Рішення

від 30.06.2021 по справі 911/2515/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2515/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Агат Технікс (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 15-А, кв.46, код 38882346)

до

Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Матросова, буд. 11, код 03346584)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

товариства з обмеженою відповідальністю Рута (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вул. Київська, будинок 18, квартира 117, код 20589041)

товариства з обмеженою відповідальністю Камрада (01010, місто Київ, провулок Хрестовий, будинок 6, код 37193506).

про визнання недійсним договору

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Нурищенко С.В.;

від третіх осіб: не з`явилися;

31.08.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Агат Технікс (надалі - позивач) до Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 02-09/16 від 02.12.2016 (надалі - договір, договір зберігання).

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що: між ним та відповідачем не існувало жодних правовідносин; договір зберігання не укладався; позивач майно на зберігання не приймав; будь-яких фінансово-господарських операцій між сторонами не існує; позивач ніяких коштів від відповідача не отримував; у власності чи в оренді земельних ділянок або іншого нерухомого майна, де можна б було зберігати майно, передане за договором, зокрема те, що зазначено в договорі, як місце зберігання, не має. Позивач вказує, що договір відповідального зберігання від імені позивача, в особі директора Кірієнко О.О., підписаний невідомою особою, а тому укладений між сторонами правочин вчинений всупереч ст. ст. 93, 203, 207, Цивільного кодексу України та на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Одночасно з позовом, позивачем подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення експерта позивач просив поставити наступне питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 на договорі відповідального зберігання № 02-09/16 від 02.12.2016, додатку № 1 до договору відповідального зберігання № 02-09/16 від 02.12.2016, акті прийому-передачі від 15.12.2016 до договору відповідального зберігання № 02-09/16 від 02.12.2016, ОСОБА_2 особисто чи іншою особою? .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2515/20 за правилами загального позовного провадження.

21.10.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що неодноразові його звернення до позивача із вимогою повернути передане, за договором зберігання, майно були залишені без задоволення, у зв`язку з чим відповідач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва, вимоги за яким рішенням суду від 23.10.2019 у справі № 910/11210/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020, задоволено та, зокрема, зобов`язано ТОВ Агат Технікс повернути навантажувач фронтальний марки XCMGLW500F, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, заводський № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 . Відповідач зауважує, що позивачем не подано доказів незаконного вибуття печатки, якою скріплено договір та акт приймання-передачі, з володіння останнього, як і не надано доказів звернення до відповідних органів із заявами про втрату печатки позивача. При цьому, відповідач посилається на те, що згідно усталеної практики Верховного Суду відтиск печатки на первинних документах свідчить про участь особи у здійснені господарської операції. Також відповідач вважає, що призначення почеркознавчої експертизи у справі є недоцільним, адже на документах, які визначені позивачем як об`єкти експертного дослідження, наявна печатка позивача, що в достатній мірі надає можливість ідентифікувати особу, яка приймала участь у господарській операції. Крім того, відповідач звертає увагу, що позивачем пропущений строк позовної давності із заявленими вимогами.

09.11.2020 на адресу суду від позивача вдруге надійшло клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, яке за своїм змістом аналогічне тому, що було заявлено одночасно із пред`явленням позову до суду.

11.11.2020 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів та виклик свідків, у задоволенні якого ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, від 25.11.2020 було відмовлено.

20.01.2021 на адресу суду від позивача та відповідача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. А саме позивачем надано відповіді на адвокатські запити щодо реєстрації та зняття з обліку навантажувача, який є предметом спірного договору, а відповідачем надано докази проведення ним операцій з придбання навантажувача у бухгалтерському та податковому обліку, матеріали інвентаризації та копію договору на технічне обслуговування та гарантійний ремонт техніки, укладений відповідачем із ТОВ Камрада , у якого відповідач придбав навантажувач, який в наступному було передано за спірним договором на зберігання позивача.

В судовому засіданні 10.02.2021 представником позивача долучено до матеріалів справи оригінали документів, які містять умовно-вільні зразки підписів ОСОБА_2 . В цьому ж судовому засіданні у директора ТОВ Агат Технікс ОСОБА_2 відібрано експериментальні зразки підпису. Також представником відповідача в судовому засіданні долучено до матеріалів справи оригінали: договору зберігання; додатку № 1 до договору; акту прийому-передачі від 15.12.2016.

В судовому засіданні 17.02.2021, директором ТОВ Агат Технікс надано зразки відтиску печатки.

Представником відповідача 17.02.2021 подано заяву, в якій останній заперечує проти призначення у справі почеркознавчої експертизи та наполягає на проведенні технічної експертизи щодо відбитку печатки, як такою що є більш доцільною у цій справі.

Також відповідач зазначив, що представники позивача не заперечували, що печатка належить позивачу, та те що ОСОБА_1 , який здійснював від імені позивача рекламні публікації в мережі інтернет стосовно надання послуг з оренди навантажувача, який є тотожним предмету договору зберігання, є цивільним чоловіком директора позивача, батьком їх спільної дитини та власником квартири, за адресою якої зареєстровано місцезнаходження позивача. На думку відповідача вказана особа цілком імовірно мала можливість з відома директора поставити підпис і поставити печатку на договорі. Також, на переконання відповідача, підписати спірний договір та поставити печатку міг і брат ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який також зареєстрований як СПД за адресою місцезнаходження позивача та місцем проживання директора.

Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 працює на підприємстві, яке використовує спеціальну техніку.

Ухвалою суду від 17.02.2021 у позивача витребувано вільні зразки відтисків печаток, зокрема, які містяться на документах за 2016-2017 роки із дотриманням положень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5.

На адресу суду 17.03.2021 від представника відповідача надійшла заява, до якої ним долучено копії документів по взаємовідносинах між ТОВ Агат Технікс та ДП ШРБУ № 100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України , які були ним отримані із матеріалів справи № 910/16456/18, що перебувала у провадженні Господарського суду м. Києва, а також засвідчені копії документів, які ним отримано на адвокатський запит від самого ДП ШРБУ № 100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України . Відповідач вказує на те, що з наданих ним документів вбачається, що підписи на первинних документах є абсолютно ідентичні тому, що міститься на спірному договорі зберігання та скріплені печаткою позивача. Зазначає, що на акті здачі-прийняття робіт вказано номер телефону, який також міститься в оголошені розміщеному в мережі Інтернеті поданому від імені ТОВ Агат Технікс та належить ОСОБА_1 . Відповідач вказує, що позивачем було здійснено часткову оплату по вказаним правовідносинам на користь ДП ШРБУ №100 , а також виконано судовий наказ, який було видано судом. Також відповідачем долучено інші документи, які містять відтиск печатки позивача. Крім того, відповідач стверджував про те, що хоча директор позивача цілком вірогідно могла і не підписувати спірний договір, втім могла передати печатку та доручити підписати договір іншій особі, зокрема ОСОБА_1 . У зв`язку із додатково наданими документами представник відповідача наполягав на відсутності підстав для проведення почеркознавчої експертизи, а якщо її буде призначено просив поставити на вирішення експерта питання про співвідношення підписів директора позивача на спірному договорі та інших договорах, які також вчинені позивачем, виконувалися ним, та підписи на яких є ідентичними із підписом на спірному договорі та які також скріплені печаткою позивача.

Ухвалою суду від 17.03.2021 задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у відділі контролю в системі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві всю наявну інформацію (витяг) з реєстру тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських дорожньо-будівельних машин, сільгосптехніки та інших механізмів щодо реєстрації, перереєстрації, зняття та постановки на облік, найменування власників (користувачів), правових підстав набуття починаючи з 2013 року по теперішній час щодо навантажувача фронтального марки: XCMG LW500F; рік випуску: 2013; заводський № НОМЕР_4 ; двигун: НОМЕР_3 ; об`єм двигуна: 8270 см.куб.; потужність двигуна:162кВт; маса машини: 16500 кг; витребувано у відділі реєстрації сільськогосподарської техніки ГУ Держпродспоживслужби у Київській області паперових копій документів, що стали підставою для реєстрації навантажувача фронтального марки: XCMG LW500F; рік випуску: 2013; заводський № НОМЕР_4 ; двигун: НОМЕР_3 ; об`єм двигуна: 8270 см.куб.; потужність двигуна:162кВт; маса машини: 16500 кг) за ТОВ Рута . На отримання витребуваних судом документів, суд уповноважив представника Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства.

06.04.2021 до суду від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду від 17.03.2021 доказів. У вказаній заяві представник відповідача вказан на необхідність витребування додаткових відомостей щодо реєстрації 09.09.2013 навантажувача за ТОВ Камрада , 23.05.2018 за ОСОБА_1 та 24.05.2018 за ТОВ Рута .

