Рішення

від 12.07.2021 по справі 904/4607/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2021м. ДніпроСправа № 904/4607/21 За позовом Селянського (фермерського) господарства "Меркурій", смт. Софіївка Дніпропетровської області

до Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, с. Девладове Дніпропетровської області

про визнання протиправним та скасування рішення

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Перебийніс О.О.

Представники:

Від позивача: Падашуля Є.Г., адвокат

Від відповідача: Єремєєв А.В., представник

С У Т Ь С П О Р У:

Селянське (фермерське) господарство "Меркурій" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення сесії Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1016-30/VІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 " площею 25,9га, кадастровий номер 1225282500:01:003:0218, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (Державний акт на право постійного користування землею від 24.10.1998 серії ДП № 000060) на підставі свідоцтва про смерть.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що, згідно рішення № 13-2/ХХІП від 30.06.1998 сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 25,9 га, розташовану на території Девладівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 24.10.1998 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000060. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60. Враховуючи, що земельні ділянки були надані для ведення селянського (фермерського) господарства, та 24.03.1994 ОСОБА_1 було зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Меркурій" (код за ЄДРПОУ-20282785), вищевказана земельна ділянка використовується фермерським (селянським) господарством. У зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , відповідачем було припинено право користування земельною ділянкою площею 25,9 га, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, прийнято відповідне рішення. Позивач вважає рішення сільської ради таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та порушує права позивача, як фактичного землекористувача цією земельною ділянкою.

Відповідач, Девладівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, проти задоволення позову заперечує та зазначає, що земельна ділянка, яка була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, знаходиться на території Девладівської сільскої ради Софіївського району Дніпропетровської області і належить до комунальної власності територіальної громади. За усталеною судовою практикою право постійного користування не спадкується і припиняється зі смертю особи, якій це право належало. Така правова позиція дотримувалася Верховним Судом України (постанови від 05.10.2016 № 181/698/14, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14) та Верховним Судом у постановах від 19.11.2019 № 908/232/18, від 24.09.2019 № 922/266/19, від 03.09.2019 № 922/1224/18, від 13.08.2019 № 908/2103/17, від 18.04.2019 № 193/518/17, від 18.03.2019 № 472/598/16, від 20.03.2019 № 587/260/17, від 14.11.2018 №648/829, від 17.10.2018 № 376/2038/14.

В зазначених постановах Суд дійшов висновку про те, що:

- право користування земельною ділянкою, яке виникло на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право;

- акт на право постійного користування земельною ділянкою втрачає чинність після смерті землекористувача, првомірним є рішення про припинення права постійного користування землею у зв`язку із смертю землекористувача, прийняте суб`єктом, уповноваженим розпоряджатися відповідною земельною ділянкою.

Оскільки позивачем до позову не надано актів приймання-передачі земельної ділянки від фізичної особи - користувача, або доказів внесення права постійного користування землею до статутного капіталу СФГ, право постійного користування на підставі акта на право постійного користування землею від 24.10.1998 серії ДП № 000060 припинилося зі смертю ОСОБА_1 . На думку позивача, спір фактично зводиться до визначення можливості успадкування права постійного користування землею.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 09.07.2021, позивач заперечує проти доводів відповідача, вважає їх необґрунтованими.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, в якій заперечено можливість застосування концепції негативного доказу: певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Тож саме позивач має довести обставини, на яких грунтується позов.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 справу №904/4607/21 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.06.2021.

27 травня 2021 року від відповідача до господарського суду електронною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Клопотання мотивовано тим, що станом на 27.05.2021 відповідачем не отримано позовної заяви та достовірно невідомий зміст позовних вимог і їх обґрунтування. Зазначене унеможливлює визначення правової позиції сільської ради щодо пред`явлених позовних вимог і відповідно не дозволяє підготувати повний, обґрунтований та об`єктивний відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 01.06.2021 суд оголосив перерву в судове засідання на 29 червня 2021 року, про що постановлено ухвалу, не виходячи у нарадчу кімнату та без оформлення її окремим документом.

У судовому засіданні 29.06.2021 оголошено перерву до 12.07.2021.

У судовому засіданні 12.07.2021 за письмовою згодою учасників справи закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті 12.07.2021.

У судовому засіданні 12.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та відповідача, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Селянське (фермерське) господарства "Меркурій" створено однією особою - засновником та зареєстровано Софіївською районною державною адміністрацією 24.03.1994, реєстраційний номер 04052399Ю0010158.

Засновником та головою господарства був ОСОБА_1 .

Згідно рішення № 13-2/ХХІП від 30.06.1998 сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 25,9 га, розташовану на території Девладівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 24.10.1998 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000060.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60.

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що у книзі актів цивільного стану 06.12.2017 зроблено відповідний актовий запис № 220 (свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 , а.с.35).

Рішенням загальних зборів Селянського (фермерського) господарства "Меркурій" від 10.08.2018, оформлене протоколом № 3 від наведеної дати, затверджено Статут Селянського (фермерського) господарства "Меркурій" в новій редакції (а.с.12-24).

Відповідно до п.1.3. Статуту Селянського (фермерського) господарства "Меркурій" (в редакції 2018 року), членами господарства є фізичні особи: ОСОБА_2 (голова господарства), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Всі члени господарства перебувають один з одним у родинних стосунках.

21 січня 2020 року Девладівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області (тридцята сесія сьомого скликання) прийняла рішення № 1016-30/VІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 " площею 25,9га, кадастровий номер 1225282500:01:003:0218, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (Державний акт на право постійного користування землею від 24.10.1998 серії ДП № 000060) на підставі свідоцтва про смерть (а.с.45).

Цим рішенням рада:

скасувала та визнала таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування від 24.10.1998 серії ДП СФ № 000060 (п.1),

припинила право користування земельною ділянкою площею 25,9га, кадастровий номер 1225282500:01:003:0218, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та перевела до земель запасу сільськогосподарського призначення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (п.2),

вилучила Державний акт на право постійного користування від 24.10.1998 серії ДП СФ № 000060 (п.3).

Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, просить визнати його протиправним та скасувати як таке, що суперечить нормам Конституції України та Земельного кодексу України.

Суд оцінює правомірність рішень суб`єкта владних повноважень з огляду на обставини та правове регулювання, що існували на час ухвалення такого рішення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Згідно з ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місце самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За змістом наведених норми вбачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Тобто, обов`язковою умовою визнання недійсним акта є не тільки невідповідність його чинному законодавству, але й порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство ", Законом України "Про фермерське господарство " та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Меркурій" громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Меркурій") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ "Меркурій") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ "Меркурій", втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, на момент створення СФГ "Меркурій", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

З 19 червня 2003 року набув чинності Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 937-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону № 937-IV).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства .

Тож, обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства є надання (передача) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій ; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві, чинному на дату прийняття спірного рішення така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, та вказала, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника (п.71 постанови від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

У пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття спірного рішення), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Зі змісту спірного рішення вбачається, що його було видано із посиланням на статті 12, 116, 122, 140 (п.6), 141, 142, 148-1, 149, розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, які регламентують повноваження органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю громадянина-засновника СФГ, якому земельна ділянка надавалась у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

З огляду на те, що діяльність СФГ Меркурій станом на 21.01.2020 (дату прийняття спірного рішення), не припинилась, законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою були відсутні.

Отже, приймаючи рішення № 1016-30/VІІ від 21.01.2020 "Про припинення права користування земельною ділянкою громадянина ОСОБА_1 ", Девладівська сільська рада діяла всупереч вимогам закону, а саме ст. 141 Земельного кодексу України, втрутилася у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 16.04.2004, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Наведене є підставою для визнання спірного рішення ради недійсним.

За таких обставин, суд вважає доводи відповідача необгрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача у розмірі 2270,00грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Селянського (фермерського) господарства "Меркурій" до Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1016-30/VІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 " площею 25,9га, кадастровий номер 1225282500:01:003:0218, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (Державний акт на право постійного користування землею від 24.10.1998 серії ДП № 000060) на підставі свідоцтва про смерть.

Стягнути з Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (53100, Дніпропетровська область, Софіївський район, селище Девладове, вул. Привокзальна, буд.10, ідентифікаційний код 04525219) на користь Селянського (фермерського) господарства "Меркурій" (53100, Дніпропетровська область, Софіївський район, смт. Софіївка, вул. Першотравнева, буд.16, ідентифікаційний код 20282785) витрати по сплаті судового збору у сумі 2270,00грн, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.07.2021

Суддя Н.М. Євстигнеєва