Постанова

від 29.06.2021 по справі 289/48/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 289/48/20

провадження № 61-434св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Радомишльської міської ради Житомирської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Сіренко Н. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Радомишльської міської ради Житомирської області (далі - КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги ) про визнання незаконним звільнення, скасування наказу та поновлення на роботі, посилаючись на те, що з 17 травня 2018 року вона працювала на посаді завідувача фельдшерським пунктом села Глиниця КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги . Згідно з покладеними на неї службовими обов`язками вона зобов`язана була надавати медичну допомогу мешканцям сіл Глиниця, Кичкирі та Хутір Брід Радомишльського району. При цьому здебільшого медична допомога надавалася не у приміщенні фельдшерського пункту, а за місцем проживання осіб, які потребували такої допомоги, і внаслідок похилого віку не мали можливості самостійно прибути до медичного закладу. Наказом головного лікаря КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги від 13 грудня 2019 року її було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з прогулом без поважних причин. Однак 15 та 18 листопада 2019 року вона не вчиняла прогулів, а була відсутня у приміщенні фельдшерського пункту у зв`язку з виконанням службових обов`язків та наданням медичної допомоги мешканцям трьох сіл за місцем їх проживання. В порушення статті 149 КЗпП України їй не було запропоновано надати письмові пояснення. Її безперервний трудових стаж становить 42 роки й протягом всього часу роботи вона бездоганно виконувала покладені на неї трудові обов`язки, неодноразово заохочувалася різними видами подяк, отримувала грамоти, у 2016 році пройшла курс атестації та отримала відповідне посвідчення. На засіданні профспілкового комітету питання щодо надання дозволу на її звільнення було розглянуто формально. В протоколі засідання не вказано дати прогулів, їх тривалість, не з`ясовано поважність причин її відсутності на роботі. Крім того, у протоколі міститься інформація про те, що на засіданні були присутні 4 члени профспілки, а проголосували - 5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним її звільнення з посади завідуючого фельдшерським пунктом села Глиниця Радомишльського району та поновити її на вказаній посаді з 13 грудня 2019 року; скасувати наказ керівника КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги від 13 грудня 2019 року № 26-к; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2019 року.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з доведеності обставин відсутності ОСОБА_1 на роботі 15 та 18 листопада 2019 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, а також з того, що при прийнятті КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності була дотримана процедура, передбачена статтями 147-149 КЗпП України, тому в КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги були правові підстави звільнити ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними тапідтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

08 січня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що з 15 жовтня 2020 року в судовому розгляді почав брати участь її представник ОСОБА_2 , саме з указаної дати в нього виникло право подавати докази. Однак місцевий суд проігнорував таке право і не задовольнив заявлені її представником клопотання про огляд важливих письмових доказів. Крім того, місцевий суд безпідставно залишив без розгляду подане її представником клопотання про визнання недопустимими і недостовірними поданих відповідачем доказів, а саме: протоколу засідання профспілкового комітету КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги від 10 грудня 2019 року № 94; показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які незаконно були допитані 15 жовтня 2020 року, а також їх письмових пояснень, долучених до матеріалів справи. Всі три свідки є працівниками КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги , зацікавленими особами та надали відверто неправдиві докази. Крім того, справа була розглянута під головуванням судді Сіренко Н. С., яка вела судовий розгляд відверто упереджено, не об`єктивно, порушуючи засади цивільного судочинства, у зв`язку з чим їй заявлялися відводи, які були залишені без задоволення.

19 лютого 2021 року КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги подало засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що на підставі належних доказів суди попередніх інстанцій встановили факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин протягом двох днів та дійшли правильного висновку про законність її звільнення. Заявлені позивачем та її представником ОСОБА_2 відводи головуючому судді Сіренко Н. С. були розглянуті в порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому наведені ними аргументи в заявах про відвід зводилися до незгоди з процесуальними рішеннями судді, що не є підставою для відводу. Інші заявлені представником позивача ОСОБА_2 клопотання про долучення доказів до матеріалів справи були заявлені після дослідження письмових доказів, тобто з порушенням строку, встановленого цивільним процесуальним законодавством.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Радомишльського районного суду Житомирської області.

02 лютого 2021 року справа № 289/48/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Судами встановлено, що з 17 травня 2018 року ОСОБА_1 працювала на посаді завідувача фельдшерським пунктом в селі Глиниця КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги .

Рішенням Виконавчого комітету Радомишльської міської ради від 26 червня 2019 року №337 затверджено режим і графіки роботи структурних підрозділів КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги , за яким робочий час завідувача фельдшерським пунктом в селі Глиниця щоденно з понеділка по п`ятницю тривав з 08 год. 00 хв. до 11 год. 51 хв.

Посадовою інструкцією завідувача фельдшерським пунктом, затвердженою 01 березня 2019 року головним лікарем КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Ляшевською Н. Г., зокрема передбачено, що завідувач фельдшерським пунктом: веде облікову та звітну документацію; надає долікарську медичну допомогу населенню на території діяльності фельдшерсько-акушерського пункту. З цією метою завідувач фельдшерським пунктом: веде амбулаторний прийом на фельдшерському пункті; відвідує хворих вдома; надає першу невідкладну допомогу при гострих захворюваннях, травмах, кровотечах, отруєннях тощо з подальшим викликом лікаря до цього хворого або направлення його у найближчий відповідний лікувально-профілактичний заклад, незалежно від відомчої підпорядкованості, супроводжує хворого в необхідних випадках.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Наказом головного лікаря КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Ляшевської Н. Г. від 28 жовтня 2019 року створено інвентаризаційну комісію для проведення повної інвентаризаційної перевірки основних засобів нематеріальних активів з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження в присутності матеріально-відповідальних осіб з 01 листопада до 23 грудня 2019 року. Згідно з графіком, доданим до вказаного наказу, датою проведення перевірки у фельдшерському пункті зазначено 15 листопада 2019 року.

Актом від 15 листопада 2019 року інвентаризаційної комісії у складі: завідувача амбулаторії загальної практики сімейної медицини міста Радомишль Ярошенко Н. В., сестри-господарки ОСОБА_4 , бухгалтера Гриценко О. В. , головної медичної сестри ОСОБА_3 та в присутності в. о. старости Кичкирівського старостинського округу Максименко О. Г. зафіксовано факт відсутності на роботі завідувача фельдшерським пунктом в селі Глиниця ОСОБА_1 15 листопада 2019 року о 08 год. 15 хв.

Актом від 18 листопада 2019 року інвентаризаційної комісії у складі: завідувача амбулаторії загальної практики сімейної медицини міста Радомишль Ярошенко Н. В., сестри-господарки ОСОБА_4 , бухгалтера Гриценко О. В. , головної медичної сестри ОСОБА_3 зафіксовано факт відсутності на роботі завідувача фельдшерським пунктом в селі Глиниця ОСОБА_1 18 листопада 2019 року о 08 год. 30 хв. ОСОБА_1 не відповідала на телефонні дзвінки членів комісії, до 12 год. 10 хв. на роботу не з`явилася.

Актом від 22 листопада 2019 року про повторну перевірку, складеним головною медичною сестрою ОСОБА_3 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_13 та водієм ОСОБА_7 , встановлено, що ОСОБА_1 прийшла на роботу о 10 год. 20 хв. У фельдшерському пункті на столах був пил. Поруч з медичним інструментарієм та ємкостями для знезараження медичних відходів лежала купа сміття, скатертини вкриті брудом, у жовтих плямах. Використані медичні голки лежали не у призначеному місці, а поруч з медичними препаратами для надання невідкладної медичної допомоги. Вийшов термін придатності дезінфікуючих засобів. Медична документація перебувала у неналежному стані, а саме: не пронумерована, не прошнурована та не скріплена печаткою закладу. Списки дітей з інвалідністю, дітей сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також списки дітей, які підлягають щепленню, відсутні. Журнал для списання медичних препаратів, використаних при наданні невідкладної медичної допомоги, також відсутній.

Згідно частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці (частина перша статті 148 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

ОСОБА_1 відмовилася надати письмові пояснення щодо причин її відсутності на роботі 15 та 18 листопада 2019 року, також відмовилася ознайомитися з актом від 22 листопада 2019 року. Вказані обставини підтверджуються змістом акта, складеного 27 листопада 2019 року старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5, в присутності головної медичної сестри ОСОБА_8 , старшої медичної сестри ОСОБА_9 .

Наказом головного лікаря КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Ляшевської Н. Г. від 10 грудня 2019 року № 110-ос вирішено визнати для ОСОБА_1 робочі дні 15 та 18 листопада 2019 року днями прогулів без поважних причин. Наказано: головному бухгалтеру Ольшевському Б. О. відрахувати заробітну плату за робочі дні 15 та 18 листопада 2019 року; за грубе порушення трудової дисципліни застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України; завідувачу господарством Паламаренко В. М. прийняти матеріальні цінності від ОСОБА_1 ; старшому інспектору з кадрів ОСОБА_5 підготувати до 13 грудня 2019 року проект наказу про звільнення завідувача фельдшерським пунктом в селі Глиниця ОСОБА_1 з роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин).

Підставами для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності зазначено: акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі 15 листопада 2019 року; акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі 18 листопада 2019 року; акт про повторну перевірку від 22 листопада 2019 року; акт про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень причин відсутності на роботі від 27 листопада 2019 року; протокол засідання профкому від 10 грудня 2019 року № 94.

Згідно з актом від 10 грудня 2019 року, підписаним старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5, головною медичною сестрою ОСОБА_8 та інженером з охорони праці ОСОБА_12 ОСОБА_1 відмовилася ознайомитися з наказом головного лікаря КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Ляшевської Н. Г. від 10 грудня 2019 року № 110-ос.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 3 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), тобто невиконанням чи неналежним виконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

10 грудня 2019 року профспілковий комітет КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Присутня на засіданні профспілки ОСОБА_1 заперечила факт вчинення нею прогулів та не погодилася зі змістом вищезазначених актів, однак не обґрунтувала поважності причин відсутності її на робочому місці та відмовилася надавати письмові пояснення з цього приводу.

Наказом керівника КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги від 13 грудня 2019 року № 26-к ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача фельдшерським пунктом з 13 грудня 2019 року за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Факт відсутності позивача на роботі 15 та 18 листопада 2019 року, а також її відмову надати письмові пояснення щодо причин такої відсутності та ознайомитися з вищевказаними актами підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Досліджені судами журнал обліку перебування хворого в денному стаціонарі, стаціонарі вдома, а також журнал реєстрації надання невідкладної медичної допомоги не містять інформації на підтвердження обставин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у зв`язку з наданням медичної допомоги мешканцям сусідніх сіл за місцем їх проживання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 15 та 18 листопада 2019 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, а також те, що при прийнятті КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності була дотримана процедура, передбачена статтями 147-149 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_1 на те, що місцевий суд не задовольнив заявлені її представником 15 жовтня 2020 року в судовому засіданні клопотання про огляд важливих письмових доказів, не заслуговує на увагу, так як місцевий суд обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Позовну заяву було подано до суду в січні 2020 року. Причиною подання доказів лише 15 жовтня 2020 року представник позивача ОСОБА_2 вказав те, що він раніше не брав участі у справі.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо подання доказів.

Частинами першою та другою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В цивільному судочинстві адвокат не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Тому вступ представника у справу після закінчення наданого стороні строку на вчинення процесуальної дії не поновлює цього строку. Сторона у справі на свій розсуд обирає спосіб реалізації своїх процесуальних прав, у тому числі - звернутися до суду особисто або через представника.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги заявника про те, що місцевий суд безпідставно залишив без розгляду подане її представником клопотання про визнання недопустимими і недостовірними поданих відповідачем доказів, а саме: протоколу засідання профспілкового комітету КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги від 10 грудня 2019 року № 94; показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які незаконно були допитані 15 жовтня 2020 року, їх письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, з огляду на таке.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Наведені заявником докази, які вона вважає недопустимими, містять інформацію щодо предмета доказування та одержані в установленому законом порядку. Тому доводи про їх недопустимість є безпідставними. Той факт, що свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є працівниками КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги , і, на переконання заявника, є зацікавленими особами, не дає підстав вважати надані ними показання недопустимими доказами, тому що згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що справа була розглянута під головуванням судді Сіренко Н. С., яка вела себе відверто упереджено, не об`єктивно, порушуючи засади цивільного судочинства, у зв`язку з чим їй заявлялися відводи, які були залишені без задоволення, також є неспроможними, так як викладені ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 у заявах про відвід обставини не є підставою для відводу судді, тому місцевий суд з дотриманням вимог статей 36-40 ЦПК України обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко