Ухвала

від 16.07.2021 по справі 629/137/13

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №629/137/13- к

Провадження №1/621/5/21

ПОСТАНОВА

16 липня 2021 року м. Зміїв

Суддя Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_1

розглянувши у порядку підготовки матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2021 в провадження Зміївського районного суду Харківської області надійшла кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України.

Автоматизованогю системою документообігу визначено колегію суддів у складі головючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ознайомившись з матеріалами кримінальної справи, дійшов наступного.

Як вбачається з маетріалів справи, обвинувальний висновок у кримінальній справі №53080055 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України, затверджений Лозівським міжрайонним прокурором 27.08.2010 (т. 9 а.с. 241-274)

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01.10.2010 у складі головуючої судді ОСОБА_5 вказана кримінальна справа призначена до судового розгляду (т. 10 а.с. 11-12)

Отже, досудове розслідування було завершено, а судовий розгляд вказаної кримінальної справи розпочато за правилами КПК України в редакції 1960 року, що набарав чинності 01.01.1961 року.

Відповідно д о ч. 2 ст. 3 КПК України, при провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

Згідно з п. 11 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями»(абз. 3 п.п. 3.1 п. 3). УРішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 КонституційнийСуд вказав, що із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) від 23 вересня 1998 року (п.54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія».

Відповідно до ст. 42 КПК України (в редакції 1960 року) спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 3841 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.07.2021 кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України, направлено для розгляду до Зміївського районного суду Харківської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 15.07.2021 визначено колегію у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з урахуванням ст. 16-2 КПК України (в редакції 1960 року).

Однак, вказана норма набрала чинності з 01.01.2011 і не є релевантною для вказаної кримінальної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України (в редакції 1960 року) кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд, а про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, - у складі трьох осіб незалежно від наявності клопотання підсудного про такий розгляд.

Крім того, статтею 240 КПК України (в редакції 1960 року) унормовано, що попередній розгляд справи дійснюється одноособово.

Згідно з ч. 1 ст. 254 КПК України (в редакції 1960 року), копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді. У копіях обвинувального висновку та додатках до нього, що вручаються підсудному, з метою забезпечення безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх адреси не зазначаються.

Відповідно до п. 1-1 ст. 263 КПК України (в редакції 1960 року), в судовому засіданні підсудний має право на колегіальний розгляд справи у випадках, передбачених законом.

Отже, статус підсудного обвинувачений набуває після призначення справи до судового розгляду, відповідно до ст. ст. 244, 245 КПК України (в редакції 1960 року), та з цього часу можлива реалізація його права на колегіальний розгляд справи за правилами ч. 2 ст. 17 КПК України (в редакції 1960 року).

Суд встановлений законом, є однією із складових верховенства права, що підтверджено практикою ЄСПЛ.

Зокрема, відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), № № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

У п.п. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (що зазначалось вище) Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Так, у справі «Олександр Волков проти України», оцінюючи доводи заявника щодо порушення принципу «суду, встановленого законом» (в контексті розгляду його справи судовою палатою ВАСУ, особистий склад якої був сформований Головою ВАСУ, який обіймав на той час адміністративну посаду без належних правових підстав), Європейський суд зазначив: «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 р. у справі «Бускаріні проти Сан-Маріно» (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV). Практика автоматичного продовження повноважень суддів на невизначений строк після спливу встановленого законом строку їхніх повноважень до моменту, коли вони будуть повторно призначені на посаду, була визнана такою, що порушує принцип «суду, встановленого законом» (див. рішення від 11 липня 2006 року у справі «Гуров проти Молдови» (Gurov v. Moldova), заява № 36455/02, п. 37-39)» [3].

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України (в редакції 2012 року) слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Таким чином, порушено порядок розподілу кримінальної справи та за імперативноми приписами ч. 4 ст. 57 КПК України (в редакції станом на жовтень 2010 року) у випадку, коли відведено головуючого суддю, а також при його сомовідводі, слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність.

Відповідно до ч. 4 ст. 273 (в редакції 1960 року) КПК України при односторонньому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанову.

Керуючись ст. ст. 57, 273 КПК України (в редакції 1960 року),

ПОСТАНОВИВ:

Заявити самовідвід у кримінальній справі №53080055 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України.

Кримінальну справу передати для заміни головуючого іншим суддею, відповідно до вимог КПК України, релевантних на час передачі вказаної кримінальної справи з обвинувальним висновком на розгляд суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: