Постанова

від 08.07.2021 по справі 160/8723/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/8723/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року (суддя Віхрова В.С., м. Дніпро, повний текст рішення складено 05.10.2020 року) у справі № 160/8723/20 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, -

в с т а н о в и в:

29.07.2020 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі по тесту - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.05.2020 року №8986-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року задоволено позовні вимоги.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав ОСОБА_1 , в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтував тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт вказував, що та земельна ділянка щодо якої ОСОБА_2 просить видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність перебуває у його простійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею № 000001, виданого 19.04.1999 року. Право постійного користування земельною ділянкою є різновидом права користування землею, це право полягає у володінні і користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Апелянт вказував, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством і права та обов`язки постійних землекористувачів визначені земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені). Апелянт вказував, що відповідачем не може бути надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки земельна ділянка перебуває у постійному користуванні іншої особи. Є така підстава для відмови у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні третьої особи. Апелянт вказував, що ст. 92 ЗК 2001 року не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках, раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб. ОСОБА_1 є законним користувачем вказаної земельної ділянки, що свідчить про необхідність отримання його згоди на розроблення технічної документації із землеустрою земельної ділянки (її частини) в порядку, визначеному ст. 118 ЗК України. Апелянт вказував, що суд, який зобов`язав Держгеокадастр надати заявнику дозвіл на розробку документації на земельну ділянку, яка перебуває у володіння на праві постійного користування у іншої особи, свідомо породжує майбутній земельний спір між цими особами. Відсутність згоди користувача земельної ділянки може бути самостійною підставою для відмови у наданні відповідного дозволу, зокрема з огляду на імперативність положень ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо необхідності надання разом з клопотанням погодження землекористувача у разі вилучення земельної ділянки, що , перебуває у користуванні. Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі ст. 118 ЗК України може бути надано лише на вільну земельну ділянку.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до ст.118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції вказував, що згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що на момент звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433 була відсутня будь-яка інформація щодо реєстрації за третіми особами права власності чи права користування. Відповідач не долучив до оскаржуваного наказу документи, які б належним чином посвідчували права постійного користування третіх осіб, у тому числі ОСОБА_1 , земельною ділянкою, на яку претендує позивач. Земельна ділянка з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433 сформована за результатами проведення інвентаризації земель. Суд першої інстанції вказував на відсутність на момент подачі клопотання позивачем у Державному земельному кадастрі відомостей про наявність у користуванні інших осіб сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433, та самі по собі державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, видані іншим особам, після набрання чинності ЗК України 2001 року не посвідчують таких прав, оскільки вказані особи зобов`язані були їх переоформити.

Матеріалами справи встановлено, що 05.09.2019 року через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ- 01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433. До клопотання долучено графічний матеріал з зазначенням бажаного місяця розташування земельної ділянки, копії документів, що посвідчували особу, копію посвідчення учасника бойових дій тощо.

Листом від 02.10.2019 Г-12248/0-6116/0/95-19 Про розгляд заяви , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило представника ОСОБА_2 про відмову у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою з тих підстав, що бажана земельна ділянка частково перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею. Не погодившись з відмовою у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою, оформленою листом, позивач оскаржив її у судовому порядку.

Встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року у справі №160/1786/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо не прийняття рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га кожна, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), розташованих на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

На виконання рішення суду відповідач повторно розглянув клопотання позивача та видав наказ від 05.05.2020 №8986-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , згідно якого відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Наказ мотивований тим, що бажана земельна ділянка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433 загальною площею 50,3974 га, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи - ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №106.

Відповідно матеріалів справи, розпорядженням голови Кегичівської районної ради № 5 від 09.04.1999 року затверджено проект відведення земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 для створення селянського (фермерського) господарства на території Лозівської сільської ради, надано ОСОБА_1 для створення селянського (фермерського) господарства в постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га.

До матеріалів справи долучено Державний акт на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999 року, відповідно якого ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку на території Кегичівського району Харківської області площею 50,00 га.

Листом від 24.12.2020 року № 32-20-14.2-101/88/0/19-20 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило ОСОБА_3 , що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 520/5519/2020 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозволи позивачам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. За наявною інформацією, земельні ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення яких бажають отримати позивачі у справі № 520/5519/2020, розташовані в межах земельної ділянки площею 54,76 га, що використовується ОСОБА_8 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999 року. Повідомлено, що у проваджені судів перебуває ще низка спорів щодо надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які накладаються на земельну ділянку, яка використовується ОСОБА_8 на праві постійного користування.

У судовому засіданні представником заявника долучено до справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 255545593 від 06.05.2021 року, відповідно до якого 12.04.2021 року здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433, загальною площею 50 га, за ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції, такого доказу не було в наявності. Представник заявника пояснює, що тільки у квітні 2021 року було оформлено за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, свою позицію щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач обґрунтовує тим, що земельна ділянка щодо якої ОСОБА_2 просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, перебуває у постійному користуванні іншої особи.

Згідно частин 1, 3, 4, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 року, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно п. 7 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Дійсно, не внесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру впливає на визначення її статусу та земельна ділянка є сформованою з огляду на присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, пункт 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України визнаний не конституційним та положення пункту втрачають чинність, як такі, що не відповідають Конституції України в частині зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року.

У рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року Контитуційний Суд вказав, що із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу. Громадяни набули права приватної власності щодо зазначених земельних ділянок на підставі наведених положень Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, Декрету (15-92), зазначених указів Президента України за рішеннями відповідних місцевих рад та районних державних адміністрацій.

Отримавши у постійне користування земельну ділянку, ОСОБА_1 є її постійним користувачем.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 року у справі № 140/1903/16-ц вказав, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий після набрання чинності ЗК України 2001 року не посвідчує права, оскільки існував обов`язок його переоформити.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оформлення права постійного користування ОСОБА_1 здійснив у квітні 2021 року, у той час як з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 05.09.2019 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про фермерське господарство надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно п. б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116, ч. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 10 ст. 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної чи державної власності для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. Норми кодексу передбачають, що орган виконавчої влади, у даному випадку, ГУ Держгеокадастру, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Дійсно, передбачено, що до клопотання мають додаватись графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. ОСОБА_2 долучив до свого клопотання графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки. Вказував, що бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої у межах земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

Суд враховує, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433 має площу 50,3974 га, у той час як земельна ділянка, якою користується ОСОБА_1 має площу 50,0 га. У листі від 24.12.2020 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вказує, ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 54,67 га.

Відповідно до ч. 4 ст. 122, ч. 1, 2, 3 ст. 123 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, про те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідач повинен був розглянути, перевірити клопотання на відповідність вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і за наслідками перевірки - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

У Рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, обов`язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи, що норми Земельного кодексу містять підставу для відмови у наданні дозволу для розробки проекту землеустрою таку як невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, наказ відповідача є протиправним оскільки відповідач відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не з підстави передбаченої ЗК України.

З приводу того, що земельна ділянка щодо якої позивач бажає отримати дозвіл на розробки проекту землеустрою використовується третьою особою, суд вказує, що отримання дозволу на розробки проекту землеустрою є правом особи, яка звернулась з відповідним клопотання та не означає отримання права власності у майбутньому на таку земельну ділянку.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції керується правовими позиціями викладеними Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 року у справі № 766/6141/16-а, від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 19.12.2018 року у справі № 806/1049/15. Верховний Суд вказував, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає, в подальшому, позитивного рішення про надання її у користування, в тому числі в оренду чи власність.

Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Не передбачено повернення судових витрат у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 242, 314, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 160/8723/20 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України.

Головуючий - суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова