Рішення

від 01.07.2021 по справі 340/1926/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/1926/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (26011, Кіровоградська область, Новомиргородський район, с. Турія, вул. Центральна, 125, код ЄДРПОУ - 03757241) до третя особа Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030, код ЄДРПОУ - 39767636) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) провизнання протиправним і скасувати наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" звернулось до суду з адміністративним позовом в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 01.08.2014 року № 11-924/14- 14-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 15 років, розташованої на території Новомиргородського району Туріянської сільської ради (за межами населеного пункту).

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на розгляді у Господарському суді Кіровоградської області перебувала справи №912/1971/19 про визнання поновленим договору оренди землі та визнання додаткової угоди укладеною. Під час ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги товариство дізналось про те, що ГУ Держземагенство у Кіровоградській області винесено наказ від 01.08.2014 року №924/14-14-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

ТОВ Прогрес вважає цей наказ протиправним, оскільки при його прийнятті ГУ Держземагенство у Кіровоградській області не здійснило перевірку наявності щодо обмежень земельної ділянки, на яку претендував ОСОБА_1 . Більш того, позивач вказує про те, що ОСОБА_1 було розроблено проект землеустрою з порушенням строку, визначеного у спірному наказі.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідачем зазначено, що при винесенні спірного наказу Держземагенство не мало інформації про продовження договору оренди земельної ділянки, а тому вважало, що бажана земельна ділянка є вільною. Крім того, у відзиві зазначено про те, що ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою.

Позивачем подано відповідь на відзив у якому наголошено на тому, що спірний наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідає принципам управлінської діяльності, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню як протиправний.

На час прийняття рішення у даній справі третя особа правом на подання пояснень не скористалась.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати її розгляд за наявними у справі матеріалами (а.с.51).

21.05.2021 року відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву (а.с.59-63).

11.06.2021 року позивачем подано відповідь на відзив (а.с.86).

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

Згідно договору оренди землі від 23.02.2009 року укладеного між Новомиргородською районною державною адміністрацією та ТОВ "Прогрес", зареєстрованого у Новомиргородському відділі Кіровоградської регіональної філії "Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 15.07.2009 р., передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3523887600:02:000:9008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Туріянської сільської ради Новомиргородського району, Кіровоградської області.

Отже, вищезазначений договір оренди діяв до 15.07.2014 року, який згідно додаткової угоди від 28 грудня 2012 року, продовжений до 15.07.2019 року.

З метою реалізації права на поновлення договору оренди ТОВ Прогрес подано лист-повідомлення про поновлення договору оренди, проте, листом від 14.06.2019 року Т-4287/0-2627/0/17-19 ГУ Держгеокадастр у Кіровоградській області заперечувало проти поновлення договору оренди.

Не погоджуючись із даною відмовою ТОВ Прогрес звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди.

Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 01.08.2014 №11-924/14-14-СГ гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 15 років, розташованої на території Новомиргородського району Туріянської сільської ради (за межами населеного пункту). Орієнтовний розмір земельної ділянки 30,1000 га, у тому числі 30.1000 га - рілля, земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (код класифікаторів видів цільового призначення земель 01.02). Визначено строк подачі на затвердження, розроблення та погодження проекту землеустрою - 3 місяці (надалі спірний наказ).

Наказом Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 15.12.2014 №11-1831/14-14-СГ Про внесення змін до наказу Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області було внесено зміни до наказу Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 01.08.2014 року №11-924/14-14-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , виклавши пункт 4 у новій редакції: 4. Гр. ОСОБА_1 у дев`ятимісячний термін подати на затвердження, розроблений та погоджений відповідно до вимог чинного законодавства, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Вважаючи наказ протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Перш за все суд зауважує, що позивачем оскаржується правовий акт індивідуальної дії.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 щодо порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

За позицією позивача, спірний наказ може порушувати його права, зокрема, на продовження правовідносин з ГУ Держгеокадастром у Кіровоградській області щодо укладення договору оренди землі чи його продовження.

Водночас, як убачається зі спірного наказу, він стосується конкретно визначеного суб`єкта ( ОСОБА_1 ), тобто є актом індивідуальної дії.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 18, 19 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів спірний наказ є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий відповідачем у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта розпорядження землями державної власності; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після розроблення проекту землеустрою.

Суд вважає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, то такий наказ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення з цим адміністративним позовом.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 N 2-зп в справі N 3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.".

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 N 9-рп/2008 в справі N 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб`єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 (справа N 800/206/15). Крім того позиція суду повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18.

Водночас суд наголошує, що позовні вимоги про визнання протиправним спірного наказу, як акту індивідуальної дії, який вичерпав свою дію шляхом йог реального виконання, оскільки був розроблений проект землеустрою, не може бути належним способом захисту, оскільки цей акт не впливає на законність правовстановлюючих документів стосовно права власності чи користування спірною земельною ділянкою, а відтак не може бути скасованим, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно частини 2 статті 123 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 3 статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є вичерпними та додатковому тлумачення не підлягають. Водночас, серед описаних підстав, відсутня така підстава, як перебування земельної ділянки в оренді іншої особи, а відтак даний висновок є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивач, як на підставу свого позову зазначає про порушення відповідачем статті 116 ЗК України, проте такі доводи відхиляються судом, як безпідставні, з огляду на таке.

У частині 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Водночас у спірному рішенні не вирішувались питання щодо передачі земельної ділянки у власність чи користування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у поставові від 17.10.2018 року у справі №380/624/16-ц вказада, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Суд зауважує, що станом на сьогоднішній день позивач є орендарем спірної земельної ділянки та, як на думку суду, намагається вжити превентивних заходів щодо захисту свого права оренди. Натомість, як встановлено судом, жодне право позивача спірним наказом не було порушено, а тому даний позов не підлягає задоволенню.

VI. Судові витрати.

Судові витрати сторонами у справі не понесені, а з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений судовий збір не підлягає поверненню.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук