Постанова

від 07.07.2021 по справі 469/441/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.07.21

22-ц/812/1033/21

Справа номер 469/441/17 Головуючий суду першої інстанції - Гапоненко Н. О.

Провадження номер 22-ц/812/1033/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О. В.,

суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О. М.,

за участі:

прокурора - Волкожи С. В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року, ухвалене о 14 год 30 хв під головуванням судді Гапоненко Н. О. в приміщенні суду в смт. Березанка Миколаївської області, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису про право власності, зобов`язання повернути земельну ділянку,

У С Т А Н О В И В:

30 березня 2017 року прокурор пред`явив зазначений позов до Коблівської сільської ради та ОСОБА_1 , який обґрунтовував наступним.

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільська рада) №29 від 12 лютого 2016 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва земельну ділянку в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області площею 0,0251 га із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 із земель, не наданих у власність та постійне користування.

На підставі вищезазначеного рішення Коблівської сільської ради 19 травня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на вищезазначену земельну ділянку.

Прокурор зазначав, що рішення Коблівської сільської ради про передачу у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки ухвалено з порушенням норм чинного земельного та водного законодавства, а також без дотримання норм містобудівної документації.

Зокрема позивач вказував, що передана у приватну власність земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не могла бути передана у приватну власність. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не був погоджений з природоохоронним органом. Відповідно до Генерального плана с.Коблеве від 16.12.2014 відведена у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в зоні рекреаційних закладів, де неможливо розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва.

Вказаними діями Коблівська сільська рада створила загрозу цільовому використанню прибережної захисної смуги Чорного моря та порушила права та інтереси територіальної громади та Українського народу взагалі.

З огляду на зазначене у позовній заяві прокурор просив визнати незаконними та скасувати пункти 1 та 2 рішення Коблівської сільської ради №29 від 12 лютого 2016 року; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №14627617 від 19 травня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області площею 0,0251 га із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087.

Коблівська сільська рада проти задоволення позову заперечувала та вказувала, що рішення про передачу у власність земельної ділянки було прийнято з дотримання вимог земельного та водного законодавства, а тому вимоги прокурора є безпідставними. Прийняте сільською радою рішення є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з позовними вимогами прокурора, зазначала, що прокурор не має повноважень на представництво територіальної громади, а інтерес держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду, відсутній. Коблівська сільська рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла з дотриманням норм земельного та водного законодавства.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2017 року вжито заходів забезпечення позову. Накладено арешт на земельну ділянку в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області площею 0,0251 га із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087. Заборонено Управлінню ДАБІ у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на земельній ділянці. Заборонено ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення, укладати договори, проводити будівельні роботи.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 12 липня 2017 року позов прокурора було задоволено у повному обсязі. З відповідачів на користь Прокуратури Миколаївської області стягнуто судовий збір по 2800 грн з кожного.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2017 року вказане заочне рішення скасоване, а справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року позов прокурора задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 29 від 12 лютого 2016 року про затвердження проекту із землеустрою та відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0251 га із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 із земель, не наданих у власність та постійне користування у с.Коблеве Березанського району Миколаївської області, для індивідуального дачного будівництва.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області вищезазначену земельну ділянку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області стягнуто судовий збір по 2000,00 грн. з кожного.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2021 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали суду від 31 березня 2017 року.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що дослідженими доказами доведено порушення органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки у власність ОСОБА_1 норм земельного та водного законодавства, а тому наявні підстави для задоволення позову прокурора про визнання недійсним пунктів рішення сільської ради та про повернення земельної ділянки Коблівській об`єднаній територіальній громаді. Що ж стосується вимоги прокурора про скасування запису про реєстрацію права власності, то суд вважав вказану вимогу безпідставною, оскільки такого способу захисту права не передбачено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначала, що судом першої інстанції неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази, а також розтлумачено норми матеріального права.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, у якому ним наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у 2015 році ОСОБА_1 замовила та отримала у ФОП ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, який був погоджений 03.12.2015 відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області.

01 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Коблівської сільської ради із заявою, в якій просила затвердити вищевказаний проект.

Рішенням Коблівської сільської ради від 12 лютого 2016 року №29 (пункти 1, 2) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва із земель не наданих у власність та постійне користування в межах території Коблівської сільської ради, вилучено із вказаних земель та надано безкоштовно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,0251 га із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 у с. Коблеве.

19 травня 2016 року державним реєстратором Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №14627617 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вищезазначену земельну ділянку.

За інформацією відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області відстань спірної земельної ділянки від урізу води Чорного моря становить 140-149 м до південної межі та 170-174 м до північної межі.

Згідно з даними Генерального плана с.Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16.12.2014 №28 та Державного земельного кадастру від 10.06.2021, спірна земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів, категорія земель - землі рекреаційного призначення, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.

З довідки Управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації від 01.02.2017 випливає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 на розгляд до управління не надходив та висновок про погодження не надавався.

За даними Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 31.01.2017 ОСОБА_1 01.11.2016 за №МК 062163060639 зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єкті: Будівництво дачного будинку; АДРЕСА_1 .

З акту обстеження спірної земельної ділянки від 27.02.2017 випливає, що на ній відсутні будь-які забудови, на ділянці є багаторічні дерева - сосни.

09 квітня 2021 року Коблівською сільською радою Миколаївської області прийнято рішення №43 Про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області .

Згідно з інформацією Коблівської сільської ради Миколаївської області від 04.06.2021 відповідно до проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве та даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:047:0087 не знаходиться в межах прибережної захисної смуги та пляжної зони.

Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації за червень 2021 року спірна земельна ділянка згідно з планом зонування, затвердженим рішенням Коблівської сільської ради Миколаївської області №17 від 14.07.2015, та генеральним планом с.Коблево розташована у зоні КВТ - 1 (зона установ відпочинку та туризму), де допускається розміщувати дачні будинки.

В силу ст.ст.13, 14, 19 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статей 58-61 Земельного кодексу України, 88-90 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Згідно з ст.17 Закону України Про основи містобудування містобудівна документація є основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.48 Закону України Про охорону земель розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Частиною 8 статті 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України.

Згідно з ч.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає погодженню із структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Частина 1 статті 122 ЗК України передбачає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Стаття 51 ЗК України визначає, що земельні ділянки, надані для дачного будівництва, відносяться до земель рекреаційного призначення.

Статті 21, 393 ЦК України регламентують, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст.152 ЗК України та ст.391 ЦК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з положеннями Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель від 17.06.2020 №711-ІХ, який набере чинності 24.07.2021, прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель (ч.7 ст.88 ВК України); генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником. Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Проектні рішення генерального плану населеного пункту повинні включати межі та правові режими всіх режимоутворюючих об`єктів та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі обмежень у використанні земель у сфері забудови), встановлених до або під час розроблення проекту генерального плану (у тому числі межі та правові режими територій і об`єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон, пляжних зон, інших охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель). Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання. У разі затвердження у встановленому цим Законом порядку генерального плану населеного пункту не розробляються: проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (щодо обмежень у використанні земель, відомості про які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру на підставі цього генерального плану населеного пункту) (ст.17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Прикінцеві та перехідні положення вищевказаного Закону передбачають, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинність. З 1 січня 2025 року внесення змін до такої документації допускається за умови приведення її у відповідність із вимогами цього Закону. Плани зонування територій, затверджені до набрання чинності цим Законом, вважаються невід`ємними складовими генеральних планів населених пунктів. У населених пунктах, у яких не затверджені плани зонування територій станом на день набрання чинності цим Законом, можуть затверджуватися плани зонування територій шляхом внесення змін до генеральних планів населених пунктів. До 1 січня 2025 року розмір прибережних захисних смуг у межах населених пунктів може змінюватися детальним планом території, розробленим з урахуванням вимог цього Закону щодо складу та змісту містобудівної документації на місцевому рівні або проектом землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що узгоджується із затвердженою містобудівною документацією. Зазначений проект землеустрою у такому разі затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Норми статті 5 ЦК України регламентують, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v. Ukraine , заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про часткову наявність підстав для задоволення позову прокурора не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на таке.

Судом встановлено, що місцерозташування земельної ділянки відповідає вимогам Генерального плану с.Коблево від 2014 р., оскільки вона розташована у зоні КВТ - 1 (зона установ відпочинку та туризму), де допускається розміщувати дачні будинки.

Станом на 12 лютого 2016 року законодавство не передбачало права передання земель водного фонду, якими є прибережні захисні смуги, у приватну власність громадян.

Спірна земельна ділянка на той час, виходячи з норм статей 58-61 ЗК України та статей 88-90 ВК України знаходилася у межах прибережної захисної смуги, яка законодавчо була встановлена шириною не менше двох кілометрів від урізу води моря, оскільки у с.Коблево не було затверджено окремих проектів землеустрою водоохоронних зон.

Проте, з зазначеного часу відбулися зміни, а саме було затверджено такий проект і згідно з його даними спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги. Крім того, законодавчий орган держави прийняв Закон про те, що в межах населених пунктів прибережні захисні смуги встановлюються, серед іншого, згідно з генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів. І хоча вказаний Закон від 17.06.2020 №711-ІХ ще не набрав чинності, однак його Прикінцеві та перехідні положення регламентують, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинність, плани зонування територій, затверджені до набрання чинності цим Законом, вважаються невід`ємними складовими генеральних планів населених пунктів.

Спірна земельна ділянка на даний час перебуває в зоні установ відпочинку й туризму та за межами прибережних захисних смуг.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що позбавлення права власності на вказану земельну ділянку за таких обставин не буде в інтересах суспільства, а також пропорційним легітимній меті втручання у право, а тому не вбачає наявності підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги вказане, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у частині, якою задоволено позов, підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В іншій частині рішення суду не переглядається, тому що не оскаржувалося.

Оскільки рішення суду скасоване, то відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України Прокуратура Миколаївської області має відшкодувати відповідачу ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 4134 грн.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року у частині, якою задоволено позов, скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін

Стягнути з Прокуратури Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 4134 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді С. Ю. Колосовський

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 07 липня 2021 року.