Рішення

від 13.08.2007 по справі 4318-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4318-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

13.08.2007Справа №2-7/4318-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 68, ідентифікаційний код 32924825)

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18а, ідентифікаційний код 32553974)

Про визнання договору нечинним.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідача  - Кропивницький М. А., предст., дов. від 15.08.2007 р.

         Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендер» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ» про визнання укладеного між сторонами договору про постачання газу №07-ГЗ від 26.05.2004 р. нечинним, як такий, що був укладений лише для видимості, без наміру створити його відповідні правові наслідки та вчинений без відповідного дозволу.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як постачання природного газу за регульованим та за нерегульованим тарифом. Згідно Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 12 серпня 1999 року N 1042 «Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності (ліцензійних умов) з постачання природного газу за нерегульованим тарифом» (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 вересня 1999 р. за N 609/3902) здійснення підприємницької діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом можливе при виконанні таких умов - ліцензіат повинен мати лише одну ліцензію на здійснення підприємницької діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом. Позивач зазначає, що статтею 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановленого для цього виду діяльності ліцензійних умов. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом затверджені постановою НКРЕ від 25.08.2005р. № 694 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22.08.2005р. за № 1088/1136. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендер» звернуло увагу на те, що з листа Національної комісії регулювання електроенергетики України № 3197/08/17-06 від 23.06.2006р. вбачається, що періоди, коли контрагенти мали ліцензії на постачання природного газу за нерегульованим тарифом не співпадають з періодами укладання та виконання вищевказаних договорів, через що згідно 227 ЦК України вказані договори мають бути визнані недійсними. Крім того, позивач вважає, що спірний договір є фіктивним, оскільки був укладений лише для видимості, без наміру створити його відповідні правові наслідки, позаяк обидві сторони усвідомлювали неможливість виконання договору в момент його укладення.

          Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що позивачем невірно тлумачаться норми п. 19 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», оскільки ліцензуванню підлягає постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом, позаяк Національна комісія регулювання електроенергетики України видає ліцензії на діяльність з постачання природного газу суб'єктам підприємництва, які постачають природний газ безпосередньо споживачу. Дія цих ліцензій не поширюються на зовнішньоекономічні операції, на операції купівлі - продажу природного газу резидентами України за межами митної території України, та на реалізацію природного газу іншим постачальникам газу (не кінцевим споживачам). Оскільки ТОВ «Стандарт - Газ» не є кінцевим споживачем природного газу, та немає виробничих потужностей для його використання, а закуповував природній газ виключно з метою його подальшої реалізації, відповідач вважає, що ТОВ «Лендер» не була потрібна ліцензія на постачання природного газу для укладання спірного договору. Посилання позивача на вимоги ст. 234 Цивільного кодексу України відповідач вважає  безпідставними, оскільки фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. ТОВ «Стандарт - Газ» на виконання умов Договору перерахувало на користь ТОВ «Лендер» ЗО 031 170,40 грн. Відповідач звернув увагу на те, що ТОВ «Стандарт-Газ» неодноразово зверталося до ТОВ «Лендер» з вимогою виконати умови Договору, не отримавши відповідь, в травні 2006 року звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про спонукання виконати умови Договору № 07/ГЗ про постачання природного газу від 26.05.2004 року, розглянувши який, 14.08.2006 року Господарським судом АР Крим по справі № 2-30/10376-2006 було винесено рішення про звернення стягнення на газ, який належить ТОВ «Лендер», на користь ТОВ «Стандарт-Газ» в обсязі 111103,11 тис. куб. м. на суму 30031170,40 грн., а також стягнення штрафу в розмірі 6006,23 грн. Як зазначає відповідач, вказане судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

          24.04.2007 р. до Господарського суду АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ» надійшла заява про відвід судді у справі, розглянувши яку ухвалою ГС АР Крим від 24.04.2007 р. вказана заява була залишена без задоволення.

          Не погодившись з правомірністю зазначеної ухвали ТОВ «Стандарт-Газ» подало апеляційну скаргу, у прийнятті якої йому було відмовлено ухвалою ГС АР Крим від 14.05.2007 р.

            Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

 Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

 Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

                    Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

  Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

            Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

26.05.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендер» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ» (Покупець) був укладений договір про постачання природного газу №07-ГЗ, згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується постачати Покупцю природний газ, який надалі за текстом цього договору називатиметься «Газ», в обумовлених цим договором кількості, якості і цінам, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Газ у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник передає Покупцю Газ загальним обсягом до 200 000 тисяч кубічних метрів в період з січня по червень 2005 року включно.

Згідно з п. 3.3 Договору передача Газу супроводжується наданням в ОДУ (Об'єднане диспетчерське управління) ДК «Укртрансгаз» акту планового розподілу Газу, що підписується уповноваженими представниками Сторін та скріплюється їх, печатками і підтверджуватиме зобов'язання Постачальника передати Покупцю, а Покупця прийняти визначену в такому документі кількість природного газу протягом місяця, в якому буде здійснюватися поставка Газу згідно умов цього Договору. Акт планового розподілу Газу підписується Сторонами, за умови виконання умов п. п. 2.2., 2.3.   цього Договору, до 25 числа місяця, що передує відповідному місяцю поставки. У разі несвоєчасного підписання цього документу, Постачальник може відмовитись від поставки газу і не несе за це відповідальності.

Акт приймання-передачі права власності фактичного поставленого обсягу Газу уповноважені представники Сторін складають не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця наступного за місяцем споживання Газу. Даний акт є письмовим підтвердженням (посвідченням) факту передачі права власності на Газ у місяці його фактичного постачання (п. 3.4 Договору).

П. 4.1 Договору передбачено, що вартість 1000 (однієї тисячі) кубічних метрів Газу, який передається за цим Договором, складає 225,25 гр. без ПДВ, ПДВ складає 45,05 гри., ціна з ПДВ складає 270,30 грн.

                    Загальна вартість Газу, що передається Постачальником Покупцю за цим Договором, з врахуванням податку на додану вартість по ставці 20 (двадцять) відсотків складає 54'060'000,00 (П'ятдесят чотири мільйони шістдесят тисяч) грн. (п. 4.2 Договору).

                    Відповідно до п. 4.3 Договору оплата вартості Газу здійснюється Покупцем на підставі рахунку на його оплату або без нього шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на банківський рахунок Постачальника.

          Оплата вартості Газу здійснюється Покупцем в повному обсязі, до початку періоду поставки, визначеного п.2.1 цього Договору, при цьому Покупець до 30 червня 2004 року включно перераховує Постачальнику не менше 55 % (П'ятдесят п'ять відсотків) від загальної вартості Газу, визначеної в п.4.2. Договору (п. .4.4 Договору).

          Ст. 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вважаючи спірний договір фіктивним, укладеним ТОВ «Лендер» за відсутності повної правосуб'єктності та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його нечинним.

Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають, у тому числі, такий вид господарської діяльності, як постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом.

Відповідно до п. 2 Умов та правил здійснення підприємницької діяльності (ліцензійних умов) з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 серпня 1999 р. №1042, які діяли на час укладання спірного договору, здійснення підприємницької діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом можливе, зокрема, за наявності у ліцензіата ліцензії на здійснення підприємницької діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

В обґрунтування своїх позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендер» посилається на те, що з листа НКРЕ №3197/08/17-06 від 23.06.2006 р., який, зокрема, позивач, в порушення вимог, викладених в ухвалах ГС АР Крим від 19.03.2007 р., 27.04.2007 р., 06.06.2007 р., 21.06.2007 р. та 20.08.2007 р., суду не надав, вбачається, що періоди, коли контрагенти мали ліцензії на постачання природного газу за нерегульованим тарифом не співпадають з періодами укладання та виконання вищевказаних договорів, через що згідно 227 ЦК України вказані договори мають бути визнані недійсними.

Однак, суд звертає увагу на те, що в листі №05-39-14/2340 від 24.07.2002 р. «Щодо необхідності отримання ліцензії» Національна комісія регулювання електроенергетики України повідомила, що згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» перелік товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню, затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2001 року №1703 «Про переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню у 2002 році» ліцензування операцій з експорту та імпорту природного газу не передбачено. Ввезення давальницького природного газу на територію України регламентується Законом України «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» №327/95-ВР від 15.09.95 р. і ліцензуванню не підлягає. НКРЕ видає ліцензії на діяльність з постачання природного газу суб'єктам підприємництва, які постачають природний газ безпосередньо споживачу. Дія цих ліцензій не поширюється на зовнішньоекономічні операції, операції купівлі-продажу природного газу резидентами України за межами митної території України та на реалізацію природного газу іншим постачальникам газу (не кінцевим споживачам).

Суд зазначає, що ТОВ «Стандарт - Газ» не є кінцевим споживачем природного газу, та немає виробничих потужностей для його використання, а закуповував природній газ виключно з метою його подальшої реалізації, через що ТОВ «Лендер» не була потрібна ліцензія на постачання природного газу для укладання спірного договору. Право відповідача на здійснення господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом підтверджується наявною в матеріалах справи ліцензією серії АА №485641 зі строком дії з 10.03.2004 р. по 09.03.2007 р.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

Однак позивач, в порушення вищенаведених норм, не надав суду доказів того, що природний газ придбавався ТОВ «Стандарт - Газ» для власного споживання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що п. 2.1 спірного договору період поставки природного газу визначений з січня по червень 2005 року включно. Отже, враховуючи те, що ліцензуванню згідно положень чинного законодавства України підлягає діяльність з постачання природного газу, обов'язок отримання позивачем відповідної ліцензії покладений на нього саме у період поставки. У той же час, в матеріалах справи наявна ліцензія на постачання природного газу за нерегульованим тарифом серії АА №867334, яка видана ТОВ «Лендер» зі строком дії з 27.08.2004 р. по 26.08.2007 р. (а. с. 58). Постановою НКРЕ №1073 від 30.11.2005 р. була анульована ліцензія серії АА №687334 на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, яка видана позивачу (а. с. 59). Вказана постанова, згідно з п. 2, набуває чинності через 10 днів з дня її прийняття, тобто 12.12.2005 р. Таким чином, дія отриманої позивачем ліцензії була припинена з 12.12.2005 р. Отже, в період, передбачений спірним договором для здійснення поставки газу, тобто з січня по червень 2005 року, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер» була наявна відповідна ліцензія на постачання природного газу за нерегульованим тарифом. Додатково суд вважає за потрібне звернути увагу на те, що Національною комісією регулювання електроенергетики України Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер» була видана ліцензія на право здійснення господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом серії АА №867334, у той час як анульована була ліцензія серії АА №687334.

Отже, наведені вище обставини спростовують твердження позивача про відсутність у ТОВ «Лендер» необхідної правосуб'єктності при укладанні спірного договору.

Стосовно твердження ТОВ «Лендер» про фіктивність спірної угоди суд повідомляє наступне.

Так, ст. 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Проте, в матеріалах справи наявне рішення Господарського суду АР Крим від 14.09.2006 р. у справі №2-30/10376-2006 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-Газ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер»  про зобов'язання відповідача виконати умови договору №07-ГЗ про постачання природного газу від 26.05.2004 р. а стягнення штрафу в сумі 10812,00 грн. Вказаним судовим рішенням було звернуто стягнення на газ, який належить ТОВ «Лендер», на користь ТОВ «Стандарт-Газ» в обсязі 111103,11 тис. куб. м. на суму 30031170,40 грн., а також з відповідача був стягнутий штраф в розмірі 6006,23 грн.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, враховуючи преюдиціальність рішення ГС АР Крим від 14.09.2006 р. у справі №2-30/10376-2006, твердження позивача про фіктивність договору №07-ГЗ про постачання природного газу від 26.05.2004 р. спростовуються матеріалами справи.

Суд також вважає за потрібне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення кореспондується зі ст. 15 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У той же час, способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, чинним законодавством України не передбачений такий захист цивільного права та інтересу як визнання договору нечинним, у той же час позивач не скористався наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правом та не змінив до прийняття судом рішення предмет позову.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер».

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.