Рішення

від 13.07.2021 по справі 201/2488/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/2488/21

провадження 2/201/1811/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі - Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія УНІКА до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із здійсненням регламентної виплати страхового відшкодування потерпілому та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ СК УНІКА 11 березня 2021 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення в порядку зворотної вимоги суми страхового відшкодування потерпілому та судових витрат. Позивач в своїх позовних вимогах посилався на те, що 12 квітня 2019 року ОСОБА_3 як власнику автомобіля Хюндай , державний номер НОМЕР_1 , завдано шкоду шляхом пошкодження його застрахованого автомобіля Хюндай винними діями відповідача в дорожньо-транспортній пригоді на автомобілі Міцубісі , винним в цьому пошкодженні є відповідач ОСОБА_2 . Було складено акт, є постанова суду, подія визнана страховим випадком, у власника автомобіля Хюндай був страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і повне страхування, цивільно-правова відповідальність у відповідача застрахована була в позивача. Позивач за вимогою власника автомобіля Хюндай після оформлення необхідних документів виплатив йому суму страхового відшкодування відповідно до закону в межах оцінки вартості збитків в повному обсязі в сумі 11 702 грн. 33 коп.. На вимогу цього власника автомобіля Хюндай позивач виплав йому страхове відшкодування у вказаній сумі (за мінусом франшизи) у вказаній сумі. Після виплати вказаної суми позивач звернувся до відповідача для відшкодування вказаної суми з урахуванням витрат на проведення авто товарознавчого дослідження в порядку зворотної вимоги, регресу (субрегація) в розмірі сплаченої суми, оскільки були такі умови страхування, але відповіді від відповідача не отримали і він вказаної суми не сплатив, до своєї страхової компанії (або позивача) відповідач в передбаченому законом порядку письмово не звернувся, виник спір. Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача вказане страхове відшкодування в порядку зворотної вимоги в передбаченій законом і заявленій позивачем сумі відшкодування та витрати на судовий збір, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги фактично визнала, дійсно з її (відповідача) участю була дорожньо-транспортна пригода і її визнано винним у вказаній ДТП, шкода завдана, не заперечував проти вимог і розгляду справи без її участі. Правом надання відзиву на позов не скористалася.

Представник МтСБУ (або інш. СК) в засідання також не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суду не повідомив; фактично не заперечував проти позовних вимог та проти розгляду справи без його участі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 12 квітня 2019 року о 09.40 годині відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Міцубісі , державний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності їй же, рухалася на перехресті з круговим рухом по вул. Набережна Перемоги - пр. Героїв в місті Дніпрі та не переконалася в безпечності свого маневру при зміні напрямку руху, не вжила заходів щоб не допустити зіткнення з іншим транспортним засобом, відволіклася від керування вказаним автомобілем, не оцінила дорожню обстановку і не обрала безпечну в межах дозволеної швидкості руху дистанцію, не впоравлася з керуванням автомобіля, внаслідок чого скоїла зіткнення з іншим автомобілем, стала учасником ДТП, порушивши вимоги п. 2.10а Правил дорожнього руху України, внаслідок чого скоїла наїзд, зіткнулася з автомобілем Хюндай , державний номер НОМЕР_1 , під керуванням іншого водія - ОСОБА_3 , який в тому місці їхав без порушень правил дорожнього руху, в результаті чого відповідач допустив зіткнення з вказаним транспортним засобом, скоївши дорожньо-транспортну пригоду. Після чого зникла з місця пригоди та не повідомила поліцію.

Вина відповідача в скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановами Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року про визнання винним та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності по ст. 124 КУПАП (скоєння ДТП), постанова не оскаржувалася, набрали законної сили і виконана. Внаслідок вказаної ДТП винними діями відповідача було пошкоджено автомобіль Хюндай , державний номер НОМЕР_1 .

Згідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постанова Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року набрала законної сили і виконана, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад порушення, наявність причинного зв`язку між винними діями, пов`язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, відповідача і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями відповідача потерпілій особі було завдано матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином неправомірними діями відповідача, пов`язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) ОСОБА_3 як власнику транспортного засобу Хюндай , державний номер НОМЕР_1 , було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Позивач звернувся з цим питанням до відповідача, але отримали відмову, страхове відшкодування від відповідача не отримали і зараз. В добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання… .

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні з позовної заяви та наявних документів встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника (користувача) автомобіля, транспортного засобу Хюндай , державний номер НОМЕР_1 , за збиток, заподіяний при його експлуатації, була застрахована стосовно цього автомобіля відповідно до полісу /з терміном дії на один рік/, представник якого і звернувся до відповідача і її страхової організації з питання страхового відшкодування за збитки, спричинені пошкодженням автомобіля Хюндай , державний номер НОМЕР_1 , після звернення до них цього власника ( ОСОБА_3 ) з заявою про виплату страхового відшкодування. Враховуючи викладене та зважаючи на зібрані документи, експертне дослідження, рахунку про оплату і акту виконаних робіт, розрахунку суми страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності та страхового акту на підставі заяви постраждалої особи позивачем платіжним дорученням № 094401 від 24 червня 2019 року було перераховане згідно заяви ОСОБА_3 , вказане відшкодування всього в розмірі завданої шкоди (за мінусом франшизи) - 11 702 грн. 33 коп. /з урахуванням послуг по врегулюванню справи/, розрахунок цього страхового відшкодування зроблено на підставі висновку спеціаліста, рахунку і кошторису матеріального збитку; страхового акту і договору страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі. грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно статті 22.1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Після виплати вказаного страхового відшкодування позивач отримав право вимоги до винуватця ДТП (відповідача) на підставі наступних норм законодавства: згідно ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована була згідно полісу № АМ/8824139 від 21 грудня 2018 року в ПрАТ СК УНІКА .

Враховуючи назване відповідачу були направлені претензії щодо добровільного відшкодування збитків, проте відповіді позивачем так і не були отриманні.

Згідно пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 7 років для інших легкових КТЗ. Відповідно до пункту 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України повинна відшкодувати особа, яка завдала збитків. Відповідно до Правового висновку, наданого Верховним Судом України у справі за № 6-2969цс16 від 31 травня 2017 року (Судова палата у цивільних справах) вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування. Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Спеціальні норми Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності. Обов`язок відшкодувати витрати, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу покладено на страховика особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.

Аналогічна правова позиція, викладена у Постановах Верховного суду України від 22 березня 2017 року у справі 3-1344гс16 та Постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року у справі 3-1304гс16 (Судова палата у господарських справах).

Згідно ст. 27 Закону України Про страхування (та ст. 993 ЦК України) до страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином відповідач, особа, що спричинила завдання збитки, зобов`язана відшкодувати в порядку зворотної вимоги шкоду завдану власнику транспортного засобу Хюндай , державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 ..

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України Межі здійснення цивільних прав : не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно відповідача (крім передбачених законом) відносно суми позову, предмета спору, а відповідача не довів незаконність дій позивача. Твердження можливе відповідача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги можливе не визнання відповідачем позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

При таких обставинах суд вважає можливим стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПрАТ СК УНІКА матеріальні збитки /витрати, пов`язані із виплатою страхового відшкодування, страхове відшкодування в порядку субрегації/ в сумі 11 702 грн. 33 коп. (сплачена позивачем сума) і витрати на судовий збір 2 270 грн., а всього 13 972 грн. 33 коп..

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 13, 25, 27 Закону України Про страхування , ст. 15, 16, 22, 979, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія УНІКА матеріальні збитки /витрати, пов`язані із виплатою страхового відшкодування, страхове відшкодування в порядку субрегації/ в сумі 11 702 грн. 33 коп. (сплачена позивачем сума) і витрати на судовий збір 2 270 грн., а всього 13 972 грн. 33 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -