Рішення

від 24.06.2021 по справі 260/497/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2021 року м. Ужгород№ 260/497/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

позивач: не з`явився,

представник позивача: Глагола Г.П.,

представник відповідача: Ільтьо І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівської міської ради (площа Духновича, буд. 2, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ 38625180) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Глаголи Галини Петрівни, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мукачівської міської ради, в якій просить суд: 1. Визнати протиправним та скасувати рішення Мукачівської міської ради від 22 грудня 2020 року №69 Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620. 2. Зобов`язати Мукачівську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва та передати у власність земельну ділянку гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства(код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620.

Позовні вимоги мотивує ти, що Мукачівською міською ради протиправно, без врахування висновків суду, які встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2020 року по справі № 260/1554/19 повторно відмовлено позивачу у затверджені проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність. Таку відмову Мукачівської міської ради позивач вважає незаконною, адже ним було повністю дотримано порядок безоплатної приватизації земельної ділянки визначеною статтею 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

17 березня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№6188/21). У відзиві зазначає, що правовою підставою відмови заявнику у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, як про це значиться у рішенні, є невідповідність цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації місцевого рівня (генеральному плану м. Мукачево, затвердженого рішенням 12-тої сесії Мукачівської міської ради 22 скликання від 22 жовтня 1997 року) згідно якої місце розташування бажаної земельної ділянки віднесено містобудівною документацією з умовами і обмеженнями використання, а саме резервні території промислово-комунальних підприємств. Переконаний, що приймаючи оскаржуване рішення, Мукачівська міська рада керувалась положеннями ст. 12, 116, 118, 122, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 25 Закону України Про землеустрій , та Законом України Про місцеве самоврядування в Україні .

06 квітня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№8088/21).

Ухвалою суду від 28 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просила суд такі задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не належить до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.09.2015року ОСОБА_1 звернувся до Мукачівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність, орієнтовною площею 1,5 га для особистого селянського господарства, яка розташована в межах м. Мукачево. Вказана заява отримана відповідачем 16.09.2015 року, про що свідчить штамп на заяві, проте, жодної відповіді на вказану заяву позивачу не надано.

14.09.2016 року позивач звернувся до Мукачівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 . Вказана заява зареєстрована у виконкому Мукачівської міської ради 19.09.2016 за № М-1814/05-08, проте, жодної відповіді позивачу також на вказану заяву не було надано.

Зважаючи на відсутність відповіді по розгляду Мукачівською міською радою поданих позивачем клопотань, останнім було замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність без надання такого дозволу.

В подальшому, після виконання ТОВ ГЕО-СП проектних та вишукувальних робіт, позивачем було подано заяву від 08.05.2019 року для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Вказана заява отримана відповідачем 10.05.2019 року.

Разом з тим, відповіді на вказану заяву відповідачем на надано.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року по справі №260/1554/19 за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Мукачівської міської ради щодо неприйняття рішення по питанню затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за кадастровим номером 2110400000:01:006:0620 та зобов`язано Мукачівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110400000:01:006:0620.

Постановою Восьмого адміністративного суду від 30.04.2020 по справі №260/1554/19 (провадження № А/857/3977/20) апеляційну скаргу Мукачівської міської ради - залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року в справі № 260/1554/19 без змін.

Рішенням Мукачівської ради ІІІ-ї позачергової сесії 8 скликання від 22 грудня 2020 року № 69 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га, що знаходиться на території АДРЕСА_2 на підставі невідповідності бажаного цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації місцевого рівня (Генеральному плану м. Мукачева, затвердженого рішенням 12 сесії Мукачівської міської ради 22 скликання від 22.10.1997) згідно з якої місце розташування земельної ділянки віднесено містобудівною документацією з умовами і обмеженнями використання, а саме - резервні території промислово комунальних підприємств.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернулася із цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Норми ЗК України передбачають класифікацію земель України, залежно від їх основного цільового призначення за такими категоріями: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Цільове призначення є однією із базових характеристик будь-якої земельної ділянки, яка визначає її правовий режим.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Поділ земель на категорії визначено ст. 19 ЗК України, розмежовуючи землі за їх цільовим призначенням законодавець визначив такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (ст. 20 ЗК України).

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель.

Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.

КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Аналізуючи зазначене суд доходить висновку, що вказаний поділ впливає на діяльності та розробку планів територій уповноваженим на те органом, що полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій. А відтак є обов`язковим для упорядкування та належного розпорядження землями державної власності.

Більше того, законодавством прямо заборонено зміну цільового призначення земельних ділянок, якщо така не відповідає документації на місцевому рівні.

Законом України Про Державний земельний кадастр визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

За змістом частини 1 статті 15 Закону України Про Державний земельний кадастр встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Частиною 1 статті 36 Закону України Про Державний земельний кадастр , передбачено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об`єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з ч. 1 статті 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, кадастровий номер: 2110400000:01:006:0620, що знаходиться на території АДРЕСА_2 , відповідач стверджує, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, відноситься до резервної території промислово комунальних підприємств.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься Лист-відповідь на адвокатський запит від 14.01.2021 року за №29-7-0.23-27/108-21 в якому зазначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110400000:01:006:0620, що знаходиться на території АДРЕСА_2 перебуває в категорії земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Також, в матеріалах справи міститься Лист Управління Держземагентства у Мукачівському районі від 21.09.2015 року за №31-705-0.5-5950/2-15 зі змісту якого вбачається, що земельна ділянка орієнтовною площею 1,5 га за адресою АДРЕСА_2 відноситься до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті).

У свою чергу суд звертає увагу, що Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (втратив чинність), а саме п. 10 частини першої статті 100, було визначено, що землеустрій передбачає розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов`язаної з використанням і охороною земель.

У пунктах 1.2, 1.7, 1.8 Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємства і організацій, затверджених 15.05.1992 Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації, закріплено, що проекти роздержавлення і приватизації земель складаються по тих сільськогосподарських підприємствах і організаціях, землі яких підлягають передачі в колективну і приватну власність. Розроблені проекти схвалюються трудовими колективами підприємств і організацій і затверджуються за поданням сільської, селищної, міської Ради районною (міською) Радою народних депутатів. Після затвердження проекту роздержавлення і приватизації земель межі визначені проектом земельних ділянок (державної власності, резервного фонду, приватної і колективної власності) переносяться в натуру на місцевість і закріплюються межовими знаками встановленого зразка

Відповідно до пункту 4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011 № 3613-VI у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.

Аналізуючи зазначене можна дійти висновку, що у разі встановлення обмежень на земельні ділянки до 2011 року відомості про них на безоплатній основі мають бути перенесенні до Державного земельного кадастру та відповідно відображатись на карті Державного кадастру України.

Однак відомостей про встановленні обмеження на земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:006:0620 визначених до 2011 року або встановлених на момент прийняття рішення судом у цій справі, відповідачем не надано.

Частиною 2 ст.24 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:

- перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;

- за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Частина 8 ст.24 Закону регламентує, що на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (ч.9 ст. 24 Закону).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-2101922382017 від 18.04.2017 вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110400000:01:006:0620, розташованої за адресою АДРЕСА_2 відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням 01.03 Для ведення особистого селянського господарства . Строк дії витягу безстроковий.

Згідно з ч.4 ст. 9 Закону України Про Державний земельний кадастр Державний кадастровий реєстратор:

- здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей;

- перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації;

- формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг;

- здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні;

- присвоює кадастрові номери земельним ділянкам;

- надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні;

- здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі;

- передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно до 20 Закону України Про Державний земельний кадастр відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 р. № 580 Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру визначено порядок взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою.

В матеріалах справи міститься висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 09.04.2017 року №582/82-17, відповідно до якого проект землеустрою погоджений експертом.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Така ж правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справа №1640/2594/18 (провадження №К/9901/67463/18).

Відповідно до ч 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено належними доказами про перевірку відомостей місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення та задоволення цієї частини позовної вимоги.

Оцінюючи позовну вимогу в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва та передати у власність земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи надання мотивованої відмови у затвердженні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні, визначені законом. Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 по справі № 803/1067/17.

Частиною 3 статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 28.05.2020 у справі № 819/654/17 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача, як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив у його задоволенні.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Вирішуючи клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Глаголою Галиною Петрівною укладено Договір № 18/12/10/2 від 18.12.2020 року про надання правової допомоги.

Відповідно до Додатку 1 до договору про надання правової допомоги 18/12/20/2 від 18.12.2020 року за надання правової допомоги Адвокатом, пов`язаної із поданням до Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративного позову ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити пенсі дії, включаючи написання адвокатських запитів в інтересах Замовника, позовної заяви, заяви про розмір понесених судових витрат, відповіді на відзив, клопотань та правовий супровід в суді першої інстанції, Замовник сплачує винагороду у розмірі 5000,00 грн. на підставі викладеного Адвокатом рахунка.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 18.12.2020 року від 10.02.2021 року, адвокат надав, а Замовник прийняв правові послуги щодо складання та підготовки матеріалів до Закарпатського окружного адміністративного суду, а саме: складання позовної заяви від 10.02.2021 року; написання заяви про розмір понесених судових витрат від 10.02.2021 року; направлення адвокатських запитів в інтересах Замовника на загальну суму 5000,00 грн.

Згідно прибуткового касового ордера від 10.02.2021 № 2 позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 5000,00 грн за надання правничої допомоги згідно з Договором № 18/12/20/2 від 18.12.2020 року.

Отже, витрати позивача в розмірі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідачів.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Відповідачем було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, однак обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, у такому не зазначено, а тому такі підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, а також зважаючи на приписи ч. 1 ст. 139 КАС України, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівської міської ради (площа Духновича, буд. 2, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ 38625180) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.7 рішення 3 позачергової сесії 8-го скликання Мукачівської міської ради №69 від 22 грудня 2020 року Про відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою, затвердження землевпорядних документацій та передачу земельних ділянок у власність , яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, кадастровий номер: 2110400000:01:006:0620.

Зобов`язати Мукачівську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110400000:01:006:0620) у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Мукачівської міської ради що розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мукачівської міської ради (площа Духновича, буд. 2, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, код ЄДРПОУ 38625180) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05 липня 2021 року.

СуддяЯ. М. Калинич