Постанова

від 07.07.2021 по справі 910/9773/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2021 р. Справа№ 910/9773/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Попікової О.В.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 07.07.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020, повний текст якого складено 12.10.2020

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020

у справі №910/9773/19 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді"

до 1. Реєстратора Комунального підприємства "Світоч" міста Києва Алієва Гусейна Азіза Огли

2. Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

3. ОСОБА_1

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, скасування записів,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Параді" (далі - ТОВ "Параді", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Реєстратора Комунального підприємства "Світоч" міста Києва Алієва Гусейна Азіза Огли (далі - реєстратор КП "Світоч" Алієв Г.А., відповідач-1) та Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк", відповідач-2) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень.

Позов мотивовано тим, що ТОВ "Параді" вказує на наявність підстав для визнання протиправними дій реєстратора КП "Світоч" міста Києва Алієва Г.А. щодо реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень № 1 - 19 (група приміщень №2, літ. "А") загальною площею 209,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25-А, а також нежитлових приміщень першого поверху: №1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А) загальною площею 286,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, що належать позивачу.

У позові ТОВ "Параді" просить суд:

- визнати протиправними дії реєстратора КП "Світоч" міста Києва Алієва Г.А. щодо проведення 07.05.2019 державної реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення № 1 - 19 (група приміщень № 2, літ. "А"), загальною площею 209,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 780027380000, за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25-А;

- визнати протиправними дії реєстратора КП "Світоч" міста Києва Алієва Г.А. щодо проведення 07.05.2019 державної реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А), загальною площею 286,2 кв.м., реєстраційний номер 780074280000, за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б;

- визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора КП "Світоч" міста Києва Алієва Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46750861 від 07.05.2019, згідно з яким 07.05.2019 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31442288 про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення № 1 - 19 (група приміщень № 2, літ. "А") загальною площею 209,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 780027380000, за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25-А;

- визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора КП "Світоч" міста Києва Алієва Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46749955 від 07.05.2019, згідно з яким 07.05.2019 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31441398 про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А) загальною площею 286,2 кв.м., реєстраційний номер 780074280000, за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б.

Також у підготовчому засіданні (15.01.2020) від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій ТОВ "Параді" (окрім заявлених вимог) просив:

- скасувати запис № 31442288 про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення № 1 - 19 (група приміщень № 2, літ. "А"), загальною площею 209,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 780027380000, за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25-А;

- скасувати запис № 31441398 про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А), загальною площею 286,2 кв.м., реєстраційний номер 780074280000, за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б.

Дослідивши вказану заяву, суд встановив, що вона відповідала вимогам ст. 46 ГПК України, тому після усунення недоліків, зазначених судом, заява ТОВ "Параді" була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 р. відповідача-2 - АТ "Укрсоцбанк" було замінено на його правонаступника - АТ "Альфа-Банк" у зв`язку із реорганізацією АТ "Укрсоцбанк" шляхом приєднання його до АТ "Альфа-Банк".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/9773/19 у задоволенні позову відмовлено.

15.10.2020 Господарським судом міста Києва ухвалено додаткове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" про стягнення витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Щодо апеляційної скарги ТОВ "Параді" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/9773/19.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Параді" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/9773/19 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує, що позивачем не подано жодного належного доказу на підставі якого можливо встановити факт поділу спірних приміщень; судом порушено положення ст. 41 Конституції України, оскільки його незаконно було позбавлено приватної власності; судом не надано правової оцінки діям реєстратора, який провів державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за банком попри наявності суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими речовими правами, невідповідність відомостей про речові права, тощо.

Крім того, позивач зазначив про порушення норм процесуального права, а саме суд неправомірно задовільнив клопотання банку про долучення додаткових доказів, оскільки таке подано з порушенням строків та порядку подачі доказів; суд не звернув увагу на те, що банком подано відзив з порушенням встановленого судом строку без клопотання про його поновлення.

Щодо апеляційної скарги ТОВ "Параді" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19.

Крім того, не погодившись з ухваленим додатковим рішенням, 30.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Параді" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви про стягнення витрат на надання правничої допомоги у сумі 29 550,00 грн.

Скаржник у доводах апеляційної скарги стверджує, що оскільки рішення суду від 28.09.2020 у цій справі ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, то додаткове рішення є також незаконним і підлягає скасуванню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Гаврилюк О.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Параді" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №910/9773/19. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 25.01.2021 о 14:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 12.01.2010. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 12.01.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 09.12.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Гаврилюк О.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19. Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19 в одне апеляційне провадження. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 25.01.2021 о 14:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань №9 (другий поверх). Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 12.01.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 12.01.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Під час розгляду справи склад колегії суддів змінювався та розгляд справи відкладався.

Зокрема, на підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1987/21 від 24.05.2021, у зв`язку з перебуванням судді Ходаківської І.П., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9773/19.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Попікова О.В. Розгляд справи здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 24.05.2021 о 15:00 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021, від 07.06.2021 розгляд справи відкладався, зокрема до 07.07.2021.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач-2 у судовому засіданні зазначав, що оскаржене рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 07.07.2021 з`явився представник банку.

Інші учасники справи в судове засідання від 07.07.2021 не з`явилися. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення.

Крім того, 07.07.2021 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача - адвоката Куропата Олексія Вікторовича, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивоване зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, дійшла висновку відмовити у задоволенні цього клопотання, названі причини відкладення визнано неповажними.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 11ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Беручи до уваги те, що розгляд даної справи було неодноразово відкладено за клопотанням саме позивача, з огляду на тривалий строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду та додаткове рішення суду, а також те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, і учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення та додаткового рішення за наявними матеріалами справи.

Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржене рішення та додаткове рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2017, укладеного із Компанією "Алніалам Лімітед", ТОВ "Параді" набуло у власність нежитлові приміщення першого поверху: №1 - 18 (група приміщень №2) (літера А) загальною площею 286,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, про що до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.03.2017 внесений відповідний запис №19658483.

Також позивач вказує, що він був власником нежитлових приміщень № 1 - 19 (група приміщень № 2, літ. "А") загальною площею 209,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25-А.

Однак, з інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 07.05.2019 реєстратором КП "Світоч" міста Києва Алієвим Г.А., на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 по справі № 910/21150/13, прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав власності на указані нежитлові приміщення за АТ "Укрсоцбанк", про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень були внесені записи № 31441398 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 780074280000) та № 31442288 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 780027380000).

У позові ТОВ "Параді" зазначає, що вказані рішення та дії реєстратора є незаконними, оскільки відповідно до резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 р. по справі № 910/21150/13, право власності банку було визнане на зовсім інші приміщення, а саме:

- нежилий будинок (літ. А), загальною площею 240,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а;

- нежилий будинок (літ. А), загальною площею 213,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1.

На думку позивача, дії та рішення реєстратора КП "Світоч" Алієва Гусейна щодо проведення 07.05.2019 державної реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" на нежитлові приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А) загальною площею 286,2 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, а також приміщення № 1 - 19 (група приміщень № 2, літ. "А") загальною площею 209,8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25-А, були прийняті без належних правових підстав та з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у зв`язку з чим позивач просить суд визнати такі дії та рішення протиправними, скасувати вищевказані рішення та записи про право власності № 31441398 та № 31442288 від 07.05.2019.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження".

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (ст. 27 Закону).

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Отже законодавцем врегульована правова ситуація у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, висновків, за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає."

Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Під час вирішення даного спору судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 р. по справі № 910/21150/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2014, в рахунок погашення кредитної заборгованості ТОВ "Поляріс компані" було звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належало на праві власності ТОВ "Копентія трейдінг Україна" шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на: 1) нежилий будинок (літ. А), загальною площею 240,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а; 2) нежилий будинок (літ. А), загальною площею 213,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1.

