Рішення

від 30.06.2021 по справі 408/872/21-ц

БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 408/872/21-ц

Провадження № 2-о/408/249/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області у складі:

головуючого Булгакової Г.В.

при секретарі Ришковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті , -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з цією заявою, в якій вказав, що її батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Ровеньки Луганської області, громадянин України, який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт.Кріпенський м.Антрацит Луганської області, Україна, причина смерті - злоякісне новоутворення передміхурової залози. Оскільки орган державної реєстрації актів цивільного стану відмовив у реєстрації смерті, який не зміг провести цю реєстрацію через сумніви у легітимності лікарського свідоцтва про смерть, заявник просить встановити факт смерті у певний час, що необхідно для отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка.

Заявник звернулася до суду із заявою, в якій просила розглянути справу за її відсутності.

Заінтересована особа надіслала письмову заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності її представника на розсуд суду.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що заяву необхідно задовольнити з огляду на наступне.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з абз. 2 ч.1ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Так, судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

На підтвердження факту смерті батька заявник надала:

копію лікарського свідоцтва про смерть № 243 від 30 липня 2020 року, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт.Кріпенський м.Антрацит Луганської області, Україна, причина смерті - злоякісне новоутворення передміхурової залози.

Копією паспорту померлого ОСОБА_2 підтверджується, що останній народивсяІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Ровеньки Луганської області, на час смерті він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінюючи надані суду документи в сукупності, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі Лоізіду проти Туреччини ( Loizidou v. Turkey , 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії ( Mozer v. the Republic of Moldova and Russia , 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] ( Mozer v. the Republic of Moldova and Russia , 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ( Намібійські винятки ), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті встановленим.

Таким чином, керуючись ст. ст. 13, 76-81, 89, 263-265, 293, 294, 315-317, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , заінтересована особа - Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), код ЄДРПОУ 21758020, адреса місцезнаходження: 92801, Луганська область, Біловодський район, с.м.т.Біловодськ, вул.Петра Біливоди, буд.9, про встановлення факту смерті особи в певний час -задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Ровеньки Луганської області, громадянин України, який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт.Кріпенський м.Антрацит Луганської області, Україна, причина смерті - злоякісне новоутворення передміхурової залози.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: Г.В. Булгакова