Рішення

від 09.07.2021 по справі 613/495/21

БОГОДУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №613/495/21 Провадження № 2/613/268/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2021 року м.Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

13.04.2021 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Колєсніка І.А. звернулася до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона єдиний спадкоємець за законом (за правом представлення) свого діда, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем свого постійного проживання в с. Кленове Богодухівського району Харківської області. Позивачка прийняла спадщину ОСОБА_2 за законом, Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області за її заявою заведена спадкова справа за № 264/2014. Інших спадкоємців ОСОБА_2 за законом/заповітом немає.

До складу спадщини ОСОБА_2 входить право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га, кадастровий номер: 6320884500:01:002:0398, за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, державної форми власності (передана в комунальну власність), на території колишньої Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (правонаступник відповідач), за межами населеного пункту.

Право постійного користування на земельну ділянку спадкодавця ОСОБА_2 посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018272, виданим 31.03.1997 Кленівською сільською радою на підставі рішення ради № 13 від 29.03.1993, зареєстрований за № 154.

Богодухівською державною нотаріальною конторою позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, оскільки нотаріусом установлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна, а тому дане питання підлягає вирішенню в судовому порядку.

З урахуванням зазначеного позивачка звернулася до суду і в своїх вимогах просить суд визнати за нею в порядку спадкування за законом право постійного користування даною земельною ділянкою.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд заборонити відчуження (передачу) речових прав та вчинення будь-яких дій щодо державної реєстрації речових прав на цю земельну ділянку.

Ухвалами суду від 14.04.2021 задоволено заяву позивачки про забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 6320884500:01:002:0398; прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В рамках підготовчого провадження за наслідками підготовчого засідання у справі були виконані такі процесуальні дії.

29.04.2021 до суду від представника відповідача - Богодухівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, який судом був приєднаний до справи.

У відзиві відповідач позов не визнав, вважаючи його безпідставним та недоведеним, оскільки на його думку право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 після його смерті припинено, визнання права постійного користування земельною ділянкою за громадянами чинним законодавством України не передбачено, воно не входить до складу спадщини, а також сплинули строки позовної давності за даним позовом. В обґрунтування цих заперечень проти позову відповідач вказав на те, що ані ЗК України, ані ЦК України не передбачено можливості спадкування права користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства. Вказав на те що, не є застосовними до цієї справі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, на які посилається позивачка, оскільки вони стосуються земельної ділянки іншої категорії - для ведення фермерського господарства, а отже правовідносини у цих справах не є подібними. Також зазначив, що позивачка 04.02.2015 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно спадкодавця, а тому саме з цієї дати вона дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, однак лише 14.04.2021 звернулася до суду з цим позовом, після спливу більше шести років, тобто з порушенням строку позовної давності. Позивачкою з лютого 2015 року не було вчинено будь-яких дій з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування земельною ділянкою, до матеріалів позову не долучено доказів звернення позивачки з даного питання до Богодухівської державної нотаріальної контори. З урахуванням наведеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи - Богодухівської держнотконтори надав до суду заяву, в якій вказав, що у вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду, інших пояснень по суті спору не надав.

Інші письмові заяви по суті справи від учасників справи до суду не надходили.

За клопотання представника позивачки від 06.05.2021 до справи приєднано лист Богодухівської держнотконтори № 412/02-17 від 08.04.2021, який містить письмове повідомлення нотаріуса про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Ухвалою від 27.05.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті, а також за клопотанням представника позивачки витребував з Богодухівської держнотконтори копію спадкової справи ОСОБА_2 за № 264/2014, матеріали якої були приєднані до справи.

Учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивачки - адвокат Колєснік І.А. надав до суду заяву, в якій зазначив, що позивачка позов підтримує в повному обсязі, просив суд розглянути справу без участі в судовому засіданні сторони позивача та ухвалити у справі рішення про повне задоволення позову; судові витрати позивачки (сплачений судовий збір за подання позову) залишити за позивачкою без стягнення їх з відповідача.

Представник відповідача - Богодухівської міської ради про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотання про відкладення судового розгляду справи не надав.

Представник третьої особи - Богодухівської держнотконтори у наданій до суду письмовій заяві просив суд розглядати справу за його відсутності в судовому засіданні, зазначив, що питання задоволення позову залишає на розсуд суду.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, що передбачено ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У ч.ч. 2, 4 ст. 247 ЦПК України унормовано, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється; суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням цих обставин, судом здійснено судовий розгляд справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності учасників справи в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, по суті спору доходить таких висновків.

ОСОБА_2 є дідом позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем свого постійного проживання в с. Кленове Богодухівського району Харківської області.

07.06.2014 Богодухівської держнотконторою заведено спадкову справу за № 264/2014 щодо майна померлого ОСОБА_2 .

Матеріали спадкової справи містять заяву позивачки до Богодухівської держнотконтори від 07.06.2014, реєстр. № - 722, у якій остання заявила, що ОСОБА_2 є її дідом і вона приймає його спадщину за законом за правом представлення згідно з ч. 1 ст. 1266 ЦК України, оскільки її мати, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Інша онука ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини, що засвідчено її заявою до Богодухівської держнотконтори від 07.06.2014, реєстр. № - 723.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 02-29/340 від 24.06.2014, яка долучена до спадкової справи, ОСОБА_2 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 , де мешкав сам, і сільською радою не посвідчувався заповіт ОСОБА_2

04.02.2015 Богодухівською держнотконторою позивачці видані свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстр №№ - 1-170, 1-172, на спадкове майно ОСОБА_2 : земельна ділянка площею 3,0213 га, кадастровий номер: 6320884500:02:001:0116; земельна ділянка площею 0,7366 га, кадастровий номер: 6320884500:02:001:0146, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Досліджені матеріали справи достовірно доводять факт відсутності інших спадкоємців за законом/заповітом ОСОБА_2 , нотаріусом визнані спадкові права позивачки як єдиного спадкоємця за законом за правом представлення, що не заперечується сторонами.

В силу положень ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У ч. 2 ст. 1223 ЦК України визначено, що в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу .

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкування за правом представлення врегульовано положеннями ст. 1266 ЦК України, якою передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини; прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Таким чином, за матеріалами справи доказаним є факт того, що позивачка єдиний спадкоємець ОСОБА_2 за законом, спадкує за правом представлення, спадщину прийняла в установленому законом порядку.

Вказані фактичні обставини справи учасниками справи не оспорюються.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018272, виданого Кленівською сільською радою 31.10.1997, реєстр. № - 154, ОСОБА_2 на підставі рішення Кленівської сільської ради № 13 від 29.03.1993 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,60 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Кленівської сільської ради. 15.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ за № 42-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність , згідно з яким за актом приймання-передачі від 15.12.2020 передано у комунальну власність Богодухівської територіальної громади в особі Богодухівської міської ради 941 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 4993,4776 га, які розташовані за межами населених пунктів Богодухівської міської ради на території Богодухівського району Харківської області, зокрема, і земельну ділянку з кадастровим номером: 6320884500:01:002:0398.

У вказаному акті приймання-передачі відображено, що зазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018272 від 31.10.1997, який, як це встановлено вище, був виданий ОСОБА_2 .

Відповідно з даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що містяться в інформаційній довідці станом на 13.04.2021, ОСОБА_2 є суб`єктом права постійного користування на земельну ділянку площею 1,60 га з кадастровим номером: 6320884500:01:002:0398, державної форми власності, цільове призначення - 01.04 для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення особистого підсобного господарства.

Отже, судом встановлено, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 6320884500:01:002:0398, ділянка є сформованою, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру за речовим правом - постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, яке належить ОСОБА_2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018272 від 31.10.1997.

Як слідує із заяви позивачки від 06.04.2021, вона зверталася до Богодухівської держнотконтори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку.

08.04.2021 Богодухівською держнотконторою листом за № 412/02-17 позивачці було письмово повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 , оскільки нотаріусом установлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна. У зв`язку із цим позивачці нотаріусом було рекомендовано для вирішення цього питання звернутися до суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 (чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення ЗК України України у редакції Закону від 25.10.2001, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України ) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X Перехідні положення ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_2 йому на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001 , є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України . За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, ані відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд зауважує, що ані за життя, ані після смерті ОСОБА_2 , належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, про що свідчить вказана інформація з Державного земельного кадастру.

Доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять і в своєму відзиві відповідач про такі обставини не зазначив.

Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини ОСОБА_2 , фактом його смерті це право припинено не було, а тому позивачка успадкувала це речове право і може вважатися його законним набувачем і володільцем.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

У ч. 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

У правових позиціях Верховного Суду, висловлених в постановах від 15.07.2020, справа № 355/340/17-ц , від 23.01.2013, справа № 6-164цс12, зазначається, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 Про судову практику у справах про спадкування надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

За обставини справи судом встановлено та підтверджено доказами, що позивачці було відмовлено в нотаріальному оформленні успадкованого права постійного користування спірною земельною ділянкою, що означає про невизнання цього права, а отже вона мала підстави заявити до суду вимоги про визнання цього права в судовому порядку.

Суд визнає, що обраний позивачкою спосіб судового захисту невизнаного права є належним та ефективним.

Наведеними висновками суду по суті спору та встановленими у справі фактами, у всій їх сукупності, спростовуються усі заперечення відповідача проти позиву, на які він послався у своєму відзиві на позовну заяву.

Цими висновками суд надав вичерпні відповіді по кожному аргументу відповідача та вважає їх неприйнятними, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права та правових позицій Верховного Суду.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи дане питання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд вже зазначав вище, що позивачка успадкувала дане речове право на спірну земельну ділянку і воно вже їй належить з моменту відкриття спадщини, а закон при цьому не встановлює строки в межах яких позивачка зобов`язана була звернутися до нотаріуса за видачею спадкового свідоцтва.

Як вбачає суд з матеріалів справи, з того часу вказане право позивачки не оспорювалося та припинено не було і лише в квітні 2021 року позивачка отримала відмову нотаріуса у видачі цього свідоцтва, що стало для неї підставою для звернення до суду з цим позовом, вимоги якого за своєю суттю спрямовані на визнання судом вже набутого речового права при відсутності можливості отримати на нього правовстановлюючий документ в позасудовому порядку та зареєструвати це право.

Суд з даного питання враховує висновок Верховного Суду про те, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до таких правовідносин відсутні (постанова від 21.01.2020, справа № 396/2046/18).

В силу зазначеного суд констатує, що з урахуванням характеру спірних правовідносинах до даних позовних вимог позовна давність не застосовується.

Між тим, суд відзначає, що відзив на позовну заяву (інші матеріали справи) не містить заяву відповідача про застосування строку позовної давності як підставу для відмови в позові, у ньому викладені лише міркування відповідача з даного питання, що за приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України виключає відмову суду в позові з цієї підстави.

Отже, з наведених мотивів суд визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

З урахуванням вказаної заяви представника позивачки судові витрати позивачки на суму 908 грн. сплаченого судового збору за подання позову розподілу між сторонами не підлягають, що відповідає приписам ст.ст. 13, 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 7 , 10 , 76 , 81, 82, 133 , 136, 141 , 244-245, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України , суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га з кадастровим номером 6320884500:01:002:0398, за цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства.

Повний текст рішення суду складено 9 липня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через Богодухівський районний суд Харківської області.

Суддя