Зазначеним рішенням суд встановив наступні обставини, а саме:

- укладення між ПАТ "Укрсоцбанк" та ЗАТ "Розмарин" іпотечного договору № 02-10/4342 від 29.12.2007, предметом якого були нежилий будинок (літ. А), загальною площею 240,70 м2, розташований за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9; нежилий будинок (літ. А), загальною площею 207,40 м2, розташований за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1, які на момент передачі нерухомого майна в іпотеку банку належали ЗАТ "Розмарин";

- відчуження ПП "Розмарин" на користь TOB "Вастерлі інвестментс Україна" на підставі договорів купівлі-продажу від 01.11.2011 указаного іпотечного майна, під час якого відбулось збільшення площі будинку (літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1 до 213,7 кв.;

- подальшого набуття у власність ТОВ "Копентія трейдінг Україна" на підставі договорів купівлі-продажу від 21.11.2013 р. нежилого будинку (літ. А), загальною площею 240,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а, та нежилого будинку (літ. А), загальною площею 213,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 по справі № 910/21150/13, розглянутої за участю ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк") є такими, що не підлягають повторному доведенню.

Отже, як випливає із вищезазначкеного, відповідно до вказаного рішення, що набрало законної сили 28.10.2014, ПАТ "Укрсоцбанк" стало власником іпотечного (нерухомого) майна загальною площею 240,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9 а, та майна загальною площею 213,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У контексті наведених норм щодо захисту права власності частиною 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор встановлює, зокрема, відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що було утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, або об`єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об`єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.

Для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об`єднання, подаються:

- документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його поділу або об`єднання (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли об`єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);

- технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна;

- документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об`єднання таких об`єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Отже, з системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним із обов`язків державного реєстратора є перевірка поданих документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" засадами державної реєстрації прав, зокрема, гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Судом першої інстанції в ході розгляду даного спору досліджено подані відповідачем-2 докази, які містились в реєстраційній справі КП "Світоч", зокрема висновок ТОВ "БТІ М" щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 69-К від 19.10.2015. З цього висновку вбачається, що 18.10.2014, тобто до набрання законної сили судовим рішенням (28.10.2014) по справі №910/21150/13, новим володільцем нежилого будинку (літ. А), загальною площею 240,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а , на підставі договору іпотеки від 18.10.2014 (номер 1009), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В., стала Компанія Алніалам Лімітед.

Також з указаного висновку №69-К від 19.10.2015 вбачається, що 19.10.2015 відбувся поділ нежилого будинку (літ. А), загальною площею 240,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а , в результаті якого утворились два окремі приміщення, а саме:

- приміщення першого поверху: № 1 (гр. приміщень № 1) загальною площею 2,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а ;

- приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А), загальною площею 238,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б.

При цьому приміщенню загальною площею 238,7 кв.м., що було утворене в результаті вказаного поділу, присвоєна нова адреса: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, що підтверджується довідкою ТОВ "БТІ М" про присвоєння адреси № 71-к від 19.10.2015.

Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 09.11.2015 Компанія Алніалам Лімітед зареєструвала за собою право власності на нове приміщення загальною площею 238,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, та у подальшому здійснила його реконструкцію, у зв`язку із чим площа цього приміщення збільшилась до 286,2 кв.м.

На вказане приміщення ТОВ "Благобудконсалт" був розроблений технічний паспорт №1048 від 12.07.2016, а Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві видано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № КВ143161961964 від 14.07.2016, на підставі яких 31.01.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Компанією Алніалам Лімітед були внесені зміни щодо збільшеної загальної площі об`єкта нерухомості (286,2 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б.

За таких обставин суд встановив, що приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А), загальною площею 286,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, утворилось внаслідок добудови нежилого будинку (літ. А), загальною площею 240,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а.

Що стосується приміщення загальною площею 213,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1 , необхідно зазначити, що з наявного у матеріалах справи висновку ТОВ "БТІ М" №72-К від 19.10.2015 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна вбачається, що на підставі договору іпотеки від 18.10.2014 (номер 1009), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В., новим володільцем нежилого будинку (літ. А), загальною площею 213,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1, стала Компанія Алніалам Лімітед.

