ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м.Суми
Справа №584/1513/19
Номер провадження 22-ц/816/1047/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - Путивльська міська рада Сумської області,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сухарко Аліни Віталіївни на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 12 квітня 2021 року в складі судді Данік Я.І., ухвалене в м. Путивль, повний текст якого складено 22 квітня 2021 року,
В С Т А Н О В И В:
01 жовтня 2019 року Путивльська міська рада Сумської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який обґрунтовує тим, що 27 березня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу ВКІ № 715474 ОСОБА_1 набув у власність 1/2 частину нерухомого майна - комплексу цегельного заводу, розташованого по АДРЕСА_1 , а 30 липня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу № 2086 ОСОБА_2 набула у власність іншу 1/2 частину вказаного комплексу.
Нерухоме майно - комплекс цегельного заводу, розташоване на земельній ділянці по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5923880400:05:002:0572, загальною площею 3,2940 га, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Путивль в особі Путивльської міської ради.
Оскільки відповідачі не вжили жодних заходів до оформлення права оренди і продовжують неправомірно використовувати цю земельну ділянку, а також за рахунок позивача зберегли у себе майно (кошти) у виді орендної плати за період з 16 лютого 2017 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 364115 грн 60 коп., позивач просив стягнути зазначені кошти солідарно з відповідачів.
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 12 квітня 2021 року позов Путивльської міської ради Сумської області задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Путивльської міської ради Сумської області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати з 16 лютого 2014 року по 30 квітня 2019 року в розмірі 182057 грн 80 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Путивльської міської ради Сумської області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати з 16 лютого 2014 року по 30 квітня 2019 року в розмірі 182057 грн 80 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Путивльської міської ради Сумської області 2730 грн 86 коп. витрат по сплаті судового збору при подачі позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Путивльської міської ради Сумської області 2730 грн 86 коп. витрат по сплаті судового збору при подачі позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Сухарко А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні даного спору місцевим судом мало бути перевірено, з урахуванням наданих позивачем та представником ОСОБА_2 доказів, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об`єктом цивільних прав. Враховуючи, що земельна ділянка не огороджена та має вільний доступ, що прямо вбачається з доданого до акту обстеження фото та експертного дослідження, земельна ділянка не сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим вказана земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не досліджено і не надано оцінку як доказу даному висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 2122/2123 від 23 серпня 2018 року, та як наслідок - невірно зроблено висновок щодо загальної площі фактичного використання земельної ділянки, власниками нерухомого майна - комплексу цегельного заводу, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Путивльська міська рада Сумської області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України , справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України .
Сторони належним чином повідомлені, в судове засідання не з`явилися.
Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Сухарко А.В. про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки явка сторін до апеляційного суду не є обов`язковою, позиція відповідача є чіткою і зрозумілою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України , апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстра Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 82379167 від 14 березня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серії ВКІ № 715474 від 27 березня 2008 року є власником 1/2 частини комплексу цегельного заводу, розташованого по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 6-7, 10).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстра Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 82378594 від 14 березня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 2086 від 30 липня 2013 року стала власником іншої 1/2 частини комплексу цегельного заводу, розташованого по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8-9).
Представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надано копію договору позички майна № 1 від 19 червня 2008 року, згідно з якою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безоплатно передали ТОВ Цеглабудсервіс майно, зазначене в додатку № 1, строком на 49 років.
Відповідно до договору оренди землі від 01 грудня 2008 року, укладеного між Путивльською районною державною адміністрацією та ТОВ Цеглабудсервіс , останньому надано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарською діяльністю для промислової діяльності, площею 3,2940 га, що розташована за межами населених пунктів на території Бобинської сільської ради на строк 49 років (т. 1 а.с. 11-12).
Згідно з п. 2 вказаного договору на зазначеній земельній ділянці знаходиться комплекс цегельного заводу, яким ТОВ Цеглабудсервіс користується на підставі договору позички №1 від 19 червня 2008 року. Вказаний цегляний завод належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частинах, по 1/2 частині кожному.
Відповідно до акта прийому-передачі земельної ділянки від 2008 року Путивльська районна державна адміністрація передала, а ТОВ Цеглабудсервіс прийняло земельну ділянку, площею 3,2940 га, що розташована за межами населених пунктів на території Бобинської сільської ради, межі якої встановлені актом встановлення (погодження) та закріплення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та прийому-передачі межових знаків на зберігання ТОВ Цеглабудсервіс від 12 листопада 2008 року (т. 1 а.с. 13-19).
Згідно з копією рішення Бобинської сільської ради від 05 лютого 2003 року Про узгодження меж міста Путивль та Бобинської сільської ради Бобинська сільська рада не заперечує щодо узгодження меж міста Путивль та Бобинської сільської ради і включення в межі міста Путивль земель Бобинської сільської ради, загальною площею 80,85 га (т. 1 а.с. 29).
Постановою Верховної Ради України Про встановлення меж міста Путивль Путивльського району Сумської області №1670-VІ від 22 жовтня 2009 року включено в межі міста Путивль 80,85 га земель, які знаходяться у віданні Бобинської сільської ради, 29,86 га земель - Князівської сільської ради, 45,30 га земель - Сафонівської сільської ради та 45,30 га земель - Чорнобривкинської сільської ради та затверджено територію міста Путивль, загальною площею 1051,20 га (т. 1 а.с. 30-31).
Згідно з копією розпорядження голови районної державної адміністрації № 356 від 13 червня 2011 року розірвано договір оренди землі, укладений між Путивльською районною державною адміністрацією та ТОВ Цеглабудсервіс щодо земельної ділянки, площею 3,2940 га, що розташована за межами населених пунктів на території Бобинської сільської ради (т. 1 а.с. 27-28).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13 березня 2017 року власником земельної ділянки, площею 3,2940 га, кадастровий номер 5923880400:05:002:0572, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості є Путивльська міська рада (т. 1 а.с. 32-33).
Даний факт також підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (т. 1 а.с. 34).
02 квітня 2019 року комісією, створеною за розпорядженням міського голови № 40-р від 02 квітня 2019 року, складено акт №02-04/19/1 обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 5923880400:05:002:0572, в результаті чого встановлено, що на вказаній земельній ділянці, площею 3,2940 га, розташований майновий комплекс, що перебуває у власності відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З північної сторони земельної ділянки по межі встановлено огорожу (т.1 а.с. 43-46).
Виконавчим комітетом Путивльської міської ради на адресу відповідачів направлялась претензія-вимога № 746 від 14 травня 2019 року, у якій позивач вимагав сплатити матеріальну шкоду (збитки) місцевому бюджету у вигляді недоотриманої орендної плати, а також укласти з Путивльською міською радою договір оренди на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5923880400:05:002:0572, загальною площею 3,294 га (т. 1 а.с .36-40).
Рішеннями Путивльської міської ради від 18 червня 2015 року Про встановлення плати за землю на території міста Путивль та №328-МР від 30 червня 2016 року Про внесення змін до рішення 75 сесії Путивльської міської ради 6 скликання від 18 червня 2015 року Про встановлення плати за землю на території міста Путивль встановлені розміри ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території міста Путивль (т. 1 а.с. 47-61).
З наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою від 30 квітня 2019 року вбачається, що розмір безпідставно збережених відповідачами коштів за час тимчасового використання земельної ділянки, кадастровий номер якої 5923880400:05:002:0572, загальною площею 3,2940 га, з 16 лютого 2017 року по 30 квітня 2019 року становить 364115 грн 60 коп. (т. 1 а.с. 35).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, які є фактичними користувачами земельної ділянки та без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника цієї ділянки, зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 2 ЗК України суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Правовою підставою заявлених позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів Путивльська міська рада Сумської області зазначає статті 1212 - 1214 ЦК України .
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1-2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13 у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України .
За положеннями глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою відповідачів. Отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою до набувача не перейшло.
Таким чином, відповідачі користуються вищевказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України .
Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 ЗК України ).
Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України ).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України ).
За змістом вказаних приписів виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини 2 статті 120 ЗК України , не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
До моменту оформлення відповідачами - власниками об`єкту нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заперечуючи проти розміру розрахунку завданих збитків, відповідач належних доказів на його спростування суду не надала.
Отже, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши матеріали справи, а тому, задовольняючи позов та стягуючи з відповідачів на користь Путивльської міської ради Сумської області з кожного по 182057 грн 80 коп., суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачі, як фактичні користувачі земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України .
Таким чином суд першої інстанції, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що правова підстава для набуття (збереження) майна - земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у відповідачів відсутня, тому у Путивльської міської ради Сумської області правомірно виникло право на стягнення коштів, збережених безпідставно.
З приводу доводів апеляційної скарги щодо земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, про що наголошує в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Сухарко А.В., апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, а не з часу встановлення огорожі, про що в апеляційній скарзі зазначає представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сухарко А.В.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка є сформованою, має кадастровий номер та внесена до державного реєстру.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5904662742017 від 13 березня 2017 року, державна реєстрація земельної ділянки як того вимагає чинне законодавство проведена 24 травня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 06 серпня 2008 року, розробленого ПП Шостказемпроект і даний витяг міститься в матеріалах справи.
Твердження в апеляційній скарзі щодо не дослідження і не надання оцінки як доказу висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 2122/2123 від 23 серпня 2018 року, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Висновок судової земельно-технічної експертизи з питань землеустрою № 2122/2123 від 23 серпня 2018 року не має істотного значення для вирішення цивільної справи, так як спірна земельна ділянка, кадастровий номер 5923880400:05:002:0572 є сформованою, відповідно до технічної документації із землеустрою загальна площа земельної ділянки становить 3,2940 га.
Згідно зі ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
З часу придбання у власність цегельного заводу жоден з відповідачів не звертався до Путивльської міської ради для розробки нової технічної документації на земельну ділянку під належним їм на праві власності майновим комплексом.
Також технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 06 серпня 2008 року, розроблена ПП Шостказемпроект у встановленому порядку не оскаржена та не визнана незаконною.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи було порушено процесуальний чи матеріальний закон, що потягнуло б за собою скасування оскаржуваного рішення.
Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сухарко А.В. слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367 - 369 , 374 , 375 , 381 - 384 , 389 - 390 ЦПК України , апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сухарко Аліни Віталіївни залишити без задоволення.
Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 12 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - В.І. Криворотенко
Судді: Т.А. Левченко
С.С. Ткачук
Суд | Сумський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 06.07.2021 |
Оприлюднено | 14.07.2021 |
Номер документу | 98290713 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Сумський апеляційний суд
Криворотенко В. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні