Рішення

від 01.07.2021 по справі 468/284/21-ц

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/284/21-ц

2/468/251/21

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2021 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретарів: Рижньової О.В., Рафальської К.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Баштанка справу №468/284/21-ц за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства Дружба про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування матеріальної шкоди (третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ),

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про повернення належної позивачу земельної ділянки та відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки.

На обґрунтування позову позивач вказав, що має у власності земельну ділянку площею 1,8101 га, кадастровий номер 4820684900:01:000:0267, яку позивач передав в оренду третій особі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 10.08.2020 року були встановлені межі земельної ділянки позивача в натурі (на місцевості) та на вказаній земельній ділянці були встановлені межові знаки. 25.08.2020 року працівниками відповідача були знищенні межові знаки на належній позивачу земельній ділянці та проведене її засівання сільськогосподарськими культурами, тим самим відповідач вчинив самовільне зайняття належної позивачу земельної ділянки, за що його керівник був притягнутий до адміністративної відповідальності. На вимогу позивача про звільнення належної йому земельної ділянки відповідач не реагує. Державним інспектором підрозділу Держгеокадастру розрахований розмір шкоди, завданої самовільним зайняттям належної позивачу земельної ділянки, який становить 5477,36 грн.

У зв`язку з вказаним позивач просив зобов`язати відповідача повернути належну йому земельну ділянку зі складенням акту прийому-передачі, стягнути з відповідача на користь позивача завдану самовільним зайняттям земельної ділянки шкоду та судові витрати по сплаті судового збору та за професійну правничу допомогу.

Процесуальні дії у справі та заяви сторін:

Позовна заява надійшла до суду 11.03.2021 року (здана до відділення зв`язку 10.03.2021 року).

15.03.2021 року відкрите провадження у справі за вказаним позовом та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

05.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, оскільки відповідач не здійснював самовільного зайняття належної позивачу земельної ділянки так, як користувався нею до 2012 року на підставі укладеного з позивачем договору оренди, а після закінчення строку його дії в 2012 році за згодою сторін для зручності обробітку позивач отримав аналогічну за площею земельну ділянку на іншому масиві, про що був складений акт. Наданий розрахунок шкоди не підтверджує того, що позивач реально зазнав такої шкоди, оскільки з 2012 року позивач від інших осіб отримував орендну плату від здачі в користування земельної ділянки, яку отримав від відповідача на підставі акту в 2012 році взамін належної позивачу.

Також 05.04.2021 року від відповідача до суду надійшла зустрічна позовна заява до позивача та третьої особи про повернення земельної ділянки.

Ухвалою від 08.04.2021 року зустрічна позовна заява повернута відповідачу на підставі ч.3 ст. 194 ЦПК України.

14.04.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач заперечив проти викладених відповідачем у відзиві аргументів, вказавши, що факт самовільного зайняття належної позивачу земельної ділянки підтверджується матеріалами перевірки, проведеної службовими особами ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Відповідач не надав суду доказів проведеного сторонами у відповідності із законом обміну правами оренди земельних ділянок та укладення відповідних договорів оренди (суборенди) щодо цього.

05.05.2021 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказав на те, що позивач не надав доказів часу знищення межових знаків на земельній ділянці позивача. Постанови інспектора Держгеокадастру про притягнення службових осіб відповідача до адміністративної відповідальності оскаржуються ними в суді в порядку адміністративного судочинства.

При розгляді справи в суді представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити та заявив клопотання про зменшення позовних вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, вимоги про повернення земельної ділянки та розподіл судових витрат по справі підтримав в повному обсязі.

Оскільки заява про зменшення позовних вимог в супереч вимогам п. 2 ч.2 ст. 49 ЦПК України не подана в письмовій формі, заявлена після початку першого судового засідання по справі, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, та в супереч вимогам ч.5 ст. 49 ЦПК України суду не надані докази надіслання копії заяви про зменшення позовних вимог іншим учасникам справи, то суд таку заяву не приймає до розгляду та розглядає позовні вимоги в первісно заявленому об`ємі.

В судовому розгляді представник відповідача заперечив проти задоволення позову, а також заявив клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу у зв`язку з тим, що заявлені до відшкодування витрати з розрахунку 2600 грн за годину роботи необґрунтовані, непропорційні до предмету спору та не вимагали значного заявленого в описі часу на їх надання.

Третя особа до суду не з`явилася, про час та місце судового розгляду була повідомлена вчасно та належним чином рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням, пояснень на позов чи відзив не подавала.