Крім того, представник відповідача просив витребувати у КП Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації інформацію, яка підтверджує, що власником квартири АДРЕСА_2 , яка є юридичною адресою ТОВ Агат Технікс , являється саме ОСОБА_1 , а також інформацію від Святошинського районного у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві про родинні зв`язки між ОСОБА_2 - директором позивача, та ОСОБА_1 , зокрема наявність спільної дитини. У вказаній заяві представник відповідача просив його уповноважити на отримання зазначених доказів.

Ухвалою суду від 07.04.2021 витребувано паперові копії всіх документів, що подавались заявниками для реєстрації, зняття з реєстрації, зняття з обліку, внесення інформації до реєстру тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських дорожньо-будівельних машин, сільгосптехніки та інших механізмів навантажувача, а також витребувати додаткову інформацію щодо правових підстав проведення державної реєстрації на навантажувач за ОСОБА_1 .. Щодо клопотання в частині витребування інформації стосовно власника квартири АДРЕСА_2 , а також наявності родинних зв`язків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відмову в його задоволені з огляду на його передчасність.

07.06.2021 до суду від представника ТОВ М.В.Л Груп надійшли витребувані судом документи, а саме: договір комісії № 0765-167 від 21.05.2018, договір купівлі-продажу № 0765-167 від 21.05.2018, акт приймання-передачі машини від 21.05.2018, акт № 0765-167 технічного стану тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільгосптехніки та інших механізмів або їх складових частин, що має ідентифікаційний номер № НОМЕР_4 , з яких вбачається, що навантажувач було відчужено ОСОБА_1 на користь ТОВ Рута .

Підготовче засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 09.06.2021 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 30.06.2021. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

В судове засідання 30.06.2021 в судове засідання з`явився представник відповідача, який наполягав на відмові у задоволенні позову.

30.06.2021 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника за наявними у справі матеріалами, в якій викладено аргументи, що вже наводилися в обгрунтування позовних вимог, а також надано коментар з приводу документів, що додатково надійшли на адресу суду за його ухвалами про витребування доказів, зокрема щодо зміни власників навантажувача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 Києво-Святошинським виробничим управлінням житлового комунального господарства, як замовником (поклажодавцем) в особі генерального директора Пономарьова Ю.О. та товариством з обмеженою відповідальністю Агат Технікс , як зберігачем, в особі директора ОСОБА_2 був укладений договір відповідального зберігання № 02-09/16, згідно п. 1.1. якого в порядку і на умовах, визначених договором поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом всього строку його дії майно згідно з додатками.

Відповідно до пункту 1.2 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає майно згідно з актом прийому-передачі майна, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 1.5 договору майно є власністю поклажодавця та є комунальною власністю.

Договір підписаний представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками.

У додатку № 1 до договору сторони визначили майно, яке передається на зберігання - навантажувач фронтальний марки XCMGLW500F.

15 грудня 2016 року на виконання умов договору сторонами підписано акт прийому-передачі про те, що поклажодавець передав, а зберігач прийняв повністю технічно справний навантажувач фронтальний марки XCMGLW500F, один в повному комплекті, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013, заводський № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 .

Листами від 17.07.2018 № 37-18, від 07.07.2019 № 36-19 та від 01.08.2019 № 37-1 відповідач звертався до позивача з вимогами невідкладно повернути на територію виробничої бази Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства за адресою: АДРЕСА_3 , навантажувач фронтальний марки XCMGLW500F. Вказані листи були надіслані на адресу позивача: АДРЕСА_1 .

Оскільки вимоги про повернення майна були залишені позивачем без відповіді та задоволення, відповідач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до позивача про зобов`язання повернути навантажувач фронтальний марки XCMGLW500F та стягнення штрафних санкцій у розмірі 272220,84 гривень (справа № 910/11270/19).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020, позов задоволено.

При цьому, на стадії розгляду справи в суді першої інстанції позивач участі не приймав, а аргументи, наведені ним у апеляційній скарзі було відхилено.

В межах зазначеної справи судами встановлено, зокрема те, що відповідач є власником навантажувача фронтального марки XCMGLW500F, НОМЕР_1 , рік випуску 2013, заводський № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою від 16.08.2019, договором № 8-Х від 27.12.2013 та видатковою накладною № 143 від 30.12.2013.

