Ухвала

від 05.07.2021 по справі 260/1000/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань закриття провадження у справі

05 липня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1000/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

представник позивача: Романюк Д.В.,

представник відповідача: Повідайчик О.І.,

представник третьої особи: не з`явився,

розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури до Державного підприємства "Воловецьке лісове господарство", третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Департамент екології та природніх ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державного підприємства Воловецьке лісове господарство , якою просить суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність ДП Воловецьке лісове господарство та зобов`язати відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж лісового Заказника загальнодержавного значення Росішний загальною площею 461,0 га, вартістю 12 571 млн грн., який знаходиться на території ДП Воловецьке лісове господарство та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

24 червня 2021 року до суду представником відповідача було подано заяву про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, з врахуванням положень ч.4 ст.5 КАС України. Зазначив, що ДП Воловецьке лісове господарство не є суб`єктом владних повноважень.

В підготовчому засіданні представник відповідача підтримав подану заяву та просив суд таку задовольнити, а провадження у справі закрити.

Представник позивача підготовчому засіданні заперечувала проти заявленого представником відповідача клопотання та просила суд відмовити у задоволенні такого.

Третя особа явку свого представника в підготовче засідання не забезпечила, однак в матеріалах справи міститься клопотання від такої про розгляд справи без участі представника Департаменту екології та природніх ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації.

При вирішенні даної заяви суд виходить з наступного.

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4 ч.1ст.5 КАС України).

Відповідно до ч.2 наведеної статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 3 ст.5 КАС України регламентує, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Згідно з ч.4 ст.5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 за №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань здійснює державне управління територіями та об`єктами природно - заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління (пп. 5 п. 4 Положення).

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 за № 398 затверджено Положення про Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства. Зокрема, у п.1 Положення зазначено, що Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагенству України та є його територіальним органом.

ДП Воловецьке лісове господарство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 за №57 належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Закарпатським обласним управлінням лісового і мисливського господарства (п.1.1 Статуту від 02.05.2018 за №523).

У структуру Держлісагентства входить Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, якому підвідомче ДП Воловецьке лісове господарство .

Виходячи з наведеного твердження відповідача про недотримання правил предметної юрисдикції є помилковим.

Разом з тим, відповідач посилається на планово - картографічні матеріали лісовпорядкування із встановленням інформаційних щитів і знаків, що не стосуються спірних правовідносин.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Статтею 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно - заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У статті 79 Земельного кодексу України вказано, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Як зазначено у ч. 2 ст. 45 Земельного кодексу України, порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Статтею 3 Закону України Про природно-заповідний фонд від 16.06.1992 № 2456-ХІІ визначено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України, межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно- заповідного фонду.

У частині 3 ст. 26 Закону України Про природно-заповідний фонд України вказано, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Згідно з частинами 3 та 5 статті 53 Закону України Про природно- заповідний фонд України , рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про природно-заповідний фонд України , охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про землеустрій , землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Статтею 20 цього ж Закону передбачено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Підставою для здійснення землеустрою, відповідно до ст. 22 Закону України Про землеустрій є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

До документації із землеустрою належать проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико- культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (ст. 25 Закону України Про Землеустрій ),

Відповідно до ст. 47 Закону України Про землеустрій , проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; проведення науково-дослідних робіт; встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

В матеріалах справи міститься лист Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 19.02.2021 року, яким повідомлено Закарпатську обласну прокуратуру, що документація на лісовий заказник загальнодержавного значення Росішний не розроблялась та у Державному фонді документації із землеустрою не реєструвалась.

Беручи до уваги наведене, враховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, суд дійшов висновку, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів, зв`язку з чим провадження у справі не належить закриттю, а відтак, заява відповідача про закриття провадження у справі є безпідставною та необгрунтованою, а тому у задоволенні такої слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі - відмовити.

Копії ухвали надіслати сторонам.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано протягом 12 липня 2021 року.

СуддяЯ. М. Калинич