Ухвала

від 02.07.2021 по справі 357/6898/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/6898/21

2/357/3382/21

У Х В А Л А

іменем України

"02" липня 2021 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Альтера Віта , громадська організація Тенісний клуб Ракета , громадська організація Федерація легкої атлетики Київської області, громадська організація Федерація легкої атлетики м. Білої Церкви про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2021 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Альтера Віта , громадська організація Тенісний клуб Ракета , громадська організація Федерація легкої атлетики Київської області, громадська організація Федерація легкої атлетики м. Білої Церкви про визнання протиправними та скасування рішення, мотивуючи наступним.

05.04.1976 року рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради депутатів трудящих Про затвердження плану будівництва спортивних споруд в місті на 1976-80 р.р. було заплановано будівництво Комбінатом шин та РАІ по вул. Леваневського спорткомплексу з двома залами та закритим плавальним басейном, спортивної школи комбінату шин та РАІ, стадіону на 1000 місць, а також спортивної зали 36x18 при Будинку культури комбінату шин та РАІ.

1987 року Білоцерківський комбінат шин та РАІ було перейменовано у Білоцерківське державне виробниче об`єднання Білоцерківшина . Згідно з наказом Фонду державного майна України від 24.10.1996 року №76-АТ Білоцерківське державне виробниче об`єднання Білоцерківшина було перетворене у ВАТ Росава .

Відповідно до Плану приватизації Білоцерківського державного виробничого об`єднання Білоцерківшина , правонаступником якого є ВАТ Росава , затвердженого наказом Фонду державного майна України від 3.10.1996 року, до складу підприємства входили: головний шинний завод, житлово-комунальне господарство, радгосп Шинник , комбінат громадського харчування та об`єкти соціально-побутового і медичного призначення: три дитячі дошкільні заклади, Будинок юних техніків, дитячий оздоровчий табір з базою відпочинку, медико-санітарна частина, санаторій-профілакторій, палац культури і техніки, спортивний клуб Рось .

Спортивний клуб " ІНФОРМАЦІЯ_1 " було створено у 1977 році, він був розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У користуванні клубу перебували наступні спортивні споруди, які відносяться до об`єктів соціальної інфраструктури: стадіон, тенісний корт, танцювальний майданчик з касою (нежитлова будівля загальною площею 9,8 кв. м.), а також нежитлова будівля літера Б-І загальною площею 187,9 кв.м (надалі спортивні споруди ). Вказані об`єкти розташовані за адресою АДРЕСА_1 , позаду Будинку культури ВАТ Росава .

У травні 2005 року КП КОР Південне бюро технічної інвентаризації здійснило повну технічну інвентаризацію вказаних об`єктів, матеріали якої були додані до інвентаризаційної справи на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою господарського суду Київської області від 14 грудня 2010 року було порушено провадження у справі №Б8/191-10 за заявою Закритого акціонерного товариства Росава щодо банкрутства ВАТ Росава .

17.11.2015 року Господарський суд Київської області постановою у справі № Б8/191-10 припинив процедуру розпорядження майном боржника - ВАТ Росава ; визнав банкрутом ВАТ Росава та відкрив відносно нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначив арбітражного керуючого Кіцула Сергія Богдановича.

27.12.2018 року Білоцерківською міською радою було прийнято рішення № 3206-63-VII Про затвердження детального плану території сектору № 25 міста Біла Церква, обмеженого АДРЕСА_2 та існуючою межею міста, орієнтовною площею 26,6 га. Вказаним планом передбачається розміщення об`єктів спортивної інфраструктури - стадіону, тенісного корти, танцювального майданчику по АДРЕСА_1 .

28.03.2019 року відбувся аукціон з продажу майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу, що належав ВАТ Росаві . За результатами торгів переможцем було визнано товариство з обмеженою відповідальністю Альтера Віта (надалі Третя особа), яке набуло право власності на наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю, літ. "A-З", площею 9194,5 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером:9133880, номер запису: 515 в книзі:8; нежитлову будівлю, літ. "Б", площею 1126,7 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано 17.05.2006 Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером:14779961, номер запису: 685 в книзі:6.

При цьому зазначені у п. 4.1. спортивні споруди, розташовані за цією ж адресою ( АДРЕСА_1 ) не були об`єктами продажу, оскільки не включались до ліквідаційної маси, а тому на об`єкти спортивної інфраструктури право власності у третьої особи не виникало.

На момент виникнення права власності у третьої особи на нежитлові будівлі літ. A-З та літ. Б, зазначені будівлі та спортивні споруди були розташовані на одній земельній ділянці загальною площею 7,5516 га, кадастровий номер 3210300000:07:007:0066, яка перебувала у постійному користуванні ВАТ Росава на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001876 від 27.04.1999 року.

02.09.2019 року та 12.02.2020 року третя особа зверталась до Білоцерківської міської ради Київської області (надалі - відповідач) із заявами про надання дозволу на розробку проекту документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 7,5157 га по АДРЕСА_1 .

Вказані заяви були розглянуті на сесіях Білоцерківської міської ради 13.12.2019 року та 15.05.2020 року, однак жодних рішень щодо цих заяв прийнято не було, оскільки належної кількості голосів відповідні проекти рішень не набрали.

Натомість, 15.05.2020 Білоцерківською міської радою Київської області було прийнято рішення №5242-96-VII "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності із кадастровим номером 3210300000:07:007:0066", яким вирішено розробити технічну документацію щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 7,5157 га з кадастровим номером 3210300000:07:007:0066 за адресою: АДРЕСА_1 , на три окремі земельні ділянки: ділянка орієнтовною площею 6,2613 га, ділянка орієнтовною площею 0,8957 га під об`єктом нерухомого майна, що знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Віта" та ділянка орієнтовною площею 0,3587 га під об`єктом нерухомого майна, що знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Віта" без зміни їх цільового призначення 03.05 Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування для подальшої державної реєстрації земельних ділянок.

А 27.08.2020 року Білоцерківська міська рада ухвалила ще одне рішення №5767-101-VII Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності із кадастровим номером 3210300000:07:007:0066 , згідно якого та ж сама ділянка (з кадастровим номером 3210300000:07:007:0066) підлягала поділу на 2 дві окремі ділянки: орієнтовною площею 3,3448 га та 4,2068 га.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року по справі N9320/4685/20 було визнано протиправним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради №5242-96-VII від 15.05.2020 р. Також судом було зобов`язано Білоцерківську міську раду Київської області на найближчому пленарному засіданні сесії Білоцерківської міської ради розглянути по суті та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Віта" про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 7,5157 га, для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування (03.05.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

25.09.2020 року рішенням Білоцерківської міської ради №5946-102-VII Про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №320/4685/20 щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 7,5157 га, для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування (03.05.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (надалі оскаржуване рішенні) було відмовлено третій особі у наданні дозволу на розробку техдокументації із землеустрою. Одночасно вказаним рішенням був затверджений проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:07:007:0066 на дві окремі ділянки загальними площами 3,3336 га та 4,2180 га відповідно.

Також оскаржуваним рішенням Білоцерківська міська рада вирішила передати земельну одну із земельних ділянок, які виникли внаслідок поділу загальною площею 4,2180 з кадастровим номером 3210300000:07:007:0140 в оренду Товариству з обмеженою відповідальність Альтера Віта . Саме на вказаній земельній ділянці оказались також і спортивні споруди.

12.05.2020 року Господарський суд Київської області ухвалив в рамках справи №Б8/191-10 ліквідувати юридичну особу Банкрута - Відкрите акціонерне товариство Росава (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 91; код ЄДРПОУ 00152269) та зобов`язав державного реєстратора та орган державної статистики за місцем знаходження Боржника провести державну реєстрацію припинення юридичної особи - Відкритого акціонерного товариства Росава (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 91; код ЄДРПОУ 00152269) та виключити Відкрите акціонерне товариство Росава (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 91; код ЄДРПОУ 00152269) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

02.06.2020 року Державним реєстратором Білоцерківської міської ради Тодоренком О.В. до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був внесений запис про припинення юридичної ВАТ Росава у зв`язку з визнанням її банкрутом.

