Постанова

від 14.07.2021 по справі 212/202/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6543/21 Справа № 212/202/21 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/202/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Криворізький залізорудний комбінат ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами , апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, та відповідача Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року , -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ярошевський О.Т., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат (надалі - ПАТ Кривбасзалізрудком ) про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання, що потягло за собою втрату професійної працездатності.

Висновком МСЕК від 06.04.1998 року йому було встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 45%, з 30 березня 1998 року по 01 квітня 1999 року , з наступним переоглядом 01 березня 1999 року, визнано особою з інвалідністю третьої групи.

При наступних повторних переоглядах у 1999 - 2002 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.

При наступному повторному переогляді, висновком МСЕК від 26.03.2004 року, ОСОБА_1 було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 45 %, з 01 квітня 2004 року на безстроковий термін та залишено третю групу інвалідності, також безстроково.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ Кривбасзалізрудком на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПАТ Кривбасзалізрудком на користь держави судовий збір у розмірі 1000,00 грн.

В решті позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого у позові , оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати професійної працездатності, стан здоров`я, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні йому для поліпшення стану.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ Кривбасзалізрудком ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є правонаступником тієї частини ДВО ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якої входила шахти Першотравнева-2 , Першотравнева , на якій працював позивач протягом 20 років 07 місяців.

Вказує, що позов обґрунтовано ст. ст.153 та 237-1 КЗпП України та приписами ст.ст. 23, 1167 ЦК України.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язок щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди покладено на МСЕК, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами.

Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві ( далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).

Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (на 2021 рік - 24000,00 грн.), сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи , що ОСОБА_1 працював слюсарем по ремонту обладнання, гірничим робітником, бурильником з 20.07.1977 року по 16.03.1998 року на шахті Об`єднана , Першотравнева-2 , Першотравнева-1 ВО Кривбасруда , правонаступником яких ПАТ Кривбасзалізрудком у шкідливих умовах.

16.03.1998 року - позивач звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв`язку з ліквідацією шахти Першотравнева (а.с. 7-9).

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25.03.1993 року, проведеного на шахті Першотравнева-Дренажна ВО Кривбасруда ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання ангіоневроз 2 ст., церебрально-периферична форма, причинами професійного захворювання є тривала робота, в умовах тяжкої фізичної праці, вібрації, несприятливого мікроклімату (а.с.10-11).

Висновком МСЕК від 06.04.1998 року йому було встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 45%, з 30 березня 1998 року по 01 квітня 1999 року , з наступним переоглядом 01 березня 1999 року, визнано особою з інвалідністю третьої групи.

При наступних повторних переоглядах у 1999 - 2002 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались.

При наступному повторному переогляді, висновком МСЕК від 26.03.2004 року, ОСОБА_1 було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 45 %, з 01 квітня 2004 року на безстроковий термін та залишено третю групу інвалідності, також безстроково.

Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок отримання ним на виробництві професійного захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 173 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку професійним захворюванням у 1998 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами).

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року , яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Відповідно до вищевказаного Акту, причини виникнення професійного захворювання у позивача є: тривала робота, в умовах тяжкої фізичної праці, вібрації, несприятливого мікроклімату.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПАТ Кривбасзалізрудком , як правонаступника шахт Першотравнева-2 , Першотравнева , яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов`язок з відшкодування моральної шкоди позивачу не зважаючи на те, що ПАТ Кривбасзалізрудком не є правонаступником шахт Першотравнева -2 , Першотравнева ВО Кривбасруда , з огляду на наступне.

У частині першій статті 37 Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, який був чинним в липні 1998 році, тобто на момент перейменування виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом Кривбасруда було передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України Про підприємства в Україні в редакції, що була чинною в липні 1998 році, тобто на час перейменування виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом ІНФОРМАЦІЯ_1 підприємство може бути створено в результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об`єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємних зобов`язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Згідно із частинами першою та шостою статті 34 Закону України Про підприємства в Україні , в редакції від 27 березня 1991 року ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства.

