Постанова

від 13.07.2021 по справі 300/3305/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3305/20 пров. № А/857/5109/21

Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого судді Кузьмича С. М.,

суддів Бруновської Н.В., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Остап`юк С.В,. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/3305/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення за № 0101399-5233-0907 від 07 жовтня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0101399-5233-0907 від 07.10.2020.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідач невірно визначив об`єкт та базу нерухомого майна, в наслідок чого, протиправно податковим повідомленням-рішенням за № 0101399-5233-0907 від 07.10.2020 визначив податок на нерухоме майна, відмінне від земельної ділянки в розмірі 87476, 52 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління державної податкової служби в Івано-Франківській області за №0101399-5233-0907 від 07.10.2020 про визначення, ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 87476, 52 грн.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням за № 0101399-5233-0907 від 07.10.2020, відповідач визначив суму податкового зобов`язання з сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 87476, 52 грн на загальну площу майнового комплексу, розташованого на земельній ділянці площею 0,8385 га, а не на фактичний об`єкт житлової чи нежитлової нерухомості.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності 1/2 майнового комплексу загальною площею 8385 м. кв.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що згідно з договором купівлі-продажу 1/2 частки майнового комплексу від 12.02.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 74, позивачу належить 1/2 частки майнового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей про об`єкт нерухомого майна: майновий комплекс в цілому складається з: літ. А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 4,7 кв. м.; літ. Б-1 - будівля охорони (тимчасова), літ. В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н - навіси (тимчасові); № 1-4 - споруди; І - замощення, під дорожнім (твердим) покриттям площею 4407 кв. м. Загальна площа - 8385 кв. м.

Згідно з договором оренди землі від 26.12.2019 у позивача перебуває у користуванні земельна ділянка по фактичному розміщенню майнового комплексу, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки (код КВЦПЗ) 02.09 (для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови), з кадастровим номером 1210100000:03:051:0151. Об`єктом оренди згідно з цим договором є спільна оренда земельної ділянки, загальною площею 0,8385 га, площа частки користування, яка не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі, у спільному землекористуванні, становить 50% або 0,41925 га. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: металеві будівлі та навіси, а також інші об`єкти інфраструктури: на земельній ділянці влаштовано автостоянку, розташовані залізобетонні опори електромережі та освітлення; по земельній ділянці проходить лінія електромережі; доступ до земельної ділянки обмежений, земельна ділянка огороджена металевою огорожею.

07.10.2020 Головним управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України за 2019 рік визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 87476, 52 грн.

Позивач вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Водночас, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об`єктом оподаткування може бути як об`єкт нерухомості в цілому, так і його частка. Якщо особа володіє об`єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об`єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а перебування об`єкта житлової нерухомості у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю.

Разом з цим, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

01.01.2016 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 № 909-VІІІ, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, зокрема, визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку (далі - ППР), та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до пп. 266.7.4 п. 266.4 ст. 266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачу належить на праві власності 1/2 частки майнового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з адміністративної будівлі, загальною площею 4,7 кв. м., будівлі охорони (тимчасова), навісів (тимчасові); споруд; І - замощення, під дорожнім (твердим) покриттям площею 4407 кв. м.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності 1/2 майнового комплексу загальною площею 8385 м. кв.

На підставі вказаної інформації, а саме з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, контролюючим органом було розраховано суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 за 2019 рік у розмірі 87476 грн 52 коп.

Тобто податковий орган у відповідності до норм ПК України прийняв оскаржуване податкове повідомлення - рішення, оскільки позивач є власником об`єктом нерухомого майна, а саме майнового комплексу, і база оподаткування обчислена на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, з огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що об`єктом оподаткування майнового комплексу, розташованого на земельній ділянці площею 0,8385 га, є адміністративна будівля площею 4,7 кв. м., оскільки згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності 1/2 майнового комплексу загальною площею 8385 м. кв.

Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 300/3305/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Н. В. Бруновська В. З. Улицький