Постанова

від 06.07.2021 по справі 520/10922/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 р. Справа № 520/10922/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2020, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 18.09.20 по справі № 520/10922/2020

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

до фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області, звернувся до суду з адміністративним позовом до фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач), в якому просить суд: стягнути до бюджету України з відповідача кошти у розмірі 244862,75 гривень з усіх відкритих розрахункових рахунків.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 у справі № 520/10922/2020 позов задоволено.

Стягнуто з рахунків у банках, обслуговуючих фірму "НОРМА" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Державного бюджету України податковий борг у розмірі 244862,75 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 у справі № 520/10922/2020 скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на погашення суми заборгованості по платежем з орендної плати за землю та податку на додану вартість. Крім того зазначає, що суми позовних вимог відрізняються з обліковими даними товариства.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фірма "НОРМА" у формі товариства з обмеженою відповідальністю зареєстрована та перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 24271548.

Станом на дату звернення до суду, відповідач має податковий борг у загальному розмірі 244862,75 грн., який нараховано:

- з податку на додану вартість: на суму податкового зобов`язання 9904,15 грн. на підставі податкової декларації від 21.10.2019 р. №9245969344 по терміну сплати 30.10.2019 р.; на суму податкового зобов`язання 1312,00 грн. на підставі податкової декларації від 20.12.2019 р. №9307825077 по терміну сплати 30.12.2019 р.; на суму податкового зобов`язання 107,00 грн. на підставі податкової декларації від 20.03.2020 р. №9058847112 по терміну сплати 30.03.2020 р.; на суму податкового зобов`язання 20856,00 грн. на підставі податкової декларації від 21.04.2020 р. №9085215642 по терміну сплати 30.04.2020 р.; штрафні санкції 2702,00 грн. за податковим повідомленням - рішенням від 31.10.2019 р. №0026605304; штрафні санкції 5839,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2019 р. №0033685304;

- з орендної плати з юридичних осіб: на суму податкового зобов`язання 102071,30 грн. на підставі податкової декларації від 20.02.2020 р. №9030448669 по терміну сплати 30.05.2020 р.; на суму податкового зобов`язання 102071,30 грн. на підставі податкової декларації від 20.02.2020 р. №9030448669 по терміну сплати 30.06.2020 р., що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків.

З підстав несплати заборгованості позивач звернулося до суду із позовом про стягнення податкового боргу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, оскільки на час розгляду справи податковий борг у добровільному порядку не сплачений, доказів погашення заборгованості у повному обсязі відповідачем до суду не надано.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлює, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 п.14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з пп. 14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно з п. 38.1 ст.38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п.31.1 ст.31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (п.54.1 ст.54 ПК України).

Згідно з п. 57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 56.11 статті 56 ПК України передбачено, що самостійно визначене платником податків податкове зобов`язання оскарженню не підлягає.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів покладено на органи державної податкової служби. Крім того, п. п. 19-1.1.34 п. 19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладено функцію застосування і своєчасного стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Право контролюючих органів на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини закріплено також у п. п. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладено також обов`язок здійснювати за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

З матеріалів справи встановлено, що позивач вважає, що у відповідача наявний податковий борг у розмірі 244862,75 грн., що виник на підставі несплати зобов`язань за податковими деклараціями з податку на додану вартість: від 21.10.2019 р. №9245969344 на суму 9904,15 грн., від 20.12.2019 р. №9307825077 на суму 1312,00 грн., від 20.03.2020 р. №9058847112 на суму 107,00 грн., від 21.04.2020 №9085215642 на суму 20856,00 грн., штрафні санкції 2702,00 грн. за податковим повідомленням - рішенням від 31.10.2019 р. №0026605304; штрафні санкції 5839,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2019 №0033685304 та з орендної плати на підставі податкових декларацій: від 20.02.2020 р. №9030448669 30.05.2020 р. у розмірі 102071,30 грн.; від 20.02.2020 р. №9030448669 у розмірі 102071,30 грн.

Проте, колегією суддів встановлено, що відповідачем платіжним доручення від 02.06.2020 року №1416 була сплачена сума податкового зобов`язання з податку на додану вартість за 2019-2020 роки у розмірі 61533 грн. (а.с. 104). Також з матеріалів справи встановлено, що відповідачем 19.08.2020 року було подано уточнюючу декларацію №9205599786, якою відкориговані дані по сплаті за орендну плату за квітень - травень 2020 року, та які складають 99531,47 грн. та 97838,25 грн., та заборгованість з орендної плати за землю сплачено у розмірі 142582,50 грн., про, що свідчать копії платіжних доручень та квитанцій (а.с. 105-111).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України безпідставно заявлено до стягнення до бюджету України заборгованість з орендної плати за землю у розмірі 142582,50 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 61533 грн. з рахунків у банках фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, отже в наведеній частині позов слід було залишити без задоволення.

Головним управлінням ДПС у Харківській області до матеріалів справи надана письмова інформація, в якій зазначено, що відповідач має податковий борг з податку на додану вартість у загальному розмірі 20963 грн., з яких: 107 грн. - податкові зобов`язання, що нараховано на підставі податкової декларації від 20.03.2020 року №9058847112, термін сплати 30.03.2020 року; 20856 грн. - податкові зобов`язання, що нараховано на підставі податкової декларації від 21.04.2020 року №9085215642, термін сплати 30.04.2020 року.

З матеріалів справи встановлено, що зазначені суми 20856 грн та 107 грн відображені в інтегрованій картці платника податку, як зараховані 02.06.2020 року та сплачені за кодом операцій 242 Надходження до бюджету з рахунків системи електронного адміністрування податку на додану вартість (т.2, а.с. 5, 7).

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено існування податкового боргу у розмірі 20963 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог позивач не заперечує про погашення відповідачем податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не надав допустимих та належних доказів наявності у фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю податкового боргу з податку на додану вартість у заявлених розмірах, не вказав конкретних підстав виникнення такої заборгованості та періодів, за які відбулося таке нарахування.

Отже, дії позивача суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки звернення податкового органу з позовом про стягнення податкового боргу має відбуватися лише за умови дотримання ним, як суб`єктом владних повноважень, принципу належного урядування, з наданням належних доказів на підтвердження наявності податкового боргу, обґрунтованого розрахунку з вказанням періоду та підстав виникнення такого боргу, детальних пояснень та розрахунків виникнення такої заборгованості, віднесення сплачених платником податків сум в рахунок погашення боргів, що виникли раніше (підстава та період виникнення, сума погашення тощо).

Адміністрування баз даних податкових органів та контроль своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів (в тому числі пені), покладені саме на податкові органи, а не на суд, а тому ненадання доказів на підтвердження правомірності заявлених вимог, наявності численних неузгодженостей та невідповідностей нарахованих сум, відсутність обґрунтованого розрахунку податкового боргу з розбивкою на конкретні суми податкових зобов`язань, які слід стягнути з відповідача, що би відповідав встановленим у справі фактичним обставинам, дає підстави дійти висновку прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування . Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип належного урядування покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, зробив передчасні висновки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач при подачі апеляційної скарги, згідно платіжного доручення № 1571 від 14.01.2021р. сплатив судовий збір в сумі 6024 грн. 21 коп.

З урахуванням того, що апеляційну скаргу задоволено, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь відповідача судові витрати в сумі 6024 грн. 21 коп.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 по справі № 520/10922/2020 скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову Головного управління ДПС у Харківській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України до Фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення податкового боргу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь Фірми "Норма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Полтавський шлях, буд.207, корп. А, м. Харків, 61177, код ЄДРПОУ 24271548) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6024 (шість тисяч двадцять чотири) грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Мінаєва О.М. Судді Калиновський В.А. Кононенко З.О. Повний текст постанови виготовлений 12.07.2021 року