Рішення

від 19.07.2021 по справі 320/5043/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року м. Київ № 320/5043/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Лучанської сільської ради Таращанського району Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення сесії Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 11.12.2019 Про розгляд клопотання учасника бойових дій гр. ОСОБА_1 щодо надання земельної ділянки ;

- зобов`язати надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України 15.07.2019 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га.

Проте, зазначив позивач, рішенням Лучанської сільської ради від 11.11.2019 відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з тим, що відсутні вільні земельні ділянки.

Позивач вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Крім того, суд запропонував відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву та витребував докази по справі.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною першою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

При цьому, частиною п`ятою вказаної статті зазначено про те, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.6 ст. 162 КАС України).

Відповідач наданим йому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України правом на подання відзиву до суду не скористався, будь-яких заяв чи пояснень щодо позову не надав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/5043/20 та повторно витребував від Лучанської міської ради Таращанського району Київської області: належним чином засвідчену заяву ОСОБА_1 про надання земельної ділянки у власність; рішення прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання земельної ділянки у власність. Відклав підготовче засідання у справі на 08.12.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 суд відклав судовий розгляд справи на 06.04.2021.

У судове засідання, призначене у справі на 06.04.2021 сторони не з`явились, хоча були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, явку уповноважених представників до суду не забезпечили.

Відповідно до приписів частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданим Таращанським РВ ГУМВС України в Київській області, 17.01.1997 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Лучанської сільської рад із заявою у порядку передбаченому статтею 118 Земельного Кодексу України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 15.07.2019, у якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в с. Лука Таращанського району Київської області орієнтованою площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Додатками до вказаного клопотання позивачем зазначено: копію паспорта, копію ідентифікаційного номера.

Судом встановлено, що заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 15.07.2019 зареєстроване Лучанською сільською радою 15.07.2019 за № 139, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції сільської ради.

Рішенням Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області № 710-52-VІІ від 11.11.2019 Про розгляд клопотання, учасника бойових дій гр. ОСОБА_1 щодо надання земельної ділянки відмовлено гр. ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки розміром 2,00 га для ведення особистого селянського господарства по Лучанській сільській раді по причині відсутності вільних земельних ділянок.

Також, у вказаному рішення вирішено звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Київській області за адресоювул. Серпова3/14 місто Київ щодо відведення земельної ділянки. Контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію з питань агропромислового комплексу, охорони природи, земельних ресурсів та соціального розвитку села.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в селі Лука, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2.00 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Як вбачається з рішення відповідача від 11.11.2019 № 710-52-VІІ Про розгляд клопотання, учасника бойових дій гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки , підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано відсутність вільних земельних ділянок.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача від 11.11.2019 № 710-52-VІІ, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

При цьому, суд констатує, що в матеріалах справи наявна заява позивача від 15.07.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в с. Лука Таращанського району Київської області для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га, проте позивач не додав графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування конкретної земельної ділянки, а просив виділити йому відповідну земельну ділянку та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Тобто клопотання позивача про виділення йому земельної ділянки не відповідало вимогам ч.6 ст. 118 ЗК України.

Беручи до уваги вимоги ч.6 ст. 118 ЗК України, сільська рада, повинна перевірити відповідність заяви позивача вимогам частини шостої статті 118 ЗК України. Адже, підстави відмови, визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України, можуть бути застосовані лише до клопотань, які відповідають вимогам ч. 6 ст. 118 цього Кодексу.

Отже, оскаржуване рішення від 11.11.2019 № 710-52-VІІ прийнято з порушенням вимог ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, оскільки підстава відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідає цим правовим положенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 352/638/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладені обставини, рішення Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 11.11.2019 №710-52-VІІ підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування . Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy №33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем було порушено місячний строк, визначений статтею 123 Земельного кодексу України, для розгляду клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення № 710-52-VІІ від 11.11.2019 Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара на території села Лука є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

При цьому, суд зазначає, що доводи позивача про наявність вільних земельних ділянок, що підтверджується відомостями листа № 122/118-19 від 19.09.2019 виданого міжрайонним управлінням у Ставищенському та Таращанському районах Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому зазначено, що загальна площа земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають в запасі Лучанської сільської ради Таращанського району складає 236,1175 га, згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області не доводять протиправності спірного рішення. Адже судом було встановлено, що спірне рішення Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області № 710-52-VІІ від 11.11.2019 прийнято з порушенням строків, визначених чинним законодавством та є необгрунтованим та немотивованим.

При цьому, суд зазначає, що допущена позивачем у прохальній частині позовної заяви описка щодо дати спірного рішення 11.12.2019 № 710-52-VІІ "Про розгляд клопотання, учасника бойових дій гр. ОСОБА_1 " не змінює предмету спору, а констатується судом як описка, оскільки датою прийняття спірного рішення № 710-52-VІІ є 11.11.2019.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку протиправності рішення відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення подальшого порушення прав позивача.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.

Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.

Беручи до уваги, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем не виконано усі умови, визначені законом, а відповідачем не надано належної правової оцінки щодо вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га для ведення особистого селянського господарства є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, з огляду на викладене, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.07.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в с. Лука Таращанського району Київської області для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 гектара та прийняти рішення за результатами розгляду заяви у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність свого рішення прийнятого за результатом розгляду заяви позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору..

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується відомостями квитанції від 03.02.2020.

Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та визначити суму задоволено розміру позовних вимог неможливо пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 840,80 грн. підлягають стягнення на користь позивача за рахунок асигнувань відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області № 710-52-VІІ від 11.11.2019 Про розгляд клопотання учасника бойових дій гр. ОСОБА_1 щодо надання земельної ділянки .

3. Зобов`язати Лучанську сільську раду Таращанського району Київської області (ідентифікаційний код 04360994; місцезнаходження: 09544, Київська область, Таращанський район, с. Лука, вул. Шевченка, 3а) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 15.07.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в с. Лука Таращанського району Київської області для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 гектара та прийняти рішення за результатами розгляду заяви у відповідності до чинного законодавства.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області (ідентифікаційний код 04360994; місцезнаходження: 09544, Київська область, Таращанський район, с. Лука, вул. Шевченка, 3а) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.