Постанова
від 16.07.2021 по справі 761/34946/19
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/34946/19 Головуючий 1 інстанція- Притула Н.Г.

Провадження № 22-ц/824/7463/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 липня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Umair, Українські середземноморські авіалінії про відшкодування матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, який мотивували тим, що 15 вересня 2017 року вони поверталися літаком з м.Бейруту до м.Києва, використовуючи послуги авіакомпанї відповідача. Під час перельоту рейсом UF202 Бейрут-Київ був загублений їх багаж, а саме валіза вагою 28 кг з особистими речами позиачів: фен, манікюрний набір, натільна білизна, сукні, спідниці, костюми та інший одяг, купальні приналежності, засоби особистої гігієни, речі неповнолітніх дітей, подарунки. По прибуттю до аеропорту Бориспіль після того, як вони не отримали валізу працівниками аеропорту була складена РІR, неодноразово були розмови в телефонному режимі з представниками відповідача щодо втраченого багажу.

Вказують, що 12 жовтня 2017 року, коли багаж уже вважався втраченим, ОСОБА_1 звернулася до відповідача з претензією про сплату компенсації у відповідності до чинного законодавства та лише 25 квітня 2018 року отримала повідомлення про прийняте рішення щодо виплати компенсації в розмірі 5000 грн., з чим вона не погодилася. Вважає, що відповідно до п.2 глави 5 розділу ХХVІІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 735 від 30 листопада 2012 року, відповідач має компенсувати кожному з позивачів втрату багажу у розмірі 1131 СПЗ, що станом на 03 вересня 2019 року становить 38964,22 грн. У зв`язку з наведеним, просили стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів на відшкодування завданої шкоди 38964,22 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивачі ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали

- 2 -

апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким їх вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що відповідальність перевізника за втрату багажу відповідно до діючого законодавства у сфері авіаперевезень, а саме - глави 5 розділу ХХVІІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Мінінфраструктури України № 735 від 30 листопада 2012 року, та Монреальської Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень (ратифікована Україною 17 грудня 2008 року) визначається у конкретизованому розмірі, а саме - 1131 СПЗ, а тому у межах сімейної подорожі встановлені законом розміри відшкодування збитків поширюються на кожного авіапасажира. Запропонована відповідачем сума 5000 грн. не відповідає цим вимогам закону. Висновки суду про недоведеність вартості речей є дивними оскільки відповідачем не оспорюється втрата валізи вагою 28 кг. При цьому заявити цінність багажу це право авіапасажира, яким позивачі не скористалися, щоб не сплачувати спеціальний тариф за його перевезення.

Відповідач ТОВ Umair, Українські середземноморські авіалінії правом на подання відзиву не скористався.Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками 17 травня 2021 року направленазгідно ч.6 ст.128 ЦПК України на офіційну електронну адресу відповідача , що стверджується повідомленням про її доставлення.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 155856,88 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачами і відповідачем ТОВ Umair,

- 3 -

Українські середземноморські авіалінії було укладено договір повітряного перевезення на авіарейс UF201 сполученням Київ-Бейрут, виліт призначений на 29 серпня 2017 року о 12:50 год, прибуття о 16:00 годині, а також на авіарейсUF202 сполученням Бейрут-Київ, виліт призначений на 15 вересня 2017 року о 17:20 год, прибуття о 20:20 годині, що підтверджується електронним квитком (а.с.5).

Згідно із електронним квитком були придбані квитки на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 за номерами НОМЕР_1 (а.с.9).

Також судом встановлено, що при здійсненні 15 вересня 2017 року авіаперельоту рейсом UF202 Бейрут-Київ після прибуття до аеропорту Бориспіль встановлено втрату багажа, а саме - валізи темно-синього кольору вагою 28 кг. В цей же день 15 вересня 2017 року позивачка ОСОБА_1 оформила документ про втрату валізи темно синього кольору із особистими речами вагою 28 кг - Property Irregularity Report (PIR).

У зв`язку із неповерненням багажа 12 жовтня 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача із претензією про відшкодування збитку в зв`язку із втратою багажа (валізи темно-синього кольору) при здійсненні 15 вересня 2017 року авіаперельоту рейсом UF202 Бейрут-Київ, до якої 06 листопада 2017 року подала РІRта роздруківку електронного квитка.

Електронним листом від 25 квітня 2018 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняте рішення щодо виплати 5000 грн. відшкодування та просили повідомити реквізити банківської карти для перерахуну грошових коштів.

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено розміру фактичних збитків, зокрема не надано суду доказів, що дійсно в багажу були речі про які зазначено в позовній заяві та не надано доказів їх вартості, а тому суд позбавлений можливості встановити фактичну шкоду, спричинену позивачу.

Також, суд виходив з того, що позивач не скористалась своїм правом та не заявила про цінність багажу, як і не обгрунтувала чому вона не згодна із сумою яка визначена перевізником як компенсація втраченого багажу.

Колегія суддів частково погоджується із такими висновками.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (ч.1 ст.908 ЦК України).

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч.2 ст.908 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч.2 ст.910 ЦК України).

Аналогічні положення містить п.1 глави 1 розділу ІV Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 735 від 30 листопада 2012 року, зареєстрованих в МЮ України 28 грудня 2012 року за № 2219/22531 (чинних на час виникнення спірних правовідносин), згідно якого пасажирський квиток та багажна квитанція є підтвердженням укладення договору про перевезення та відображають його умови.

Відповідно до п.п.10,12 розділу Х цих Правил перевізник або агент з обслуговування зобов`язаний зазначити у багажній квитанції квитка кількість і вагу прийнятого до

- 4 -

перевезення багажу та видати на зареєстрований багаж відривний талон ідентифікаційної багажної бирки. За наявності у пасажира квитка в електронному вигляді відомості щодо кількості та ваги багажу зазначаються в електронному вигляді. Після реєстрації та оформлення багажу перевізник відповідає за цілісність зареєстрованого багажу.

Відповідно до п.7 глави 1 розділу ХІІ вказаних Правил після прийняття перевізником багажу до перевезення цей багаж переходить під відповідальність перевізника, що підтверджується виданим пасажиру відривним талоном багажної ідентифікаційної бирки та багажною квитанцією щодо кількості та ваги місць, які прийняті до перевезення.

Згідно п.2 глави 2 розділу ХХ VІІ цих Правил відповідальність перевізника за неналежне перевезення в будь-якому випадку обмежена реальними збитками, доведеними пасажирами.

У разі перевезення багажу із заявленою цінністю, відповідальність авіаперевізника визначається сумою заявленої цінності (п.п. 2-3 глави 5 розділу ХХVІІ Правил).

Отже, за змістом наведених норм відповідальність авіаперевізника за неналежне перевезення обмежується реальними збитками, доведеними власниками багажу шляхом надання розрахункових документів (чеків, квитанцій, накладних), банківських виписок щодо купівлі втрачених речей, тощо.

Встановлено, що заявляючи вимоги про відшкодування шкоди внаслідок втрати багажу, позивачі всупереч положенням ч.3 ст.12 та ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надали суду належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, як конкретний перелік речей, які знаходились у втраченій валізі, так і їх вартість, в тому числі вартість валізи.

За таких обставин з огляду на неможливість визначити реальні збитки позивачів внаслідок втрати багажу, що є обов`язковою умовою, передбаченою п.2 глави 2 розділу ХХ VІІ цих Правил, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність розміру фактичних збитків.

Водночас, суд не дав належної оцінки тому факту, що відповідач за наслідками відповідних процедур розшуку багажу та отримання претензії визнав факт втрати багажу (валізи) з його вини і погодився сплатити компенсацію у розмірі 5000 грн., про що повідомив позивачів і що у свою чергу є підставою для стягнення вказаної суми.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи і вимогам закону і підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вище вказувалося, встановлено, що між позивачами і відповідачем ТОВ Umair, Українські середземноморські авіалінії було укладено договір повітряного перевезення на авіарейс UF201 сполученням Київ-Бейрут, а також на авіарейс UF202 сполученням Бейрут-Київ.

При здійсненні 15 вересня 2017 року перельоту рейсом UF202 Бейрут-Київ після прибуття до аеропорту Бориспіль встановлено втрату багажа - валізи темно-синього

- 5 -

кольору. В цей же день 15 вересня 2017 року позивачка ОСОБА_1 оформила документ про втрату валізи темно синього кольору із особистими речами вагою 28 кг - Property Irregularity Report (PIR), а після її нерозшуку 12 жовтня 2017 року звернулась до відповідача із претензією про відшкодування збитку в зв`язку із втратою багажа.

Електронним листом від 25 квітня 2018 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняте рішення щодо виплати 5000 грн. відшкодування та просили повідомити реквізити банківської карти для перерахуну грошових коштів.

За таких обставин, погоджену відповідачем суму відшкодування у розмірі 5000 грн. апеляційний суд стягує на користь позивачки ОСОБА_4 , оскільки згідно повідомлення відповідача і наданого ним списку маніфесту (список пасажирів та багажу, зареєстроваих на борту повітряного судна) увесь багаж було оформлено саме на ОСОБА_4 , на яку зареєстровано 5 багажних місць загальною вагою 57 кг. На інших позивачів не було зареєстровано жодного багажного місця (а.с.47-48).

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідальність перевізника за втрату багажу відповідно до діючого законодавства у сфері авіаперевезень, а саме - глави 5 розділу ХХVІІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Мінінфраструктури України № 735 від 30 листопада 2012 року, та Монреальської Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень (ратифікована Україною 17 грудня 2008 року) визначається у конкретизованому розмірі, а саме - 1131 СПЗ, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Як Монреальська Конвенція , так і Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу від 30 листопада 2012 року, визначають лише максимальний розмір відповідальності за втрату багажу незалежно від його вартості.

Зокрема відповідно до ст.22 Монреальської Конвенції відповідальність перевізника у випадку знищення багажу обмежується сумою 1000 СПЗ (спеціальних прав запозичення, які визначаються Міжнародним валютним фондом), а згідно ст.44 цієї Конвенції відповідальність перевізника не може перевищувати цієї суми.

Такі ж положення містять п.п.2-3 глави 5 розділу ХІІ Правил, згідно яких відповідальність перевізника у випадку знищення, втрати, пошкодження або затримки в перевезенні зареєстрованого багажу обмежується сумою 1131 СПЗ (за мінімальну норму безкоштовного перевезення багажу, встановлену уповноваженим органом з питань цивільної авіації) стосовно кожного пасажира. Відповідальність перевізника у разі перевезення багажу із заявленою цінністю визначається сумою заявленої цінності багажу.

Отже, скаржники помилково ототожнюють встановлений законом максимальний розмір відповідальності перевізника за втрату багажу із розміром реальних збитків за втрачений багаж.

Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що позивачі не надали ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів про те, що розмір завданих збитків внаслідок втрати багажу дорівнює або перевищує максимальний розмір відшкодування 1131 СПЗ, встановлений Правилами.

Це ж стосується посилань у скарзі на те, що запропонована відповідачем сума 5000 грн. не відповідає вимогам закону, безпідставні, оскільки позивачі не спростували дану суму, як і взагалі не надали доказів про розмір реальних збитків.

Доводи апеляційної скарги про те, що у межах сімейної подорожі встановлені законом розміри відшкодування збитків поширюються на кожного авіапасажира, не грунтуються на законі.

По-перше, Монреальська Конвенція, на яку посилаються позивачі, не містиь таких положень.

По-друге, відповідно до п.1-2 глави 4 розділу ХІІ Правил повітряних перевезень

- 6 -

пасажирів і багажу від 30 листопада 2012 року пасажири, які подорожують групою, за їх бажанням, мають право, а перевізник зобов`язаний застосувати до цих пасажирів суму норм безкоштовного провезення багажу. Групова норма безкоштовного провезення застосовується також до пасажирів - членів однієї родини. Об`єднання стосується тільки норм безкоштовного провезення багажу. Багаж має оформлятися для кожного пасажира окремо. Об`єднання місць багажу групи пасажирів стосується тільки об`єднаної норми безкоштовного провезення багажу кожного пасажира. Груповий багаж може оформлятися на одну уповноважену всіма пасажирами особу, що входить до складу групи цих пасажирів. При цьому в перевізних документах кожного пасажира мають зазначатися кількість місць та вага його багажу.

За змістом вказаних норм у випадку подорожі членами однієї родини, багаж може оформлятися на одну уповноважену особу, при цьому в перевізних документах кожного пасажира має бути зазначена кількість місць та вага його багажу.

Посилаючись на необхідність відшкодування шкоди кожному з членів родини, позивачі не надали суду доказів про те, що у кожного члена родини в перевізних документах була зазначена кількість місць та вага його багажу.

По-третє, такі доводи спростовуються наданим відповідачем списком маніфесту (список пасажирів та багажу, зареєстроваих на борту повітряного судна), згідно якого увесь багаж було оформлено саме на ОСОБА_4 , на яку зареєстровано 5 багажних місць загальною вагою 57 кг. На інших позивачів не було зареєстровано жодного багажного місця.

Посилання у скарзі на хибність висновків суду про недоведеність вартості речей, оскільки відповідачем не оспорюється втрата валізи вагою 28 кг не спростовують висновків суду щодо недоведеності вартості втраченого багажу.

Посилання у скарзі на те, що заявити цінність багажу це право авіапасажира, яким позивачі не скористалися щоб не сплачувати спеціальний тариф за його перевезення не мають правового значення для вирішення даного спору.

Твердження відповідача у відзиві на позов про те, що ОСОБА_4 , не подавала претензії колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки на момент втрати багажу була неповнолітньою і усі дії вчиняла її мати, як законний представник згідно ч.1 ст.242 ЦК України.

Даючи оцінку доводам позивачів, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах Серявін та інші проти України , Трофимчук проти України , Проніна проти України ). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

З огляду на те, що позивач ОСОБА_4 як споживач звільнена від сплати судового збору, суд відповідно до положень ст.141 ЦПК України стягує з відповідача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для

- 7 -

працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва 22 вересня 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Umair, Українські середземноморські авіалінії (місцезнаходження: 04116, м.Київ, вул.Шулявська 7, код ЄДРПОУ 30180773) на користь ОСОБА_4 (проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на відшкодування матеріальної шкоди 5000 гривень. В решті позову відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Umair, Українські середземноморські авіалінії на користь держави судовий збір у розмірі 50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді:

Дата ухвалення рішення16.07.2021
Оприлюднено20.07.2021

Судовий реєстр по справі —761/34946/19

Ухвала від 31.08.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротун Вадим Михайлович

Постанова від 16.07.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Ухвала від 15.07.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Ухвала від 17.05.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Савченко Сергій Іванович

Рішення від 22.09.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Притула Н. Г.

Рішення від 22.09.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Притула Н. Г.

Рішення від 22.09.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Притула Н. Г.

Ухвала від 19.03.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Притула Н. Г.

Ухвала від 07.10.2019

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Притула Н. Г.

Ухвала від 09.09.2019

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Притула Н. Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні