Рішення

від 07.07.2021 по справі 476/194/21

ЄЛАНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 476/194/21

Провадження № 2/476/123/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.07.2021 року с.м.т. Єланець

Єланецький районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого-судді Чернякової Н.В.

за участю секретаря Минаєвої Н.П.

позивача ОСОБА_1 , представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В :

13.04.2021 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач отримав від нього грошові кошти в сумі 30000 доларів США. Вказану суму відповідач зобов`язався повернути до 01.12.2020 року. В разі прострочення повернення суми боргу відповідач зобов`язався сплатити неустойку в розмірі 1% в день від отриманої суми, про що відповідачем було написано відповідну боргову розписку. Між тим, на час звернення до суду взяті на себе зобов`язання відповідач так і не виконав, заборгованість у добровільному порядку не сплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за розпискою у розмірі 1961605,41 грн . , з яких 832800,00 грн. основного боргу, 1057656,00 грн. - неустойки, 8693,00 грн. - 3% річних, 26931,23 грн. - інфляційних втрат, 35525,18 грн. - пені та судові витрати по справі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги зменшив, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за розпискою у розмірі 937261,00 грн . , з яких 832800,00 грн. основного боргу, 33312,00 грн. - неустойки, 8693,00 грн. - 3% річних, 26931,00 грн. - інфляційних втрат, 35525,00 грн. - пені та судові витрати по справі.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі. Між тим, повідомив, що погашати виниклу заборгованість на даний час не має можливості внаслідок відсутності необхідних для цього коштів.

Вислухавши сторони, представників позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до статей 1 , 3 ЦК України , 2, 4, 12-13 ЦПК України , завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи по суті, відповідач ОСОБА_5 одержав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в готівковій формі, у розмірі - 30000 доларів США. На підтвердження виникнення зобов`язання ОСОБА_4 надав позивачу борговий документ - розписку, підписану ним власноручно. Вказана розписка сторонами не оспорюється (а.с. 7).

Із змісту вищевказаної розписки вбачається, що відповідач зобов`язався повернути отримані грошові кошти у повному обсязі у строк до 01.12.2020 року. У разі недотримання/прострочення виконання зобов`язання встановленого борговим документом щодо повернення суми позики у строк до 01.12.2020 року останній зобов`язався виплатити позивачу неустойку у розмірі 1 (один) % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ході судового розгляду встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання після пред`явлення позивачем вимоги про стягнення заборгованості не виконав, борг у добровільному порядку не повернув, посилаючись на відсутність коштів.

Наразі між сторонами існує спір з приводу стягнення вищевказаного боргу.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі, або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Отже за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів саме у борг. Отже у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Верховний Суд України у Постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі № 6-2789цс16 та у Постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі № 6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов`язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

З цих підстав суд робить висновок про те, що представлена позивачем на підтвердження укладання договору позики між ним та відповідачем розписка позичальника, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин, які регулюються положеннями цивільного законодавства щодо договорів позики. Таким чином між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений термін. За умовами даного договору позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов`язався, відповідно, повернути отримані кошти готівкою.

У строк зазначений у розписці, а саме до 01.12.2020 року, відповідач борг у розмірі 30000 доларів США, що еквівалентно станом на дату подання позову 832800 грн. та неустойку у розмірі 1 (один) % від суми заборгованості за кожен день прострочення позивачу не повернув.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 16 січня 2019 року у справах № 464/3790/16-ц, № 373/2054/16-ц зробила висновки щодо застосування статей 524, 533, 625, 1048 ЦК України, які відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, та згідно із якими гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Представником позивача надано розрахунок суми заборгованості, неустойки, 3% річних, інфляційних витрат та пені.

Так, як вбачається з матеріалів справи позивачем проведено розрахунок суми неустойки за період з 01.12.2020 року по 05.03.2021 року розмір якої визначено 1057656,00 грн. Проте, в судовому засіданні позивач зменшив розмір неустойки до 33312,00 грн. Відповідач не оспорив та не спростував вказаний розмір неустойки. А тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33312,00 грн. неустойки.

Крім того, згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Представником позивача надано розрахунок 3% річних за користування грошовими коштами, а саме: 3% річних за використання коштів в сумі 30000 доларів США, що еквівалентно 832800,00 грн. і становить 8693,00 грн.

Визначений розмір - 3% річних відповідач визнав в повному обсязі. А тому суд вважає, що вказана вимога також підлягає задоволенню.

Оскільки, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідач, станом на день розгляду справи, свої зобов`язання за договором позики, в обумовлений сторонами термін, не виконав, не повернув позивачу борг за розпискою. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України 6-369цс15 від 02.09.2015 року, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування індексу інфляції за період з грудня 2020 року по березень 2021 року на суму боргу 83280,00 грн. за формулою (сума боргу х відсоток інфляції - суму боргу = втрати від інфляції) суд вважає, що розрахунок позивача є вірним і складає 26931,00 грн.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, суд керується такими положеннями.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

Згідно ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч. 3 вищевказаного Закону розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Визначаючи розмір пені, позивач врахував наведені положення діючого законодавства і обчислив пеню в розмірі 35525,00 грн.

Будь-яких заперечень щодо нарахованої суми боргу відповідач до суду не подав.

Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, які знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та враховуючи, що відповідач не подав суду відзив, тобто не заперечив, щодо суми боргу, суд приходить до висновку, що сума заборгованості, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, підлягає задоволенню, в розмірі згідно розрахунків позивача, та становить 937261,00 грн., з яких 832800,00 грн. основного боргу, 33312,00 грн. - неустойки, 8693,00 грн. - 3% річних, 26931,00 грн. - інфляційних втрат, 35525,00 грн. - пені.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь судових витрат по справі.

Так, відповідно до ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України , судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України , витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано договір № 04/03/2021-1 про надання правової допомоги від 04.03.2021 року, порядок виконання договору від 04.03.2021 року, розрахунок судових витрат, із яких слідує, що рахунок витрат на сплату судового збору становить 11350 грн., на професійну правничу допомогу - 100000 грн. (а. с. 9-16, 21). В судовому засіданні позивач зменшив витрати і просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір та в рахунок витрат на професійну правничу допомогу 50000 грн.

Вказаний розрахунок витрат відповідачем не оспорено.

Суд вважає розрахунок судових витрат обґрунтованим, співмірним складності справи, витраченого адвокатом часу, обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 11350,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 50000,00 грн. в рахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою у розмірі 937261 (дев`ятсот тридцять сім тисяч двісті шістдесят одну) грн. 00 коп. , з яких 832800 (вісімсот тридцять дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 33312 (тридцять три тисячі триста дванадцять) грн. 00 коп. - неустойки, 8693 (вісім тисяч шістсот дев`яносто три) грн. 00 коп. - 3% річних, 26931 (двадцять шість тисяч дев`ятсот тридцять одну) грн.00 коп. - інфляційних втрат, 35525 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) грн. 00 коп. - пені.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. в рахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Єланецький районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде виготовлено 12.07.2021 року.

Суддя Н.В.Чернякова