Постанова

від 08.07.2021 по справі 905/979/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/979/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі

за позовом Маріупольської міської ради Донецької області

до Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

про стягнення 4 152 440,53 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Драпак Е. О., відповідача - Краснопьорова О. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У травні 2020 року Маріупольська міська рада (далі - міськрада) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча") про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави у розмірі 4 152 440,53 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 01.01.2017 по 31.12.2019 відповідач використовував земельну ділянку по вул. Нижній Блок, буд. 7, м. Маріуполь Донецької області, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, без оформлення прав власності або користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи за її користування грошові кошти, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, які підлягають поверненню на підставі положень статті 1212 ЦК України (далі - ЦК України).

1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що оскільки договір оренди спірної земельної ділянки між сторонами не було укладено відсутні підстави для сплати орендної плати; невизначеність позивачем підстав позову; відсутність доказів існування протягом заявленого у позові періоду з 01.01.2017 по 09.12.2019 земельної ділянки площею 6,8363 га за кадастровим номером 1412336600:01:013:0085 як об`єкта цивільних прав. Також відповідач не погодився з застосованим позивачем під час розрахунку ціни позову розміром коєфіціента до нормативної грошової оцінки землі.

Крім цього, відповідач подав до місцевого господарського суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі № 905/979/20 (суддя Макарова Ю. В.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на користь міськради безпідставно збережені кошти у сумі 4 152 440,53 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 62 286,60 грн.

2.2. Рішення суду арґументовано тим, що відповідач протягом спірного періоду з 01.01.2017 по 31.12.2019 був власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці по вул. Нижній Блок, буд. 7, м. Маріуполь Донецької області та з часу виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у нього виник обов`язок оформити і зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цим майном, а також обов`язок зі сплати орендної плати за користування такою земельною ділянкою. Проте, відповідач протягом зазначеного періоду не мав правовстановлювальних документів, які б підтверджували речове право на використання зазначеної земельної ділянки, у зв`язку з чим не сплачував орендну плату за неї, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати за її користування, який становить 4 152 440,53 грн, що є підставою виникнення обов`язку зі сплати цієї суми позивачу відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Також місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, пославшись на те, що позивачем не було пропущено встановлений статтею 271 ЦК України загальний строк для звернення з відповідним позовом тривалістю у три роки, оскільки позивач довідався про порушення свого права лише у травні 2020 року, коли отримав від відповідача лист із висловленою незгодою з висновками комісії з визначення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, щодо визначення розміру збитків внаслідок використання відповідачем спірної земельної ділянки без правовстановлювальних документів, а тому саме з цього часу почався перебіг позовної давності у відповідності до положень частини 1 статті 261 ЦК України.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі № 905/979/20 скасовано, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в порушення вимог положень статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", статте 77, 79, 86 ГПК України, суд першої інстанції за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку суми позову, прийнявши в якості належного доказу нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки наданий позивачем лист від 20.01.2020 № 42/105-20, в якому міститься відповідь відділу у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на запит позивача, а саме зазначено, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки по вул. Нижній блок, 7, у м. Маріуполі: з кадастровим номером 1412336300:01:013:0085 з моменту реєстрації 09.12.2019 складає 37 368 566,11 грн, з кадастровим номером 1412336300:01:013:0073 станом на 01.01.2016 - 16 481 609,12 грн, на 01.01.2017, 01.01.2018 - 29 117 768,66 грн, з 17.07.2018 до кінця 2018 - 43 676 930,72 грн, з 01.01.2019 - 75 906 351,86 грн.

Крім того, в наданій позивачем інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 1412336300:01:013:0085 в розділі щодо відомостей по нормативну грошову оцінку земельної ділянки зазначено про відсутність таких відомостей.

Зважаючи на наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наявність якого є необхідною для підтвердження розрахунку безпідставно одержаних коштів, виходячи із розміру саме недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою, що стало підставою для скасування оскаржуваного рішення із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що, у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог право позивача не є порушеним, що, з огляду на положення статті 261 ЦК України свідчить про відсутність підстав для застосування позовної давності за заявою відповідача, поданою суду першої інстанції, а встановлення судом апеляційної інстанції неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, про яке зазначено вище, відповідно до частини 4 статті 269 ГПК України надає йому право на повне скасування оскаржуваного рішення із прийняттям нового рішення про відмову в позові, незважаючи на вимоги апеляційної скарги щодо часткового скасування рішення.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 905/979/20, міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2020.

Крім цього у заяві про усунення недоліків касаційної скарги від 13.04.2021 № 4125/2021 скаржник посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленого у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, щодо застосування у подібних правовідносинах положень частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" у логічній сукупності з іншими наданими сторонами доказами, просить передати справу № 905/979/20 на розгляд відповідної палати суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 922/981/18 (постанова від 10.02.2020) та № 814/789/17 (постанова від 12.11.2018).

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 (на яку суд апеляційної інстанції послався в оскаржувані постанові), з огляду на висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 12.11.2018 у справі № 814/789/17, оскільки висновки у зазначених постановах є протилежними та містять протиріччя між собою.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 скаржник зазначив: по-перше, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази про нормативно-грошову оцінку спірної земельної ділянки у спірний період, а саме відповідь відділу у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (лист від 20.01.2020 № 42/105/20), у якій міститься інформація про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за весь спірний період; по-друге, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

3.3. ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" подав до Верховного Суду заяву, в якій посилаючись на положення статей 42, 46, 191, 298 ГПК України повідомило про повне визнання позовних вимог, вимог касаційної скарги та всіх понесених судових витрат позивача. Водночас, у судовому засіданні 08.07.2021 уповноважений представник ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" відмовився від заяви про визнання позовних вимог, вимог касаційної скарги та всіх понесених судових витрат позивача.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2020 № 208572883 право власності на об`єкт житлової нерухомості за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Нижній Блок, будинок 7, загальною площею 7 131,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 254256014123, зареєстровано за ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", яке набуто підприємством на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016.

Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016 на умовах, передбачених цим договором, продавець (ТОВ "Екоаудитекспертиза") зобов`язався передати у власність покупця (ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"), а покупець зобов`язався прийняти у власність нерухоме майно, а саме комплекс, розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул. Нижній блок, будинок 7, і зобов`язався сплатити за вказане нерухоме майно передбачену договором грошову суму.

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці Маріупольської міської ради, площею 5,5546 га, яка має кадастровий номер 1412336300:01:013:0073 і перебуває в користуванні згідно з договором оренди земельної ділянки від 05.07.2012, укладеним з Маріупольською міською радою (п.1.1.1 договору від 10.11.2016).

Договір є укладеним з дня його нотаріального посвідчення відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України (пункт 3.4. договору від 10.11.2016).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Ходаріною О. С. за реєстровим номером 961, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10.11.2016.

Після набуття права власності на нерухомість, відповідач звернувся до позивача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За наслідками розгляду зазначеної заяви міськрада своїм рішенням від 15.12.2017 № 7/24-2283 надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,1929 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів) по вул. Нижній блок, 7, у Центральному районі міста Маріуполя.

За результатами розгляду заяви відповідача про внесення змін у зазначене вище рішення у частині площі запитуваної до відведення земельної ділянки на 6,8363 га міськрадою було прийнято рішення від 21.03.2019 № 7/40-3804, відповідно до якого відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 6,8363 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів) по вул. Нижній блок, 7, в Центральному районі міста Маріуполя.

Рішенням міськради від 26.02.2020 № 7/50-5136 відповідачу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення в оренду строком на 10 років земельну ділянку по вул. Нижній блок, 7, у Центральному районі міста Маріуполя (кадастровий номер 1412336300:01:013:0085) площею 6,8363 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів). Встановлено розмір орендної плати за запитувану земельну ділянку згідно з рішенням Маріупольської міської ради, що регламентує розмір орендної плати, на рівні 3 % від її грошової оцінки. Зазначено про необхідність відповідачу подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про оформлення проекту договору оренди вказаної земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття даного рішення.

У листі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 21.01.2020 № 42/105-20 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412336300:01:013:0085 площею 6,8363 га по вул. Нижній блок, 7, у м. Маріуполі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості була зареєстрована 09.12.2019 в Національній кадастровій системі шляхом об`єднання земельних ділянок 1412336300:01:013:0073 та 1412300000:04:013:0062.

Таким чином, нерухоме майно, придбане відповідачем за договором купівлі-продажу розташоване до 09.12.2019 на земельній ділянці 5,5546 га, кадастровий номер - 1412336300:01:013:0073, а починаючи з 09.12.2019 - на земельній ділянці 6,8363 га, кадастровий номер кадастровий номер - 1412336300:01:013:0085.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 08.05.2020 земельна ділянка площею 6,8363 га (кадастровий номер 1412336300:01:013:0085), розташована за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Нижній блок, 7, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів), належить до комунальної власності.

Матеріали справи містять повідомлення від 17.01.2020 №26.6.3-3363-09 заступника Маріупольського міського голови генеральному директору ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", яким на підставі Положення про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам запрошено відповідача на засідання комісії з визначення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Зазначено, що на комісії будуть розглянуті матеріали про розрахунок збитків, які нанесені відповідачем міськраді внаслідок користування земельною ділянко з порушенням вимог законодавства про плату за земельну ділянку по вул. Нижній блок, 7. Зазначене повідомлення вручено відповідачеві 21.01.2020.

21.04.2020 позивач направив відповідачу повідомлення від 17.04.2020 № 26.6.3-22572-09, в якому довів до відома відповідача результати засідання комісії та розмір нарахованих збитків. Зокрема, підприємству запропоновано у 10-денний термін з дня надходження розглянути повідомлення та про результати розгляду повідомити у письмовій формі, а також вказано про можливість добровільного відшкодування збитків. Матеріалами справи підтверджується, що зазначене повідомлення вручено відповідачеві 23.04.2020.

У відповіді від 30.04.2020 № 29/782 ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" наголосило на відсутності правових підстав для сплати збитків власнику землі з огляду на відсутність державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Позивач, посилаючись на те, що ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" не звернулось у встановленому порядку для оформлення права оренди на спірну земельну ділянку та не вносило плату за її використання в період з 01.01.2017 по 31.12.2019, звернувся до суду з позовом у цій справі, в якому просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 4 152 440,53 грн.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 922/981/18 (постанова від 10.02.2020) та № 814/789/17 (постанова від 12.11.2018).

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.

Так, у справі № 814/789/17 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївської міської ради, у якому просив визнати протиправним та скасувати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 34-14.03-3-2222/27-16 від 12.10.2016. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час складання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки управління Держгеокадастру безпідставно застосувало локальні коефіцієнти, які належним чином не були визначені Миколаївською міською радою, а відтак, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначений неправильно.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 у справі № 814/789/17 позов задоволено з тих підстав, що рішення Миколаївської міської ради № 3/40 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва" з додатками є регуляторним актом, який спрямований на правове регулювання господарських відносин та відповідно до статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" має офіційно оприлюднюватися в друкованих засобах масової інформації відповідної ради, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. Відтак, суд першої інстанції дійшов до висновку, що за відсутності дотримання наведених вимог до оприлюднення рішення міськради як регуляторного акта, а також недоведеності відповідачами правомірності використання в оскаржуваному витягу з технічної документації відповідного коефіцієнта нормативної грошової оцінки для земельної ділянки позивача, останній є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову виходячи з того, що Законом України "Про оцінку землі" прямо передбачено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень (нормативно-правовим або індивідуальним актом у розумінні статті 4 КАС України), відтак, не може бути предметом судового оскарження.

Верховний Суд у постанові від 12.11.2018 у справі № 814/789/17, залишаючи без змін постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018, виходячи з того, що позивач у даній справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації не вплине на обсяг прав та обов`язків позивача, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнтів, що застосовані під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі. При цьому, Верховний Суд наголосив, що належним способом захисту у даній справі є оскарження рішення міськради, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій відповідачів щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується.

Разом з тим предметом розгляду справи № 905/979/20, яка переглядається, є вимога міськради про стягнення з ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" коштів, набутих без достатньої правової підстави у сумі 4 152 440,53 грн.

З викладеного слідує, що правовідносини у справі № 814/789/17 та справі № 905/979/20 різняться за суб`єктним складом учасників, об`єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.

У справі № 922/981/18, на яку скаржник також посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеленбуд-Сервіс" про стягнення безпідставно збережених коштів ? орендної плати у сумі 467 632,32 грн. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що у відповідача з часу отримання права власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 6,2 кв.м. та літ. "АБ-1" площею 17,0 кв.м. по вул. Сумській, 35 у м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2006 № 940 виник обов`язок сплачувати грошові кошти за користування земельною ділянкою у встановленому законодавством розмірі. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язку із внесення плати за користування земельною ділянкою за період з 01.02.2015 по 30.12.2017 ТОВ "Зеленбуд-Сервіс" зберегло у себе майно ? грошові кошти у сумі 467 632,32 грн, які підлягають стягненню на підставі статей 1212?1214 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2019 у справі № 905/979/20 позов задоволено з огляду на його обґрунтованість.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2019 у справ № 905/979/20 і прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення апеляційного суду обґрунтовано тим, що під час розгляду іншої справи № 922/2716/17 судами встановлено, що не оформлення договору оренди з ТОВ "Зеленбд-Сервіс" є наслідком бездіяльності Харківської міської ради, тому звернення її до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів за бездоговірне користування земельною ділянкою суперечить засадам справедливості та розумності. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки договір оренди спірної земельної ділянки не укладено саме з вини Харківської міської ради. Також апеляційний господарський суд зазначив, що у разі укладення відповідно до положень чинного законодавства договору оренди в ньому сторони б погодили істотні умови, в тому числі і розмір орендної плати. Натомість при зверненні з вимогами за бездоговірне користування земельною ділянкою міська рада в одноособовому порядку здійснює розрахунок та визначає розмір плати за користування ділянкою.

Верховний Суд постановою від 10.02.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 у справі № 922/981/18 скасував, справу направив на новий розгляд до апеляційного господарського суду. Направляючи зазначену справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції, встановивши розбіжності у проведених розрахунках, помилково не перевірив їх складові, розмір, а також обґрунтованість нарахування, і, в такий спосіб не виконав у повному обсязі вказівки Верховного Суду зазначені у постанові від 12.04.2019.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що надання ТОВ "Зеленбуд-Сервіс" до суду витягів від 05.06.2008 № 1522/08 та від 04.12.2017 № 540/0/45-17 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0414 га по вул. Сумській, 35 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136300:03:001:0095), свідчить про те, що спірна земельна ділянка є сформованою.

Водночас у справі № 905/979/20, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано витягу про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки і такий витяг відсутній у матеріалах справи.

З викладеного слідує, що правовідносини у справі № 922/981/18 та № 905/979/20 різняться за встановленими судами фактичними обставинами, що свідчить про неподібність наведених справ. При цьому, застосування судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається положень статей 1212 ЦК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" не свідчать про їх неправильне застосування, адже у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність правовідносин у таких справах.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Так, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права, а саме положень статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 (на яку суд апеляційної інстанції послався в оскаржувані постанові) з огляду: по-перше, на висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 12.11.2018 у справі № 814/789/17, оскільки висновки у зазначених постановах є протилежними та містять протиріччя між собою; по-друге, можливість визначення розміру безпідставно збережених коштів за весь спірний період на підставі проведеної нормативної грошової оцінки земель певного населеного пункту не лише з використанням інформації, яка міститься у витязі з технічної документації про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки, наданого у поточному році, а й з урахуванням всіх наданих сторонами доказів, що свідчать про проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у спірний період нележаним чином, тобто до вимог чинного законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, апеляційний господарський суд ухвалюючи оскаржувану постанову, серед іншого зазначив, що у спірних правовідносинах підлягають з`ясуванню обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку безпідставно збережених грошових коштів за безоплатне користування без право встановлювальних документів земельною ділянкою комунальної власності на основі саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Водночас, позивачем не надано витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки і такий витяг відсутній у матеріалах справи.

Апеляційний господарський суд наголосив, що у порушення вимог чинного законодавства, суд першої інстанції за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку суми позову, прийнявши в якості належного доказу нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки наданий позивачем лист від 20.01.2020 № 42/105-20, в якому міститься відповідь відділу у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на запит позивача, а саме зазначено, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки по вул. Нижній блок, 7, у м. Маріуполі: з кадастровим номером 1412336300:01:013:0085 з моменту реєстрації 09.12.2019 складає 37 368 566,11 грн; з кадастровим номером 1412336300:01:013:0073 станом на 01.01.2016 - 16 481 609,12 грн, на 01.01.2017, 01.01.2018 - 29 117 768,66 грн, з 17.07.2018 до кінця 2018 - 43 676 930,72 грн, з 01.01.2019 - 75 906 351,86 грн. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що в наданій позивачем інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 1412336300:01:013:0085 у розділі щодо відомостей по нормативну грошову оцінку земельної ділянки зазначено про відсутність таких відомостей.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наявність якого є необхідною для підтвердження розрахунку безпідставно одержаних коштів, виходячи із розміру саме недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Верховний Суд наголошує, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 ЗК України та положень статті 1212 ЦК України випливає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що позов у цій справі подано з підстав фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку, Верховний Суд погоджується в цій частині з висновками апеляційного суду, викладеними в оскаржуваній постанові, щодо кваліфікації відносин з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку та недоотримання її власником доходів як кондикційних.

Згідно положень частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до частин 1- 2 статті 15, частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20, частини 1 статті 23 Закону України "Про оренду земель" за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Зазначену правову позицію викладено у пункті 48 постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, в пункті 7.30 постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 916/2948/17 та в пункті 6.11 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

З викладеного слідує, що Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово викладав правову позицію, що відповідно до положень чинного законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що спростовує доводи скаржника про необов`язкову наявність у матеріалах справи витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю.

Аналогічні за змістом правові висновки про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель викладено Верховним Судом у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у наведених вище постановах неодноразово викладали правовий висновок щодо застосування положень, зокрема статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" і такі висновки є чіткими, зрозумілими й сприяють однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права, а практика застосування цих норм сталою, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від правової позицій Верховного Суду викладеної у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, при цьому доводи, наведені у касаційній скарзі не спростовують вказаного висновку. За наведених обставин відсутні підстави й для задоволення клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд відповідної палати.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував, зокрема, наведений вище правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 та зазначив, що є необґрунтованими будь-які розрахунки, зроблені за відсутності витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації).

5.5. У той же час колегія суддів наголошує на безпідставності доводів скаржника щодо протилежності висновків викладених у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 (на яку суд апеляційної інстанції послався в оскаржувані постанові) та постанові Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 814/789/17, оскільки як убачається зі змісту постанови суду касаційної інстанції, ухваленої у справі № 814/789/147, Верховний Суд також зазначав про те, що дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки за правилами частини 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Крім цього, у справі № 814/789/17 не розглядалося питання стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати та правильність здійснення розрахунків заявлених до стягнення коштів, а суд апеляційної інстанцій взагалі не мав враховувати висновки, викладені у цій постанові під час ухвалення оскаржуваної постанови, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними із правовідносинами які виникли у справі № 905/979/20, про що більш детально зазначено у пункті 5.3 цієї постанови.

5.6. Посилання скаржника на вихід судом апеляційної інстанції за межі доводів апеляційної скарги, відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються положеннями частини 4 статті 269 ГПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши порушення судом першої інстанції норма матеріального права, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду.

5.7. Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки у спірний період, зокрема відповідь відділу у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (лист від 20.01.2020 № 42/105/20), спростовуються змістом оскаржуваної постанови. Зазначені доводи зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 905/979/20 за касаційною скаргою Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувану постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 905/979/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