Постанова

від 22.06.2021 по справі 904/3830/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/3830/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Іванченко І. С. (самопредставництво) в режимі відеоконференції,

відповідача 1 - Шворак О. М. (адвокат),

відповідача 2 - не з`явилися,

прокуратури - Гамор Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2021 (колегія суддів: Кузнецова І. Л. - головуючий, Кощеєв І. М., Чус О. В.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до 1) Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", 2) Філії Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" заклад дошкільної освіти "Дитячий садок "Розвиток",

за участю Дніпропетровської обласної прокуратури,

про витребування з чужого незаконного володіння державного майна та виселення із будівлі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМ) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (далі - ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод") будівлі дитячого садка загальною площею - 676,1 м 2 , та допоміжних і підсобних споруд загальною площею - 226,6 м 2 , що розташовані за адресою: вул. Короленка, 14, у м. Дніпро (далі - спірний об`єкт нерухомості); виселити ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" в особі відокремленого підрозділу закладу дошкільної освіти "Дитячий садок "Розвиток" (далі - Відокремлений підрозділ) із спірного об`єкта нерухомості.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статті 387 Цивільного кодексу України. РВ ФДМ зазначав, що у складі ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстрактний завод" на правах відокремленого підрозділу діє заклад дошкільної освіти "Дитячий садок "Розвиток", який безоплатно, без жодних правових підстав, користується спірним об`єктом нерухомості, тому з метою повернення спірного нерухомого об`єкта заявлено вимоги про виселення відповідача-2.

.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 (суддя Фещенко Ю. В.) позов РВ ФДМ задоволено частково, вирішено виселити Відокремлений підрозділ із спірного об`єкта нерухомості; у частині вимог щодо витребування з чужого незаконного володіння ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь РВ ФДМ вказаного спірного об`єкта нерухомості в позові відмовлено.

2.2. Відмовляючи у позові в частині витребування з чужого незаконного володіння спірного об`єкта нерухомості, господарський суд виходив із того, що позивач об`єднав в одній позовній заяві віндикаційний та негаторний позов, які є взаємовиключними. Суд, з посиланням на обставини, встановлені у справах № 904/2202/16, № 904/1789/13-г, зазначив, що спірний об`єкт нерухомості не вибував з державної власності, що підтверджується і тим, що він не зареєстрований за відповідачами, тому до них не може бути пред`явлено віндикаційний позов. Задовольняючи позовні вимоги про виселення Відокремленого підрозділу із спірного об`єкта нерухомості, господарський суд послався на те, що ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" фактично веде комерційну діяльність орендодавця держаного майна, а Відокремлений підрозділ, який є філією ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", безоплатно та без жодних правових підстав розпоряджається спірним об`єктом нерухомості, що є порушенням статті 287 Господарського кодексу України та статті 4 Закону України "Про оренду державного майна".

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 скасовано частково; прийнято нове рішення, яким в позові РВ ФДМ відмовлено. Вирішено стягнути з РВ ФДМ на користь ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" 3 153,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, господарському суду доручено видати наказ.

2.3. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що з моменту передачі під час приватизації спірного об`єкта нерухомості у безоплатне користування, цей об`єкт нерухомості перебуває на балансі відповідача-1 до вирішення питання щодо його подальшого використання. Відокремлений підрозділ не є юридичною особою, не наділений окремою правосуб`єктністю, не є самостійним учасником цивільних (господарських) відносин, не є самостійним суб`єктом і договірних відносин, тому в господарських відносинах Відокремлений підрозділ діє від імені Відповідача-1 і відповідно всі укладені правочини створюють, змінюють чи припиняють права та обов`язки ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод". Суд зазначив, що позивач не довів обставин щодо незаконного розпорядження Відповідачем-1 державним майном шляхом здійснення функцій орендодавця. Крім того відсутні докази передачі відповідачем-1 спірного об`єкта нерухомості в оренду на платній основі будь-якій іншій особі. Суд зазначив, що недоведеними є обставини позбавлення позивача можливості управляти спірним об`єктом нерухомості у зв`язку із знаходженням у ньому закладу дошкільної освіти "Дитячий садок", а посилання позивача на неможливість виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 у справі № 904/2202/16 визнані судом необґрунтованими тому, що відповідні обставини не свідчать про створення відповідачем-1 перешкод у користуванні спірним об`єктом нерухомості.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2021, РВ ФДМ та заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять оскаржувану постанову скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 залишити в силі.

3.2. Касаційна скарга прокурора подана на підставі пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування в подібних правовідносинах статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Наказу Фонду державного майна України № 1329 від 25.07.2001 "Про реалізацію вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна". Зокрема, відсутній висновок щодо виникнення/невинекнення на підставі статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" № 2163-ХІІ від 04.03.1992 у підприємства, до статутного капіталу якого не увійшло державне майно, права безоплатно використовувати таке майно та меж реалізації такого права (щодо можливості безоплатно використовувати таке майно у господарській діяльності). Крім того, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не дослідив зібрані у справі докази та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у позові.

3.3. РВ ФДМ у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції винесена з порушенням норм матеріального права, зокрема статті 287 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та норм процесуального права. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. РВ ФДМ вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Наказу Фонду державного майна України № 1329 від 25.07.2001 "Про реалізацію вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" в подібних правовідносинах, внаслідок чого існує правова невизначеність у питанні щодо використання державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств та перебуває у них на балансі; це також, на думку скаржника, позбавляє уповноважені державні органи можливості ефективного захисту інтересів держави, порушених неправомірним використанням об`єктів державної власності.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу прокурора ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" просить залишити постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2021 без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Як установлено місцевим господарським судом, 11.01.1993 Фондом державного майна України видано наказ № 5-ДП, яким надано дозвіл на приватизацію Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (далі - ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод").

4.2. Розпорядженням Фонду державного майна України № 133-РОМ від 18.06.1993 затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", згідно з яким до вартості майна, що підлягало приватизації, не увійшла вартість майна, для якого встановлено пільги, в тому числі, майно вартістю 2 256 тис. крб.

4.3. 18.06.1993 розпорядженням Фонду державного майна України № 134-РПП затверджено план приватизації ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" та встановлено спосіб приватизації шляхом викупу державного майна, зданого в оренду з правом викупу.

4.4. Пунктом 4.5 плану приватизації ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" визначено порядок і умови використання об`єктів соціально-побутової сфери вартістю 2 256 тис. крб, до яких включені спірні об`єкти, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Короленка,14, - дитячий садок та їдальня, шляхом їх безоплатної передачі трудовому колективу за умов використання за призначенням.

4.5. 24.06.1993 між Фондом державного майна України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір купівлі-продажу № КП-100 цілісного майнового комплексу ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Згідно з актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" від 23.07.1993, який є додатком до договору купівлі-продажу № КП-100, Фонд державного майна України передав організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, у тому числі основні засоби невиробничого призначення, що передаються безкоштовно, вартість яких становить 2 256 тис. крб.

4.6. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику згідно з договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 було передано спірний об`єкт нерухомості.

4.7. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 у справі № 904/1789/13-г було встановлено, що на момент приватизації спірний об`єкт нерухомості не увійшов до статутного фонду ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" як об`єкт соціально-культурного призначення, а тому у відповідача-1 не виникло право власності на нього, між тим, ці будівлі були передані йому безоплатно у користування, у зв`язки з чим у орендного підприємства і у заводу як правонаступника, не виникло право власності на спірний об`єкт нерухомості в результаті приватизації.

4.8. Крім того, суди установили, що у справі № 904/2202/16 позов прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" та до Дочірнього підприємства (далі - ДП) "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Розвиток" про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2016 приміщення дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко,14, та зобов`язання звільнити та повернути приміщення дитячого садка, задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 у справі № 904/2202/16 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 скасовано в частині скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 та прийняття нового рішення у скасованій частині про відмову у задоволенні позовних вимог про спонукання ДП "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Розвиток" звільнити приміщення дитячого садка; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 у цій справи в частині задоволення позовних вимог про спонукання ДП "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Розвиток" звільнити приміщення дитячого садка залишено в силі.

Під час розгляду зазначеної справи № 904/2202/16 судами було встановлено таке:

- приміщення дитячого садка, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14 (спірний об`єкт нерухомості), є державною власністю та має статус державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" під час приватизації (як частина державного майна цілісного майнового комплексу, що не було передано у власність вказаного підприємства) та перебуває на даний час на балансі заводу як правонаступника ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод";

- відсутність належним чином проведеної державної реєстрації цього майна за державою не свідчить про фактичну відсутність права власності на таке майно у держави;

- належність заводу спірного об`єкта нерухомості на праві користування не надає заводу повноважень щодо розпорядження цим об`єктом.

З січня 2018 наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2016 у справі № 904/2202/16 про зобов`язання ДП "Дошкільний навчальний заклад" (ясла-садок) "Розвиток" звільнити та повернути РВ ФДМ спірний об`єкт нерухомості в чотиримісячний строк з дати набрання рішенням законної сили перебував на виконанні Шевченківського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області.

Водночас, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ДП "Дошкільний навчальний заклад" (ясла-садок) "Розвиток" ліквідовано 31.10.2019 (без правонаступників) за рішенням засновника - ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

4.9. Спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для витребування з чужого незаконного володіння державного майна та підстав для виселення з нього.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.3. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.4. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

5.5. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про витребування з чужого незаконного володіння державного майна та виселення із спірного об`єкта нерухомості. Правовою підставою позову позивач зазначив положення статті 387 Цивільного кодексу України.

5.6. Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За обставин порушення права власності, власник не обмежений можливістю захистити свої права в спосіб, визначений законодавством, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикації.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини та майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

При цьому наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Подібна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2021 у справі № 925/188/18.

5.7. Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

5.8. Як установив суд апеляційної інстанції, під час приватизації державного майна за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (правонаступником якого є відповідач-1) спірний об`єкт нерухомості не увійшов до статутного фонду ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" як об`єкт соціально-культурного призначення. Рішенням суду у справі № 904/1789/13-г встановлено, що у ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" не виникло право власності на спірний об`єкт нерухомості, спірний об`єкт нерухомості був переданий безоплатно у користування. Крім того, рішенням суду у справі № 904/2202/16 встановлено, що спірний об`єкт нерухомості є державною власністю та має статус державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" під час приватизації та перебуває на балансі відповідача-1 як правонаступника ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Таким чином, з моменту передачі під час приватизації спірний об`єкт нерухомості у безоплатне користування відповідачу-1, цей об`єкт нерухомості перебуває на балансі відповідача-1, проте з державної власності не вибув.

5.9. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач-2 - Відокремлений підрозділ не є юридичною особою, не наділений окремою правосуб`єктністю, не є самостійним учасником цивільних (господарських) відносин, тому в господарських відносинах Відокремлений підрозділ діє від імені Відповідача-1 і відповідно всі укладені правочини створюють, змінюють чи припиняють права та обов`язки ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод". Оскільки відповідач-2 не може самостійно від власного імені укладати правочини з відповідачем-1, і докази здійснення функцій орендодавця Відокремленим підрозділом щодо будівлі дитячого садка відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів обставин незаконного розпорядження Відповідачем-1 державним майном шляхом здійснення функцій орендодавця.

5.10. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Положення "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на його балансі", затверджене спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999, зазначив, що будь-яке рішення щодо способу управління та використання державного майна - спірного об`єкта нерухомості відсутнє, докази, які б свідчили про застосування позивачем заходів, спрямованих на управління спірним майном та докази невиконання вимог позивача щодо такого застосування відповідачем-1 РВ ФДМ не надало. Посилання позивача на неможливість виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 у справі № 904/2202/16, визнані судом апеляційної інстанції необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не свідчать про створення відповідачем-1 перешкод у користуванні спірним майном.

5.11. Отже, недоведеним є і вчинення відповідачем-1 перешкод позивачеві як власнику спірного майна в реалізації ним своїх повноважень, визначених Законами України "Про фонд державного майна України", "Про управління об`єктами державної власності".

5.12. Як на підставу касаційного оскарження скаржники посилаються на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор та РВ ФДМ зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Наказу Фонду державного майна України № 1329 від 25.07.2001 "Про реалізацію вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" в подібних правовідносинах відсутній. Зокрема висновку щодо виникнення/невинекнення на підставі статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" № 2163-ХІІ від 04.03.1992 у підприємства, до статутного капіталу якого не увійшло державне майно, права безоплатно використовувати таке майно та межі реалізації такого права (щодо можливості безоплатно використовувати таке майно у господарській діяльності).

Відповідно до статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" № 2163-ХІІ від 06.03.1993 кожному громадянину України надається право на безоплатне придбання державного майна на суму одержаного приватизаційного

майнового сертифікату. Товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого

підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на

аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за

його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно

передає об`єкти соціально-побутового призначення, створені за

рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів)

зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано

майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними

підприємствами.

У подальшому з метою реалізації наведеної норми наказом Фонду державного майна України № 1329 від 25.07.2001 "Про реалізацію вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" був затверджений Порядок передачі у безстрокове безоплатне користування об`єктів соціально-побутового призначення відкритим акціонерним товариствам.

Отже, наведеною нормою Закону не передбачалося відчуження об`єктів соціально-побутового призначення, а лише встановлено їх перехід у безоплатне користування за їх призначенням.

5.13. З огляду на встановлені судами обставини справи, в контексті наведених доводів, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилався на статтю 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Наказ Фонду державного майна України № 1329 від 25.07.2001 "Про реалізацію вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", не мотивував своє рішення цими положеннями, оскільки під час вирішення спору встановив, що позивач не довів підстав для задоволення вимог ні про витребування з чужого незаконного володіння державного майна, ні про виселення зі спірної будівлі дитячого садка, тож необхідності у застосуванні наведених скаржниками положень закону до спірних правовідносин не було. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Наказу Фонду державного майна України № 1329 від 25.07.2001 "Про реалізацію вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" в подібних правовідносинах.

5.15. З приводу підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи прокурора про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

5.16. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу та вирішення справи на підставі недопустимих доказів.

Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження.

Наведене узгоджується з положеннями другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.17. Отже, викладені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3 і 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції із зазначених підстав.

5.18. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем обставин незаконного розпорядження відповідачем-1державним майном та використання спірного державного майна всупереч вимогам позивача, тому висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржниками підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційних скарг і скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі № 904/3830/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак