Ухвала

від 16.06.2021 по справі 923/574/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 923/574/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,

Херсонської міської ради - Дудченка В.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсільгоспмаш - Здоровєйщевої Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 (у складі колегії суддів: Савицький Я.Ф. (головуючий), Колоколов С.І., Разюк Г.П.)

у справі № 923/574/19

за позовом Заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсільгоспмаш

про стягнення 6 389 243,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Херсонської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрсільгоспмаш (далі - ТОВ Укрсільгоспмаш ) про стягнення 6 389 243,23 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач використовує земельну ділянку комунальної власності загальною площею 68,1393 га, (кадастровий номер 6510136900:01:001:1952) за адресою: м. Херсон, вул. Тираспільська, 1, на якій розташовано належний відповідачу об`єкт нерухомого майна, за відсутності правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, внаслідок чого відповідачем у період з 10.08.2016 по 30.08.2018 отримано дохід шляхом нездійснення орендних платежів до бюджету в розмірі 6 389 243,23 грн.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.09.2019 позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 рішення Господарського суду Херсонської області від 13.09.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2021 року Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020, а рішення Господарського суду Херсонської області від 13.09.2019 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 923/574/19 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.06.2021.

ТОВ Укрсільгоспмаш у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Херсонська міська рада у письмових поясненнях просила задовольнити касаційну скаргу прокурора в повному обсязі.

ТОВ Укрсільгоспмаш надіслало заперечення на письмові пояснення Херсонської міської ради.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ТОВ Укрсільгоспмаш з 26.12.2008 на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці площею 68,1393 га (кадастровий номер 6510136900:01:001:1952) за адресою: м. Херсон, вул. Тираспільська, 1. Ця земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади м. Херсона в особі Херсонської міської ради; право користування (оренди) чи інші речові права за ТОВ Укрсільгоспмаш на зазначену земельну ділянку не зареєстровано; це товариство не обліковується як платник земельного податку або орендної плати за земельну ділянку.

Отже, ТОВ Укрсільгоспмаш , набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, у період з 26.12.2008 по теперішній час право користування цією земельною ділянкою належним чином не оформило, відповідну плату за користування землею до місцевого бюджету не вносить.

Рішенням Херсонської міської ради від 27.04.2000 № 186 Про затвердження матеріалів грошової оцінки земель м. Херсона встановлена базова вартість одного метра квадратного землі у розмірі 45,92 грн.

Предметом позову у цій справі є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Херсонської міської ради до ТОВ Укрсільгоспмаш , про стягнення 6 389 243,23 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за використання земельної ділянки без укладання договору оренди землі або іншого правовстановлюючого документа. Розрахунок суми неотриманої орендної плати за період з 10.08.2016 по 30.08.2018 проведений на підставі рішення Херсонської міської ради від 27.04.2000 № 186 та становить 6 389 243,23 грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував своє рішення тим, що право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема через право оренди, проте відповідачем не надано доказів на підтвердження оформлення такого права в установленому законом порядку. Отже використання без достатньої правової підстави зазначеної земельної ділянки за рахунок позивача, який є її власником, свідчить про збереження відповідачем коштів (орендної плати), які мали бути сплачені за користування землею, тому суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Апеляційний суд, надавши правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог, скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом щодо правової кваліфікації спірних правовідносин, проте дійшов висновку, що для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності необхідно враховувати нормативну грошову оцінку земельної ділянки, затверджену в установленому законом порядку, а також джерела вихідних даних для розрахунку недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою. Однак позивачем відповідний розрахунок проведено на підставі рішення Херсонської міської ради Про затвердження матеріалів грошової оцінки земель м. Херсона від 27.04.2000 № 186, що не може бути підставою для визначення розміру орендної плати у період з 10.08.2016 по 30.08.2018.

У поданій касаційній скарзі прокурор послався, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано статті 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, статті 22, 212,1214 ЦК, статті 15, 18 Закону України Про оцінку землі і не враховано, що чинним законодавством не передбачено можливості безоплатного використання суб`єктом господарювання земельної ділянки, на якій розташовано належне цьому суб`єкту нерухоме майно, отже відповідач як фактичний користувач земельної ділянки має повернути утримувані ним кошти з орендної плати власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК; судом не взято до уваги, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки визначена згідно з матеріалами грошової оцінки земель, затверджених рішенням Херсонської міської ради від 27.04.2000 № 186, і за відсутності належним чином затвердженої нормативної грошової оцінки землі м. Херсона має бути застосовано матеріали, затверджені саме цим рішенням ради; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував зазначені норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 2140/1869/18, від 25.06.2020 у справі № 821/1416/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 2140/1869/18, від 25.06.2020 у справі № 821/1416/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14, висновками у яких скаржником обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Так, у постанові від 16.04.2020 у справі № 2140/1869/18 (висновками у якій скаржником обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК) Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні адміністративного позову ТОВ Укрсільгоспмаш до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, за участю третьої особи - Херсонської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності щодо не видачі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок і зобов`язання видати такі витяги. При цьому суд касаційної інстанції навів висновок, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради. Також суд зауважив, що вимоги позивача про надання витягів з технічної документації, затвердженої рішенням Херсонської міської ради Про затвердження матеріалів грошової оцінки земель м. Херсона від 27.04.2000 № 186 для визначення розміру земельного податку є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки станом на 2018 рік дані про оцінку землі не можуть бути застосовані згідно з рішенням міської ради, прийнятого у 2000 році.

Аналогічні за змістом висновки наведено і у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у адміністративній справі № 821/1416/17, на яку також здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства саме нормативна грошова оцінка земельної ділянки, затверджена у встановленому законом порядку, є підставою для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної форм власності.

Водночас судом установлено, що спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав, їй присвоєно кадастровий номер, є чітко встановлені межі, площа тощо, однак відсутні докази проведення у встановленому законодавством порядку нормативної грошової оцінки землі, із визначенням всіх необхідних даних, відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів. При цьому судовими рішеннями у справах № 821/299/16 та № 2-а-6907/11, що набрали законної сили, було скасовано всі рішення Херсонської міської ради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Херсона і станом на визначений прокурором період для розрахунку суми неотриманої орендної плати (з 10.08.2016 по 30.08.2018) не існувало чинного рішення Херсонської міської ради про затвердження саме нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а відповідно не існує і технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Херсона. Тому з огляду на положення Закону України Про оренду землі , Податкового кодексу України, Закону України Про оцінку земель у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Херсонської міської ради Про затвердження матеріалів грошової оцінки земель м. Херсона від 27.04.2000 № 186 щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 01.01.2000 не може бути застосоване для визначення розміру орендної плати у період з 10.08.2016 по 30.08.2018.

Такі висновки суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається не тільки не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 2140/1869/18, від 25.06.2020 у справі № 821/1416/17, а й узгоджуються з ними.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 сформульовано правовий висновок, за змістом якого фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК. При цьому зазначено про відсутність підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування положень статті 1212 ЦК до відносин з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати наведено і у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14, на які також послався скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Разом із тим у справі, яка розглядається, питання щодо правової кваліфікації і застосування до відповідних правовідносин положень статті 1212 ЦК не є спірним, оскільки як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції з огляду на висновки, наведені у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду, при вирішення спору керувалися у тому числі положеннями глави 83 ЦК, якою урегульовано відносини щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, і такі висновки, зокрема суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам ані Верховного Суду, ані Верховного Суду України, а навпаки враховано при вирішенні цієї справи, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Натомість у цій справі підставою для відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позову були обставини не доведення прокурором розміру недоотриманої позивачем орендної плати внаслідок не укладення договору оренди землі. Такі висновки суду гуртуються на тому, що нормативна грошова оцінка вартості земельної ділянки є обов`язковим доказом для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо площі земельної ділянки для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Оскільки прокурором та позивачем належними і допустимими доказами не доведено обставини проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а заявлена прокурором у позові до стягнення сума неотриманої орендної плати за період з 10.08.2016 по 30.08.2018 визначена шляхом арифметичного розрахунку на підставі рішення ради щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 01.01.2000, що не може бути застосовано до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 923/574/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі № 923/574/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко