Рішення

від 09.07.2021 по справі 910/20791/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2021Справа № 910/20791/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" вул. Лєскова буд.9, м. Київ, 01011

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" вул. Предславинська, буд.34-Б, м. Київ, 03150

2. ОСОБА_1 АДРЕСА_1

про стягнення 371 837,12 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" та гр. ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 371 837,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" як позичальником своїх зобов`язань за укладеним між ним та позивачем Кредитним договором № 011/2563/313945 від 11.05.2016, виконання якого забезпечене Договором поруки № 011/2563/313945/П від 11.05.2016, відповідно укладеним позивачем з гр. ОСОБА_1 як поручителем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

У відповідь на запит від 03.02.2021 Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації листом № 105/01-879/1 від 09.02.2021, який надійшов 15.02.2021 надано інформацію щодо зняття з реєстрації місця проживання вказаного громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Засобами електронного зв`язку 15.03.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.02.2021 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Окрім цього через канцелярію суду 19.03.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви № 114-43/3-147870 від 15.03.2021, зміст якої є ідентичним змісту заяви про усунення недоліків позовної заяви, поданої засобами електронного зв`язку 15.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/20791/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та клопотань будь - якої із сторін про інше, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/20791/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд зазначає, що відповідачем 2 у даній справі є фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 .

На виконання вимог частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року.

Згідно з відомостями, отриманими судом від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації листом № 105/01-879/1 від 09.02.2021 року, який надійшов 15.02.2021 року, останнім інформацію щодо зняття з реєстрації місця проживання вказаного громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З метою повідомлення відповідачів 1 та 2 про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.03.2021 була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місця на адресу відповідача 1, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_2 , та за останнім відомим суду місцем проживання відповідача 2: АДРЕСА_1 .

Проте, ухвали суду від 22.03.2021 про відкриття провадження у справі були повернуті поштовим відділенням на адресу суду неврученими з відмітками адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням встановленого строку зберігання відповідно.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення, чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 та місце проживання (перебування) відповідача 2, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Згідно ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, виклик гр. ОСОБА_1 як відповідача 2 у справі № 910/20791/20 здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб -порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідачі 1 та 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/20791/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця проживання відповідачів 1 та 2 та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.03.2021, відповідачі 1 та 2 мали подати відзиви на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1 та 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1 та 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідачів 1 та 2 станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" та гр. ОСОБА_1 не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами не надано відзивів на позовну заяву, будь -яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 11 травня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" (позичальник за договором, відповідач 1 у справі) укладено Кредитний договір № 011/2563/313945 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти (далі - кредитор) у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 400 000, 00 грн., а позичальник зобов`язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку погашення заборгованості за кредитом та сплатити проценти та комісії, а також виконати інші обов`язки, визначені договором. Під відновлювальною кредитною лінією сторони розуміють форму видачі кредиту частинами (траншами), при якому у разі часткового або повного погашення кредиту позичальник може повторно отримати кредит на умовах договору в межах ліміту, що змінюється відповідно до графіку зменшення ліміту відновлювальної кредитної лінії (Додаток № 1 до Договору).

В подальшому між сторонами підписані Додаткові угоди № 011/2563/313945/1 від 26.06.2017 та № 011/2563/313945/2 від 17.10.2018 до Кредитного договору № 011/2563/313945 від 11.05.2016, відповідно до яких були внесені зміни та доповнення до Договору.

Розділами 1 - 12 Кредитного договору сторони узгодили предмет договору, проценти та комісійні винагороди, порядок надання кредиту та особливі умови (ковенанти), забезпечення виконання зобов`язань, порядок погашення кредиту, процентів та інших платежів за договором, відповідальність сторін тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 12.1 Кредитного даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками і діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань відповідно до договору.

Вказаний договір підписаний представниками позичальника та кредитора та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

За приписами статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів та ведення господарської діяльності: придбання сировини та матеріалів, оплата товарів та послуг; виплата заробітної плати та сплата обов`язкових платежів до державного бюджету, Пенсійного фонду України та інших обов`язкових платежів, пов`язаних з виплатою заробітної плати; інших поточних потреб, пов`язаних з веденням господарської діяльності позичальника за винятком придбання основних засобів та витрат, що збільшують вартість основних засобів позичальника (пункт 1.4 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 3.2 Кредитного договору на умовах договору, після виконання постачальником обов`язкових умов, визначених у пункті 3.1 договору (сплата комісії, укладання договорів забезпечення, відкриття поточного рахунку у кредитора, набрання чинності договорами страхування на користь кредитора як вигодонабувача), кредитор на підставі письмової заяви позичальника, в якій повинно зазначатися конкретне цільове призначення кредитних коштів та яка повинна бути подана не пізніше кінцевого терміну надання кредиту, зобов`язується надати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом безготівкового перерахування на зазначений позичальником поточний рахунок позичальника в АТ "Райффайзен Банк Аваль" для подальшого використання за цільовим призначенням.

Відповідно до пункт 1.2 Кредитного договору кінцевий термін надання кредиту - 11 лютого 2017 року (останній день, коли позичальник може отримати кредит або його частину).

Згідно п. 3.2 Кредитного договору після виконання позичальником обов`язкових умов, вказаних в п. 3.1 Договору, кредитор на підставі письмової заяви позичальника, в якій повинно зазначатися конкретне цільове призначення кредитних коштів та яка повинна бути подана не пізніше кінцевого терміну надання кредиту, зобов`язується надати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом перерахування на зазначений позичальником поточний рахунок позичальника в АТ Райффайзен Банк Аваль . Для подальшого використання за цільовим призначенням.

Як свідчать наявні матеріали справи та відповідачем 1 не заперечувалось, на виконання умов зазначеного Кредитного договору у відповідності до заяви відповідача 1 від 11.05.2016 року на видачу кредитних коштів, копія якої наявна в матеріалах справи, позивачем було надано відповідачу 1 - Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" кредитні кошти в сумі 400 000,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, що підтверджується банківською випискою по рахунку позичальника за період з 11.05.2016 по 15.03.2021, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем 1 не заперечувався.

Як вбачається із матеріалів справи будь-які заперечення щодо повного та належного надання банківських послуг відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем 1 претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору з боку відповідача 1 відсутні.

За приписами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до пункту 2.1 Кредитного договору протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки у розмірі 22,5 % річних на рахунок нарахованих доходів кредитора № НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Відповідно до пункту 2.1 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди № 011/2563/313945/1 від 26.06.2017 сторони погодили процентну ставку у розмірі 24 % річних.

Згідно з пунктом 2.2 Кредитного договору нарахування процентів за кредитом здійснюється не рідше одного разу на місяць, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості позичальника за кредитом протягом всього строку користування кредитом. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту (частини кредиту) та не враховується останній день користування кредитом.

Згідно частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами пункту 5.1 Кредитного договору позичальник зобов`язаний виконати зобов`язання за договором (в т.ч. здійснити погашення кредиту, сплатити проценти, комісії, пеню, штрафи, неустойку та інші платежі), в порядку визначеним договором.

Пунктом 1.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 011/2563/313945/1 від 26.06.2017 сторонами погоджено кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 28 березня 2021 року (останній день строку користування кредитом, в який позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за договором).

Згідно з пунктом 5.2 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди № 011/2563/313945/2 від 17.10.2018 погашення кредиту та сплата процентів здійснюється щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та строках, які визначаються графіком погашення заборгованості, надалі - графік (додаток 1 до договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та сплату процентів за його користування.

Щомісячний ануїтетними платіж розраховується за формулою: Сума щомісячного платежу ануїтетного платежу = сума кредиту за договором * ((1-процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) * процентна ставка за місяць)/ ((1-процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.); Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом * річна процентна ставка/кількість днів поточного року) * кількість днів в місяці, який передує даті сплати ануїтетного платежу; Сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту - сума щомісячного платежу за %.

У відповідності до пункту 5.3 Кредитного договору позичальник зобов`язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту в дату, визначену графіком. Якщо дата сплати, зазначена у графіку, не є банківським днем, платіж здійснюється не пізніше останнього банківського дня, що передує даті, зазначеній у графіку.

Так, Додатком № 1 до Кредитного договору сторони погодили графік погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів.

При цьому, на підтвердження факту здійснення позичальником оплат за Кредитним договором позивачем надано виписку по рахунку № НОМЕР_3 за період 11.05.2016-15.03.2021, через який здійснювались всі погашення за спірним Кредитним договором.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору відповідач 1 свої зобов`язання щодо повернення кредиту своєчасно та в повному обсязі, а також сплати процентів за користування кредитними коштами належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 15.04.2019 за відповідачем 1 рахувалась заборгованість за кредитом в сумі 255 713,63 грн., по процентам за користування кредитом в сумі 20 353,68 грн., що підтверджується відповідними виписками банку.

Згідно зі статтею 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 8.1.3 Кредитного договору сторонами погоджено, що у разі настання обставини невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань (обов`язків) за договором, а також інші обставини, які свідчать про те, що зобов`язання позичальника за договором не будуть виконані, кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод (договорів), серед іншого, вимагати дострокового повного/часткового виконання позичальником зобов`язань за договором.

Кредитор вправі скористатись правами, зазначеними в пункті 8.1 Кредитного договору та пред`явити позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин, які свідчать про те, що зобов`язання позичальника за договором не будуть виконані, зокрема, порушення позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов`язань за договором (пункту 8.2.1 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 8.3 Кредитного договору якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підпунктах 8.1.1-8.1.3 пункту 8.1 договору, він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов`язання кредитора, щодо надання кредиту, є припиненими з дати направлення кредитором відповідного повідомлення, або з іншої дати, зазначеної кредитором самостійно.

Позичальник зобов`язаний виконати вимогу, зазначену в письмовому повідомленні кредитора і здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 (тридцятого) календарного дня з дня направлення кредитором позивальнику відповідного повідомлення (якщо у відповідному повідомленні не зазначений менший строк). У разі не виконання позичальником зазначеної вимоги кредитор має право звернути стягнення за договором забезпечення, пред`явити вимогу позичальника за договором, які не суперечать законодавству України.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, Акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" як кредитором внаслідок порушення позичальником - відповідачем 1 зобов`язань за Кредитним договором до було направлено останньому вимогу № 114/5-151837 від 25.04.2019 про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором щодо сплати заборгованості по кредиту в розмірі 255 713,63 грн. та по відсотками в розмірі 20 353,68 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Вказана вимога, факт надсилання якої підтверджується копією поштового конверту, була повернута поштовим відділенням на адресу кредитора неврученою з відмітками за закінченням встановленого строку зберігання відповідно.

Проте, зазначена вимога залишена відповідачем 1 без відповіді та задоволення.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (статті 548 Цивільного кодексу України).

Водночас згідно пункту 4.1.2 Кредитного договору виконання зобов`язань позичальника, що виникають (у т.ч. виникнуть у майбутньому) за договором забезпечується порукою відповідно до договору поруки, який повинен бути укладений одразу ж після укладання договору між кредитором і громадянином України ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) НОМЕР_1 (далі - поручитель) поручитель солідарно відповідає за виконання зобов`язань позичальника, що виникли або виникнуть у майбутньому на підстав договору.

Судом встановлено за матеріалами справи, що в якості забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаш - Юніон" за Кредитним договором № 011/2563/313945 від 11.05.2016, 11 травня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) укладено Договір поруки № 011/2563/313945/П (далі - Договір поруки), за змістом пункту 1.1 якого що поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливуть з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний, серед іншого, повернути кредит у розмірі 400 000,00 грн. (підпункт 1.1.1 пункту 1.1), сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 22,5% річних (24 % відповідно до додаткової угоди № 011/2563/313945/П/1 від 26.06.2017 до договору поруки) або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т.ч на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором (підпункт 1.1.2 пункту 1.1).

Відповідно до п.7.2 Договору поруки вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печаткою кредитора.

Окрім цього між позивачем та відповідачем 2 були укладені Додаткові угоди № 011/2563/313945/П/1 від 26.06.2017 та № 011/2563/313945/П2 від 17.10.2018 до Договору поруки.

Так, Додатковою угодою № 011/2563/313945/П/1 від 26.06.2017 до Договору поруки сторони виклали п. 7.2 Договору поруки в новій редакції: …Строк поруки, що встановлена Договором, за кожним забезпеченим зобов`язанням, становить 5 (п`ять) років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання. Порука для відповідного забезпеченого зобов`язання не припиняється після закінчення цього строку у разі, якщо кредитор у межах цього строку пред`явив вимогу до поручителя. Сторони погодили, що строку поруки для забезпечених зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, обчислюється окремо по кожній його частині починаючи від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідної частини такого забезпеченого зобов`язання .

Додатковою угодою № 011/2563/313945/П/2 від 17.10.2018 до Договору поруки підпункт 1.1.1 пункту 1.1 викладено в наступній редакції: 1.1.1 повернути кредит у розмірі 269 113,56 грн. (кредит), в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 28.03.2021, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору .

Вказані Договір поруки та Додаткові угоди до нього підписані поручителем та представником позивача (кредитора) та засвідчені печаткою останнього.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

В статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Кредитного договору № 011/2563/313945 від 11.05.2016 та Додаткових угод до нього.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в пункті 1.2 Договору поруки, а саме сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позивальник і порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов`язань.

Відповідно до пункту 2.1 Договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань в порядку та строки встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов`язаннями.

За умовами п.3.1.5 Договору поруки поручитель засвідчує, що він належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями Кредитного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь - яке посилання в тексті цього договору на Кредитний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівною мірою до виконання прав і обов`язків за цим Договором.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Так, за умовами пункту 2.2 Договору поруки поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному у такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимогу поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов`язань

Оскільки всупереч досягнутим між сторонами домовленостям своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором, виконання яких було забезпечено Договором поруки, відповідач 1 не виконав, позивач звернувся до відповідача 2 із вимогою № 114/5-151841 від 25.04.2019 про дострокове виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором № 011/2563/313945 від 11.05.2016 щодо сплати заборгованості по кредиту в розмірі 255 713,63 грн. та по відсотками в розмірі 20 353,68 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання зазначеної вимоги на адресу відповідача 2 та повернення її не врученою на адресу позивача за закінченням терміну зберігання підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7350103934784 та відповідного поштового конверта.

Відповідачем 2 зазначена вимога кредитора залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, оскільки, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору та Договору поруки відповідачами 1 та 2 не виконані, внаслідок чого у позичальника утворилась прострочена заборгованість за Кредитним договором по кредиту в сумі 252 713,63 грн., заборгованість за відсотками в сумі 119 123,49 грн. за період з 28.11.2018 по 12.11.2020, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою з вимогами про стягнення з відповідача 1 як позичальника та відповідача 2 як поручителя відповідних сум заборгованості.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору № 011/2563/313945 від 11.05.2016 та Договору поруки № 011/2563/313945 від 11.05.2016 та Додаткових угод до них та/або їх окремих положень суду не надано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідачів 1 та 2 щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

При цьому судом встановлено, що порука не є припиненою, зважаючи на факт встановлення сторонами строку припинення поруки - 5 років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання (пункт 7.2 Договору поруки).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яка набрала чинності з 15.12.2017, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов`язань Кредитним договором № 011/2563/313945 від 11.05.2016 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач 1 суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 заборгованості за кредитом в сумі 252 713,63 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заявлених кредитором позовних вимог до відповідачів 1 та 2 про солідарне стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом в сумі 119 123,49 грн. за період 28.11.2018 по 12.11.2020 суд зазначає, що відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Так, поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Наразі, у даній справі сторони строк Кредитного договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання з погашення кредиту та сплати відсотків.

При цьому як зазначалось судом вище та відповідачами 1 і 2 не заперечувалось, позивачем як кредитором було реалізовано право вимоги дострокового виконання позичальником та поручителем зобов`язань за Кредитним договором у відповідності до умов п.8.1 Кредитного договору та п.п.2.1, 6.1 Договору поруки, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України припиняється. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, з огляду на вказане суд зазначає про можливість нарахування кредитором відсотків за користування кредитом за Кредитним договором виключно до моменту пред`явлення ним вимоги згідно ст. 1050 ЦК України, після якої позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідачів 1 та 2 процентів за користування кредитом.

Натомість судом встановлено згідно наявних у справі доказів, зокрема, здійснених оплат за Кредитним договором (згідно виписки по рахунку) та доданого до позовної заяви розрахунку позивача, що у відповідача 1 як позичальника станом на 25.04.2019 була наявна заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 20 353,68 грн., у зв`язку з чим за висновками суду обґрунтованим є нарахування відсотків річних за користування кредитними коштами згідно Кредитного договору в сумі 20 353,68 грн. та відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку про стягнення решти відсотків за Кредитним договором .

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що згідно з абзацом 3 пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаш-Юніон" (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34-Б; код ЄДРПОУ 38291213) та гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, місто Київ, вулиця Лєскова, будинок 9; код ЄДРПОУ 14305909) 252 713 (двісті п`ятдесят дві тисячі сімсот тринадцять) грн. 63 коп. заборгованості за кредитом та 20 353,68 (двадцять тисяч триста п`ятдесят три) грн. 68 коп. заборгованості за відсотками.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаш-Юніон" (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34-Б; код ЄДРПОУ 38291213) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, місто Київ, вулиця Лєскова, будинок 9; код ЄДРПОУ 14305909) 2 048 (дві тисячі сорок вісім) грн. 01 коп. судового збору.

4. Стягнути з гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, місто Київ, вулиця Лєскова, будинок 9; код ЄДРПОУ 14305909) 2 048 (дві тисячі сорок вісімдесят вісім) грн. 01 коп. судового збору.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 09 липня 2021 року.

Суддя А.М.Селівон