Постанова

від 06.07.2021 по справі 640/18200/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18200/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко А.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кобаля М.І.

Коротких А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАТІК" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНАТІК" (далі - ТОВ МАНАТІК ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2019 року №2642615147, №2652615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2019 року №2642615147, №2652615147, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що всі первинні документи, які наявні в матеріалах справи, підписані зі сторони ТОВ МАТРІКС-ГРУП громадянином ОСОБА_1 , тобто, особою, яка заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності, а відтак, дані відображені в цих податкових накладних не можуть приймати участі у податковому обліку, і як наслідок, надавати право на формування податкового кредиту, оскільки, є такими, що складені з порушенням ст. 201 ПК України.

15 червня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАТІК" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві просить замінити Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №682-р від 21 серпня 2019 року, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893 Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком., зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві.

Пунктом 2 Постанови № 893 установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 893, права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Згідно статті 21-1 Закону України Про центральні органи виконавчої влади та Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 р. № 227 (зі змінами), Державна податкова служба України видала наказ від 30.09.2020 р. № 529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби (далі - Наказ № 529), яким наказано утворити як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, а Департаменту правової роботи - подати державному реєстратору документи для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідної інформації про утворення територіальних органів Державної податкової служби як її відокремлених підрозділів.

У відповідності до Наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 року № 755, розпочато з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 року № 529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби , повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893.

Отже, з 01 січня 2021 року відбулося фактичне адміністративне правонаступництво, оскільки, саме норми адміністративного права врегулювали умови та порядок передання адміністративної компетенції від ліквідованого Головного управління ДПС у м. Києві, як юридичної особи публічного права, до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).

Отже, враховуючи викладене, наявні правові підстави для заміни відповідача в порядку процесуального правонаступництва, а саме: з Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАТІК при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Матрікс-Груп за жовтень, листопад 2017 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за результатом якої складено акт від 29 травня 2019 року №112/26-15-14-07-02-10/39701439.

Так, перевіркою встановлено порушення ТОВ МАНАТІК пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого, занижено значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 495 798 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму у розмірі, у томі числі по періодам 2017 рік - 89 236,0 грн.; пункту 44.1 статті 44, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 111 463 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що, відповідно до пояснень директора Товариства з обмеженою відповідальністю Матрікс-Груп ОСОБА_1 , він заперечував свою участь у діяльності названого Товариства.

На підставі Акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2019 року:

- №2642615147, яким ТОВ МАНАТІК збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 111 545,00 грн. (за основним платежем 89 236,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 309,00 грн.);

- №2652615147, яким ТОВ МАНАТІК збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 139 329,00 грн. (за основним платежем 111 463,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27 866,00 грн.).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 23 серпня 2019 року №41066/6/99-90-11-04-01-25 скаргу ТОВ МАНАТІК залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2019 року №2642615147, №2652615147 без змін.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Розділом ІІІ ПК України.

Так, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За приписами пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

Розділом V ПК України визначено порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми п. 198.6 ст. 198 ПК України визначають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст. 1 Закону №996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Наказу №88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ МАНАТІК задекларовано отримання від ТОВ Матрікс-Груп товару, відповідно до видаткових накладних від 07 вересня 2019 року, від 18 вересня 2017 року, від 19 вересня 2017 року, від 20 вересня 2017 року, від 02 листопада 2017 року, від 30 листопада 2017 року.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ Матрікс-Груп позивачем надано суду копії: рахунків-фактури від 05 вересня 2017 року, від 18 вересня 2017 року, від 19 вересня 2017 року, від 20 вересня 2017 року, від 02 листопада 2017 року, від 30 листопада 2017 року; товарно-транспортних накладних від 07 вересня 2017 року, від 18 вересня 2017 року, від 19 вересня 2017 року, від 20 вересня 2017 року, від 02 листопада 2017 року, від 30 листопада 2017 року, виписки по особовому рахунку на підтвердження оплати придбаного товару.

Також, між ТОВ МАНАТІК та ТОВ Матрікс-Груп укладено Договір на вантажно-розвантажувальні роботи від 06 вересня 2017 року.

На виконання умов зазначеного вище Договору, сторонами складено такі документи: акти надання послуг від 29 вересня 2017 року, від 31 жовтня 2017 року, від 28 листопада 2017 року, рахунки-фактури від 29 вересня 2017 року від 31 жовтня 2017 року, від 05 вересня 2017 року, факт оплати послуг підтверджено виписками по особовому рахунку.

Так, апелянт зауважує, що всі первинні документи від імені ТОВ МАТРІКС-ГРУП підписано громадянином ОСОБА_1 , що значився на момент взаємовідносин з ТОВ МАНАТІК керівником вказаного Товариства. Разом з тим, зі змісту пояснень від 11.17.2017 року, наданих вказаною особою, вбачається, що він не мав жодного відношення до створення та діяльності ТОВ МАТРІКС-ГРУП , та пояснив, що жодного відношення до діяльності вказаного Товариства не мав.

З даного приводу, колегія суддів підкреслює, що факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, податковим органом не надано суду жодних доказів на підставі чого та за чиєю вказівкою були відібрані вказані письмові пояснення у громадянином ОСОБА_1 , а також, підстав для відібрання пояснень у вказаної особи, що свідчить про їх отримання з порушенням кримінально-процесуального законодавства.

Також, апелянтом не подано жодних доказів на підтвердження наявності кримінальних справ або рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено фіктивність ТОВ МАТРІКС-ГРУП , що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів.

Окрім того, колегія суддів, також, зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2019 року у справі №804/17176/14, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також, ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а.

Щодо доводів апелянта про порушення, допущене позивачем в ланцюгу постачання, то вони, також, є необґрунтованими, адже порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 20 березня 2020 року у справі №813/5407/15 та від 16 квітня 2020 року № 810/3443/18.

Щодо вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про виклик в судове засідання у справі у якості свідка громадянина ОСОБА_1 з метою надання пояснень відносно здійснення з підприємством ТОВ "Житлобудмонтаж" фінансово-господарської діяльності, слід зазначити наступне.

Так, частинами першою та другої статті 92 КАС України, визначено, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.

Водночас, апелянт не зазначив обставин, які ОСОБА_1 може підтвердити в частині пояснень відносно здійснення з підприємством ТОВ "МАТРІКС-ГРУП" фінансово-господарської діяльності, відтак, у клопотанні про виклик ОСОБА_1 слід відмовити.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими, у сукупності із іншими наданими позивачем та дослідженими судом доказами підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "МАТРІКС-ГРУП".

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 25 червня 2019 року №2642615147, №2652615147.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАТІК" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кобаль М.І.

Коротких А.Ю.