Додатково в межах розглядуваної справи відповідачем з метою додаткового підтвердження набуття ним права власності на зазначений навантажувач долучено відповідні докази, а саме докази проведення оплати навантажувача на користь ТОВ Камрада , докази відображення зазначеної операції у бухгалтерському та податковому обліку, інвентаризаційні описи та внутрішні накази підприємства про витрачання паливно-мастильних матеріалів з метою забезпечення експлуатації придбаного навантажувача, а також докази понесення витрат на технічне обслуговування зазначеного навантажувача.

Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить визнати недійсним договір відповідального зберігання № 02-09/16 від 02.12.2016, як такий, що підписаний не уповноваженою особою.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що довідавшись про ухвалення Господарським судом м. Києва рішення у справі № 910/11270/19 та отримавши із матеріалів зазначеної справи копію договору зберігання, ним встановлено, що директор ТОВ Агат Технікс ОСОБА_2 зазначений договір не підписувала, жодних правовідносин із відповідачем не мав, жодних договорів не укладав, майно на зберігання не приймав, фінансово-господарських операцій між позивачем та відповідачем не було, грошових коштів в оплату послуг за зазначеним договором не отримував, витрат на транспортування навантажувача до місця зберігання у м. Вовчанськ не ніс, жодного відношення до місця зберігання навантажувача, зазначеного у договорі позивач не має. У договорі та додатках до нього підпис від імені директора підприємства виконано невідомою особою, для підтвердження чого позивач просив призначити по справі судову почеркознавчу експертизу.

Відповідач проти позову заперечував з тих мотивів, що спірний договір було підписано повноважними представниками та скріплено печатками підприємств, договір було виконано, а майно передано не зберігання та по закінченні строку зберігання, не дивлячись на численні вимоги про його повернення, повернуто не було.

Також відповідач посилався на те, що в мережі Інтернет було розміщено оголошення про надання позивачем послуг з оренди фронтального навантажувача та в оголошенні містилися контактні дані чоловіка директора позивача ОСОБА_1 , що є співвласником квартири, де зареєстроване ТОВ Агат Технікс , що додатково підтверджує факт фактичного користування навантажувачем, що був предметом договору зберігання.

Погоджуючись із тим, що підпис директора позивача ОСОБА_2 дійсно не співпадає із підписом, що міститься у спірному договорі та додатках до нього, проте оскільки підпис на цьому договорі скріплений печаткою ТОВ Агат Технікс , вважає, що підписання договору невстановленою особою замість директора ОСОБА_2 не є підставою для визнання договору недійсним.

Також відповідач, із посиланням на долучені ним докази, стверджує, що підписання договорів та інших документів від імені ТОВ Агат Технікс не директором, а іншою невстановленою особою є звичайною практикою в ТОВ Агат Технікс , що також свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, у разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з його невідповідністю вимогам ч.ч. 1-3 і 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина друга статті 638 Цивільного кодексу України).

Так, основним аргументом позивача, є те, що оспорюваний договір зберігання, додаток до нього, а також акт прийому-передачі не підписувався директором ТОВ Агат Технікс ОСОБА_2 , із чим, після відібрання в судовому засіданні експериментальних зразків підписів директора ТОВ Агат Технікс , погодився і відповідач, адже підписи директора відібрані в судовому засіданні вочевидь не збігаються із підписами особи, що підписала спірний договір.

Зазначена обставина призвела до висновків суду про відмову у призначені у справі почеркознавчої експертизи, через фактичне визнання відповідачем тверджень позивача про те, що підпис у спірному договорі директору ТОВ Агат Технікс ОСОБА_2 не належить та, відповідно, відсутності необхідності вчинення зазначеної процесуальної дії.

Поряд із цим, як вбачається, підпис особи, що підписала оспорюваний правочин та додатки до нього було скріплено печаткою ТОВ Агат Технікс .

При чому, відповідність відтиску печатки на договорі тій печатці, що перебуває у розпорядженні позивача, ним переважно не заперечувалося, позивач надавав перевагу необхідності проведення саме почеркознавчої експертизи, власного клопотання про призначення експертизи з метою встановлення відповідності відбитка печатки на договорі тому, що є в розпорядженні позивача не заявляв та пропонував додаткові питання з цього приводу лише у разі задоволення судом клопотання відповідача про призначення судової експертизи щодо печатки.

В судовому засіданні 10.02.2021 на запитання суду Чи викрадалася на підприємстві печатка? , директор ТОВ Агат Технікс зазначила, що печатка не викрадалася та вже тривалий час підприємство перейшло на електронний документообіг та фактично печатку не використовує.

Про це також зазначено в клопотанні представника позивача, що надійшло на адресу суду 17.03.2021, в якому зазначено про неможливість надання суду вільних та умовно-вільних зразків відтиску печатки, оскільки в господарській діяльності печатка ТОВ Агат Технікс не використовується.

Водночас, наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що використання печатки підприємства є звичайною практикою, як на момент укладання спірного договору (грудень 2016 рік), так і в наступному та використовується станом на час розгляду цієї справи, що спростовує твердження позивача про невикористання ним печатки у господарській діяльності та неможливості надання ним вільних та умовно-вільних зразків печатки.

Про використання печатки в 2016 році можуть зокрема свідчити копії документів долучених до матеріалів справи відповідачем по взаємовідносинам ТОВ Агат Технікс із ДП ШРБУ № 100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України . В матеріалах справи наявна і низка копій інших документів, на яких підпис від імені директора ТОВ Агат Технікс було скріплено печаткою підприємства, що достатньою мірою доводить факт використання ТОВ Агат Технікс в своїй діяльності з метою оформлення відповідних первинних документів печатки підприємства.

Суд вважає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Як вбачається із матеріалів справи, позивач використовував печатку, якою здійснював підписання оскаржуваного договору, як в період коли було укладено спірний договір, так і надалі.

Отже, встановивши наявність відбитку печатки позивача на вищенаведених документах, суд вважає, що позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, інших документах, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, позивачем не надавались в ході розгляду справи доказів, що печатка була загублена позивачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З урахуванням викладеного, суд бере до уваги наявність відбитку печатки позивача на спірному договорі, додатку № 1 та акті приймання-передачі, а також те, що саме позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на зазначених документах. Також суд виходить з того, що позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка позивача використовувалася проти його волі. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування . Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, для реалізації зазначеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

Як вже зазначалося, в перебігу розгляду справи відповідач, з огляду на візуальний огляд підпису директора позивача, що міститься в договорі та додатках до нього, та тих, що виконано директором ТОВ Агат Технікс безпосередньо в судовому засіданні з метою відібрання експериментальних зразків підписів, погодився із тим, що у спірному договорі підпис директора значно відрізняється, а тому заперечував проти призначення у справі почеркознавчої експертизи, оскільки необхідності у її проведенні не було.

Поряд із цим стверджуючи, що наявність печатки позивача на спірному договорі та додатках до нього, та інші докази, що долучені ним до матеріалів справи в перебігу її розгляду свідчать про те, що підписання господарських договорів не директором є сталою практикою і в інших випадках, а тому сам лише факт не підписання спірного договору директором та підписання його від імені позивача іншою невстановленою особою не є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Так, як вже згадувалося, відповідачем долучено до матеріалів справи копії документів, отриманих ним на адвокатський запит від ДП ШРБУ №100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України , щодо взаємовідносин із ТОВ Агат Технікс , а саме копію договору № 25-07/16 від 25.07.2016, укладеного ТОВ Агат Технікс в особі директора ОСОБА_2 та ДП ШРБУ №100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України та копію акту здачі-прийняття робіт, складеного між цими підприємствами, на яких міститься підпис директора позивача ОСОБА_2 , що, як стверджує відповідач, візуально збігається із підписом, що міститься у спірному договорі та додатках до нього, та відповідно, очевидно не збігається із підписом директора позивача ОСОБА_2 , що відібрано в судовому засіданні у якості експериментальних зразків.

Поряд із цим, підписи від імені директора ТОВ Агат Технікс на долучених копіях документів, так само, скріплені печаткою ТОВ Агат Технікс .

Також відповідачем долучено до матеріалів справи копії отримані ним із матеріалів справи № 910/16456/18, що перебувала в провадження Господарського суду м. Києва щодо видачі судового наказу від 17.12.2018 за заявою ДП ШРБУ № 100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України до ТОВ Агат Технікс про стягнення заборгованості за зазначеним договором, а також копію клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, на якому міститься підпис директора ТОВ Агат Технікс ОСОБА_2 , що, як стверджує відповідач, візуально не збігається із експериментальними зразками підписів директора позивача, відібраними в судовому засіданні, при цьому цей підпис також скріплено печаткою ТОВ Агат Технікс .

Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи копію довіреності виданої від імені ТОВ Агат Технікс , в особі директорі Кірієнко О.О. на представництво інтересів підприємства, а також копії реєстраційних карток, отриманих відповідачем на офіційний запит від державного реєстратора Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, з яких, за твердженням відповідача, вбачається, що підписи директора ТОВ Агат Технікс ОСОБА_2 також візуально не збігаються із експериментальними зразками підписів директора позивача, відібраними в судовому засіданні, але також скріплені печаткою ТОВ Агат Технікс .

З посиланням на зазначені докази відповідач стверджує, що підписання господарських договорів та інших документів замість директора позивача іншою особою є звичайною практикою в ТОВ Агат Технікс , а тому лише підписання спірного договору не директором не може бути підставою для визнання його недійсним.

Позивач був обізнаний з приводу зазначених доказів, долучених відповідачем до матеріалів справи, адже представник позивача неодноразово знайомилася із матеріалами справи, вже після їх надходження, а копії відповідних клопотань про долучення доказів з їх копіями надсилалися на адресу позивача.

Поряд із цим, жодних доказів на спростування зазначених доводів відповідача позивачем суду представлено не було, та твердження відповідача, в цій частині, жодним чином не прокоментовано.

Таким чином, вчиненням та невчиненням сторонами певних процесуальних дій було окреслено необхідність оцінки судом зібраних у справі доказів у їх сукупності, з точки зору їх достатності та вірогідності.

Тобто, сторони в перебігу розгляду справи погодилися із тим, що підпис директора ТОВ Агат Технікс не належить ОСОБА_2 , що відповідно виключало процесуальну доцільність перевірки зазначеного питання експертним шляхом.

Поряд із цим, долучені відповідачем інші докази, на його думку, підтверджують, що підписання договорів з боку ТОВ Агат Технікс не директором ОСОБА_2 , а іншою невстановленою особою є звичайною практикою на підприємстві.

І щодо зазначених доказів та тверджень відповідача позивачем не вчинено жодних процесуальних дій з метою їх спростування.

Твердження відповідача про те, що підписи директора ТОВ Агат Технікс у різних документах не збігаються із підписами відібраними у якості експериментальних зразків, а також твердження відповідача про те, що підписи від імені директора ТОВ Агат Технікс на спірному договорі та додатках до нього співпадають із підписами на інших документах, що були предметом судової оцінки у справі № 910/16456/18, залишилися з боку позивача без жодного коментаря.

Позивач не проявив необхідну, для такого випадку, наполегливість у доведенні перед судом своїх заперечень, обмежуючись лише твердженнями про те, що підпис в спірному договорі не належить директору, а також про те, що належних умов для фактичного виконання спірного договору у позивача не було.

При цьому позивач не пояснив очевидної різниці підписів, що містяться у різних документах, складених приблизно у один період, надавав в перебігу розгляду справи суперечливі пояснення з приводу підписання договорів, вказував про неможливість надання суду вільних та умовно-вільних зразків печатки ТОВ Агат Технікс , одночасно заперечуючи проти клопотань представника відповідача про витребування таких документів із офіційних установ, де такі документи можуть зберігатися та які, в решті, були долучені відповідачем до матеріалів справи, отримані на його запити.

Згідно приписів ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на те, що позивач на спростування зазначених доводів відповідача жодних процесуальних дій не вчинив суд виходить з того, що обставини, на які посилається відповідач є встановленими та враховує їх при прийнятті рішення в інтерпретації саме відповідача.

Отже, в контексті розглядуваних правовідносин та обставин справи, суд погоджується із твердженням відповідача про те, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів з більшою вірогідностю свідчить про те, що в господарській діяльності ТОВ Агат Технікс є звичайною практика підписання господарських договорів та інших документів, щодо поточної діяльності товариства не директором, а іншою невстановленою особою, а тому сам по собі факт не підписання спірного договору безпосередньо директором та підписання його іншою невстановленою особою не сприймаються судом у якості підстави для визнання спірного договору недійсним.

Скріплення підпису на спірному договорі печаткою товариства, що, як вбачається з наявних матеріалів справи, постійно використовується в господарській діяльності ТОВ Агат Технікс є належним підтвердженням схвалення підприємством та легітимізації вчиненого правочину.

Отже, оцінка судом зібраних у справі доказів за своїм внутрішнім переконанням, дозволяє дійти висновку про більшу вірогідність факту саме вчинення (укладання) ТОВ Агат Технікс договору зберігання від 02.12.2016, ніж того факту, що такий правочин сторонами не вчинявся.

Суд вважає, що волевиявлення ТОВ Агат Технікс все ж було направлено на виникнення правовідносин за спірним договором зберігання не дивлячись не те, що підпис в договорі директору товариства ОСОБА_2 не належить.

Наведені вище обставини зумовлюють висновки суду про відмову у задоволенні позову.

Твердження позивача про те, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного виконання спірного договору судом відхиляються, з огляду як на обставини, що викладено вище, а також з огляду на те, що на виконання спірного договору від 02.12.2016 сторонами було складено акт приймання-передавання від 15.12.2016, тобто такий акт складався вже на виконання укладеного 02.12.2016 договору зберігання, а сама сутність правовідносин зі зберігання може не передбачати інших доказів виконання договору, окрім як фактичне передання предмету на зберігання.

Відсутність доказів проведення фінансових розрахунків чи доказів винаймання спеціальної техніки з метою транспортування навантажувача до місця зберігання чи доказів понесення витрат на придбання пального з метою його транспортування, а також твердження позивача, що місце зберігання, зазначене в договорі (м. Вовчанськ) на праві власності чи на іншому речовому праві позивачу не належить, не можуть бути прийняті судом до уваги у якості достатніх та вірогідних доказів того, що волевиявлення позивача не було направлено на укладення спірного договору, адже зазначені питання стосуються вже фактичного виконання укладеного договору зберігання, а перевірити дотримання сторонами умов виконання договору суд об`єктивної можливості позбавлений та вирішального значення для справи ці обставини не мають, адже виконання умов договору, навіть у іншому порядку ніж це зазначено в договорі, на дійсність спірного договору, в аспекті визначених позивачем підстав для визнання його недійсним, не впливає.

Позивач також неодноразово стверджував про недоведеність відповідачем виникнення у нього права власності на навантажувач, що є предметом спірного договору зберігання.

Зазначені аргументи позивача судом відхиляються, як з огляду на те, що виникнення такого права підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема договором купівлі-продажу, доказами проведення його оплати, відображення зазначеної операцій у бухгалтерському та податковому обліку, так і з огляду на те, що факт приналежності права власності на навантажувач встановлено судовими рішеннями у згаданій вище справі № 910/11270/19, а тому повторно зазначені обставини в силу положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу відповідачем доводитися не мають.

До того ж, не проведення відповідачем відомчої реєстрації придбаного навантажувача не може ставити під сумнів виникнення у нього права власності адже така відомча реєстрація права, є похідною дією та вчиняється вже щодо права власності, що виникло та проводиться особою, що вже стала власником майна, а тому не проведення такої реєстрації за наявності неспростовних доказів того, що відповідачем зазначений навантажувач придбано не може ставити під сумнів належності відповідачу права власності на навантажувач, що було передано за договором зберіганні позивачу.

Також необхідно зазначити, що судом, з метою з`ясування обставин справи було зроблено низку запитів, з відповідей на які вбачається, що навантажувач із ідентичними реквізитами починаючи з 2018 року, тобто вже після набуття права власності відповідачем та вчинення спірного договору зберігання, неодноразово відчужувався. А саме у 2018 році ТОВ Камрада , що діяло в особі ОСОБА_1 здійснило відчуження навантажувача на користь самого ОСОБА_1 , та у 2019 році ОСОБА_1 здійснив відчуження цього навантажувача на користь ТОВ Рута .

Тобто, наразі власником навантажувача, що був предметом спірного договору є ТОВ Рута .

Звертає на себе увагу та обставина, що ТОВ Камрада у 2013 році продала зазначений навантажувач на користь Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства та у 2018 році ця ж особо знову продає цей навантажувач вже на користь ОСОБА_1 .

При чому ТОВ Камрада у 2018 році діяла в особі представника - Карпінського О.Л. та відчуження здійснювалося також на користь ОСОБА_1 .

Перевірка судом правомірності здійснення такого повторного відчуження навантажувача ТОВ Камрада (в особі ОСОБА_1 ) на користь самого представника ОСОБА_1 та наступне відчуження ним зазначеного навантажувача на користь ТОВ Рута не є обставинами, що маються встановлюватися та перевірятися в межах розглядуваної справи, адже на висновки суду, щодо правомірності вчиненого договору про зберігання, укладеного 02.12.2016 вплинути не можуть.

До того ж, як зазначила в судовому засіданні директор ТОВ Агат Технікс ОСОБА_1 є батьком її дитини.

Суд зазначає, що номер телефону ОСОБА_1 фігурує у оголошенні, що міститься в мережі Інтернет з приводу надання послуг з оренди навантажувача, та зазначено, що зазначена особа є контактною особою саме ТОВ Агат Технікс , той же номер телефону нявний на акті приймання-передавання, що було складено між ТОВ Агат Технікс та ДП ШРБУ № 100 ВАТ ДАК Автомобільні дороги України , що певною мірою свідчить про пов`язаність ТОВ Агат Технікс , його власника та директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Твердження відповідача та долучені ним докази позивачем жодним чином не прокоментовано та розумного пояснення з цього приводу суду не надано.

Втім, безпосереднє та остаточне з`ясування правомірності зміни власників навантажувача, що був предметом спірного договору не відноситься до кола обставин, що мають встановлюватися в межах цієї справи, та, вірогідно, будуть встановлюватися в межах інших нових, окремих проваджень чи то в порядку цивільного/господарського судочинства, чи то в порядку кримінального провадження.

Але на висновки суду у межах цієї справи зазначені обставини не впливають, адже не можуть свідчити про те, що ТОВ Агат Технікс на момент вчинення спірного правочину (2016 рік) не мало волевиявлення на прийняття на зберігання зазначеного навантажувача, який міг в період його перебування у фактичному розпорядженні ТОВ Агат Технікс бути переданий у фактичне розпорядження ОСОБА_1 , який міг здійснити його наступне відчуження на користь ТОВ Рута .

В контексті викладеного, судом також враховано, що адресою місця реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_4 (копія паспорту наявна в матеріалах справи). За цією ж адресою зареєстровано ТОВ Агат Технікс , а також зазначена адреса є місцем проживання директора позивача - ОСОБА_2 . Крім того, за цією адресою зареєстрований ФОП Карпінський Е.Л., що за твердженням відповідача, та не спростовано чи хоча б прокоментовано позивачем, є братом ОСОБА_1 та з яким позивач, згідно долучених ним банківських виписок мав фінансові взаємовідносини.

Крім того, одним із аргументів позивача про те, що ним не укладався договір зберігання навантажувача був той факт, що основним видом діяльності ТОВ Агат Технікс є роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів та жодних послуг із використанням важкої великогабаритної техніки, зокрема навантажувачів товариство не надає, таку техніку не продає та т.і.

Поряд із цим, дослідивши банківські виписки по рахунку позивача, долучені ним до позову, судом встановлено, зокрема проведення 01.02.2017 та 15.03.2017 платежів у розмірі 768500 гривень та 500000 гривень відповідно, у якості передоплати за кран баштовий. Також неодноразово ТОВ Агат Технікс здійснювалася оплата послуг спецтехніки, вантажного автотранспорту, що ставить під сумнів твердження позивача, що викладено в позові про те, що підприємство ніколи не здійснювало діяльність, пов`язану із великогабаритною та/чи спеціальною технікою та т.і.

В продовження викладеного, звертає на себе увагу також та обставина, що ТОВ Агат Технікс , згідно наданих ним банківських виписок, мало фінансові взаємовідносини із ТОВ Рута , що, як вже зазначалося, наразі, після низки повторних відчужень починаючи з 2018 року, стало власником навантажувача, що є власністю відповідача та є предметом спірного договору зберігання.

Так, 23.03.2017 ТОВ Агат Технікс надавало фінансову допомогу на користь ТОВ Рута у розмірі 100000 гривень, які 24.05.2017 було повернуто.

Такі співпадіння позивачем також прокоментовано не було.

Отже, наявні у матеріалах справи докази у сукупності, вчинення/не вчинення ними тих чи інших процесуальних дій, поведінка сторін та їх представників дали підстави для висновку, що укладений договір зберігання та додатки до нього цілком відповідають вимогам, ч. ч 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України, підстав для визнання договору недійсним суд не вбачає.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та доказово непідтвердженими, а тому суд приймає рішення про відмову у задоволенні позову.

З огляду на встановлені судом обставини та висновки суду про відмову у задоволенні позову питання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності судом не досліджувалося.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати, суд відносить на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Агат Технікс відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2021.

Суддя Р.М. Колесник