Рішення

від 13.07.2021 по справі 320/765/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2021 року справа №320/765/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільського голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Сільського голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 33 від 24.09.2020 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовним розміром 0,01 гектара на території села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Софіївсько-Борщагівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовним розміром 0,01 гектара на території села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, згідно клопотання від 07.07.2020.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 33 від 24.09.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку з відсутністю містобудівної документації на місцевому рівні та відсутністю генерального плану села Петропавлівська Борщагівка.

Позивач вважає, що відмовляючи у задоволенні його клопотання, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада вийшла за межі наданих ЗК України повноважень та прийняла протиправне рішення, оскільки відсутність містобудівної документації на місцевому рівні та відсутність генерального плану не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, враховуючи те, що така підстава не визначена ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Ухвалою суду від 27.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву. Однак відповідач до суду відзив проти позову не подав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, з огляду на наступне.

Позивач на підставі статті 118 Земельного кодексу України звернувся до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із клопотанням від 07.07.2020 (вх. № Ф-858 від 14.07.2020) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради. До клопотання, як того вимагає законодавство, позивачем було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 33 від 24.09.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку з відсутністю містобудівної документації на місцевому рівні та відсутністю генерального плану села Петропавлівська Борщагівка.

Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, тому звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

На даний час село Петропавлівська Борщагівка увійшло до складу Борщагівської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром в селищі Софіївська Борщагівка, у якому розміщені її органи місцевого самоврядування - Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» , юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

Таким чином, Софіївсько-Борщагівська сільська рада (відповідач) є правонаступником всіх прав та обов`язків Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

Згідно зі ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Тобто, приймаючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або приймаючи мотивоване рішення про відмову, суб`єкт владних повноважень має керуватися чітким визначенням однієї з підстав, передбачених ст. 118 ЗК України.

Суд звертає увагу, що відсутність містобудівної документації на місцевому рівні та відсутність генерального плану не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки таку підставу не визначено ч.7 ст. 118 ЗК України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада вийшла за межі наданих ЗК України повноважень та прийняла протиправне рішення.

Суд звертає увагу, що позивачем виконано усі умови, визначені законом, для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. В той же час, жодних визначених законом підстав для відмови у відповідача немає, що в свою чергу дає підстави для зобов`язання відповідача надати позивачу необхідний дозвіл, враховуючи також наступне.

Повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення дійсно у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

Верховний Суд вже неодноразово розглядав подібні справи та робив висновки щодо дискреційних повноважень, зокрема, у своїх постановах від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а, від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а, від 11.09.2019 року у справі 819/570/18. У зазначених постановах Верховний Суд наголосив, що судова практика у такій категорії справ є усталеною.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6, 7 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція також викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 819/570/18 та від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18 зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № II (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати...", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити...", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам..." тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису

Стосовно дискреційних повноважень, за наслідками аналізу вказаних положень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Суд звертає увагу, що позивачем виконано усі умови, визначені законом, для отримання дозволу. В той же час, жодних визначених законом підстав для відмови у відповідача немає. Тому, в даній ситуації у відповідача є лише один правомірний варіант поведінки - надати дозвіл.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18 зазначає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Отже втручання у дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень має місце лише тоді, коли суд приймає рішення замість відповідача, а не коли виносить рішення, яким зобов`язує його прийняти таке рішення. Тобто підміна органів влади відбувається тоді, коли певний дозвіл чи рішення суб`єкта владних повноважень наявні в рішенні суду. Разом із тим присутність слова "зобов`язати" в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватись як втручання у дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному ст. 118 ЗК України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.

Беручи до уваги, що для надання дозволу розроблення проекту землеустрою позивачем виконано усі умови, визначені законом, а викладені у спірному рішенні підстави для відмови у наданні такого дозволу не передбачені законом, то вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою є обгрунтованою.

Необхідно також врахувати, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає нормам міжнародного права.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Беручи до уваги, що для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачем виконано усі умови, визначені законом, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, оскільки законні підстави для відмови у відповідача відсутні, то найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання відповідача надати необхідний дозвіл.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.

Зокрема пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначено у науковому висновку члена Науково-консультаційної ради при Верховному Суді України Доктора юридичних наук, професора Гетьманцева Д.О. щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована у подібних правовідносинах, у справі за позовом ОСОБА_2 до департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними, враховуючи законодавчо передбачувану гарантію відшкодування витрат на правову допомогу, особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом свого порушеного права, при вирішені справи на її користь може правомірно очікувати на задоволення свого законного інтересу щодо отримання компенсації витрат, здійснених нею на правову допомогу у такій судовій справі, у тому числі стосовно складання адвокатом, іншим фахівцем у галузі права відповідних процесуальних документів. У протилежному випадку, наявна процесуальна норма стосовно можливості відшкодування витрат, здійсненних на правову допомогу, була б декларативною, що своєю чергою суперечило б концепції правової визначеності як одному з аспектів принципу верховенства права.

Відтак, при ухваленні рішення в справі суд може зобов`язати іншу сторону відшкодувати стороні, на користь якої таке рішення ухвалено, витрати на правову допомогу (у тому числі пов`язану із складанням необхідних процесуальних документів) за умов, що сплату останніх документально підтверджено належним чином; їх сума не перевищує граничного розміру компенсації, встановленого Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

Водночас суд звертає увагу, що позивачем надано до суду належні доказів наданої йому правової допомоги та її загальної суми в розмірі 5 000,00 грн, тому суд задовольняє клопотання позивача про присудження таких витрат на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, сплачений позивачем судовий збір - 908 грн 00 коп, також підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено клопотання про встановлення відповідачу строку для подачі звіту про виконання судового рішення, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що клопотання позивача жодним чином не мотивовано, а лише постановлення судом рішення зобов`язального характеру само по собі не є підставою для встановлення судового контролю, без наявності передумов для цього, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 33 від 24.09.2020 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовним розміром 0,01 гектара на території села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Зобов`язати Софіївсько-Борщагівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362131) надати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовним розміром 0,01 гектара на території села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, згідно клопотання від 07.07.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362131).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362131).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.