Вислухавши пояснення представників сторін, показання свідка ОСОБА_5 , дослідивши наявні у справі матеріали (копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2020 року; копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.09.2020 року; копію квитанції відділення зв`язку від 07.09.2018 року; копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення; копію договору оренди землі від 06.06.2019 року; копію заяви ОСОБА_3 від 20.06.2020 року; копію заяви ОСОБА_3 від 17.10.2020 року; копію повідомлення Баштанського ВП ГУНП в Миколаївській області від 02.11.2020 року №Д-6/55-2020; копію акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 02.10.2020 року №632-ДК/644/АП/09/01/-20; копію акту обстеження земельної ділянки від 02.10.2020 року №632-ДК/346/АО/10/01/-20; копію розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки; копію адвокатського запиту від 12.01.2021 року; копію повідомлення ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.01.2021 року №29-14-0.168-308/2-21; копію договору про надання правової допомоги №03/09/2020 від 02.09.2020 року; копію прибуткового касового ордера №03/09/2020 від 02.09.2020 року; копію прибуткового касового ордера №02/01/2021 від 13.01.2021 року; копію описового листа; копію акту передачі земельних ділянок СТОВ Дружба у власне користування ОСОБА_3 від 20.08.2012 року; копію графічного зображення місця розташування земельної ділянки; копію відомостей з реєстру платників податків про отримані доходи; копію інформації про фізичну особу-підприємця; копію повідомлення Плющівського ТОВК Баштанської міської ради від 28.10.2020 року №215/20.03-02; копію повідомлення СТОВ Дружба від 24.03.2021 року №24/03; копію повідомлення про вручення поштового відправлення; копію повідомлення СТОВ Дружба від 05.03.2021 року №14; копію повідомлення СТОВ Дружба від 09.11.2020 року №09/11-1; копію відомостей про відстеження поштового відправлення; копію відповіді СТОВ Дружба від 09.11.2020 року №09/11; копію претензії від 29.09.2020 року; копію відповіді СТОВ Дружба від 09.11.2020 року №09/11-1; копію наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.01.2021 року №13-ДК; копію акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08.02.2021 року №13-ДК/53/АП/09/01/-21; копію акту обстеження земельної ділянки від 08.02.2021 року №13-ДК/26/10/01/-21; копію припису від 24.02.2021 року; копію протоколу про адміністративне правопорушення від 24.02.2021 року №13-ДК/0049П/07/01-21; копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 10.03.2021 року №13-ДК/0052По/08/01/-21; копію акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 09.02.2021 року №13-ДК/58/АП/09/01/-21; копію припису від 01.03.2021 року; копію протоколу про адміністративне правопорушення від 01.03.2021 року №13-ДК/0057П/07/01-21; копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 11.03.2021 року №13-ДК/0056По/08/01/-21; копію платіжного доручення №@2PL744033 від 05.04.2021 року; копію платіжного доручення №@2PL631923 від 08.04.2021 року; копію платіжного доручення №@2PL497785 від 19.04.2021 року; копію платіжного доручення №@2PL906165 від 21.04.2021 року; копію платіжного доручення №@2PL604358 від 22.04.2021 року; копію платіжного доручення №@2PL616869 від 22.04.2021 року; копію описового листа; копію адміністративного позову ОСОБА_6 від 29.03.2021 року; копію ухвали Баштанського районного суду Миколаївської області від 01.04.2021 року №468/406/21-а; рахунок-фактуру №30 від 04.06.2021 року; копію описового листа; розрахунок оплати за надання правової допомоги), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,8101 га, кадастровий номер 4820684900:01:000:0267, що розташована на території Баштанської об`єднаної територіальної громади (Плющівської сільської ради) Баштанського району Миколаївської області.

Вказана земельна ділянка зайнята відповідачем СТОВ Дружба без укладення будь-яких договорів щодо володіння та користування даною земельною ділянкою та без реєстрації своїх прав на вказану земельну ділянку.

Факт зайняття відповідачем належної позивачу земельної ділянки підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 08.02.2021 року №13-ДК/53/АП/09/01/-21, актом обстеження земельної ділянки від 08.02.2021 року №13-ДК/26/10/01/-21 та приписом від 24.02.2021 року. При цьому суд не приймає як доказ постанову про притягнення керівника відповідача ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, оскільки, по-перше, вказана постанова не набрала законної сили та оскаржена до суду, по-друге, встановлені в такій постанові обставини відповідно до ст. 82 ЦПК України не мають для суду преюдиційного значення, оскільки така постанова винесена не судом.

Натомість, як вказано вище, іншими доказами підтверджується факт зайняття відповідачем земельної ділянки позивача і сам відповідач у заявах по суті справи вказаного факту не заперечує, підтверджуючи своє користування земельною ділянкою позивача, вважаючи таке користування правомірним.

Суд не може погодитись з позицією відповідача щодо того, що таке користування відповідачем належною позивачу земельною ділянкою не є самовільним у зв`язку зі складенням акту передачі від 20.08.2012 року, яким, за позицією відповідача, сторони обмінялись земельними ділянками.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За такого, фактичне використання земельної ділянки не буде самовільним лише за умови, якщо така земельна ділянка передана в користування на підставі відповідного правочину або у інший передбачений законом спосіб.

Натомість суду не надані докази того, що між сторонами в належній формі та з належним змістом щодо всіх істотних умов був укладений договір оренди землі, як того вимагає ст. 6 Закону України Про оренду землі для набуття прав оренди земельної ділянки.

Також відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Крім того, згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У зв`язку з вказаним, таким, що не є самовільним користуванням земельною ділянкою, є користування на підставі відповідного договору або користування на підставі речового права, яке зареєстроване у встановленому законом порядку.

У випадку, який є предметом судового розгляду, відповідно до наявної у справі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач не має зареєстрованого права користування або іншого речового права на належну позивачу земельну ділянку.

Позиція відповідача щодо того, що шляхом складення 20.08.2012 року акту передачі сторони здійснили обмін правами користування на земельні ділянки є необґрунтованою у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.3-4 ст. 37-1 ЗК України власники та орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду землі". Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

Процедура такого обміну правами користування земельними ділянками шляхом укладення відповідних договорів визначена ст. 8-2 Закону України Про оренду землі .

За такого, обмін належними сторонам правами користування земельними ділянками здійснюється виключно на підставі відповідних договорів оренди (суборенди), форма, зміст та істотні умови яких визначені Законом України Про оренду землі і, як вказувалось вище, такі права оренди підлягають державній реєстрації та виникають саме з моменту державної реєстрації такого права.

В даному випадку акт від 20.08.2012 року не містить всіх істотних умов, в тому числі строку обміну правами оренди, та не є договором оренди (суборенди) і відповідні права користування не зареєстровані у відповідному реєстрі.

З комплексу описаних вище обставин слідує, що фактичне користування відповідачем земельною ділянкою позивача здійснюється без передбаченої законом підстави та не у визначений законом спосіб, отже є самовільним.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Крім того, згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За такого, позов в частині зобов`язання відповідача повернути самовільно зайняту ним земельну ділянку позивачу підлягає задоволенню.

При цьому, вимога позивача про необхідність складення при такому поверненні акту прийому-передачі є зайвою, оскільки належним та достатнім способам захисту в даному спорі є саме повернення майна, а порядок виконання судових рішень, в тому числі і рішень про повернення майна, визначений Законом України Про виконавче провадження та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5. Натомість вказівка в судовому рішенні будь-яких додаткових умов його виконання може навпаки ускладнити виконання такого рішення та негативно вплинути на ефективність обраного способу судового захисту.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача шкоди, завданої самовільним зайняттям належної позивачу земельної ділянки, в сумі 5477,36 грн., то суд вважає, що в задоволенні вказаних позовних вимог належить відмовити у зв`язку з наступним.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. б ч.1 ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно з п. д ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, серед іншого, внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки .

Відповідно до ч.3 ст. 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, відповідно до постанови Верховного Суду від 22.05.2019 року по справі №311/1841/18 відповідно до частини другої статті 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284; Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року. Проте, норми вказаних актів, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють права та обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики. Відшкодування шкоди у зв`язку із самовільним зайняттям земельних ділянок є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків, заподіяної шкоди може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених Законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди покладає на позивача обов`язок довести, що вона не є абстрактною, а дійсно завдана у результаті протиправних дій відповідача.

За такого, для вирішення питання про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, позивач має надати докази того, що така шкода йому реально була заподіяна, тобто що власник земельної ділянки реально недоотримав доходи внаслідок зайняття його земельної ділянки. Проте позивачем окрім розрахунку завданої шкоди, здійсненого інспектором Держгеокадастру, інших доказів реальності заподіяння йому шкоди не надав, натомість відповідачем надані відомості, що сторони здійснили фактичний обмін правами користування земельними ділянками і хоч такий обмін був здійснений без дотримання визначеної законом форми та процедури, але внаслідок такого фактичного обміну сторонами правами на земельні ділянки позивач з 2013 року отримував дохід від передачі в оренду фактично отриманої у користування земельної ділянки, що спростовує те, що позивач внаслідок самовільного зайняття його земельної ділянки зазнав реальних збитків у вигляді недоотриманих доходів.

У зв`язку з викладеним в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача шкоди, завданої самовільним зайняттям належної позивачу земельної ділянки, в сумі 5477,36 грн. належить відмовити.

Таким чином, встановлені судом обставини вказують на можливість часткового задоволення позову та необхідність зобов`язання відповідача повернути позивачу належну останньому земельну ділянку, в задоволенні вимог про відшкодування шкоди належить відмовити.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, тому згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім витрати на оплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також судом мають бути розподілені витрати позивача на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподіл таких витрат, суд виходить з наступного.

Факт понесення витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наданими суду копією договору про надання правової допомоги №03/09/2020 від 02.09.2020 року, копією свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю, ордерами на надання правничої (правової) допомоги, описом наданих послуг, копіями платіжних доручень та прибуткових касових ордерів про сплату позивачем на професійну правничу допомогу грошових коштів на загальну суму 34926,67 грн.

Відповідач заявив клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу у зв`язку з тим, що заявлені до відшкодування витрати з розрахунку 2600 грн з годину роботи необґрунтовані, непропорційні до предмету спору та не вимагали значного заявленого в описі часу на їх надання.

Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, не має значної складності щодо обсягу доказів та встановлення фактичних обставин спору. Загальна ціна позову за двома вимогами в даній справі становить 53266,40 грн. і, з врахуванням принципу пропорційності судових витрат предмету спору та ціні позову, судові витрати за своїм розміром не можуть наближатись до 100% вартості майна чи майнових прав, на захист яких такі витрати понесені, оскільки пропорційність передбачає певну частку у співвідношенні до ціни позову чи предмету спору. При цьому, до відшкодування стороною позивача заявлено 34926,67 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що наближається до ціни позову по даній справі.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

При цьому, в позовній заяві у відповідності до ч.1 ст. 134, п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становив 13375 грн., а остаточно заявлений 34926,67 грн., що майже втричі перевищує попередньо заявлений. Натомість сторона позивача не вказала жодних обставин, які свідчили про те, що сторона позивача не могла передбачити такі витрати, оскільки вони пов`язані з участю в кількох судових засіданнях, з написанням відповіді на відзив, при цьому, участь представника сторони в судових засіданнях, кількість яких не була очевидно більшою, аніж передбачувана, та обмін сторонами заявами по суті справи за обставин даної справи була передбачуваною, тому відповідно до ч.4 ст. 141 ЦПК України витрати позивача, що перевищують попередньо заявлені, не підлягають розподілу.

Крім того, з врахуванням описаних вище обставин щодо категорії та складності справи та з врахуванням того, що представниками позивача на розгляд Баштанського районного суду Миколаївської області подані кілька позовів інших позивачів щодо подібних спорів (справи №468/332/21-ц та №468/273/21-ц), що очевидно зменшувало необхідність витрат часу по підготовці кожного наступного позову та інших заяв по подібним справам, суд вважає, що пропорційними будуть витрати на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 12000 грн., яка підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Загальна ціна позову в даній справі становить 53266,40 грн., з яких вартість земельної ділянки, яка підлягає поверненню (вартість задоволеної частини позовних вимог) становить 47789,04 грн., що становить 90% від загального розміру позовних вимог. Отже з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню на відшкодування витрат по сплаті судового збору 817,20 грн. (908 х 90%), а на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - 10800 грн. (12000 х 90%).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства Дружба про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство Дружба повернути земельну ділянку площею 1,8101 га, кадастровий номер 4820684900:01:000:0267, що розташована на території Баштанської об`єднаної територіальної громади (Плющівської сільської ради) Баштанського району Миколаївської області, власнику ОСОБА_3 .

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства Дружба про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства Дружба на користь ОСОБА_3 10800 (десять тисяч вісімсот) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства Дружба на користь ОСОБА_3 817 (вісімсот сімнадцять) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство Дружба (вул. Центральна, 44 с. Плющівка Баштанського району Миколаївської області, ідентифікаційний код 03765140);

Третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складене 06.07.2021 року.

Суддя: