відповідача Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району не з`явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати дану справу за його відсутності.

В судове засідання представник відповідача Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем ОСОБА_1 19.04.2019 року з електронних торгів було придбано земельну ділянку кадастровий номер: 5110300000:02:027:0172, площею 0,142 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1650994051103. Торги були проведені ДП Сетам за допомогою системи електронних торгів арештованим майном, при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження за №57731634, боржник - ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 19.04.2019 №400006 Державного підприємства СЕТАМ переможцем визнано - позивача ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , документ: № НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Майно придбано за ціною 1 055 800,00 грн. (один мільйон п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок). Після закінчення торгів позивачем ОСОБА_1 в повному обсязі було здійснено повний розрахунок за придбану земельну ділянку. 26 квітня 2019 року Головним державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного ВДВС ГТУЮ Моц В.В. в Одеській області був складений Акт про проведені електроні торги від 26.04.2019 року, в якому зазначено, що цей акт є підставою для видачі ОСОБА_1 . Свідоцтва про право власності на придбану з електронних торгів спірну земельну ділянку.

З Інформаційної довідки №165256279 від 02.05.2019 року вбачаться, що державним реєстратором Махортовим Ігорем Олександровичем 26 квітня 2019 року об 19:22:44 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис про право власності №31379321 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Затоківською селищною радою Білгород- Дністровської міськради. Підставою для внесення зазначеного запису є пункт 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення серія та номер 5245- VI, виданий 06.09.2012 року, видавник Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності .

Згідно повідомлення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області №325/01-27 від 23.04.2019 року, рішення №3823 від 29.09.2015 року на підставі якого державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 5110300000:02:027:0172, площею 0,142 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - не приймалось, питання щодо передачі вказаної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 у власність, на сесії ради не розглядалось.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний суд у постанові по справі №922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 386 ЦК України власник має право на захист права власності.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. За вимогами п. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів оренди землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України тільки власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Оскільки власником спірних об`єктів нерухомого майна є держава в особі Міністерства оборони України, у зв`язку з чим, відповідач в незаконний спосіб оформив(шляхом його реєстрації) право власності на державне (військове) майно, через виконавчий орган місцевого самоврядування, якому воно не належить.

Стаття 328 ЦК України передбачає підстави набуття права власності, відповідно до положень даної норми матеріального права право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тобто, дана норма права закріплює презумпцію правомірності набуття права власності право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання з боку органів державної влади у право власності особи на майно має здійснюватися за принципом пропорційності, який передбачає дотримання, зокрема, законності втручання, переслідування легітимної мети, та визначення того, чи було воно [втручання] необхідним в демократичному суспільстві.

Принцип пропорційності втручання вимагає дотримання справедливої рівноваги між загальними інтересами суспільства та правами приватних власників. Таким чином, має існувати розумний зв`язок між вжитими заходами та їх метою. Ця умова не буде дотримана, якщо на зацікавлену особу було покладено "надмірне обтяження".

У будь-якому випадку, втручання органів держави у право власності конкретної особи на майно повинно бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами такої особи (див. п. 36 рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства").

Оскільки судом достаменно встановлено, що згідно повідомлення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області №325/01-27 від 23.04.2019 року, рішення №3823 від 29.09.2015 року на підставі якого державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 5110300000:02:027:0172, площею 0,142 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - не приймалось, питання щодо передачі вказаної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 у власність, на сесії ради не розглядалось, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині визнання права власності на спірну земельну ділянку та витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Окрім того, суд враховує положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року), оскільки питання передачі земельних ділянок у власність громадянам відноситься до дискредиційних повноважень органів місцевого самоврядування, а станом на теперішній час спірна земельна ділянка перебуває саме у власності органу місцевого самоврядування, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права власності на спірну земельну ділянку та витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області призведе до недотримання справедливої рівноваги, не є ефективним способом захисту законних прав та інтересів позивача, а тому в даному випадку виключає можливість задоволення цієї позовної вимоги. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині скасування рішень державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича та зобов`язання Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно визначено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами другою, третьою та четвертою ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно дол цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, яка набрала чинності 01.01.2016 року (далі - Порядок).

Так, відповідно до положень пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній з 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Згідно частини першої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що уточнені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 у цій частині теж не підлягають задоволенню, як необґрунтовані, такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та дійсних обставинах справи.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно доч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зіч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний суд у Постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

З урахуванням викладеного, розглянувши справу всебічно, повно та об`єктивно на підставі наданих стронами доказів, з огляду на норми чинного законодавства та встановлені судом обставини, суд приходить до обґрунтованого висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради про визнання права власності задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні уточнених позовних вимог позивача ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 15, 317, 321, 328, 386, 387, 388, 391, 393 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Білгород-Дністровської міської ради про визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні такасаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя