Рішення

від 19.07.2021 по справі 545/1863/20

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1863/20

Провадження № 2/545/128/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2021 р. року Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Шелудякова Л.В.,

за участю секретаря Лабовкіній Г.Г.,

прокурора Деряги О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Полтава цивільну справу за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Д. Радійчук в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 06 вересня 2017 року №9157-СГ Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва , припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 вересня 2017 року за №22471871 та зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала в повному обсязі та прохала суд його задовольнити з підстав викладених в позові.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Пономаренко М.В. в судове засідання не з`явились, про час та день розгляду справи належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в судове засіданні не з`явився, повідомлений належним чином, про причини суд не повідомив. Проте останнім було подано відзив на позов, згідно якого прохав відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора, зазначаючи про відсутність передбачених законом виключних підстав для звернення першого заступника прокурора Полтавської області до суду в інтересах держави з позов про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, витребування земельної ділянки чужого незаконного володіння. Крім того, вказав, що під час надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення садівництва, управлінням дотримано вимоги чинного законодавства, оскільки було подано всі документи, які необхідні для надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Вказано, що водоохоронні зони повинні визначатися за проектами землеустрою, які в даному випадку відсутні. Крім того, відповідно до відомостей публічно кадастрової карти земельна ділянка, яка є предметом спору у вказаній справі знаходиться на відстані більше ніж 25 метрів від узрізу води, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Представником позивача було подано відповідь за відзив, в якому повністю заперечив проти поданого у відзиві відповідача твердженнях та прохав задовольнити позовні вимоги повністю.

Суд, заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Так, за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088 внесеного 18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва. Також встановлено, що вищевказані земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

06 вересня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №9157-СГ Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва .

Згідно інформації №214109585 від 26.06.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 вересня 2017 року внесено запис №22471871 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №359297753240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.

В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13 травня 2017 року; №01-2/1084 від 29 вересня 2017 року) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11 квітня 2017 року, згідно якої проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки ОСОБА_2 , а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства Полтававодгосп розроблено робочий проект Визначення зон можливого затоплення водами річки ОСОБА_2 в межах міста Полтава та Полтавського району , яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами АДРЕСА_1 , 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12 вересня 2017 року до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки ОСОБА_2 .

З відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21 вересня 2017 року вбачається, що згідно матеріалів Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави року ОСОБА_2 по матеріалам Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області , земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки ОСОБА_2 . Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 СНиП 2.01.14-83 від 01 липня 1984 року в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14 грудня 2018 року призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04 вересня 2019 року складено висновок №29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 в заплаві річки Коломак.

Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Проведення судових експертиз під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства врегульовано статтями 103-106 ЦПК України, якими встановлено певні вимоги до висновку експерта та необхідність в обов`язковому порядку попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, в силу яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта- докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та Закону України Про судову експертизу .

За таких обставин, оскільки зазначений висновок комплексної земельнотехнічної експертизи та з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідач та його представник не заявляли клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України заплавні землі - це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно пунктів 5, 8 ч.1 ст. 80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2 ст. 80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

ОСОБА_3 землі - є землями на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_2 не могла передаватись у власність громадянину для індивідуального садівництва, оскільки є землями на яких діє обмежений режим використання.

Надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки ОСОБА_2 , суперечить нормам ст.80 Водного кодексу України.

Статтею 117 Водного кодексу Української РСР передбачено, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення і вичерпання, які можуть заподіяти шкоду здоров`ю населення, а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання та інших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

З цією метою відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР можуть встановлюватися водоохоронні зони (смуги).

На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 року №462 Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР (ЗП УРСР, 1977 року, №9, ст. 89) виготовлено документацію Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в Книга 2. Графические материалы міститься план землекористування колгоспу імені Макаренка .

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31 липня 1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм .

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно зі ст. 87 ВК України (чинної на момент передачі земельної ділянки) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки ОСОБА_2 .

Вказана документація затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31 липня 1981 року Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм (у відповідності до вимог чинного на момент прийняття рішення законодавства) доведена до відому населення і всіх зацікавлених організацій, є чинною і ніким не оскаржена.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України вказує на те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищезазначене, наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №9157-СГ від 06 вересня 2017 року Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва суперечать вимогам Закону, тому є підстави для визнання його незаконним та скасуванню і поверненню земельної ділянки державі.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2019 року по справі 915/20/18 та від 02 жовтня 2019 року по справі 4/166 Б ).

Окрім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про прокуратуру повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За змістом ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно із пунктом є-1 ч. 1 ст. 15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади функції контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів передано до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

У силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах вимоги ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу №9157-СГ від 06 вересня 2017 року, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02 березня 2011 року у справі № 6-58303св10).

Також слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України, у ГУ Держгеокадастру в Полтавській області відсутній обов`язок у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймати виключно позитивне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність на користь особи, що подала таке клопотання.

ГУ Держгеокадастру в Полтавській області при прийнятті спірного наказу не враховано, що пунктами 10, 11 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, вищезазначені приписи ст. 118 ЗК України не містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Натомість, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, при прийнятті рішення повинен діяти у відповідності до вимог Закону та в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів виконавчої влади при виконанні своїх функцій, у тому числі при наданні у власність землі, має відповідати чинному законодавству.

Землі заплави законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст. 84 ЗК України та ст. 80 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Отже, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Окрім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз.2 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 №2).

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина третя статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру у редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Отже, прокурор є позивачем, бо ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки у власність.

Прокурором встановлювались повноваження Державної екологічної інспекції України щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції України №1858/6/17-20 від 06 березня 2020 року остання повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів.

Встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів.

Зазначене обґрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Вказана правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня2020 року по справі №698/119/18.

02 січня 2020 року в ході перевірки прокурором направлено листа до Державного агентства водних ресурсів з проханням надати роз`яснення можливих негативних наслідків для навколишнього природного середовища у випадку затоплення земель, розміщених в заплаві річки Коломак.

Згідно відповіді, яка надійшла з вказаного відомства за №881/3/5/11-20 від 14 лютого 2020 року, затоплення під час повені чи паводка заплави річки є природним та регулярним явищем (за винятком років з низькою водністю), та може тривати від декількох днів до місяця і понад. У заплаві формується своя екосистема - відповідні ґрунти, рослинність та тваринний світ, що пристосовані до регулярних затоплень, слугують бар`єром між річкою та освоєними територіями. Знищення чи зміна цих ділянок може призвести до зменшення водності річок, а в майбутньому і їх можливого пересихання, посилення негативних наслідків повеней та паводків, погіршення якості вод.

В Україні широкомасштабне перетворення природних екосистем, надмірна господарська діяльність в басейнах річок призвела до суттєвого порушення співвідношення між стабілізуючими (луки, ліса, болота та ін.) і деструктивними підсистемами (рілля, забудовані землі, інфраструктура та ін.) на користь останніх, що обумовило значне зниження екологічної стійкості ландшафтів і розвиток ерозійних процесів. Одночасно відбулося суттєве погіршення природних умов формування водного стоку, стану гідрографічної сітки, якісних характеристик водних ресурсів, що призвело до втрати самовідновної і самоочисної здатності водних екосистем. Унаслідок цього сучасні земельно-водні проблеми з регіональних набули загальнодержавного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки України.

Важливо відзначити ряд особливостей земель водного фонду. По-перше, виконуючи свою спеціальну функцію, вони служать захисним бар`єром водних об`єктів від шкідливої дії зовнішнього середовища як природного, так і антропогенного характеру. По-друге, землі водного фонду призначені для збереження і раціонального використовування гідроресурсів, виправдовуючи своє місце в екосистемі. По-третє, сама природа цих земель така, що вони служать вмістищем для водотоків і водоймищ, а також зоною їх водозбору. Саме в результаті цих особливостей землі водного фонду утворюють захисний природний (ландшафтний) бар`єр для водних об`єктів.

Вказане свідчить, що звернення першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту інтересів держави у сфері водних ресурсів України.

Так, відповідно до ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції зазначено, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, припинення права власності, повернення земельної ділянки, являють собою однаковий спосіб захисту права, передбачений п. 2. ч. 2 ст. 16 ЦК України, мають ті самі підстави виникнення, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, підтверджуються тими самими доказами.

Таким чином, діючим законодавством передбачена можливість об`єднання вимог, якщо вони мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

Тому дані вимоги мають розглядатися разом в нерозривному зв`язку. Окремий їх розгляд не забезпечить захист інтересів держави в повній мірі.

Отже, розгляд даних позовних вимог не ускладнить вирішення спору та з`ясуванню прав та взаємовідносин сторін. Більш того, позовні вимоги мають розглядатись одночасно, оскільки лише так можливо встановити усі обставини спору та захистити права позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У зв`язку із цим прокурор, з метою поновлення порушених інтересів держави, ефективним способом захисту визначив звернення з позовною вимогою про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що виділ земельної ділянки органом держгеокадастру відбувся з порушенням вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України, внаслідок чого, незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність Держави та ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки та має право на повторний розгляд вказаного питання.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України , враховуючи обґрунтованість позову, сплачений прокуратурою судовий збір за подання позову в розмірі 6306,00 грн., підлягає стягненню з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, як органу який допустив безпосереднє порушення норм земельного та водного законодавства.

Питання по судовим витратам вирішити на підставі ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 263, 265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Д. Радійчук в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 06 вересня 2017 №9157-СГ Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва .

Припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 вересня 2017 за №22471871.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0083 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6306,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 липня 2021 року.

Учасники справи:

- позивач: Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області місцезнаходження: 36020, м. Полтава, вул. В.Козака,1;

- відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, місцезнаходження: 36038, м. Полтава, вул. Уютна,23;

- відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Л. В. Шелудяков