Відповідно до указаного висновку 19.10.2015 відбувся поділ указаного приміщення, в результаті чого були утворені два окремі приміщення:

-приміщення першого поверху: № 1 (гр. приміщень № 1) загальною площею 2,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1;

- приміщення першого поверху: № 1 - 19 (група приміщень № 2), загальною площею 211,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Празька, 25а.

Також з наданих суду відповідачем-2 документів вбачається, що 28.06.2016 відбулась реконструкція приміщення першого поверху: № 1 - 19 (група приміщень № 2), загальною площею 211,7 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Празька, 25а (замовником якої виступила Компанія Алніалам Лімітед), внаслідок чого площа указаного приміщення зменшилась до 209,8 кв.м. та відносно нього департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві була видана декларація про готовність об`єкта до експлуатації №КВ143161961954 від 14.07.2016, а ТОВ "Благобудконсалт" - розроблено технічний паспорт № 1047 від 25.07.2016.

На підставі цих доказів суд встановив, що приміщення першого поверху: № 1 - 19 (група приміщень № 2), загальною площею 209,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Празька, 25а, було утворене внаслідок поділу належного банку нежилого будинку (літ. А), загальною площею 213,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що після визнання за банком права власності на обидва об`єкта нерухомості, власник (АТ "Укрсоцбанк") передав Компанії Алніалам Лімітед в іпотеку чи відчужив йому вказані нежилі будинки (чи їх частини), надало Компанії згоду на їх поділ (добудову), а тим більше - згоду на оформлення Компанією Алніалам Лімітед права власності на вказані будинки та їх частки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що поділ Компанією Алніалам Лімітед належного банку на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 по справі № 910/21150/13 майна, потягнув за собою утворення нових приміщень:

- приміщень першого поверху № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А) загальною площею 286,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б,

- приміщень першого поверху № 1 - 19 (група приміщень № 2) загальною площею 209,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Празька, 25а,

право власності на які 27.03.2017 ТОВ "Параді" оформило за собою.

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підставу набуття ТОВ "Параді" права власності на приміщення першого поверху: № 1 - 19 (група приміщень № 2) загальною площею 209,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Празька, 25а.

Позивач в ході розгляду спору таких висновків суду не спростував, доказів протилежного до матеріалів справи не подав.

Підсумовуючи викладене, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив, що власником нежилого будинку (літ. А) загальною площею 240,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. О. Бойченка, буд. 9а, а також нежилого будинку (літ. А) загальною площею 213,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Празька, буд. 25/1, є АТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк").

При цьому матеріалами справи підтверджено факт безпідставного поділу указаного нерухомого майна, у зв`язку із чим були утворені нові нежитлові приміщення, і позивачем цих обставин не спростовано належними, допустимими та вірогідними доказами, а самі лише посилання позивача на неправомірність поділу приміщень не можуть слугувати належним доказом.

Звідси, на переконання колегії суддів, законними та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що 07.05.2019 реєстратор КП "Світоч" Алієв Г. А. правомірно здійснив реєстрацію за АТ "Укрсоцбанк" права власності на приміщення першого поверху: № 1 - 18 (група приміщень № 2) (літера А) загальною площею 286,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бойченка Олександра, буд. 9-Б, та приміщення першого поверху: № 1 - 19 (група приміщень № 2) загальною площею 209,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Празька, 25а.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Параді" про визнання протиправними реєстраційних дій реєстратора КП "Світоч" Алієва Г.А. та про визнання протиправними та скасування рішень, правомірно відмовлено судом.

Зважаючи на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що суд порушив положення ст. 41 Конституції України, оскільки його незаконно було позбавлено приватної власності.

При цьому, суд зазначає, що у даній справі питання про позбавлення права власності не вирішувалось. Предметом спору є оскарження рішень реєстратора та визнання протиправними його дій. Суд виходив з того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Суд при розгляді спору керувався тим, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відтак, зважаючи на те, що позивач не спростував наявність у банку права власності на спірні приміщення, а також факт безпідставного поділу указаного нерухомого майна, у зв`язку із чим були утворені нові нежитлові приміщення, то рішення суду про відмову у задоволенні позову є обґрунтованим та законним, прийнято з урахуванням практики ЄСПЛ про неприпустимість позбавлення особи права власності.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що результат розгляду судом позову по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

Поряд з цим, щодо позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності за АТ "Укрсоцбанк" на спірні нежитлові приміщення, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суд зазначає, що за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому в контексті зазначеного, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, на момент прийняття судового рішення у даній справі, закон не передбачав такого способу захисту як скасування запису про державну реєстрацію права власності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

У доводах апеляційного оскарження відповідач стверджує, що судом першої інстанції, 06.08.2020 неправомірно задовільнив клопотання банку про долучення додаткових доказів, оскільки таке подано з порушенням строків та порядку подачі доказів.

Колегія суддів, ці аргументи відхиляє, позаяк судом першої інстанції, визнано поважними причини пропуску процесуального строку подачі цього клопотання та долучено вказані документи. Порушення положень ст. 80 ГПК України колегія суддів не вбачає.

Зауваження скаржника про те, що банком подано відзив з порушенням встановленого судом строку без клопотання про його поновлення заслуговують на увагу, однак колегія суддів зазначає, що це порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи та не є підставою для скасування рішення суду враховуючи положення ст. 277 ГПК України.

Доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" про стягнення витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що оскільки у задоволенні позову ТОВ "Параді" було відмовлено, то враховуючи положення ст.ст. 126, 129 ГПК України судові витрати, зокрема, на правничу допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи, покладаються на останнього та не підлягають стягненню з відповідачів. За таких обставин суд ухвалює додаткове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Параді" про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у сумі 29 550,00 грн.

Скаржник у доводах апеляційної скарги стверджує, що оскільки рішення суду від 28.09.2020 у цій справі ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, то додаткове рішення є також незаконним і підлягає скасуванню.

Так, судом встановлено, що розгляд вказаної справи здійснювався в порядку загального позовного провадження, за результатами чого рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у задоволенні позову було відмовлено.

28.09.2020 до ухвалення судового рішення по справі від ТОВ "Параді" (позивача) надійшла заява про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у сумі 29 550,00 грн.

На підставі ст. 221 ГПК України ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 розгляд вказаної заяви вирішено здійснювати у судовому засіданні із повідомленням учасників справи.

Представники заявника (позивача) та відповідачів у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже, суд вважає за можливе розглянути заяву про стягнення витрат на правничу допомогу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй заяві, зробленій до закінчення судових дебатів, ТОВ "Параді" просило стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у сумі 29 550,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Параді" про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у сумі 29 550,00 грн, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову, усі судові витрати покладаються на позивача.

Отже, оскільки у задоволенні позову ТОВ "Параді" було відмовлено, судові витрати, зокрема, на правничу допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи, покладаються на останнього та не підлягають стягненню з відповідачів. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про прийняття додаткового рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Параді" про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у сумі 29 550,00 грн.

Доводи апеляційного оскарження позивача не знайшли свого підтвердження, підтсави для скасування додаткового рішення відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Що стосується заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у даній справі колегія суддів зазначає наступне.

За результатом апеляційного перегляду апеляційник скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19 залишено без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

20.01.2020 від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив вирішити питання про розподіл судових витрат на правову допомогу за апеляційний перегляд справи в сумі 42 850,00 грн.

25.01.2021 від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив вирішити питання про розподіл судових витрат на правову допомогу за апеляційний перегляд справи у сумі 342 850,00 грн.

24.02.2021 від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив вирішити питання про розподіл судових витрат на правову допомогу за апеляційний перегляд справи у сумі 352 450,00 грн.

Щодо зазначених заяв колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи відмову в задоволенні апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" на ухвалу Господарського суду Київської області від 25.05.2020 та, залишенням без змін рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19 , колегія суддів, на підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України, дійшла висновку про відмову в задоволення заяв представника позивача про покладення витрат з надання правничої допомоги на відповідачів. Крім того, обставин, з яким ч. 9 ст. 129 ГПК України визначено можливість покласти судові витрати незалежно від вирішення спору, не встановлено у даній справі.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Параді" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/9773/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 15.07.2021.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

О.В. Попікова