Рішення

від 16.06.2021 по справі 916/3389/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3389/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.

розглянувши справу №916/3389/20

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача Приватного підприємства "Співдружність" (65029, м. Одеса, вул. Градоначальницька, буд. 29, код ЄДРПОУ 30174513)

про стягнення 143700,49 грн.,

Представники сторін:

від позивача - Добров Р.М., самопредставництво

від відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Співдружність" неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 143 700,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 8-218 від 16.10.2000р. щодо своєчасного повернення об`єкту оренди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2021р. було відкрито провадження по справі №916/3389/20, справи вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні 15.01.2021р. за участю представника позивача, судом, із врахуванням заяви відповідача за вх.№1044/21 від 15.01.2021р. постановлено протокольно ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.02.2021р.

11.02.2021р. за вх. №2-167/21 господарським судом одержано заяву директора ПП "Співдружність" Лебединської В.Д., в якій викладено прохання призначити іншого суддю, у зв`язку з тим, що на думку відповідача ставлення судді Смелянець Г.Є. у справі упереджене, та вже другу справу суддя розглядає за одним сценарієм без присутності відповідача, при цьому по телефону повідомляють, що засідання вже відбулося. Заявляючи відвід судді Смелянець Г.Є., у своїй заяві директор ПП "Співдружність" Лебединська В.Д. вказує, що в попередній справі суддя Смелянець Г.Є. не прийняла докази під час засідання та у відповідача не має довіри до судді Смелянець Г.Є., яка розглядає справу №916/3389/20.

12.02.2021р. ухвалою господарського суду Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є. заявлений Приватним підприємством „Співдружність» відвід судді Смелянець Г.Є. від розгляду справи №916/3389/20 визнано необґрунтованим та відмовлено Приватному підприємством „Співдружність» у задоволенні заяви про відвід судді Смелянець Г.Є. від розгляду справи №916/3389/20 за вх. №2-167/21 від 11.02.2021р.

Ухвалою від 12.02.2021р. суддею Смелянець Г.Є. було заявлено самовідвід від розгляду справи №916/3389/20.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справа була передана на розгляд судді Погребної К.Ф., яка своєю ухвалою від 17.02.2021р. прийняла відповідну справу до свого провадження із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 19.04.2021р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів в порядку ст. 177 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 14.05.2021р. підготовче засідання було закрито, підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

09.03.2021р. за вх. №6512/21 до суду від відповідача надійшла заява згідно якої останній просив суд відкласти розгляд справи та судові повістки надсилати на адресу: м. Одеса, вул. Льва Товстого, 7.

Судом відповідна заява була задоволена, повідомлення про виклик в судове засідання, окрім юридичної адреси надсилалась також на адресу зазначену заявником в заяві від 09.03.2021р. що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 11.03.2021р. (вх. ГСОО №7932/21 від 17.03.2021р.). В той же час усі наступні судові відправлення, повертались до суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно Свідоцтва про право власності на нежилі приміщення першого поверху №810 від 08.04.2009р. та витягу про реєстрацію право власності на нерухоме майно КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» №22895947 від 01.06.2009р., власником нежитлових приміщень першого поверху за адресою м. Одеса, вул. Градоначальницька, 29 є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

16.10.2000р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю (Орендодавець) і ПП „Співдружність» (Орендар) укладений договір оренди не житлового приміщення №8-218, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове, платне володіння та користування приміщення, загальною площею 84,6 кв.м 1-го поверху за адресою: м. Одеса вул. Градоначальницька,29 з метою розміщення хлібного магазину №23.

Строк дії цього договору встановлено у п.1.2. договору з 16.10.2000р. до 16.10.2005р.

Згідно з умовами п.3.1. договору орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно, не пізніше 15 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відносно суми орендної плати, визначеної за перший місяць після укладення договору оренди в розмірі 320,32 грн.

Відповідно до умов п.3.3. договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем за весь період заборгованості, з урахуванням пені в розмірі, передбаченому діючим законодавством.

У п.9.4. договору встановлено, що після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право на його продовження .у разі належного виконання ним умов договору.

Додатком до цього договору є розрахунок орендної плати.

16.10.2000р. сторонами договору підписано Акт прийому-передачі не житлового приміщення, згідно з яким технічний стан приміщення задовільний та майна в приміщенні не має.

В подальшому сторонами вносилися зміни у договір оренди щодо розміру орендної плати, щодо продовження строку дії договору оренди, щодо зміни профілю використання орендованого майна та його площі з 84,6 кв.м. на 79,8 кв.м., щодо зміни назви Орендодавця на Департамент комунальної власності ОМР, щодо струхвання об`єкту оренди на користь Орендодавця, про що укладено додаткову угоду №1 та додаткову угоду №2 від 24.11.2000р., додаткову угоду №3 від 24.09.2002р., додаткове погодження від 24.10.2007р., додаткове погодження від 20.05.2008р., додаткове погодження від 30.12.2008р., додаткове погодження від 17.02.2009р., додатне погодження від 16.03.2009р., додаткове погодження від 18.06.2009р., додаткове погодження від 20.11.2009р., додаткове погодження від 22.09.2010р., додаткове погодження від 05.12.2011р., додаткове погодження від 05.12.2012р., додаткове погодження від 22.09.2010р., додатковий договір №12 від 11.11.2013р., додатковий договір №13 від 01.03.2016р. та додатковий договір №14 від 23.08.2016р., яким встановлено, що термін дії договору оренди з 23.08.2016р. до 22.07.2018р., що орендна плата з 23.08.2016р. становить 5782,90 грн., що за орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 23.08.2016р., що становить 4819,08 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць, що Орендар зобов`язується потягом року з моменту підписання додаткової угоди №14 створити для осіб з обмеженими фізичними можливостями умови для безперешкодного доступу до об`єкту оренди.

