Постанова

від 29.06.2021 по справі 910/17417/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2021 р. Справа№ 910/17417/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 29.06.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20 (суддя Нечай О. В., повний текст рішення складено 27.04.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Енерджі Сістем"

до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

про стягнення 472 327,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк (надалі - відповідач) про стягнення 472 327,63 грн, з яких інфляційні втрати у розмірі 242 544,56 грн та 3% річних у розмірі 229 783,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів за Договором купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 3470, який було визнано недійсним у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем 242 544 грн. 56 коп. інфляційних втрат, 229 127 грн. 33 коп. 3% річних, 7 075 грн. 08 коп. судового збору та 9 986 грн. 12 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 9,83 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 013,88 грн. покладено на позивача.

Витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 17 600,00 грн. покладено на відповідача.

Вказане рішення мотивоване наступним:

- суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову, зазначивши про правильність розрахунку інфляційних втрат та вказавши, що розмір 3 % річних є завищеним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем було безпідставно нараховано 3 % річних за 15.07.2020, тому за розрахунком суду, на суму боргу - 8 000 000,00 грн за період з 01.08.2019 по 14.07.2020 обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 229 127,33 грн;

- суд не знайшов правових підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки, зобов`язання мають бути виконані належним чином і відповідачем не надано суду доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов`язання з перерахування на користь позивача безпідставно одержаних грошових коштів за Договором купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, який в подальшому був визнаний недійсним в судовому порядку;

- твердження відповідача про укладення договору шляхом акцептування пропозиції позивача, викладеної в листі вих. № 181 від 10.07.2020, суд визнав безпідставними, з огляду на те, що вказаний лист і сплата відповідачем грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн не є правочином (договором) в розумінні статей 626 - 629, 638 - 640 Цивільного кодексу України, як помилково вважає відповідач;

- заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн;

- при цьому, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 986,12 грн задоволено судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог та покладено на відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Перший український міжнародний банк звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем у задоволені позовних вимог.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також при недоведеності обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступних тверджень:

- судом першої інстанції при ухваленні не було застосовано приписи статті 626-629, 638-640 ЦК України, у контексті чого апелянт наголошує, що підставою для добровільної сплати грошових коштів став лист від 10.07.2020, у якому позивач гарантував відповідачу, що у випадку добровільного виконання судового рішення у справі № 903/593/19, він не матиме будь-яких вимог та/або претензій майнового та немайнового характеру до відповідача, а тому відповідач вказує на те, що ним було прийнято 13.07.2020 пропозицію позивача (оферту) та акцептовано її шляхом сплати 15.07.2020 грошових коштів на виконання судового рішення;

- відповідач просить суд врахувати свою добросовісну поведінку, яка полягає у добровільному виконанні рішення суду та сплаті на користь позивача основної суми боргу у сумі 8 000 000,00 грн та інші нарахування, розмір яких становить 16 % від суми боргу, а також повністю відшкодовано позивачу всі збитки, пов`язані з визнанням договору купівлі - продажу недійсним, а тому на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги;

- скаржник наголошує, що всі негативні наслідки визнання договору купівлі - продажу покладено лише на одну зі сторін договору - відповідача;

- апелянт також заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження оплати витрат на правову допомогу.

26.05.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді:Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 по справі №910/17417/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та строки на їх подання.

Розгляд справи призначено на 29.06.2021.

17.06.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем адвоката Куценко О.В. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення EasyCon .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем адвоката Куценко О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та призначено судове засідання по справі №910/17417/20 у режимі відеоконференції.

17.06.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її необґрунтованою, виходячи з наступного:

- позивач вважає твердження апелянта стосовно укладення між сторонами договору шляхом оферти, що викладена в листі позивача від 10.07.2020 - безпідставними та необгрунованими;

- щодо доводів апелянта про неврахування судом добросовісної поведінки відповідача в контексті зменшення розміру неустойки позивач наголошує, що відповідач не просить суд зменшити розмір задоволених позовних вимог та помилково визначає поняття неустойки, штрафних санкцій та право кредитора стягнути з боржника інфляційне збільшення суми боргу та проценти;

- позивач наголошує, що інші доводи скаржника були розглянуті судом та їм надана оцінка;

- з приводу заперечень щодо стягнення з апелянта витрат на правничу допомогу, то позивач вказує, що наданий суд розрахунковий документ на підтвердження таких витрат оформлений належним чином та є доказом сплати позивачем частини гонорару.

З наведених підстав позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

24.06.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк надійшли заперечення на відзив, у яких апелянт наводить свої заперечення проти доводів позивача, викладених у відзиві, та просить їх врахувати.

У судовому засіданні 29.06.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем брав участь в режимі відеоконференції, щодо доводів апеляційної скарги заперечив з урахуванням аргументів , викладених у відзиві.

Представник апелянта 29.06.2021 з`явився в судове засідання та подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.09.2018 між Акціонерним товариством Перший український міжнародний банк (далі - продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сан Енерджі Сістем (далі - покупець, позивач) було укладено Договір купівлі-продажу № 1689/61.1 (далі - Договір), посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, відповідно до пунктів 1, 2 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві об`єкт нерухомості, основні характеристики якого наведено в пункті 2 Договору, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно і сплатити продавцеві договірну ціну за нього у порядку та строки, визначені пунктами 9 та 10 цього Договору. Нерухомим майном, що є предметом купівлі-продажу за цим Договором, є виробничий корпус № 3 (А-2), загальною площею 69 682,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. Варшавська (вул. Желябова), буд. 1 (один).

Згідно з пунктами 9, 10 Договору договірна ціна нерухомого майна становить 8 000 000 (вісім мільйонів) грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 2 935,30 грн. Покупець здійснив повний розрахунок за нерухоме майно до укладення цього Договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі, передбаченій пунктом 9 цього Договору, на рахунок продавця.

За твердженнями позивача, у серпні 2019 року він звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог, просив суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 05.09.2018 № 1689/61.1, стягнути з відповідача на свою користь 8 000 000 грн 00 коп. основного боргу, 216 986 грн 30 коп. 3 % річних, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат та 159 970 грн 65 коп. збитків.

При цьому, як зазначає позивач, інфляційні втрати і 3 % річних за користування безпідставно отриманими грошовими коштами за вказаним позовом ним було заявлено за період з 05.09.2018 по 31.07.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі № 903/593/19 позов ТОВ Сан Енерджі Сістем задоволено, визнано недійсним Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, укладений між АТ Перший український міжнародний банк та ТОВ Сан Енерджі Сістем , стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 8 000 000 грн 00 коп., 216 986 грн 30 коп. 3% річних, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат, 159 970 грн 65 коп. збитків та витрати по сплаті судового збору в розмірі 138 527 грн 85 коп.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі № 903/593/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, укладений між АТ Перший український міжнародний банк та ТОВ Сан Енерджі Сістем ; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 8 000 000 грн 00 коп., 216 986 грн 30 коп. 3% річних, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат, 159 970 грн 65 коп. збитків та витрати по сплаті судового збору у розмірі 138 527 грн 85 коп.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач добровільно виконав вищевказане судове рішення, про що свідчить виписка по рахунку позивача від 15.07.2020, відтак відповідачем повернуто грошові кошти в сумі 8 000 000,00 грн, а також сплачено інфляційні втрати і 3 % річних за період з 05.09.2018 по 31.07.2019, тоді як повний період прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення грошових коштів становить з 05.09.2018 по 15.07.2020, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 242 544,56 грн інфляційних втрат і 229 783,07 грн 3 % річних за загальний період з 01.08.2019 по 15.07.2020.

Суд першої інстанції, оцінивши подані докази, дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 903/593/19 вбачається, що правочин, за яким відповідач набув право власності на виробничий корпус № 3 (А-2), розташований за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Варшавська, буд. 1, реєстраційний номер 1636487107104, було визнано недійсним, у зв`язку з чим Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, відповідно до умов якого відповідач передав у власність позивача виробничий корпус №3 (А-2), розташований за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. Варшавська (вул. Желябова), буд. 1, також було визнано недійсним.

Крім того, судом апеляційної інстанції при розгляді вказаної справи було встановлено, що, на виконання Договору купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, позивач сплатив на користь відповідача 8 000 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.08.2018 № 1 та від 04.09.2018 № 3, у зв`язку з чим, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, було стягнуто з відповідача на користь позивача 8 000 000,00 грн, а також, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат та 216 986 грн 30 коп. 3 % річних.