У пунктах 2.1 та 4.1 Положення про порядок поділу підприємств і об`єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 року № 43/79/5 (яке втратило чинність 25 серпня 2015 року), було закріплено, що відокремлення - це виділення зі складу підприємства (об`єднання) структурного підрозділу (одиниці) і створення на його базі самостійного підприємства або вихід підприємства із складу об`єднань, зазначених у підпункті б пункту 3.1 цього Положення об`єктами відокремлення є структурні підрозділи та структурні одиниці відповідно до пункту 2.1 цього Положення, а також підприємства, що входять до складу об`єднань.

Розподільчий баланс є документом, у якому, зокрема, визначено обсяг майнових прав та обов`язків, які перейшли до створеної шляхом виділу (виділення, відокремлення) юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, професійне захворювання виникло у позивача саме під час його перебування у трудових відносинах з виробничим об`єднанням по видобутку руд підземним способом ІНФОРМАЦІЯ_1 , до структурного підрозділу якого входило рудоуправління Першотравневе , яке згодом було перейменовно на державне підприємство Криворізький державний залізорудний комбінат , перетворене на дочірнє підприємство Криворізький державний залізорудний комбінат ДАК Укррудпром та у подальшому перетворене у відкрите акціонерне товариство Криворізький залізорудний комбінат .

Структурні одиниці виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі Першотравневе рудоуправління, новостворена з 01 жовтня 1989 року шахти Першотравнева-1 та Першотравнева-2 , новостворене з 01 січня 1995 року, шахта Першотравнева , новостворена з 20 січня 1998 року, не мали статусу юридичних осіб. Створення на базі окремих структурних підрозділів виробничого об`єднання Кривбасруда - шахт Першторавнева-Дренажна - державного підприємства Кривбасгідрозахист відбулось вже після припинення трудових відносин позивача з виробничим об`єднанням Кривбасруда , а розподільчим балансом від 01 липня 1998 року не було прямо передбачено переходу до ДП Кривбасгідрозахист обов`язку з відшкодування шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров`я під час перебування у трудових відносинах з ВО Кривбасруда .

Усі структурні одиниці ВО Кривбасруда , зокрема, Першотравневе Рудоуправління, новостворені з 01 жовтня 1989 року шахти Першотравнева-1 та Першотравнева-2 , новостворена з 01 січня 1995 року шахта Першотравнева не мали статусу самостійних юридичних осіб, були створені як структурні підрозділи без права юридичної особи, оскільки питання про їх відокремлення зі складу юридичної особи із визначенням правонаступників в передбаченому законодавством порядку не вирішувалось.

Таким чином, професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з виробничим об`єднанням по видобутку руд підземним способом ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступником якого є ПАТ Кривбасзалізрудком , на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого в цьому випадку роботодавцем зроблено не було, що потягло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдає йому моральних страждань. Отже, ПАТ Криворізький залізорудний комбінат несе обов`язок по відшкодуванню завданої позивачу моральної шкоди.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц та у Постанові від 20 грудня 2020 року у справі №212/2037/17.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що правонаступником усіх прав та обов`язків Державного виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом Кривбасруда у структурній одиниці якого на шахті Першотравнева -1 де працював позивач з 1977 року по 1998 року є ПАТ Кривбасзалізрудком . Оскільки шахта Першотравнева , як структурна одиниця не була виділена зі складу ДВО ІНФОРМАЦІЯ_1 у нову юридичну особу, а була ліквідована, то у даному випадку юридична особа ПАТ Кривбасзалізрудком , як правонаступник ДВО Кривбасруда повинен нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров`я моральну шкоду.

Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманим професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що наслідки професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Посилання відповідача на те, що позов обґрунтовано ст. ст.153 та 237-1 КЗпП України та приписами ст.ст. 23, 1167 ЦК України, не має правового значення, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві, правонаступником якого є відповідач в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, на теперішній час, в розмірі 45%, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення втрати працездатності та групи інвалідності, безстроково.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві ( далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивача, так і відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, та відповідача Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: