Рішення

від 31.05.2021 по справі 910/20123/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2021Справа № 910/20123/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕКОЛЕНД С"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про стягнення 1 056 078,16 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Мусійчук Н.М.;

Від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕКОЛЕНД С" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - відповідач ) про стягнення 1 056 078, 16 грн, з яких: 790 932, 08 грн основний борг, 12 031, 85 грн 3 % річних, 14 468, 34 грн інфляційні втрати та пеня у розмірі 238 645, 89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 07/2019/КАМ/О від 08.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 23.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.21 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20123/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.03.21.

Представник відповідача у підготовче засідання 01.03.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477271070.

У підготовчому засіданні 01.03.21 судом проведено огляд оригіналів первинних документів, які додані позивачем до позовної заяви.

У підготовчому засіданні 01.03.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання по справі № 910/20123/20 на 22.03.2021.

02.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що заборгованість становить 789 372, 14 грн, а не 790 932, 08 грн як вказує позивач в позовній заяві.

Крім того відповідач, просив суд застосувати строк позовної давності в частині стягнення пені.

Представник відповідача у підготовче засідання 22.03.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105474873206.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 закрито провадження у справі № 910/20123/20 та призначено розгляд справи по суті на 28.04.2021.

22.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, за наявними у справі матеріалами.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 28.04.2021 не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105477875586 та № 0105474875594.

У судовому засіданні 28.04.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 26.05.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 26.05.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 26.05.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105479955588.

У судовому засіданні 26.05.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 31.05.2021

28.05.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення щодо розрахунку штрафних санкцій.

Представник відповідача у судове засідання 31.05.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 31.05.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

08.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕРРА ЕКОЛЕННД С (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (Філія Гаврилівський птахівничий комплекс ) (далі - покупець) укладено Договір поставки № 07/2019/КАМ/О, відповідно до п. 3.1 якого постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом Договору є поставка торфу верхового пресованого кіпованого (далі - товар) (п.3.2 Договору).

Постачальник поставляє товар партіями, згідно графіку поставок та оплат, що є невід`ємною частиною договору (п. 3.4 Договору).

Поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DDP Delivered Duty Paid за адресою: 07350, Київська область, Вишгородський р-н, с. Гаврилівка (п. 4.1 Договору).

Як встановлено п. 4.2 Договору строк поставки товару передбачений сторонами в графіку поставок та оплат, що є невід`ємною частиною до договору.

Ціна договору складається з вартості поставленого товару протягом строку дії даного договору (п. 4.6 Договору).

Згідно з п. 4.13 Договору прав власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару та підписання уповноваженою особою покупця товарно - транспортної накладної.

У випадку розбіжностей між датою вказаною у товарно - транспортній накладній, наданій постачальником і датою фактичної поставки товару, датою поставки вважається дата зазначена покупцем у товарно - транспортній накладній (п. 4.14 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору асортимент, одиниця виміру, кількість, ціна та дати поставки партій товару, визначаються сторонами у даному договорі та графіку поставок та оплат до даного та передбачаються у накладних документах на кожну окрему партію товару.

Розрахунок за товар здійснюється на умовах 100 % передоплати кожної партії товару на умовах та в строки, визначені сторонами в графіку поставок та оплат (п.6.2 Договору).

Згідно з п. 7.3.2 Договору шляхом підписання договору сторони погодили збільшити строк позовної давності для стягнення штрафу до 3 (трьох) років.

Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за кожен прострочення, але не більше 50 (п`ятдесяти) % від загальної вартості неоплаченого товару (п. 7.7 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року (п. 9.1 Договору).

Додатком № 2 до Договору сторони погодили та підписали графік поставок та оплат.

Як вказує позивач у позовній заяві на виконання умов Договору останнім було здійснено поставку товару відповідачеві на загальну суму 18 039 053, 10 грн, що підтверджується підписаними накладними та товарно - транспортними накладними копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

Відповідачем було частково сплачено борг у розмірі 17 248 121, 02 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви борг відповідача становить 790 932, 08 грн.

Позивач надіслав відповідачу Акт звірки взаєморозрахунків від 17.02.2020, який відповідач отримав 20.02.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0421216964794.

Крім того, позивач звернувся до відповідача з претензією № 29/08 від 21.07.2020 з проханням здійснити сплату заборгованості у розмірі 790 932, 08 грн.

Відповідач отримав претензію 03.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0420700060623 (копія наявна в матеріалах справи).

Відповіді на претензію відповідач не надав, заборгованість у розмірі 790 932, 08 грн не сплатив.

Позивач зазначає, що відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків заборгованість за товар, строк оплати якого настав, становить 790 932, 08 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму 3 % річних у розмірі 12 031, 85 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 468, 34 грн та пеню у розмірі 238 645, 89 грн.

Відповідач у відзиву на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що заборгованість становить 789 372, 14 грн, а не 790 932, 08 грн як вказує позивач в позовній заяві.

Крім того відповідач, просив суд застосувати строк позовної давності в частині стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

На підтвердження виконання позивачем своїх зобов`язань за Договорами, останнім було надано підписані сторонами видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено п. 6.2 Договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 100 % передоплати кожної партії товару на умовах та в строки, визначені сторонами в графіку поставок та оплат.

Судом встановлено, що товар за видатковими накладними був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості, що свідчить про підписання видаткових накладних без заперечень.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу у розмірі 790 932,08 грн відповідачем не сплачена.

В свою чергу відповідач у відзиву на позовну заяву зазначив, що заборгованість за поставлений позивачем товар становить 789 372, 14 грн, проте не обґрунтував чому саме в такому розмірі зазначає про існуючу заборгованість, та не надав доказів заборгованості саме у розмірі 789 372, 14 грн.

Суд дійшов висновку, що позивачем надано більш вірогідні докази у розумінні ст.79 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують заборгованість відповідача саме у розмірі 790 932, 08 грн.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, виконання грошового зобов`язання відповідача по сплаті 790 932, 08 грн, станом на момент розгляду справи, настало.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки належним чином доведений та документально підтверджений, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 790 932, 08 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12 031, 85 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 468, 34 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку, що він невірно обрахований та за розрахунком суду 3 % річних за період з 21.01.2020 по 21.07.2020 на суму 790 932, 08 грн становить 11 863, 98 грн.

За таких обставини суд здійснив власний розрахунок 3% річних, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12 031, 85 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 11 863, 98 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем розраховано інфляційні втрати за період з 21.01.2020 по 21.07.2020 на суму 790 932, 08 грн, тоді як потрібно розраховувати інфляційні втрати з лютого 2020 по липень 2020 на суму 790 932, 08 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 14 468, 34 грн підлягають задоволенню у розмірі 9 474, 13 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд вважає за необхідне зазначите наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 259 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з п. 7.3.2 Договору шляхом підписання договору сторони погодили збільшити строк позовної давності для стягнення штрафу до 3 (трьох) років.

А тому з наданого розрахунку пені вбачається, що розрахунок проведено за період, який не перевищує погодженого сторонами трирічного строку позовної давності, а отже позивачем не пропущено строк позовної давності у вказаній справі в межах заявлених позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 238 645, 89 грн суд зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено п. 7.7 Договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за кожен прострочення, але не більше 50 (п`ятдесяти) % від загальної вартості неоплаченого товару.

Судом враховано, що при розрахунку пені позивачем включено до періоду прострочення дні фактичної оплати коштів, а тому, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається до періоду часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

За перерахунком суду, пеня у розмірі 238 645, 98 грн, яка розрахована позивачем підлягає частковому задоволенню у розмірі 144 026, 86 грн з урахуванням графіку поставок та оплат, умов Договору та часткових оплат відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позовної заяви покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕКОЛЕНД С" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ЕКОЛЕНД С" (04212, м. Київ, вул. Зої Гайдай, буд. 6, кв. 3; ідентифікаційний код 39079921) суму основного боргу у розмірі 790 932 (сімсот дев`яносто тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн 08 коп, 3 % річних у розмірі 11 863 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 98 коп, інфляційні втрати у розмірі 9 474 (дев`ять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 13 коп та пеню у розмірі 144 026 (сто сорок чотири тисячі двадцять шість) грн 86 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 344 (чотирнадцять тисяч триста сорок чотири) грн 45 коп

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.07.2021.

Суддя М.Є.Літвінова