Враховуючи вказане, оскільки судове рішення у справі № 903/593/19 набрало законної сили та у встановленому процесуальним законом не скасоване компетентним судом, зазначені обставини, відповідно до приписів вищевказаних положень законодавства, не підлягають повторному доказуванню.

Зі змісту поданої до суду заяви про уточнення розміру позовних вимог (в межах справи № 903/593/19), позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних за період з 05.09.2018 по 31.07.2019.

Судом встановлено, що відповідачем, на виконання постанови суду апеляційної інстанції від 24.06.2020 у справі № 903/593/19, було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 9 290 651,21 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією виписки по рахунку позивача за 15.07.2020 та не заперечується сторонами у їхніх заявах по суті справи.

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 242 544,56 грн інфляційних втрат і 229 783,07 грн 3% річних за загальний період з 01.08.2019 по 15.07.2020, а позовні вимоги обґрунтовані простроченням виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів за Договором купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, який було визнано недійсним у судовому порядку.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, згідно з наведеними нормами законодавства боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 242 544,56 грн інфляційних втрат і 229 783,07 грн 3% річних за загальний період з 01.08.2019 по 15.07.2020.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період (серпень 2019 року - червень 2020 року), вважає його арифметично правильним.

Щодо розрахунку 3% річних за загальний період з 01.08.2019 по 15.07.2020 суд зазначає наступне.

Як правильно вказав суд першої інстанції, заявлений позивачем розмір 3 % річних є завищеним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем було безпідставно нараховано 3 % річних за 15.07.2020 (дата перерахування відповідачем грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн).

З наявної в матеріалах справи виписки по рахунку позивача вбачається, що станом на 15.07.2020 на вказаному рахунку залишок коштів становив 9 290 651,21 грн, тобто в розумінні п. 30.1 ст. 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні переказ вказаних коштів вважається завершеним, відтак правові підстави для нарахування 3% річних за 15.07.2020 відсутні.

За розрахунком суду першої інстанції, з чим також погоджується судова колегія, на суму боргу - 8 000 000,00 грн за період з 01.08.2019 по 14.07.2020 обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 229 127,33 грн.

Відтак, судова колегія визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 242 544,56 грн інфляційних втрат та 229 127,33 грн 3 % річних.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт наголошує, що підставою для добровільної сплати грошових коштів став лист від 10.07.2020, у якому позивач гарантував відповідачу, що у випадку добровільного виконання судового рішення у справі № 903/593/19, він не матиме будь-яких вимог та/або претензій майнового та немайнового характеру до відповідача, а тому відповідач вказує на те, що ним було прийнято 13.07.2020 пропозицію позивача (оферту) та акцептовано її шляхом сплати 15.07.2020 грошових коштів на виконання судового рішення.

Натомість, вказані доводи уже були досліджені судом першої інстанції, який правильно вказав, що вказаний лист і сплата відповідачем грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн не є правочином (договором) в розумінні статей 626 - 629, 638 - 640 Цивільного кодексу України, як помилково вважає відповідач, оскільки із призначення платежу вбачається, що вказані грошові кошти було перераховано відповідачем на рахунок позивача на виконання судового рішення у справі № 903/593/19.

Посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, скаржник зазначає, що судом не було враховано добросовісну поведінку відповідача, а також повне відшкодування відповідачем понесених позивачем збитків, що на його думку призвело до безпідставного задоволення позовних вимог.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Виходячи з вказаного, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив як безпідставні посилання відповідача на його добросовісну поведінку та добровільну сплату на користь позивача грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн, оскільки у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

При цьому, колегія суддів не вбачає неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, що на думку апелянта полягає в неврахуванні його добросовісної поведінки, оскільки такі обставини досліджувались судом першої інстанції.

Скаржник також зазначає, що всі негативні наслідки визнання договору купівлі - продажу покладено лише на одну зі сторін договору - відповідача та вказує, що підставою для визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі - продажу стала ухвала Господарського суду Волинської області від 31.10.2018 у справі №5004/1671/12, якою було задоволено заяву ліквідатора ПАТ Ковельсільмаш про визнання недійсним правочину з переходу права власності на предмет іпотеки до АТ ПУМБ , витребування майна з незаконного володіння ТОВ САН ЕНЕРДЖІ СІСТЕМ та визнання права власності на нерухоме майно за ПАТ Ковельсільмаш , а тому відповідач позбавлений можливості задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок нерухомого майна (предмета іпотеки), яке перебуває у власності позивача, а вказана ухвала на сьогоднішній день за твердженням відповідача не виконана.

Вказані доводи колегією суддів відхиляються, оскільки невиконання ухвали Господарського суду Волинської області від 31.10.2018 у справі №5004/1671/12 щодо витребування з незаконного володіння позивача спірного об`єкта нерухомості не стосується предмету спору в цій справі.

Водночас, судова колегія наголошує, що наведені апелянтом доводи по суті спору оцінювались судом першої інстанції та були обґрунтовано відхилені, що відображено в оскаржуваному рішенні.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа Гімайдуліна і інші проти України від 10.12.2009, справа Баришевський проти України від 26.02.2015).

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 03/20 від 09.10.2020, а також меморіальний ордер № 10322884SB від 23.10.2020 на суму 25 000,00 грн.

За умовами Договору про надання правової допомоги № 03/20 від 09.10.2020, сторони погодили фіксований розмір гонорару адвоката, а саме 50 000,00 грн та порядок його сплати: 25 000,00 грн - протягом п`яти робочих днів з дати укладення договору; 25 000,00 грн - не пізніше п`яти робочих днів з дня закінчення строку на апеляційне оскарження рішення у справі, а у випадку апеляційного оскарження рішення суду - не пізніше п`яти робочих днів з дня закінчення строку на касаційне оскарження рішення суду, в разі оскарження рішення суду в касаційному порядку - не пізніше п`яти робочих днів з дня ухвалення Верховним Судом рішення у справі.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем документи на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що такі витрати позивача є обґрунтованими в розмірі 10 000,00 грн, виходячи з наступного:

- дослідивши детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних (наданих) адвокатом, наведений у заяві позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, судом встановлено, що надані адвокатом послуги (виконані роботи) щодо вивчення та аналізу інформації, документів і матеріалів, що стосуються справи, розробка та узгодження з клієнтом плану ведення судової справи в контексті цієї справи не можна вважати такими, що були неминучими та необхідними;

- за висновком суду першої інстанції, включення позивачем до витрат на професійну правничу допомогу адвоката складення процесуальних документів, а саме заяви про залишення відзиву без розгляду, яка судом залишена без задоволення, а також самої заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката є безпідставним, оскільки складення вказаних процесуальних документів не були необхідними у зв`язку з розглядом цієї справи, також звернувши увагу, що явка представників сторін у призначені судом підготовчі та судові засідання не визнавалась обов`язковою і ознайомлення з матеріалами справи, відповідно до приписів процесуального закону, є правом сторони;

- у зв`язку з розглядом цієї справи необхідними були витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо складення позовної заяви;

- суд погодився з доводами відповідача стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача.

У зв`язку з вказаним, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме - в розмірі 9 986,12 грн, покладено на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

У свою чергу скаржник в апеляційній скарзі наполягає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження оплати витрат на правову допомогу, оскільки наданий позивачем меморіальний ордер № 10322884SB від 23.10.2020 на переконання відповідача не може підтверджувати оплату за договором правової допомоги.

Колегія суддів наголошує, що судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічної правової позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відтак, апеляційний господарський суд визнає необґрунтованими доводи скаржника про ненадання позивачем належних та допустимих доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки з наданого позивачем меморіального ордеру № 10322884SB від 23.10.2020 вбачається, що відповідно до призначення платежу позивач, на виконання Договору про надання правової допомоги № 03/20 від 09.10.2020, сплатив адвокату грошові кошти в сумі 25 000,00 грн.

Крім того, судова колегія звертає увагу апелянта, що судом першої інстанції були зокрема враховані заперечення відповідача щодо співмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн із ціною позову, та зменшено їх до 10 000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів відхиляє заперечення скаржника проти стягнення витрат на правничу допомогу як необґрунтовані.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Аналізуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а також щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/17417/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/17417/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.07.2021

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов