Постанова

від 19.07.2021 по справі 200/1009/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року справа №200/1009/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 р. (у повному обсязі виготовлено та підписано 26 березня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/1009/21-а (головуючий І інстанції суддя Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі-відповідач), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік , зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину (а.с. 1-8).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік .

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину (а.с. 56-60).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає рішення необґрунтованим, прийнятим з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. (4 723 х 10) на місяць. Це питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що, оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди (а.с. 65-69).

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, працює на посаді судді Володарського районного суду Донецької області, що підтверджується Указом Президента України від 12.12.2019 року № 899/2019 Про призначення суддів та наказом Володарського районного суду Донецької області від 12.12.2019 року № 27-к Про призначення судді Вайновської О.Є. (а.с. 16-20).

За період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) суддівську винагороду позивачеві нараховано та виплачено в обмеженому розмірі, який не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що пояснюється вимогами ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік .

Зазначене підтверджується довідкою відповідача від 12.02.2021 року за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (включно) (а.с. 34).

Відомості про нараховану винагороду судді, що зазначені у вказаній довідці, відповідають даним розрахункових листів позивача, з яких слідує факт нарахування винагороди у зменшеному розмірі та відсутність заборгованості перед позивачем (а.с. 35).

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За унормуванням частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України відповідно до статті 126 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» .

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Приписами ч. 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та ч. 2-3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402), виключено цим законом встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 Закону № 1402 встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Правилами ч. 5 - 8 ст. 135 Закону № 1402 занотовано: суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною 1 ст. 151 цього Закону передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» , якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , зокрема, доповнено статтями 28-32.

Змістом статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , окреслено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Наведене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , який є спеціальним законом що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Суд відзначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині перші статті 55 Конституції України.

У Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

На підставі ч. 1, 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та нормам міжнародного права, отже, до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» .

Також суд зазначає, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020.

Наведені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» .

В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 занотовано, що, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/29.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Також колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 вказано на необхідність компенсування відповідними виплатами встановлені обмеження суддівської винагороди.

Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» , всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

При цьому суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду (за умови відсутності змін до кошторисів судів) не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.

Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Стосовно посилання апелянта на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік та зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Добровольського, 2) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та виплатити недоотриману частину.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 р. у справі № 200/1009/21-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 19 липня 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв