Рішення від 02.06.2021 по справі 914/2037/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2021 справа № 914/2037/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянув матеріали

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда", м. Львів,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Львівська область, Стрийський район, с. Станків,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , м. Львів,

предмет позову: стягнення 95 000,00 грн.,

підстава позову: заподіяння шкоди працівником під час виконання трудових обов`язків,

за участю представників:

позивача: Юхименко Сергій Юрійович - адвокат, ордер АІ № 1060013 від 06.10.2020 року (в режимі відеоконференції),

відповідача: Яцишин Андрій Володимирович - адвокат, ордер серії ВС № 1036429 від 08.09.2020 року,

третя особа 1: не з`явився,

третя особа 2: не з`явився.

ПРОЦЕС

11.08.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" про стягнення 95 000,00 грн.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Ухвалою суду від 17.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/2037/20. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено розгляд справи по суті на 09.09.2020 року. Проте, за клопотанням позивача 15.10.2020 року ухвалено здійснювати подальший розгляд справи № 914/2037/20 за правилами загального позовного провадження, задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підготовче засідання неодноразово відкладалось, зокрема, за клопотаннями сторін, у зв`язку з неявкою представника відповідача та у зв`язку з тимчасовою відпусткою судді, пов`язаною із перебуванням на самоізоляції.

09.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 03.12.2020 року задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" та ОСОБА_2 - документів, що підтверджують передання транспортного засобу DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 в оренду від ОСОБА_2 до ТОВ Альфа Тіда .

18.12.2020 року відповідачем подано клопотання про долучення договору оренди транспортного засобу від 10.08.2019 року.

У судовому засіданні 22.04.2021 року задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та витребувано у Головного управління ДФС у Львівській області (Головне управління ДПС у Львівській області) інформацію стосовно того, чи вступало Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" (код ЄДР 42043701) податковим агентом зі сплати податку на доходи фізчних осіб та військового збору ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 01.06.2019 року по 15.08.2019 року; чи здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда сплату єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 в період з 01.06.2019 року по 15.08.2019 року.

18.05.2021 року від третьої особи 1 надійшов супровідний лист про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 та виписки АТ КБ Приватбанк по рахунку ОСОБА_1 за період червень - вересень 2019 року.

18.05.2021 року відповідачем долучено копію цивільно-правового договору від 29.05.2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" та ОСОБА_1 .

19.05.2021 року від Головного управління ДФС у Львівській області надійшла інформація, витребувана згідно з ухвалою суду від 22.04.2021 року.

У судовому засіданні 19.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.06.2021 року.

У судовому засіданні 02.06.2021 року за участю представників сторін розпочато розгляд справи по суті. Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив застосувати аналогію закону - ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України. Представник відповідача позовні вимоги заперечив.

У судовому засіданні 02.06.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позивач вважає, що відповідач є роботодавцем ОСОБА_1 , яким 12.06.2019 року вчинено дорожньо-транспортну пригоду за участю автомобіля марки DАF , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , і який не залишився на місці події та не повідомив орган чи підрозділ поліції про подію. Позивачем 12.12.2019 року здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 95 000,00 грн. на користь потерпілого - ПП Укрспецзахід - власника пошкодженої мийки самообслуговування. Відповідно до п. в п. 38.1.1 ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Тому позивач подав позов у даній справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" 95 000,00 грн. У судовому засіданні 02.06.2021 року представник позивача висловив позицію щодо доцільності застосування до відносин аналогії закону, а саме положень ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України, оскільки водій автомобіля все-таки виконував роботи для відповідача у момент дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідач вимоги позивача вважає безпідставними. Зазначає, що усі докази, на які посилається позивач у позові, складені виключно зі слів ОСОБА_1 та не підтверджуються документально; ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12.06.2019 року в с. Зимна Вода по вул. Яворівська, 2-Г Пустомитівського району Львівської обл. за участю автомобіля марки DАF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у трудових відносинах із товариством з обмеженою відповідальністю не перебував, на посаді водія автотранспортних засобів перебував у період з 16.08.2019 року по 12.09.2019 року; автомобіль марки DАF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не належить відповідачу.

Треті особи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 письмових позицій щодо суті спору не висловили. Подана 18.05.2021 року ОСОБА_1 заява свідка до уваги судом не беруться із зазначених вище підстав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

15.06.2019 року ПП Укрспецзахід звернулося до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" із повідомленням про те, що 12 червня 2019 року автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_1 , який застраховано у ПАТ УПСК (страховий поліс №А03667824), вчинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого пошкоджено майно ПП Укрспецзахід , а саме - обладнання автомийки, за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Яворівська, 2г .

11.07.2019 року ОСОБА_1 надано пояснення інспектору відділу розшуку та ОМ ДТП УПП у Львівській області стосовно події, що мала місце 12.06.2019 року на автомийці, та, серед іншого, надано відомості його посади та місця роботи - водій, ТОВ Альфа Тіда .

У відповіді від 17.03.2020 року на претензію адвоката позивача ОСОБА_1 стверджується про його перебування у трудових відносинах з відповідачем у даній справі - ТОВ Альфа Тіда .

02.10.2019 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області у справі № 456/2824/19 постановлено постанову про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, внаслідок події що мала місце 12.06.2019 року в с. Зимна Вода по вул. Яворівська, 2Г Пустомитівського району Львівської області (мийка самообслуговування).

22.10.2019 року Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" отримано заяву ПП Укрспецзахід про страхове відшкодування у розмірі 144 102,10 грн., відповідно до якої вбачається, що 12 червня 2019 р., о 19 год. 42 хв. в с. Зимна Вода по вул. Яворівська,2Г Пустомитівського району Львівської області , мийка самообслуговування, сталася ДТП, відповідальним за вчинення якої є ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ПрАТ УПСК за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3667824 від 16 травня 2019 року. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно нерухомого майна і висновок експертного будівельно-технічного дослідження долучені до позовної заяви.

28.11.2019 року ПрАТ УПСК та ПП Укрспецзахід уклали угоду про розмір і спосіб здійснення страхового відшкодування, згідно з якою погоджено розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обладнання автомийки за адресою Львівська область, Пустомитівський район., с. Зимна Вода, вул, Яворівська, 2г , який складає 95 000,00 грн., та є загальним, остаточним і таким, що не підлягає оскарженню чи зміні.

12.12.2019 року позивачем складено страховий акт із висновком про перерахування потерпілому 95 000,00 грн. страхового відшкодування.

12.12.2019 року ПрАТ УПСК сплатило ПП Укрспецзахід 95 000,00 грн. з призначенням платежу Виплата страхового відшкодування згідно страхового акту № ОЦ/024/000/19/0239 від 12.12.19, без ПДВ .

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 08.05.2019 року). Вказаний автомобіль застраховано у ПАТ УПСК (страховий поліс №АО/3667824), страхувальник - ОСОБА_3 , страхова сума - 200 000,00 грн.

Автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_1 , перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда згідно з договором про оренду транспортного засобу № 1/08-2019 від 10.08.2019 року, укладений з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 строком по 30.04.2022 року.

Згідно з відповіддю Головного управління ДФС у Львівській області від 14.05.2021 року за період з другого кварталу 2019 року ОСОБА_1 нараховано доходу у вигляді суми винагороди й інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податків згідно з умовами цивільно-правового договору у сумі 5 000,00 грн., та за період третього кварталу 2019 року - згідно з умовами цивільно-правового договору у сумі 6 400,00 грн.

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 , заяви ОСОБА_1 від 16.08.20219 року, наказу Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда № 61-К від 16.08.2019 року, заяви ОСОБА_1 від 12.09.2019 року останній прийнятий на посаду водія 16.08.2019 року та звільнений з роботи 12.09.2019 року.

Позивачем 04 .02.2021 року подано копії виписок АТ КБ Приватбанк по рахунку ОСОБА_1 за період червень - вересень 2019 року, проте, до такої не було подано доказів її надіслання іншим учасникам справи, як цього вимагає ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічно, без доказів надіслання іншим учасникам справи, тобто з порушенням приписів ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, подано докази третьою особою 1 та відповідачем 18.05.2021 року.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач доводить право на стягнення з ТОВ Альфа Тіда вартості виплаченого ним страхового відшкодування власнику майна - обладнання автомийки, за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Яворівська, 2г , яке було пошкоджене водієм автомобіля DAF, державний номер НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 . Позивач звернувся з відповідним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда , який на його переконання, на час настання страхової події був роботодавцем водія ОСОБА_1 , оскільки перебував з останнім у трудових відносинах. На стадії розгляду справи по суті представник позивач підтримував позовні вимоги, однак, з посиланням на приписи ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України.

Так, як передбачено ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Крім цього, ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

Дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля DAF, державний номер НОМЕР_1 , водієм якого на той час був ОСОБА_1 , сталась 12.06.2019 року.

На підтвердження обставини перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах позивач подав відповідь ОСОБА_1 від 17.03.2020 року на претензію позивача, у якій останній стверджує, що на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ Альфа Тіда і виконував покладені на нього трудові обов`язки; виписки АТ КБ Приватбанк по рахунку ОСОБА_1 за період червень - вересень 2019 року, у яких відображено платежі зарплата, Альфа Тіда, vynahoroda po dohovoru TsPKh , зарплата, Альфа Тіда, zarplata za 08 2019 .

Суд зазначає, що відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються; достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Крім цього, відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

І крім того, відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Суд зазначає, що виписки по рахунку подані з недотриманням вимог процесуального законодавства - ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тому, такі до уваги не беруться. Більше того, із призначень платежу таких виписок вбачається, що ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата на підставі цивільно-правової угоди. Тобто, незважаючи на процесуальні недоліки, допущені позивачем при поданні відповідних доказів, такі докази по своїй суті в принципі не можуть підтверджувати обставину перебування водія та відповідача у трудових відносинах.

Твердження ОСОБА_1 , зазначені у його відповіді від 17.03.2020 року, про його перебування у трудових відносинах з відповідачем не є первинним документом і є менш вірогідним порівняно із документально підтвердженими обставинами справи. Так, відповідно до встановлених обставин справи (на підставі трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 , заяви ОСОБА_1 від 16.08.20219 року про прийняття на роботу, наказу Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда № 61-К від 16.08.2019 року про прийняття на роботу, заяви ОСОБА_1 від 12.09.2019 року про звільнення) ОСОБА_1 працевлаштований на посаду водія у ТОВ Альфа Тіда 16.08.2019 року. У період другого та третього кварталу 2019 року ОСОБА_1 перебував з відповідачем у правовідносинах на підставі цивільно-правової угоди, що підтверджується даними Головного управління ДФС у Львівській області.

Суд зазначає, що 18.05.2021 року від третьої особи 1 надійшов супровідний лист про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 та виписки АТ КБ Приватбанк по рахунку ОСОБА_1 за період червень - вересень 2019 року, а від відповідач - клопотання про долучення копії цивільно-правового договору від 29.05.2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" та ОСОБА_1 .

Подання доказів регламентовано ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Суд зауважує, що до 18.05.2021 року учасниками справи не було вчинено повідомлень, передбачених вказаною нормою.

Суд зазначає, що згідно із ч. 4 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. При поданні зазначених клопотань учасниками справи не зазначено про причини неподання чи поважність причин подання відповідних доказів із пропуском встановленого законом строку. Також відповідачем і третьої особою не заявлено клопотань про поновлення пропущеного строку на подання відповідних доказів. Крім цього, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Суд звертає увагу, що ні відповідачем, ні третьою особою 1 не подано доказів надіслання заяви свідка, банківських виписок та цивільно-правового договору іншим учасникам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що у зв`язку з поданням відповідачем копії цивільно-правової угоди від 29.05.2019 року із порушенням процесуальних вимог - без доказів надіслання іншим учасникам справи та без клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів, зміст такої угоди суд не досліджує. Проте, це не спростовує та не нівелює факту існування між відповідачем і третьою особою 1 цивільно-правових відносин, який підтверджений відповіддю Головного управління ДФС у Львівській області від 14.05.2021 року.

Судовими рішеннями від 02 жовтня 2019 року у справі № 456/2824/19 не встановлено обставини перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем, вказані рішення свідчать лише про вчинення водієм ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди 12.06.2019 року за участю автомобіля, яким він кермував, та його вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Так, ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, проте, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Тобто зазначений припис процесуального закону визначає, що постанова суду є обов`язковою лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а не в частині встановлення місця її роботи або працевлаштування в розумінні вимог трудового законодавства як підстави виникнення трудових відносин та виконання саме трудових обов`язків.

Заяву свідка ОСОБА_1 , подану суду лише 18.05.2021 року, без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на її подання та без доказів надіслання іншим учасникам справи, суд відповідно до положень ч. 9 ст. 80 та ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду, до уваги не бере, тому не оцінює її суті та не покладає в основу обґрунтування прийнятого в даній справі рішення.

Із наведеного суд робить висновок, що у матеріалах справи наявні докази про перебування ОСОБА_1 у цивільно-правових відносинах із відповідачем упродовж другого та третього кварталу у 2019 року. Натомість, відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували перебування ОСОБА_1 саме у трудових відносинах з відповідачем станом на 12.06.2019 року.

Суд зауважує, що трудові та цивільно-правові відносини мають суттєві відмінності, які впливають на кваліфікацію відносин між сторонами та на обсяг прав і обов`язків у сторін за такими договорами.

Так, частинами першою та третьою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Визначення цивільно-правового договору передбачено статтею 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За цивільно-правовим договором відносини регламентуються не трудовим законодавством, а виключно цивільним.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що головна відмінність цих договорів полягає у предметі. У цивільно-правовому договорі замовника цікавить певний результат, отриманий внаслідок надання послуг. Предметом трудових договорів є сам процес організації трудової діяльності працівника (посадові обов`язки, початок та закінчення робочого дня, тривалість перерви, надання щорічної відпустки, тощо).

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття його на роботу на певну посаду. Також виконавець за цивільним договором, за загальним правилом, не забезпечується робочим місцем, не виконує розпорядження посадових осіб замовника щодо порядку та способу виконання укладеного договору. Виконавець виконує укладений договір на власний ризик та власний розсуд; замовник, зазвичай, не вправі втручатися у діяльність виконавця з приводу організації ним виконання укладеного договору.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивачем не доведено перебування ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" у трудових відносинах, а відповідно не підтверджено наявності у відповідача обов`язку нести відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_1 . Відтак, у задоволенні позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити, що приймаючи таке рішення в даній справі, суд не встановлює правової підстави керування 12.06.2019 року ОСОБА_1 автомобілем DAF, державний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності третій особі 2 - ОСОБА_2 , оскільки для вирішення спору в даній справі першочерговим та визначальним є встановлення обставини перебування суб`єктів у трудових відносинах.

Щодо позиції позивача про необхідність застосування аналогії закону суд зазначає таке.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

По-перше, із наявних у справі доказів, які відповідають критеріям допустимості та достовірності, не підтверджується обставина перебування водія ОСОБА_1 з відповідачем у відносинах підряду. Як зазначав суд вище, цивільно-правова угода від 29.05.2019 року подана з порушенням процесуальних вимог і її зміст не досліджується. Так само відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди виконував іншу роботу; позивачем не доводилась обставина надання конкретного виду робіт чи послуг ОСОБА_1 відповідачу за завданням останнього, як і не доводився правовий зв`язок відповідача і ОСОБА_3 (особи, зазначеної у заяві свідка). Суд вище уже зазначав, що заяву свідка ОСОБА_1 , за змістом якої третя особа 1 стверджує про прийняття його на роботу в кінці травня на випробувальний термін і про виконання вказівок ОСОБА_3 , подану з порушенням вимог процесуального закону, суд залишає без розгляду, тобто такий доказ до уваги не береться. Відповідно, належних і допустимих доказів щодо виконання ОСОБА_1 конкретних вказівок відповідача як замовника послуг чи робіт на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди сторонами суду не подано.

По-друге, статтею 8 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Тобто, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Проте, у даному випадку, коли відносини між позивачем і винуватцем ДТП регламентуються ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , а відносини позивача і відповідача як роботодавця водія - ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, то застосування аналогії закону не є виправданим та необхідним, адже така не може застосовуватись альтернативно, і у законодавстві немає прогалини у цій частині. Суд звертає увагу, що звернення до відповідача як до роботодавця водія автомобіля фактично є наступним правом позивача, адже первинно відповідно до п. в п. 38.1.1 ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди) позивач мав право вибору звернення до страхувальника або водія.

Аналізуючи підстави для застосування до правовідносин між сторонами спору аналогії закону та враховуючи, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, суд зазначає також і про відсутність підстав для застосування приписів ст. 1187 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки).

Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст.1187 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (водій, машиніст, оператор тощо) (п.4 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ).

Як встановлено судом із матеріалів справи, автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності не відповідачу, а ОСОБА_2 . Відповідний автомобіль перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда згідно з договором про оренду транспортного засобу від 10.08.2019 року, укладений з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 строком по 30.04.2022 року. Тобто, належних і допустимих доказів законного володіння відповідачем автомобілем на 12.06.2019 року у матеріалах справи немає.

Враховуючи наведене, суд підсумовує, що заявлені позовні вимоги не є обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що у судовому засіданні 17.03.2021 року представником позивача заявлено усне клопотання про накладення штрафу на відповідача за невиконання вимог ухвал суду та на третю особу ОСОБА_2 за неявки в судове засідання. Вказане клопотання суд вважає не обґрунтованим, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.

Так, ухвалою суду від 03.12.2020 року частково задоволено клопотання позивача та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тіда" та ОСОБА_2 документи, що підтверджують передання транспортного засобу DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 в оренду від ОСОБА_2 до ТОВ Альфа Тіда . Відповідачем 18.12.2020 року на виконання відповідної ухвали подано клопотання про долучення договору оренди від 10.08.2019 року та надав пояснення стосовно відсутності у нього автомобіля в інший період і про відсутність в нього інших документів щодо передачі в оренду транспортного засобу. Тобто, сторона виконала вимоги ухвали суду у той спосіб, у який вважала за необхідне та доцільне, і та чи інша поведінка сторони не може бути підставою для накладення на неї штрафу.

Щодо незабезпечення третьою особою ОСОБА_2 участі в судових засіданнях, суд зазначає, що наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст. 202 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, такими наслідками є відкладення судового засідання та залишення позову без руху - у випадку неявки позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 131 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

У даному випадку суд не вважає, що саме неявка третьої особи 2 була тим фактором, що впливав на тривалість підготовчого засідання у даній справі, адже судові засідання неодноразово відкладались за клопотанням представників сторін, у тому числі позивача для забезпечення можливості витребування доказів, інформації. Заявником клопотання не доведено, що неявка третьої особи 2 спрямовувалась на перешкоджання судочинству чи є такою, що могла б вважатися зловживанням процесуальними правами. При підготовці справи до розгляду по суті судом у повній мірі забезпечено порядок здійснення провадження у справі з дотриманням принципів змагальності сторін та пропорційності у господарському судочинстві (надано сторонам час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, а також для виконання завдання господарського судочинства, залучено до участі у справі третіх осіб, витребувано докази та інформацію). Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про накладення штрафу на інших учасників справи.

Суд також зазначає, що у судовому засіданні 19.05.2021 року представником відповідача заявлено усне клопотання про вжиття заходів процесуального примусу до третьої особи 1 як автора заяви свідка, оскільки вказані в заяві свідка обставини щодо прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду водія в Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа Тіда в кінці травня 2019 року на випробувальний термін, а в подальшому був прийнятий офіційно , є неправдивими. Інших обґрунтувань, письмових клопотань із зазначенням конкретного заходу, відповідачем не подано.

Суд повторно зазначає, що заяву свідка ОСОБА_1 суд відповідно до положень ч. 9 ст. 80 та ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України до уваги не бере, не оцінює її суті та не покладає в основу обґрунтування прийнятого в даній справі рішення. Відповідно, підстав для вжиття процесуальних заходів стосовно третьої особи ОСОБА_1 не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та судові витрати, понесені позивачем, залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 178, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 05.07.2021 року.

Суддя Р.І. Матвіїв