Позивач вказує, що Приватне підприємство Співдружність неналежним чином виконувало взяті на себе зобов`язання перед Департаментом комунальної власності Одеської міської ради щодо сплати орендної плати вчасно та у повному обсязі, що стало підставною для звернення Департаменту до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди, виселення та стягнення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.10.2019р. у справі № 916/1555/19 позов задоволено в частково; виселено Приватне підприємство „Співдружність» з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 79,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Градоначальницька,29 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

В частині розірвання договору оренди судом було відмовлено, з огляду на встановлення судом факту припинення укладеного між сторонами у справі договору оренди 22.07.2019р. у зв`язку із закінченням строку його дії.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2019 року по справі № 916/1555/19 набрало законної сили 26.11.2019 року, в зв`язку з чим судом було видано відповідні накази.

Позивач вказує, що у зв`язку з невиконанням Орендарем зобов`язання щодо повернення орендованого майна Департаменту самостійно за актом приймання-передачі, державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Чермашем Р.В. виселено Приватне підприємство Співдружність із нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 79,8 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Градоначальницька, 29, про що складено акт державного виконавця від 17.07.2020 року.

03.09.2020р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до відповідача із претензією №01-13/3325, відповідно до якої позивачем було вказано про необхідність сплати неустойку за період з 23.07.2019р. по 17.07.2020р.

Втім, як зазначає позивач, відповідачем сума неустойки сплачена на була.

Отже, з огляду на те, що в період з 23.07.2019р. по 17.07.2020р. Приватне підприємство Співдружність без правових підстав займало спірне приміщення, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно до п. п.1,2 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи те, що об`єктом договору є майно, що належить територіальній громаді м. Одеси на праві комунальної власності, слід звернути увагу на положення спеціального Закону України «Про оренду державного та комунального майна» .

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2000р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю (Орендодавець) і ПП „Співдружність» (Орендар) укладений договір оренди не житлового приміщення №8-218, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове, платне володіння та користування приміщення, загальною площею 84,6 кв.м 1-го поверху за адресою: м. Одеса вул. Градоначальницька,29 з метою розміщення хлібного магазину №23.

Строк дії цього договору встановлено у п.1.2. договору з 16.10.2000р. до 16.10.2005р. Додатковим договором №14 від 23.08.2016р., встановлено, що термін дії договору оренди з 23.08.2016р. до 22.07.2018р..

Так, правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені ст. 764 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Одеської області від 25.10.2019р. у справі № 916/1555/19 позов задоволено в частково; виселено Приватне підприємство „Співдружність» з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 79,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Градоначальницька,29 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

В межах розгляду справи №916/1555/19, серед іншого, судом встановлено, що договір оренди нежилого приміщення №8/218 від 16.10.2000р. укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним підприємством „Співдружність» закінчив свою дії 22.07.2019р. Відповідно до ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З урахуванням викладеного, факт закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення №8/218 від 16.10.2000р., саме з 22.07.2019р., та існування у відповідача обов`язку щодо повернення об`єкту оренди позивачу після вказаного строку не підлягають доказуванню у даній справі.

Відповідно до умов п.4.6. договору в разі припинення договору оренди Орендар зобов`язується повернути Орендодавцеві орендоване приміщення в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов`язок орендаря після припинення дії договору повернути орендодавцеві об`єкт оренди передбачено також ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, яка діяла на момент розірвання договору), за якою, в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження, або банкрутства орендаря, він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

Як встановлено матеріалами справи, Приватне підприємство Співдружність в добровільному порядку - на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2019р. по справі №916/1555/19 зобов`язання щодо повернення орендованого майна самостійно за актом приймання-передачі не виконало, в зв`язку з чим державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Чермашем Р.В. було виселено Приватне підприємство Співдружність із нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 79,8 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Градоначальницька, 29, про що складено акт державного виконавця від 17.07.2020 року

Таким чином, судом встановлено невиконання відповідачем обов`язку щодо передачі орендованого приміщення після закінчення договору оренди нежитлового приміщення №8-218 від 23.07.2019р. до 17.07.2020р.

Відповідно до частини 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 185.1. статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Для вирішуючи питання щодо вірності та правомірності розрахунку позивача, який при його здійсненні до складу неустойки включив податок на додану вартість, суд виходить з такого.

В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи №916/1319/19 Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.

Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном .

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 143 700,49грн. за період з 23.07.2019р. по 17.07.2020р. встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ, з огляду на що, судом здійснено власний розрахунок неустойки, відповідно до якого сума неустойки складає 113 106,19грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми неустойки за період з 23.07.2019р. по 17.07.2020р. підлягають частковому задоволенню у розмірі 113 106,19грн.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок неустойки підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Приватного підприємства "Співдружність" (65029, м. Одеса, вул. Градоначальницька, буд. 29, код ЄДРПОУ 30174513) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Співдружність" (65029, м. Одеса, вул. Градоначальницька, буд. 29, код ЄДРПОУ 30174513) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в сумі 113 106 (сто тринадцять тисяч сто шість)грн. 19коп. та судовий збір 1 696 (одна тисяча шістсот дев`яносто шість)грн. 59коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 29 червня 2021 р.

Суддя К.Ф. Погребна