Постанова

від 06.07.2021 по справі 902/374/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року Справа №902/374/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Юрчук М.І.

без виклику представників сторін

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 05.04.2021 р. у справі №902/374/20 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст рішення складено 12.04.2021 р.)

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО МАЯК ЛТД"

про стягнення 49 534,13 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 05.04.2021 у справі №902/374/20 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 586,41 грн 3% річних, 13 389,15 грн інфляційних втрат, 15 279,28 грн пеня та 2102,00 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 15 279,28 грн пені.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 15 279,29 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення неустойки в сумі 15 279,29 грн, в стягненні якої було відмовлено, задоволити. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст.233 ЦК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою.

Рішення суду не містить обгрунтованого покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача.

В даному випадку Відповідачем не доведено реального фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов`язку доказування не дотримано, адже Відповідач не надав жодного доказу для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан Відповідача.

Тобто, суд першої інстанції лише із формулювання про скрутний матеріальний стан зробив висновок про те, що фінансове становище Відповідача є саме таким.

За наведеного, висновок суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені на 50% суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи.

А тому, апелянт вважає оскаржуване рішення в частині зменшення розміру пені на 50% незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.

Одночасно апелянт просив поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. В обгрунтування пропущеного строку скаржник зазначає, що повний текст рішення складено 12.04.2021 р., копія рішення надійшла позивачу 13.04.2021 р. на електронну пошту.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 05.04.2021 р. у справі №902/374/20, запропоновано відповідачу надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання скаржнику в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У ході апеляційного розгляду даної справи Північно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не скористався наданим йому правном на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО МАЯК ЛТД" (споживач) укладено договір постачання природного газу №4560/1617-ТЕ-1 (а.с. 16-24).

Відповідно п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах договору.

Згідно із п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно п. 2.1 Договору постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 900 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів), а саме: за жовтень 2016 року - 150 тис. куб. метрів, за листопад 2016 року - 150 тис. куб. метрів, за грудень 2016 року - 150 тис. куб. метрів, IV кв. 2016 450 за січень 2017 року - 150 тис. куб. метрів, за лютий 2017 року - 150 тис. куб. метрів, за березень 2017 року - 150 тис. куб. метрів, I кв. 2017 року 450 тис. куб. метрів.

Обсяги природного газу, які планується поставляти згідно з цим договором (плановий обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору постачальник передає споживачеві природний газ у загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 0000, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання - передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.4 Договору).

Відповідно до пункту 3.5. Договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані споживачем два примірники акта приймання передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Згідно п. 5.2 ціна за 1000 куб. метрів за цим договором становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4 Договору).

Згідно п. 6.1 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.

Споживач має право отримувати природний газ відповідно до умов цього договору (п. 7.1 Договору).

Відповідно до п. 7.4 постачальник зобов`язаний виконувати умови цього договору та забезпечувати постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договору.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п. 8.1 Договору).

У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 (п. 8.2 Договору).

Відповідно п. 10.3. строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п.12.1 Договору).

Сторонами було внесено зміни до Договору, зокрема Додаткову угоду №1 від 23.01.2017, Додаткову угоду №2 від 31.03.2017 (аркуші справи 12-15, том 1).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 1 123 205,91 грн. на підтвердження чого у справі містяться підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі природного газу (а.с. 31 - 42).

Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався не своєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п. 6.1. Договору, що вбачається із розрахунку заборгованості наданого позивачем, який кореспондується із даними відображеними в оборотно-сальдовій відомості по підприємству відповідача (а.с. 25, 26, 27-30).

21.04.2020 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО МАЯК ЛТД" 49 534,13 грн заборгованості, з яких 30 558,57 грн пеня, 5 586,41 грн 3% річних та 13 389,15 грн інфляційних втрат за Договором постачання природного газу № 4560/1617-ТЕ-1 від 01.09.2016 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО МАЯК ЛТД" зобов`язань за договором постачання природного газу № 4560/1617-ТЕ-1 від 01.09.2016 року, в частині оплати поставленого газу, в зв`язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції в сумі 49 534,13 грн.

Ухвалою суду від 20.05.2020 року відкрито провадження у справі № 902/374/20 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 24.06.2020 року зупинено провадження у справі № 902/374/20 до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/1210/18.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2020 року касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Скасовано Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 904/1210/18 та направлено справу №904/1210/18 до Центрального апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Ухвалою суду від 18.02.2021 року поновлено провадження у справі №902/374/20 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Розглянувши позовні вимоги, в частині стягнення пені господарський суд Вінницької області встановив, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 30 558,57 грн.

Перевіривши правильність нарахування пені, судом першої інстанції визнано його правильним та обґрунтованим.

А тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30 558,57 грн. пені, підлягають до задоволення.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення розміру пені на 50%, що становить 15 279,28 грн., у зв`язку з чим в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 15 279,28 грн. - слід відмовити.

На переконання суду першої інстанції зменшення розміру пені на 50% у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача від знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо несвоєчасного отримання розрахунку, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу також і інтересів відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені враховуючи наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами статті 654 цього ж Кодексу, зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пункт 1 статті 653 Цивільного кодексу України визначає, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Із системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору постачання природного газу №4560/1617-ТЕ-1 від 01.09.2016 року.

Матеріали справи свідчать, що предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО МАЯК ЛТД" 30 558,57 грн - пені, 5 586,41 грн - 3% річних, 13 389,15 грн - інфляційних втрат.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд першої інстанції взяв до уваги наступні обставини:

- згідно п. 1.2. Договору, природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

- основне зобов`язання виконано у повному обсязі;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення боргу та інфляційних втрат;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які задоволені судом.

З матеріалів справи вбачається, що умови договору по сплаті за отриманий газ виконувались Відповідачем періодично та в міру надходження коштів.

Окрім того, допущений Відповідачем період прострочення є незначним.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що діями Відповідача щодо здійснення невчасної оплати за отриманий природний газ завдано збитки Позивачу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи, що судом першої інстанції було встановлено відсутність завданих збитків Позивачу зі сторони Відповідача, враховано майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, ступінь виконання Відповідачем зобов`язання, а також інші обставини які унеможливлювали належне виконання Відповідачем умов Договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені на 50%.

Тобто, господарським судом Вінницької області було встановлено всі обставини, з`ясування яких передбачено ст. 233 ГК України.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.

А тому, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ГК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення рішення Господарського суду Вінницької області від 05.04.2021 р. у справі №902/374/20 в частині відмови у стягненні 15 279,28 грн. пені прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги, у зв`язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.04.2021 р. у справі №902/374/20 в частині відмови у стягненні 15 279,28 грн. пені - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05.04.2021 р. у справі №902/374/20 в частині відмови у стягненні 15 279,28 грн. пені - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу №902/374/20 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "06" липня 2021 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Юрчук М.І.