Згідно відповіді Білоцерківської міської ради від 16.03.2021 №791/01-14 договір оренди на спірну земельну ділянку з третьою особо не укладався, а тому предметом оскарження є саме рішення Білоцерківської міської ради від 25.09.2020 №№5946-102-VII.

Позивачі вважають, що передача земельної ділянки під спортивними спорудами третій особі є неправомірною та такою, що ставить під загрозу подальше існування вказаних об`єктів соціальної інфраструктури, а також обмежує вільний доступ до них, чим порушуються їх права та законні інтереси.

Тому просили суд визнати протиправними та скасувати рішення Білоцерківської міської ради від 25.09.2020 року №5946-102-VII Про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2020 року у справі №320/4685/20 щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 7,5157 га, для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування (03.05.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2021 року визначено головуючим суддею у даній справі ОСОБА_3 .

Згідно контрольному журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, 29 червня 2021 року матеріали були отримані суддею.

Відповідно до ч. 5 ст. 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заява. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, суд виходить з наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

Аналогічні положення закріплено у частині першій статті 19 та пункті 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, у разі якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання позову) визначається як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов`язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним критерієм здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом а частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) можна зробити висновок, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності (надання земельних ділянок у користування, укладення, зміни, розірвання договорів оренди земельної ділянки) діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок.

Із наведеного вбачається, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Звідси можна зробити висновок, що в порядку цивільного судочинства може бути оскаржене таке рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, і за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне.

З оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою третій особі шляхом надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 7,5157 га, для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування (03.05.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, з подальшим укладенням договору оренди на спірну земельну ділянку.

Укладення договору оренди в установленому законом порядку буде реалізацією цього рішення, а після набуття права оренди в установленому законом порядку дію цього рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб`єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.

Відповідно до положень статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 18 Закону № 161-XIV визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У свою чергу, положеннями статті 20 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Також відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації у встановленому законом порядку.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 150/928/14-а (провадження № 11-113апп18).

Згідно відповіді Білоцерківської міської ради від 16.03.2021 року № 791/01-14 договір оренди на спірну земельну ділянку з третьою особою не укладався.

Оскільки у цій справі фактично речове право на земельну ділянку не виникло, то відсутній спір про право цивільне. Тобто спору про право на земельну ділянку між позивачами і третіми особами не існує, що виключає наявність приватноправових відносин у цій справі, а предметом оскарження є ненормативний акт, тобто результат виконання владних управлінських функцій відповідача.

На зазначене посилаються і самі позивачі в позовній заяві, зазначаючи, що предметом оскарження є саме рішення Білоцерківської міської ради від 25.09.2020 року № 5946-102-VII, так як договір оренди на спірну земельну ділянкою з третьою особою не укладався.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спір у даній справі відноситься до публічно-правових, оскільки він належить до земельних спорів з органом виконавчої влади як суб`єктом владних повноважень щодо реалізації оспорюваного рішення, та пов`язаний із його оскарженням і жодним чином не пов`язаний із відносинами приватноправового характеру.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 910/20323/17, провадження № 12-224гс18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 року у справі N 755/10947/17, провадження N 14-435цс18, зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже з урахуванням вищевикладених підстав та висновків Великої Пали Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування повинні бути розглянуті у порядку адміністративного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція ) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Інтерпретація суті конструкції "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ , Суд ) у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України". Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Статтею 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено право особи на розгляд її справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки з вищевикладеного вбачається, що зазначена позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що підстави для її прийняття відсутні, та слід роз`яснити позивачам їх право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 3 статті 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України Про судовий збір повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

При зверненні до суду з вищевказаною позовною заявою позивачами не було сплачено судовий збір, оскільки є особами, які звільненні від сплати судового збору.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4, 19, 185, 186, 258, 260, 261, 263, 353 ЦПК України, Законом України Про судоустрій та статус суддів , Законом України Про судовий збір , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Альтера Віта , громадська організація Тенісний клуб Ракета , громадська організація Федерація легкої атлетики Київської області, громадська організація Федерація легкої атлетики м. Білої Церкви про визнання протиправними та скасування рішення, та повернути позивачам разом із доданими до неї додатками.

Роз`яснити позивачам, їх право на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (враховуючи положення п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України). У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов