Рішення

від 18.06.2021 по справі 460/1481/19

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 460/1481/19

Провадження №2/944/260/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2021 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Карпин І. М.

з участю секретаря судового засідання Мельник Є.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.08.2018 ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 договір дарування будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 4625888600:04:002:0077 для обслуговування будинку АДРЕСА_1 площею 0,1109 га. Вважає, що дані договори є фіктивними. 16.03.2015 вона уклала шлюб із ОСОБА_2 . З 2013 року вони жили в будинку АДРЕСА_1 . 15.09.2015 позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 200000 грн, що було еквівалентно 8000 доларів США, про що відповідачем була написана розписка. Гроші він зобов`язався повернути на її першу вимогу. 22.06.2018 надіслала листа відповідачу ОСОБА_2 про повернення боргу у гривнях, що відповідає еквіваленту 8000 доларів США. 26.06.2018 ОСОБА_2 отримав листа та повідомив, що не повертатиме кошти, в подальшому погрожував їй фізичною розправою. 30.07.2018 вона дізналась, що ОСОБА_2 подав в суд позов про розірвання шлюбу та мав намір продати житловий будинок АДРЕСА_1 . 31.07.2018 вона подала до суду заяву про забезпечення позову і просила накласти арешт на належне майно ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок та земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та для ведення сільськогосподарського виробництва, належні відповідачу ОСОБА_2 . 06.08.2018 ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 житловий будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_1 . 07.08.2018 суд виніс ухвалу про забезпечення позову. ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_2 та мешкає у м.Новояворівську. ОСОБА_2 далі мешкає у житловому будинку, який подарував дочці, тому вважає, що не відбулося реального настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Дії сторін договору свідчать про фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання у майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів. Вартість житлового будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1 становить 250000 грн. Землі сільськогосподарського призначення заборонено відчужувати у будь-який спосіб в силу закону. Таким чином відчуження садиби повністю позбавляє її можливості отримати борг за рахунок майна боржника. Просить позов задовольнити та визнати договори дарування житлового будинку та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку недійсними.

Ухвалою від 26.03.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 26.04.2019 відкрито спрощене провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, з наданням відповідачу можливості у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзив на позовну заяву.

15.10.2019 клопотання представника позивача задоволено та постановлено ухвалу про проведення розгляду справи у загальному позовному провадженні.

Також 15.10.2019 ухвалою суду витребувано в приватного нотаріуса Яворівського нотаріального округу Львівської області Гавришкевич О.П. належним чином завірені копії оспорюваних договорів дарування та документів на підставі яких було укладено такі договори та інформацію з фіскальної служби про доходи відповідача ОСОБА_2 ..

15.10.2019 ухвалою суду зобов`язано відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надати відповіді на поставлені позивачем питання у позовній заяві в порядку ст.. 93 ЦПК України.

21.02.2020 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав в повному обсязі та зазначив, що за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватись про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. ОСОБА_2 після пред`явлення до нього позову про стягнення боргу подарував свій будинок на користь рідної доньки, що автоматично зробило його неплатоспрожним. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив та вказав, що вимоги позивача не відповідають дійсності та нічим не обґрунтовані. Договори дарування будинку та земельної ділянки були укладені з ініціативи ОСОБА_3 , яка являється дочкою відповідача ОСОБА_2 та якій не було нічого відомо про існування у батька будь-яких боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 . Іншого нерухомого майна, окрім того що їй подарував батько, у її власності немає. Власник майна має право розпоряджатись своїм майном на свій розсуд, батько подарував дочці житловий будинок. Дії щодо укладення договорів дарування будинку та земельної ділянки були розпочаті ще до звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою про стягнення боргу з ОСОБА_2 , що підтверджується висновком про вартість майна, складеного оцінювачем КП Львівське бюро експертів-оцінювачів від 11.07.2018, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №130436294 від 11.07.2018, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4607346032018 від 12.07.2018. Тому вважає, що твердження позивача ОСОБА_1 про те, що договори дарування є фіктивними є надуманими та не відповідають дійсності. Просить в позові відмовити.

Із наданих відповідей відповідачем ОСОБА_3 в порядку ст. 93 ЦПК України вбачається, що вона проживає у АДРЕСА_2 . Житловий будинок належить на праві власності її чоловіку ОСОБА_5 . Відповідач ОСОБА_2 є її батьком, працює водієм маршрутного таксі у м.Львів АТП №1. Батько подарував їй житловий будинок та земельну ділянку для обслуговування такого. Дії щодо укладення договорів дарування будинку та земельної ділянки були розпочаті ще задовго до звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою про стягнення боргу. Зокрема були здійснені дії щодо зняття арешту, який був накладений у зв`язку із несплатою штрафу за порушення ПДР, також була проведена оцінка земельної ділянки та інші дії. Накладення арешту на майно, в зв`язку із несплатою штрафу за порушення ПДР стало поштовхом до укладення договорів дарування. ОСОБА_2 не повідомляв їй про наявність боргового зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився повторно, хоч належним чином повідомлявся про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення не надсилав, відзиву на позов не подав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

15.09.2015 ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 200000 гривень, що дорівнює еквіваленту 8000 доларів США, зобов`язався віддати при першій вимозі, про що надав розписку.

21.06.2018 ОСОБА_1 скерувала ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу в розмірі 8000 доларів США, яку ОСОБА_2 отримав 26.06.2018, що стверджується відповідним листом ОСОБА_1 та відповіддю ПАТ Укрпошта від 20.08.2018 на адвокатський запит.

17.07.2018 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

З інформаційної довідки №132481328, сформованої 29.07.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що ОСОБА_2 належала земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться АДРЕСА_1 .

31.07.2018 ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) у АДРЕСА_1 , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться АДРЕСА_1 .

06.08.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Гавришкевич О.П. та зареєстровані в реєстрі за № 961та №962.

Згідно з умовами зазначених договорів ОСОБА_2 як дарувальник передає безоплатно у власність (дарує), а обдаровувана ОСОБА_1 приймає безоплатно у власність (приймає у дар) житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1109 га кадастровий номер 4625888600:04:002:0077, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

07.08.2018 ухвалою Яворівського районного суду Львівської області накладено арешт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 4625888600:04:002:0077 для обслуговування житлового будинку, земельну ділянку з кадастровим номером 4625885700:03:000:0028 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,7981 га.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 04.04.2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000 грн. заборгованості, 2000 грн. сплаченого судового збору.

Вказане судове рішення перебуває на примусовому виконанні в Яворівському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Львів).

Відповідно до ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 14.05.2020 встановлено, що під час примусового виконання судового рішення державним виконавцем приймались постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_2 , однак стягнення не проводилось, так як боржник звільнявся з роботи.

З постанови державного виконавця Восуха С.В. від 28.04.2021 вбачається, що звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , який отримує доходи в ТзОВ ЗахідАгро МХП у АДРЕСА_3 .

Відповідно до пояснень представника позивача рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не виконано.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Під час розгляду справи суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення .

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї дочки після пред`явлення до нього вимоги про повернення коштів, пред`явлення позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд враховує, що: 1) відповідач ОСОБА_2 відчужив майно після пред`явлення до нього вимоги про повернення грошових коштів, позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом ); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження ).

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око , таким критеріям відповідати не може.

Зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Доводи представника відповідача ОСОБА_3 з приводу того, що дії щодо укладення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 було розпочато ще до звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про стягнення боргу з ОСОБА_2 , що стверджуються висновком про вартість майна, складеного оцінювачем КП Львівське бюро експертів-оцінювачів від 11.07.2018, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №130436294 від 11.07.2018, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4607346032018 від 12.07.2018, суд відхиляє, оскільки позивач ОСОБА_1 21.06.2018 пред`явила вимогу про повернення коштів за борговою розпискою, наданою відповідачем ОСОБА_2 15.09.2015 і у зв`язку із відмовою виконання зобов`язання в добровільному порядку 17.07.2018 звернулась з позовом до суду про стягнення боргу.

Оцінюючи докази по даній справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є підставним та підлягає до задоволення.

За правилом частини першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, відчужуючи належне йому майно, тому судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 в розмірі 9268,40 грн підлягають до стягнення з відповідача ОСОБА_2 ..

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсними договір дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений 06 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серія та номер 961 та договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 4625888600:04:002:0077 для обслуговування будинку АДРЕСА_1 площею 0,1109 га, укладений 06 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серія та номер 962.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору та професійною правничою допомогою, в розмірі 9268 (дев`ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду чи через Яворівський районний суд Львівської області.

Повний текст рішення складено 29.06.2021.

Суддя І.М.Карпин